Єдиний унікальний номер 243/6314/19

Номер провадження 22-ц/804/961/20        

Донецький апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

16 червня 2020 року                                          

м. Бахмут

Справа № 243/6314/19

Провадження № 22-ц/804/961/20

Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:       Біляєвої О. М.  (суддя-доповідач),  Папоян В. В.,         Хейло Я. В.,

секретар судового засідання   -   Гладух О. О.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

представник позивача – ОСОБА_2 ,

відповідач -  Луганський національний аграрний університет,

представник відповідача – Гончарова Ірина Тамерланівна,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Луганського національного аграрного університету на рішення Слов`янського  міськрайонного суду Донецької області в складі судді Гончарової А. О. від 13 грудня 2019 року, ухвалене у м. Слов`янську  Донецької області, дата складення повного судового рішення - 18 грудня 2019 року,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2019 року ОСОБА_1 пред`явила позов (з урахуванням доповнення та уточнення) до Луганського національного аграрного університету (далі – ЛНАУ, Університет) про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

Позов мотивовано тим, що з 20 квітня 2017 року позивач на підставі контракту займала посаду директора відокремленого підрозділу «Слов`янський технікум» Луганського національного аграрного університету.

04 червня 2019 року позивач була звільнена з займаної посади на підставі п. 8 ст. 36 КЗпП України, про що виданий наказ № 06-42К від 04.06.2019 «Про розірвання контракту та звільнення з займаної посади».

ОСОБА_1 вважає наказ про її звільнення  незаконним, оскільки він виданий з порушенням вимог КЗпП України, у тому числі статті 148. В наказі не зазначено, в чому саме полягає порушення трудової дисципліни, і не вказано на фактичні обставини, які стали підставою для розірвання контракту.

З наведених підстав ОСОБА_1 просила визнати незаконним та скасувати наказ            № 06-42К від 04.06.2019 «Про розірвання контракту та звільнення з займаної посади», поновити її на посаді керівника Слов`янського коледжу Луганського національного аграрного університету.  Також позивач просила стягнути на її користь з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу та 20 000 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням трудових прав (ас. 1-7, 51, 191-192 т. 1).

Рішенням Слов`янського  міськрайонного суду Донецької області від 13 грудня 2019 року позов задоволений частково.

Визнати наказ   № 06-42К «Про розірвання контракту та звільнення з займаної посади» від 04.06.2019 незаконним та скасувати його.

Поновити ОСОБА_1 на посаді керівника Слов`янського коледжу Луганського національного аграрного університету з дня звільнення.

Стягнути з Луганського національного аграрного університету на користь       ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 05.06.2019 по 13.12.2019 в розмірі 116 843 грн 98 коп. з відрахуванням податків та обов`язкових зборів.

Стягнути з Луганського національного аграрного університету на користь       ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 5 000 грн 00 коп.

В задоволенні іншої частини заявлених позовних вимог відмовити.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення мотивовано тим, що звільнення ОСОБА_1 не є законним, оскільки у наказі про звільнення не зазначені підстави для застосування такого виду дисциплінарного стягнення, а тому позов підлягає частковому задоволенню (ас. 111б-124 т. 3).

У січні 2020 року Луганський національний аграрний університет звернувся до Донецького апеляційного суду з апеляційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просив скасувати рішення суду повністю і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що у наказі про звільнення зазначено підставу дострокового розірвання контракту – п.п. «в» п. 5.3, який передбачає невиконання керівником умов пунктів 2.2 – 2.5 контракту, попередньо рішенням Вченої ради ЛНАУ від 05.02.2019 (протокол № 6) рекомендовано розірвати укладений з ОСОБА_1 контракт. Факт порушення ОСОБА_1 умов контракту встановлений під час перевірки стану використання нерухомого майна, у зв`язку з цим позивач надала 22.02.2019 письмові пояснення.

Згідно з правовим висновком Верховного Суду, що був викладений у постанові від 03.07.2019 у справі № 638/9215/16-ц, виявлені в результаті перевірки недоліки, що негативно впливають на діяльність відповідача, дають підстави для висновку про невиконання позивачем умов контракту. Під час розгляду 30 серпня 2018 року справи № 463/3091/15   Верховний Суд сформулював правову позицію: «з врахуванням особливостей контрактної форми трудового договору, наявність чи відсутність вини не є визначальним для припинення дії контракту. Визначальним у даному випадку є сам факт порушення, а встановлена вина керівника лише додатково підтверджує законність оскаржуваного наказу».

