Постанова

Іменем України

27 травня 2020 року

м. Київ

справа № 583/97/19

провадження № 61-13172св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 25 квітня 2019 року в складі судді Соколової Н. О. та постанову Сумського апеляційного суду від 12 червня 2019 року в складі колегії суддів: Ткачук С. С., Кононенко О. Ю., Криворотенка В. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 та просив стягнути суму боргу за договором позики в розмірі 367 562, 00 грн та 4 % за користування грошовими коштами в сумі 294 040 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 15 квітня 2017 року між ним та ОСОБА_2 укладено договір позики, за умовами якого він надав відповідачу в борг грошові кошти в розмірі 13 400 доларів США, які останній зобов`язався повернути до 01 грудня 2017 року зі сплатою 4 % щомісяця.

Однак, відповідач взятих на себе зобов`язань не виконав, грошові кошти не повернув та відсотки за користування ними не сплатив.

Станом на 26 грудня 2018 року сума заборгованості за позикою в гривневому еквіваленті становить 367 562 грн, а по відсотках за користування грошовими коштами - 294 040 грн, які позивач просив стягнути на свою користь.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 25 квітня 2019 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в сумі 529 289, 28 грн, що складається з суми боргу в розмірі 367 562 грн та процентів у сумі 161 727, 28 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 5 296, 00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що між сторонами було укладено договір позики, на підтвердження чого відповідач особисто склав розписку. Доказів неправомірного заволодіння цією розпискою позивачем відповідач суду не надав.

На час розгляду справи заборгованість за договором позики відповідачем не погашена, про що свідчить наявність боргового документа у позивача та не спростовано відповідачем під час розгляду справи, а тому є підстави для повернення грошових коштів позивачу разом з нарахованими відсотками. Водночас, оскільки умовами договору позики сторони погодили щомісячну сплату процентів до 01 грудня 2017 року, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення процентів, нарахованих з 02 грудня 2017 року.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Сумського апеляційного суду від 12 червня 2019 року рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 25 квітня 2019 року в частинівизначення розміру заборгованості та розподілу судових витрат змінено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 15 квітня 2017 року в сумі 17 420 доларів США, в тому числі заборгованість по позиці в розмірі 13 400 доларів США та процентах в сумі 4 020 доларів США.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати по сплаті судового збору в суді першої інстанції в сумі 4 881, 61 грн.

В іншій частині рішення залишено без змін.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені ним витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 2 144, 88 грн.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що доводи відповідача про те, що він не укладав договір позики з позивачем не знайшли свого підтвердження матеріалами справи, у зв`язку з чим вважав обґрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Разом з тим, змінюючи рішення місцевого суду в частині визначення розміру заборгованості, апеляційний суд виходив з того, що предметом договору позики є грошова сума, виражена в іноземній валюті (доларах США), а тому висновок суду першої інстанції про стягнення суми боргу в національній валюті є помилковим, оскільки стягнення заборгованості потрібно здійснювати в тій валюті, в якій надавалась позика та на яку нараховувалися проценти.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У липні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 25 квітня 2019 рокута постанову Сумського апеляційного суду від 12 червня 2019 року, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що вирішуючи спір суди попередніх інстанцій не дослідили всіх обставин справи, внаслідок чого помилково вважали, що позивача, який володіє борговою розпискою, в якій не має даних про позикодавця, можна вважати справжнім позикодавцем.

Зазначає, що під час розгляду справи він надав свої вичерпні пояснення щодо того, що договір позики з позивачем не укладав та будь-яких домовленостей з цього приводу з ним не вів, оскільки 15 квітня 2017 року він отримав у борг грошові кошти в третьої особи ОСОБА_3 , а розписка, на яку посилається позивач є лише зіпсованим чорновиком, яким позивач протиправно заволодів, проте суди його пояснення та письмові пояснення ОСОБА_3 , як і надані ним боргові документи, залишили поза увагою, а тому вважає, що оскаржувані судові рішення є незаконними та необґрунтованими.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

29 серпня 2019 року справа № 583/97/19 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Судувід 23 квітня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За вказаних обставин тут і надалі положення ЦПК України застосовуються у редакції, яка діяла до 08 лютого 2020 року.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 15 квітня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_1 надав відповідачу грошові кошти в сумі 13 400 доларів США, а відповідач зобов`язався їх повернути в строк до 01 грудня 2017 року зі сплатою 4 % за користування грошовими коштами.

