ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 серпня 2006 р. | № 2-30/1906-2006 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Самусенко С.С. –головуючого, |
Панченко Н.П., |
Савенко Г.В., |
розглянувши матеріали касаційної скарги | Колективного підприємства “Ялтакурорттеплоенерго” |
на рішення та постанову | господарського суду Автономної республіки Крим від 20 березня 2006 року Севастопольського апеляційного господарського суду від 23 травня 2006 року |
у справі | № 2-30/1906-2006 |
господарського суду | Автономної республіки Крим |
за позовом | Колективного підприємства “Ялтакурорттеплоенерго” |
до | ВАТ “Крименерго” |
про | стягнення 1 786 грн. 18 коп. |
В С Т А Н О В И В:
Колективне підприємство “Ялтакурорттеплоенерго” звернулося до господарського суду Автономної республіки Крим із позовом до ВАТ “Крименерго” про стягнення 1786 грн. 18 коп., посилаючись на неправомірне нарахування відповідачем плати за електроенергію у частині вищезазначеної суми.
Рішенням господарського суду Автономної республіки Крим від 20.03.2006 у справі № 2-30/1906-2006 (суддя Ловягіна Ю.Ю.) у задоволенні позову відмовлено у зв’язку з тим, що розрахунок за спожиту електроенергію відповідач здійснив відповідно до п.4.2 договору №421 на користування електричною енергією та нормами Правил користування електричною енергією.
Севастопольський апеляційний господарський суд постановою від 23.05.2006 (колегія суддів: головуючий –Горошко Н.П., судді Щепанська О.А., Плут В.М.) апеляційну скаргу позивача залишив без задоволення, а рішення господарського суду Автономної республіки Крим від 20.03.2006 у справі № 2-30/1906-2006 - без змін, погодившись з висновками господарського суду Автономної республіки Крим.
У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення господарського суду Автономної республіки Крим від 20.03.2006 і постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 23.05.2006 у справі № 2-30/1906-2006 та передати справу на новий розгляд до господарського суду Автономної республіки Крим, посилаючись на те, що господарськими судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права, не в повному обсязі з’ясовано обставини, що мають значення для справи.
Вищим господарським судом України ухвалою від 17.07.2006 у справі № 2-30/1906-2006 порушено касаційне провадження.
Розпорядженням Першого заступника Голови Вищого господарського суду України Демченка С.Ф. від 07.08.2006 у справі № 2-30/1906-2006 призначено наступну колегію суддів: Самусенко С.С. – головуючий (доповідач), Панченко Н.П., Савенко Г.В.
Сторони у справі процесуальним правом участі їх повноважних представників в судовому засіданні касаційної інстанції не скористалися.
Обговоривши доводи касаційної скарги, судова колегія Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини у справі № 2-30/1906-2006.
29.12.1997 позивач (абонент) та відповідач (електропостачальна організація) уклали договір № 421 на користування електричною енергією.
Відповідно до п.п. 1.1 та 1.2 вищезазначеного договору електропостачальна організація і абонент зобов’язалися керуватися договором, тарифами, встановленими Урядом України, рішеннями Уряду, Правилами користування електричною енергією та іншими документами, що регламентують питання користування електричною енергією, узгоджувати строки та тривалість відключень, обмежень, проведення планових робіт та повідомляти про проведення аварійних робіт по ремонту електроустаткування.
29.01.1998 між сторонами був укладений протокол розбіжностей, в якому передбачено, що строк для встановлення контрольних електричних лічильників –один місяць.
Відповідно до ст.526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно п.1 ст.193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що за розпорядженням міського голови № 495-р від 05.10.2005 у період з 10.10.2005 по 27.10.2005 роботу районної котельні “Зоря” у зв’язку із здійсненням планово-попереджувального ремонту зупинено.
Відповідно до п.3.2.2 договору №421 на користування електричною енергією від 29.12.1997 позивачем були зняті показники лічильника фактичних витрат електроенергії, які становили 4 000 кВт/год.
24.10.2005 відповідачем позивачу виставлено рахунок № 421 на суму 9977 грн. 27 коп. за споживання електричної енергії в обсязі 9600 кВт/год за жовтень 2005 року.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що платіжним дорученням № 103 від 01.11.2005 позивач сплатив відповідачу 977 грн. 27 коп. за споживання електричної енергії за жовтень 2005 року.
Відповідно до п.4.2 договору у випадку, якщо за окремими точками обліку абонента, у якого є трансформатор струму, фіксується середньомісячне навантаження і витрати нижче мінімально допустимої величини, встановленої п.1.5.17 Правил пристрою електрокористування, абонентом оплачується мінімально допустима величина у залежності від витрат за лічильником.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що у період зупинення котельної у зв’язку з ремонтом електроустаткування, електропостачання струмоприймачів від ТП-767 через електролічильник з трансформаторами струму 400/5 не припинялося, перехід на облік з меншими трансформаторами струму або лічильник безпосереднього включення не здійснювалося, тобто в період зупинки основного устаткування котельної, електропостачання залишених завантажень здійснювалося через облік, який не відповідав вимогам п.1.5.17 Правил пристрою електрокористування, що призвело до неврахування спожитої електроенергії.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що розрахунок за спожиту електроенергію відповідач здійснив згідно п.4.2 договору № 421 на користування електричною енергією від 29.12.1997, відповідно до якого допустима величина становить 9 600 кВт/год.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Таким чином, колегія Вищого господарського суду вважає правомірним висновок господарських судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення вимог позивача у зв’язку з правомірністю і обґрунтованістю дій відповідача.
Відповідно до ст.1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Враховуючи вищенаведені встановлені господарськими судами попередніх інстанцій обставини у даній справі, оскільки господарськими судами встановлено, що дії відповідача щодо нарахування плати за електроенергію не суперечать вимогам діючого законодавства та позивачем не було доведено порушення його прав, колегія суддів Вищого господарського суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, вважає оскаржувані рішення та постанову такими, що відповідають нормам матеріального і процесуального права, тому підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України , Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Колективного підприємства “Ялтакурорттеплоенерго” залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Автономної республіки Крим від 20.03.2006 та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 23.05.2006 у справі № 2-30/1906-2006 залишити без змін.
Головуючий суддя С. Самусенко
Судді: Н. Панченко
Г. Савенко