Однак суд першої інстанції під час ухвалення рішення не врахував вказані висновки Верховного Суду, а тому помилково вважав, що  при звільненні позивача відповідач допустив порушення закону.

Висновок суду першої інстанції щодо неможливості розгляду питань, що були внесені до порядку денного засідання Вченої ради Університету від 05 лютого 2019 року, та прийняття колегіальним органом відповідних рішень за результатами розгляду таких питань (у тому числі рекомендацій щодо звільнення ОСОБА_1 у період її тимчасової непрацездатності) є необґрунтованим та таким, що суперечить нормам чинного законодавства, зокрема Положенню про Вчену раду ЛНАУ, затверджене в. о. ректора ЛНАУ 19 січня 2017 року.

Посилання суду першої інстанції на статтю 149 КЗпП України, якою визначено обов`язок уповноваженого органу зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення, не є правильним, оскільки контракт є особливою формою трудового договору, а його розірвання з підстав, передбачених контрактом, які не містять ознак дисциплінарного порушення, не є дисциплінарним стягненням, а тому положення ст. 149 КЗпП України на спірні правовідносини не поширюються. Саме така правова позиція була викладена Верховним Судом України   у постанові від 22 лютого 2017 року у справі № 6-86цс17.

Внаслідок незастосування до спірних правовідносин частини шостої статті 36 Закону України «Про вищу освіту», яка визначає, що рішення вченої ради закладу вищої освіти вводяться в дію рішеннями керівника закладу вищої освіти, суд не з`ясовував питання щодо обґрунтованості та законності рішення Вченої ради Університету від 05.02.2019, яким рекомендовано розірвати контракт з позивачем.

Окрім цього, в  апеляційній скарзі зазначено, що факт заподіяння відповідачем моральної шкоди працівнику та обґрунтування визначеного судом розміру моральної шкоди, а також понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу не підтверджені належними та допустимими доказами (ас. 150-163 т. 3).

У березні 2020 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила залишити скаргу без задоволення, рішення без змін, оскільки суд першої інстанції повно і всебічно з`ясував обставини, на які учасники справи посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні; врахував висновок щодо застосування відповідних норм права, викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29.05.2019 у справі  № 452/970/17 (ас. 190-194 т. 3).

У судовому засіданні представник Університету – адвокат Гончарова І. Т. підтримала апеляційну скаргу з наведених у ній мотивів; Плахова ОСОБА_3 М. і її представник – адвокат Жеболенко Г. М. просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду без змін.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, наведені у відзиві обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною першою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції встановив, що 20 квітня 2017 року Луганський національний аграрний університет і ОСОБА_1 уклали контракт про призначення останньої на посаду директора відокремленого підрозділу «Слов`янський технікум Луганського національного аграрного університету», правонаступником якого є відокремлений структурний підрозділ «Слов`янський коледж ЛНАУ» (далі - Слов`янський коледж ЛНАУ, Коледж) на термін з 20 квітня 2017 року по 19 квітня 2022 року.

Підстави припинення контракту визначені у пункті 5.2, згідно з яким контракт припиняється: а) після закінчення терміну дії контракту; б) за згодою сторін; в) до закінчення терміну дії контракту у випадках, передбачених пунктами 5.3 і 5.4 цього контракту; г) з інших підстав, передбачених законодавством та цим контрактом.

04 грудня 2018 року в. о. ректора ЛНАУ видав наказ № 01-04/369 «Щодо виконання наказу Міністерства освіти і науки України № 925 від 20.08.2018 «Про організацію освітнього процесу у Луганському національному аграрному університеті», згідно з яким директорам відокремлених структурних підрозділів ЛНАУ, у тому числі директору Слов`янського коледжу ЛНАУ Плаховій Т. М.,  було наказано визначити приміщення та матеріально-технічні ресурси, які закріплюються за структурними підрозділами Університету після переміщення у межах реальної потреби для забезпечення їх функціонування (п. 1.2).