На підтвердженняукладання договору позики ОСОБА_2 15 квітня 2017 року склав розписку, відповідно до якої 01 січня 2017 року об 11:30 год за адресою: м. Охтирка, вул. Береста, 75 , він отримав у борг 13 400 доларів США під 4 % в місяць, які зобов`язався повернути до 01 грудня 2017 року.

Встановлено, що відповідач взяті на себе зобов`язання за договором позики не виконав, грошові кошти позивачу не повернув, проценти за користування ними не сплатив. Оригінал розписки знаходиться в ОСОБА_1 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 1046 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника.

Розписка є документом, який боржник видає кредитору, підтверджуючи як укладення договору позики, так і його умови, а також засвідчуючи отримання певної грошової суми.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.

Як установлено судами, 15 квітня 2017 року відповідач власноручно склав розписку про отримання грошових коштів, оригінал якої знаходиться у позивача. Факт того, що вказана розписка виконана ним особисто відповідач не заперечував.

Розписка містить, зокрема, дату її складання, місце її складання (місце проживання позивача), отримання грошових коштів в конкретно визначеній сумі та зобов`язання щодо їх повернення, строк повернення, однак даних про особу позикодавця в такій не зазначено.

На розписці відсутні будь - які ознаки, які б давали підстави для висновку що її намагалися яким-небудь чином знищити, як помилкову чи таку, що містить неточності (вона не є пом`ятою, розірваною, не містить викреслень тощо).

Особа, яка має боргову розписку, в якій немає даних про позикодавця, вважається позикодавцем при відсутності належних і допустимих доказів, визначених частиною другою статті 76 ЦПК України, що спростовують зміст боргового документа, або є докази неправомірного заволодіння такою розпискою особою, яка нею володіє (рішення правоохоронних органів тощо).

Дослідивши спірну боргову розписку, оцінивши її зміст, установивши, що оригінал розписки знаходиться в позивача, а доказів неправомірного володіння ним розпискою відповідач суду не надав, при цьому бути допитаним в якості свідка відмовився, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд обґрунтовано вважав, що між сторонами існують правовідносини, що виникли з договору позики.

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Частиною першою статті 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до статті 545 ЦК, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Наявність оригіналу боргової розписки в кредитора свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Встановлено, що на час розгляду справи грошові кошти за договором позики від 15 квітня 2017 року позивачу не повернуті, що свідчить про невиконання відповідачем своїх зобов`язань, а тому обґрунтованими є висновки судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для стягнення з відповідача наявної заборгованості, розмір якої він не оспорює.

Доводи касаційної скарги щодо наявності іншої боргової розписки, згідно з якою відповідач позичав кошти в ОСОБА_3 , не мають значення для вирішення цієї справи, оскільки не є предметом спору.

Посилання заявника в касаційній скарзі на неврахування судами його пояснень щодо того, що він не укладав з позивачем договору позики колегія суддів відхиляє як безпідставні, оскільки пояснення сторони в судовому засіданні, не допитаної як свідка, не є доказом у справі (стаття 76 ЦПК України).

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки зводяться до незгоди заявника з висновками судів стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов?язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для їх скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстав для їх скасування немає.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 25 квітня 2019 року та постанову Сумського апеляційного суду від 12 червня 2019 року без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 25 квітня 2019 року та постанову Сумського апеляційного суду від 12 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. Кузнєцов

Судді:В. С. Жданова В. М. Ігнатенко В. А. Стрільчук

М. Ю. Тітов