Наказом в. о. ректора ЛНАУ від 27.12.2018 № 01-04/389 створено постійно діючу комісію з виконання наказу № 01-04/369 від 4 грудня 2018 року «Щодо виконання наказу Міністерства освіти і науки України № 925 від 20.08.2018 «Про організацію освітнього процесу у Луганському національному аграрному університеті», на яку, крім іншого, покладено обов`язок провести інвентаризацію майна, яке передано в оперативне управління відокремленого структурного підрозділу «Слов`янський коледж ЛНАУ», та провести перевірку стану збереження основних фондів і майна, яке закріплене за вказаним структурним підрозділом.

З метою виконання вище вказаних наказів до відокремленого структурного підрозділу Луганського національного аграрного університету «Слов`янський коледж ЛНАУ»               (м. Слов`янськ) відряджена комісія (4 особи) з 21 по 23 січня 2019 року (наказ від 17.01.2019 № 01-04/015).

Згідно з актом від 22 січня 2019 року, директор відокремленого структурного підрозділу ЛНАУ – «Слов`янського коледжу ЛНАУ»     Плахова Т. М. була відсутня на роботі цього дня з 08-00 год. по 11-15 год. з невідомих причин.

У зв`язку з цим в. о. ректора ОСОБА_4 видав наказ № 01-04/019 від 22.01.2019 щодо призначення ОСОБА_5 т. в. о. директора коледжу, до моменту виходу на роботу ОСОБА_1 .

З огляду на акт № 1 від 23.01.2019 «Про результати виїзної перевірки стану збереження основних фондів та майна, яке закріплене за  структурним підрозділом Луганського національного університету – «Слов`янським коледжем ЛНАУ» та фотознімків до нього, в незадовільному стані знаходяться: свинарник-маточник (інв. № НОМЕР_1 ), свинарник для відгодівлі молодняку (інв. № НОМЕР_2 ), корівник-бичатник                             (інв. № НОМЕР_3 ), телятник (інв. № НОМЕР_4 ), корівник інв. № НОМЕР_5 ), механічна майстерня – гараж (інв. № 10300027), котельня (інв. № 10300030).  Вагова – авто терези      (інв. № НОМЕР_6 ) має задовільний стан. Їдальня (інв. № НОМЕР_7 ) і гуртожиток                     (інв. № НОМЕР_8 ) були зачинені, візуальний огляд свідчить про незадовільний стан.

Інші об`єкти нерухомого майна, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , та перебувають на балансі ЛНАУ і закріплені за Коледжем, не були оглянуті у зв`язку із складними погодними умовами.

До вказаного акту були додані зауваження головного бухгалтера Слов`янського коледжу ЛНАУ, яка входила до складу комісії.

З огляду на акт № 2 від 24.01.2019 «Про результати виїзної перевірки стану збереження основних фондів та майна, яке закріплене за  структурним підрозділом Луганського національного університету – «Слов`янським коледжем ЛНАУ» та фотознімків до нього, в незадовільному стані знаходяться: житловий будинок (інв. № НОМЕР_9 ), будівля гуртожитку № АДРЕСА_2 (інв. 10300004). Будівлі: навчальних корпусів (інв. № НОМЕР_10 ,                     інв. № НОМЕР_11 ), добудови до учбового корпусу (інв. №  НОМЕР_12 ), вбиральні                      (інв. № НОМЕР_13 ), гаражу (інв. № НОМЕР_14 ), пункту технічного обслуговування                   (інв. № НОМЕР_15 ), навчальної майстерні (інв. № НОМЕР_16 ), гуртожитку (інв. № НОМЕР_17 ), лабораторії « ІНФОРМАЦІЯ_1 машини» (інв. № НОМЕР_18 ), їдальні (інв. № НОМЕР_19 ), лабораторії « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (інв. № НОМЕР_20 ), - знаходяться у задовільному стані. У навчальному корпусі (інв. № НОМЕР_11 ) не працює система опалення та водовідведення.

Члени комісії ОСОБА_6   і ОСОБА_7 відмовилися від підпису в акті з тих підстав, що не є компетентними з питань, що зазначені в акті. Присутня ОСОБА_8 зауважила, що вона не має фахової освіти, тому не може робити висновки щодо технічного стану будівель.

23.01.2019 проректор з адміністративно-господарської роботи Луганського національного аграрного університету звернувся до Слов`янського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області із заявою про те, що комісією в ході виїзної перевірки стану використання нерухомого майна, яке перебуває на балансі Луганського національного університету та закріплене за структурним підрозділом  Луганського національного аграрного університету – ВП «Слов`янський технікум Луганського національного аграрного університету, встановлено, що в результаті неналежного виконання своїх службових обов`язків директором ВП «Слов`янський технікум Луганського національного аграрного університету» Плаховою Т. М., головним бухгалтером ВП «Слов`янський технікум Луганського національного аграрного університету»                Андрієнко О. Д., в порушення вимог Положення про Слов`янський коледж Луганського національного аграрного університету, будівлі (свинарник-маточник, свинарник для відгодівлі молодняку, корівник-бичатник, телятник, корівник, механічна майстерня – гараж, котельня), які закріплені за ВП «Слов`янський технікум Луганського національного аграрного університету», перебувають у незадовільному стані; будівлі потребують капітального ремонту та для подальшого використання за призначенням не придатні.

На підставі вказаної заяви 24 січня 2019 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 367 КК України (2001 року) (кримінальне провадження № 42019051720000007).

25 січня 2019 року на ім`я в. о. ректора ЛНАУ ОСОБА_4 було подано  службову записку щодо дій керівництва Коледжу під час виїзної перевірки стану збереження основних фондів та майна, яке закріплене за учбовим закладом.

Рішенням Вченої ради ЛНАУ від 05 лютого 2019 року було рекомендовано розірвати контракт з керівником відокремленого підрозділу «Слов`янський коледж ЛНАУ»              Плаховою Т. М. (протокол № 6).

У період з 04 по 16 лютого 2019 року позивач була тимчасово непрацездатна.

На виконання розпорядження в. о. ректора ЛНАУ від 20.02.2019 № 01-06/018  ОСОБА_1 22 лютого 2019 року надала пояснення щодо обставин, викладених комісією в актах №№ 1 – 5.

Наказом Луганського національного аграрного університету від 04 червня 2019 року № 06-042к на підставі рішення Вченої ради Університету від 05.02.2019 № 6, п.п. «в» п. 5.3 Контракту з керівником відокремленого підрозділу від 20.04.2017, п. 8 ст. 36 КЗпП України розірваний контракт із ОСОБА_1 з 04 червня 2019 року, остання звільнена з займаної посади. 

Статтею 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до частини третьої статті 21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 року № 170 (зі змінами і доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2000                          № 1038) затверджено  Положення про порядок укладання контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників (далі – Положення).

Частиною першою статті 34 Закону України «Про вищу освіту», в редакції на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що безпосереднє управління діяльністю закладу вищої освіти здійснює його керівник (ректор, президент, начальник, директор тощо). Його права, обов`язки та відповідальність визначаються законодавством і статутом  закладу вищої освіти.

Згідно з підпунктом 6.4.1 пункту 6.4 Статуту Луганського національного аграрного університету, затверджено наказом Міністерства освіти і науки України від 31.01.2019 № 86, і пунктом 4. 7 Положення про відокремлений структурний підрозділ «Слов`янський коледж луганського національного аграрного університету», ухвалено Вченою радою Луганського національного аграрного університету (протокол № 7 від 18.02.2019) і затверджено наказом Луганського національного аграрного університету від 19.02.2019 № 01-04/047, з керівником Коледжу укладається контракт.

Підставами припинення трудового договору (контракту), згідно з пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України, є підстави, передбачені контрактом.

У контракті можуть визначатися додаткові, крім встановлених чинним законодавством, підстави його розірвання. У разі розірвання контракту з ініціативи роботодавця з підстав, установлених у контракті, але не передбачених чинним законодавством, звільнення проводиться за пунктом 8 статті 36 КЗпП України з урахуванням гарантій, встановлених чинним законодавством і контрактом (пункти 17 і 21 Положення).

Верховний Суд України у постанові  від 22 лютого 2017 року (справа                          № 757/42262/15-ц) також вказав на те, що   виходячи з особливостей зазначеної форми трудового договору, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, закон надав право сторонам при укладенні контракту самим установлювати їхні права, обов`язки та відповідальність, зокрема, як передбачену нормами КЗпП України, так і підвищену відповідальність керівника і додаткові підстави розірвання трудового договору.

Пленум Верховного Суду України в абзаці першому пункту 13 постанови № 9 від 6 листопада 1992 pоку «Про практику розгляду судами трудових спорів» (із змінами, внесеними згідно з постановами Пленуму Верховного Суду України № 4 від 01.04.1994,                № 18 від 26.10.1995, № 15 від 25.05.1998) роз`яснив судам, що вирішуючи позови про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 8 ст. 36 КЗпП, суди повинні мати на увазі, що на підставі цієї норми припиняється трудовий договір за наявності умов, визначених сторонами в контракті для його розірвання.

Судом першої інстанції встановлено, що контракт між сторонами у даній справі укладений на строк  з 20 квітня 2017 року до 19 квітня 2022 року.

Права та обов`язки керівника  відокремленого  структурного підрозділу «Слов`янський коледж Луганського національного аграрного університету»  визначені пунктами 2.1 -  2.3, 2.5, 2.8 – 2.11 розділу ІІ Контракту.

Зокрема, керівник здійснює поточне (оперативне) керівництво відокремленим підрозділом, організовує його  навчально-виховну, дослідницьку, виробничо-господарську, соціально-побутову та іншу діяльність, забезпечує виконання завдань навчального закладу, передбачених законодавством, Положенням про відокремлений підрозділ та цим контрактом (пункт 2.1).

Пункти 2.2, 2.3, 2.5 передбачають більш детальні обов`язки керівника щодо поточного (оперативного) керівництва відокремленим підрозділом.

Так, згідно з пунктом 2.2 контракту керівник зобов`язується забезпечити:

- проведення навчально-виховного процесу на рівні державних стандартів якості освіти, підготовку спеціалістів відповідного рівня кваліфікації, виконання державних та галузевих освітянських і екологічних програм;

- виконання державного контракту і договірних зобов`язань по підготовці фахівців для підприємств агропромислового виробництва, в тому числі на комерційних засадах, дотримання планів, визначених  Університетом, і правил прийому студентів (слухачів), затверджених головою приймальної комісії (керівником відокремленого підрозділу);

- організацію у відокремленому підрозділі дієвої профорієнтаційної роботи з метою надходження випускників на навчання до Університету у кількості не менш як 30 % від загальної кількості випускників денної і 30 % від загальної кількості випускників заочної форми навчання;

- інтеграцію начально-виховного процесу з науковими дослідженнями і виробництвом;

- періодичну атестацію та підвищення кваліфікації викладацького складу і спеціалістів, їх економічного, правового і професійного навчання безпосередньо у відокремленому підрозділі або за договорами в інших закладах та установах;

- стійке фінансово-економічне, господарське становище відокремленого підрозділу, його виробничу діяльність, не допущення порушень чинного законодавства України;

- виконання показників ефективності використання державного майна і прибутку, а також майнового стану відокремленого підрозділу;

- додержання законодавства, застосування прогресивних методів щодо удосконалення управління, зміцнення договірної, трудової дисципліни, дотримання умов колективного договору, правил внутрішнього розпорядку;

- захист відомостей, що складають державну, службову і комерційну таємниці;

- своєчасне і повне внесення платежів до бюджету та позабюджетних фондів, недопущення заборгованості із заробітної плати, стипендій та податків;

- обов`язкове погодження з Університетом кошторисів доходів і видатків навчального закладу і затвердження його у встановленому порядку;

- своєчасні розрахунки з установами, організаціями, банками, постачальниками та іншими організаціями;

- виконання програми соціального розвитку колективу;

- своєчасне подання Університету встановленої статистичної, бухгалтерської звітності, а також інших необхідних відомостей про роботу відокремленого підрозділу.

За приписами пунктів 2.3 і 2.5 керівник зобов`язується забезпечити ефективне використання і збереження державного майна і цільове використання бюджетних коштів; а також щорічно до 15 лютого наступного за звітним роком  подає Університету звіт про результати виконання пунктів 2.2 – 2.4 цього контракту.

Пунктом 2.4 передбачена відповідальність Керівника за порушення порядку укладання договорів оренди нерухомого майна та за невжиття заходів щодо погашення заборгованості з орендної плати.

Відповідно до пункту 4.1 контракту у випадку невиконання чи неналежного виконання обов`язків, передбачених цим контрактом, сторони несуть відповідальність згідно з діючим законодавством України та цим контрактом.

Підстави припинення контракту визначені у пункті 5.2, згідно з яким контракт припиняється: а) після закінчення терміну дії контракту; б) за згодою сторін; в) до закінчення терміну дії контракту у випадках, передбачених пунктами 5.3 і 5.4 цього контракту; г) з інших підстав, передбачених законодавством та цим контрактом.

Крім того, згідно з пунктом 5.3 керівник може бути звільнений з посади, а цей контракт розірваний з ініціативи Університету до закінчення терміну  його дії у разі: а) систематичного невиконання Керівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього цим контрактом; б) одноразового грубого порушення Керівником законодавства чи обов`язків, передбачених контрактом, в результаті чого для відокремленого підрозділу закладу настали значні негативні наслідки (нанесено збитки, виплачено штрафи і т. п.);                 в) невиконання Керівником умов, передбачених пунктами 2.2 – 2.5 цього контракту і з інших, передбачених законодавством, підстав (ас. 11-12 т. 1).

04 червня 2019 року Контракт розірваний до закінчення терміну  його дії,  а позивач звільнена з посади керівника відокремленого  структурного підрозділу «Слов`янський коледж Луганського національного аграрного університету» на підставі п. 8 ст. 36 КЗпП України,  про що  виданий наказ  в. о. ректора Луганського національного аграрного університету від 04 червня  2019 року   № 06-042к на підставі рішення Вченої ради Університету від 05 лютого 2019 року № 6,   п.п. «в» п. 5.3 контракту (ас. 13 т. 1).

З оспорюваного наказу вбачається, що він не визначає конкретні умови контракту, які не виконувала чи неналежним чином виконувала працівник.

Велика Палата Верховного Суду у п. 41 постанови від 29 травня 2019 року у справі 452/970/17 дійшла висновку, що звільнення працівника на підставі пункту 8 статті 36 КЗпП України з формулюванням причини - невиконання чи неналежне виконання обов`язків, передбачених контрактом, - не може вважатися законним без визначення конкретних умов контракту, які не виконував чи неналежним чином виконував працівник, і без встановлення на підставі належних і допустимих доказів допущених ним конкретних порушень.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, установивши, що відповідачем не визначені конкретні умови контракту, які не виконувала чи неналежним чином виконувала працівник; та не надано належних і допустимих доказів допущених нею конкретних порушень, що слугували підставою для дострокового розірвання контракту, а також врахувавши  викладений в постанові Великої Палати  Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі 452/970/17 висновок щодо застосування відповідних норм права, а саме п. 8 ст. 36 КЗпП України,  суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що звільнення позивача на підставі пункту 8 статті 36 КЗпП України не може вважатися законним.

Довід апеляційної скарги про те, що факт порушення ОСОБА_1 умов контракту встановлений під час перевірки стану використання нерухомого майна, у зв`язку з чим позивач надала 22.02.2019 письмові пояснення, слід відхилити, оскільки оскаржений наказ не визначає як порушення конкретних умов контракту, що є причинами звільнення, так і не містить посилань на результати перевірки стану використання нерухомого майна.

Колегія суддів також зазначає, що   в актах № 1 від 23.01.2019 і № 2 від 24.01.2019 «Про результати виїзної перевірки стану збереження основних фондів та майна, яке закріплене за  структурним підрозділом Луганського національного університету – «Слов`янським коледжем ЛНАУ», на які посилається у скарзі відповідач як на доказ факту порушення ОСОБА_1 умов контракту,  перелічені лише основні фонди і майно, які були  введені в експлуатацію впродовж  1956 – 1981 років. Будь-яких конкретних порушень, допущених саме позивачем, в цих актах не відображено.

Згідно з правовим висновком Верховного Суду, що був викладений у постанові від 03.07.2019 у справі № 638/9215/16-ц, виявлені в результаті перевірки недоліки, що негативно впливають на діяльність відповідача, дають підстави для висновку про невиконання позивачем умов контракту.

Під час розгляду 30 серпня 2018 року справи № 463/3091/15   Верховний Суд сформулював правову позицію, що з врахуванням особливостей контрактної форми трудового договору, наявність чи відсутність вини не є визначальним для припинення дії контракту. Визначальним у даному випадку є сам факт порушення, а встановлена вина керівника лише додатково підтверджує законність оскаржуваного наказу.

Суд апеляційної інстанції не приймає аргументи апеляційної скарги про безпідставне неврахування судом попередньої інстанції вказаних висновків Верховного Суду, тому що обставини цієї справи є суттєво відмінними  від обставин справи № 638/9215/16-ц і справи   № 463/3091/15, в яких суди дійшли висновку про законність звільнення працівників на підставі пункту 8 статті 36 КЗпП України, оскільки роботодавці визначили конкретні умови контракту, які не виконували чи неналежним чином виконували працівники, і встановлено на підставі належних і допустимих доказів допущені ними конкретні порушення.

Разом з тим, у справі, яка переглядається,  суд першої інстанції визнав оскаржуваний наказ незаконним з тих підстав, що відповідачем не визначені конкретні умови контракту, які не виконувала чи неналежним чином виконувала ОСОБА_1 ; та не надано належних і допустимих доказів допущених нею конкретних порушень. При цьому суд не встановлював наявність чи відсутність вини працівника.

Перевіривши доводи скарги, які зводяться до незгоди з висновком суду першої інстанції щодо неможливості розгляду питань, що були внесені до порядку денного засідання Вченої ради Університету від 05 лютого 2019 року, та прийняття колегіальним органом відповідних рішень за результатами розгляду таких питань (у тому числі рекомендацій щодо звільнення ОСОБА_1 у період її тимчасової непрацездатності), а також не з`ясування питання обґрунтованості і законності рішення Вченої ради, колегія судів визнає його безпідставним з таких підстав.

Так, згідно з пунктами 4.7 і 5.2 Положення про вчену раду Луганського національного аграрного університету, затверджено в. о. ректора Луганського НАУ 19.01.2017, порядок денний засідання Вченої ради Університету доводиться секретаріатом Вченої ради персонально до кожного члена ради, а також спеціально запрошених осіб не пізніше ніж за 5 днів до засідання. Підставою для відсутності члена Вченої ради Університету на засіданні можуть бути такі причини: виконання ним доручення Вченої ради, відрядження, тимчасова непрацездатність, визначені законодавством України про працю відпустки, а також інші поважні обставини (ас. 103-115 т. 1).

Матеріали справи містять копію листа ЛНАУ від 01.02.2019 № 01-01/182, яким директор (т. в. о. директора) відокремленого підрозділу «Слов`янський коледж Луганського національного аграрного університету»  запрошувався до участі (в обов`язковому порядку) у засіданні вченої ради Луганського національного аграрного університету, яке відбудеться 5 лютого 2019 року (вівторок) о 12.00 за адресою: вул. Алчевських, 44, конференц-зал, з проханням підготувати звіт щодо стану збереження та використання державного майна, яке передано Луганським національним аграрним університетом в оперативне управління відокремленому підрозділу «Слов`янський коледж Луганського національного аграрного університету» (ас. 55 т. 3).

Тобто зі змісту листа випливає, що директор (т. в. о. директора) відокремленого підрозділу «Слов`янський коледж Луганського національного аграрного університету»  - це спеціально запрошена особа, явка якої є обов`язковою. 

При цьому у листі на порушення пункту 4.7 Положення про вчену раду Луганського національного аграрного університету не зазначений порядок денний засідання Вченої ради Університету, який має бути не пізніше ніж за 5 днів до засідання доведений секретаріатом Вченої ради персонально до кожного члена ради, у тому числі ОСОБА_1 .

Також матеріалами справи не підтверджується отримання вказаного листа позивачем ОСОБА_1 , яка з 04 лютого 2019 року була тимчасово непрацездатною.

Таким чином, установивши ці обставини, суд обґрунтовано визнав, що розгляд питання рекомендувати звільнити ОСОБА_1   за відсутності останньої під час тимчасової непрацездатності, за умови неналежного повідомлення, є порушенням прав працівника.

Помилкове посилання суду на положення статті 149 КЗпП України, яка  на спірні правовідносини не поширюється, на правильність висновків суду про незаконність оскаржуваного наказу і звільнення позивача не впливає.

При винесенні рішення про поновлення ОСОБА_1 на роботі суд першої інстанції з додержанням вимог частини другої статті 235 КЗпП України прийняв рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який обрахований із середньоденного  заробітку, визначеного згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затверджено постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року.

Стаття 237-1 КЗпП України визначає, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Установивши факт незаконного звільнення ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що порушення її законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від неї додаткових зусиль для організації свого життя, а тому відповідач повинен відшкодувати працівнику моральну шкоду.

Слід зазначити, що компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових прав, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення.

Розмір грошового відшкодування  моральної шкоди суд визначив залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань ОСОБА_1 , а також з  урахуванням вимог розумності і справедливості.

З огляду на наведене, колегія суддів відхиляє довід апеляційної скарги щодо недоведеності заподіяння відповідачем моральної шкоди працівнику, оскільки сам факт незаконного звільнення, що призвело до порушення законних прав, зокрема на працю, свідчить про наявність моральних страждань.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інші проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

З огляду на матеріали справи, між позивачем і адвокатом Жеболенко Г. М. була укладена угода про надання правничої допомоги, у додатку № 1 до якої визначений розмір і порядок розрахунку. На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем, наданий детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом.      Гонорар у розмірі 7350 гривень ОСОБА_1 сплатила 31.07.2019, що підтверджується підписами сторін угоди   (ас. 198 т.1, ас. 89-90 т. 3).

Ці обставини відповідачем не спростовані.

Відповідно до положень статті 14 Податкового Кодексу України адвокати здійснюють незалежну професійну діяльність. У свою чергу,  Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» не наводить форму та вимоги до документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди) адвокату. Закон «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», Положення "Про форму та зміст розрахункових документів", затверджене Наказом Міністерства фінансів України від 21 січня 2016 року № 13, та Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затверджене Постановою Правління Національного банку України від 29 грудня 2017 року № 148, не визначають порядок здійснення розрахунків адвокатом зі своїм клієнтом за готівку, оскільки не поширюються на осіб, що здійснюють незалежну професійну діяльність.

Тобто, аналіз спеціального законодавства щодо діяльності адвоката, дає право зробити висновок про те, що законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа, який повинен надати адвокат при сплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форму такого документа.

          Враховуючи наведене та той факт, що відкриття власного рахунку не є обов`язком адвоката, Верховний Суд у постанові від 16 квітня 2020 року (справа № 727/4597/19) дійшов висновку, що адвокат може видати клієнту на його вимогу складений в довільній формі документ (квитанція, довідка тощо), який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта.

Також колегія суддів суду апеляційної інстанції зауважує, що статтею 137 ЦПК України не визначено конкретної форми документу, що надається до суду для підтвердження здійснення оплати витрат на оплату послуг адвоката.

Отже, вирішуючи питання про стягнення понесених ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, суд надав належну оцінку наданим позивачем доказам, правильно застосував норми права, які регулюють дане питання, у результаті чого дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на її користь таких витрат, а тому довід скарги, що понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу не підтверджені належними та допустимими доказами, слід відхилити. 

З урахуванням наведеного вище суд апеляційної інстанції визнає, що звільнення позивача відбулось з порушенням вимог трудового законодавства, а саме пункту 8 статті 36 КЗпП України, відтак залишає апеляційну скаргу без задоволення і частково приймає наведені у відзиві обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги.

           Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE,                    № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Установивши, що суд першої інстанції ухвалив рішення на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які учасники справи  посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні з додержанням норм процесуального права, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду – без змін.

Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Луганського національного аграрного університету залишити без задоволення,  рішення Слов`янського  міськрайонного суду Донецької області від 13 грудня 2019 року – без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді:                                                                                                             О.М. Біляєва

                                                                                                                         В. В. Папоян

                                                                                                                         Я. В. Хейло 

Дата складення повного судового рішення -  18 червня 2020 року

Суддя-доповідач           О. М. Біляєва