Постанова

Іменем України

17 червня 2020 року

м. Київ

справа № 308/6539/16

провадження № 61-17144св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи: виконавчий комітет Ужгородської міської ради, служба у справах дітей Ужгородського міського виконавчого комітету,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги виконавчого комітету Ужгородської міської ради та ОСОБА_3 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 05 вересня 2019 року в складі колегії суддів: Куштана Б. П., Джуги С. Д., Собослоя Г. Г.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи: виконавчий комітет Ужгородської міської ради, служба у справах дітей Ужгородського міського виконавчого комітету, в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просив:

- визнати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 такими, що не мають право на користування квартирою АДРЕСА_1 ;

- виселити ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 з квартири АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати виконавчий комітет Ужгородської міської ради зняти ОСОБА_2, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 місця реєстрації в квартирі АДРЕСА_1 .

Позов мотивований тим, що він є власником квартири АДРЕСА_1 .

Вказує, що тривалий час позбавлений можливості користуватися та розпоряджатися своєю власністю, оскільки в зазначеній квартирі проживають ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , її неповнолітній син ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , які перешкоджають його доступу у власну квартиру, самовільно замінили замки вхідних дверей. Всі його дії щодо добровільного усунення перешкод у користуванні та розпорядженні своєю власністю не дали жодного результату.

Посилаючись на те, що його права на вільне користування та розпорядження належним йому нерухомим майном порушене, просив задовольнити позов.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 06 грудня 2017 року позов задоволено частково. Визнано ОСОБА_5 , ОСОБА_6 такими, що втратили право на користування квартирою АДРЕСА_1 . Виселено ОСОБА_5 , ОСОБА_6 з квартири АДРЕСА_1 . Знято ОСОБА_6 з місця реєстрації в квартирі АДРЕСА_1 . В решті позову відмовлено.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, виходив з того, що ОСОБА_5 не є членом сім`ї власника спірної квартири, не зареєстрований за адресою спірної квартири, дозволу ОСОБА_1 на користування квартирою не отримав; ОСОБА_6 в судовому засіданні визнала позовні вимоги ОСОБА_1 . Відмовляючи в задоволенні решти позовних вимог, суд виходи з того, що ОСОБА_2 (батько), ОСОБА_3 (сетстра) зареєстровані та проживають в спірній квартирі як члени родини, неповнолітній ОСОБА_4 проживає та зареєстрований в квартирі за місцем проживання його матері - ОСОБА_3 , іншого житла відповідачі не мають; судом не встановлено обставин, передбачених статтею 116 ЖК Української РСР, для їх виселення

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 05 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 06 грудня 2017 року скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимогпро визнання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 такими, що втратили право на користування житлом та їх виселення, ухвалено нове судове рішення про задоволення цих вимог.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що ОСОБА_1 є власником спірної квартири, а ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 не є членами його сім`ї, а тому ОСОБА_1 має право вимагати усунення порушень права власності.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнення їх доводів

У вересні 2019 року виконавчий комітет Ужгородської міської ради та в жовтні 2019 року ОСОБА_3 звернулися до Верховного Суду із касаційними скаргами, у яких, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційні скарги мотивовані тим, що апеляційний суд не дав оцінку наданим ОСОБА_3 доказам оплати нею та ОСОБА_2 комунальних послуг, витрат на ремонт та утримання спірної квартири. До укладення договору дарування спірної квартири (18 грудня 2002 року), відповідно до якого ОСОБА_6 передала спірну квартиру ОСОБА_1 , та в подальшому до 2007 року відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 і позивач ОСОБА_1 проживали разом в спірні квартирі як члени однієї сім`ї. Апеляційний суд не звернув уваги на те, що разом з ОСОБА_3 в спірній квартирі проживають її неповнолітні діти: ОСОБА_4 , 2006 року народження, та ОСОБА_8 , 2018 року народження. Вважають помилковим висновок апеляційного суду, що після укладення договору дарування право користування спірним жилим приміщенням припинилося у ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Апеляційним судом не враховано норми статті 64, 145 ЖК Української РСР, згідно з якими припинення сімейних відносин з членом кооперативу не позбавляє колишніх членів сім`ї права користування займаним жилим приміщення. Зазначають, що ОСОБА_1 проживає в житловому будинку на АДРЕСА_2 , тому його право на житло не порушене.

Короткий зміст відзивів на касаційні скарги та узагальнення їх доводів

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_6 та в листопаді 2019 року ОСОБА_2 подали відзиви на касаційні скарги.

ОСОБА_1 та ОСОБА_6 просять касаційні скарги залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду залишити без змін.

Посилаються на те, що питання сплати комунальних послуг не є предметом позову. Позивач ОСОБА_1 з відповідачами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 спільно не проживають, не пов`язанні спільним побутом, тому не є членами однієї сім`ї. ОСОБА_4 зареєстрований в спірній квартирі без дозволу власника та на момент такої реєстрації його мати ОСОБА_3 втратила право користування спірним житловим приміщенням. ОСОБА_3 змінила двері та замки в спірній квартирі.

ОСОБА_2 просить касаційні скарги задовольнити, постанову апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Посилається на те, що спірна квартира придбана ним та ОСОБА_6 в 1986 році шляхом виплати паю у житлово-будівельному кооперативі «Луч». На момент набуття ОСОБА_1 права власності на спірну квартиру (18 грудня 2002 року) спільне господарство велося всіма членами сім`ї - ним як батьком (позивача) та ОСОБА_6 (матір`ю позивача), які утримували двох дітей: сина ОСОБА_1 , який в той час не працював, оскільки навчався в технікумі, і доньку ОСОБА_3 , яка навчалася в школі. Постановою апеляційного суду його та ОСОБА_3 з її неповнолітніми дітьми позбавлено житла, що є крайньою формою втручання у право на житло.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалами Верховного Суду від 01 та 29 жовтня відкрито провадження у справі та витребувано її з суду першої інстанції. Зупинине виконання постанови Закарпатського апеляційного суду від 05 вересня 2019 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 про виселення ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до закінчення касаційного провадження.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У жовтні 2019 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 10 червня 2020 року справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах і в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи: виконавчий комітет Ужгородської міської ради, служба у справах дітей Ужгородського міського виконавчого комітету, про захист права власності, визнання осіб такими, що не мають права на користування житлом, виселення із житлового приміщення та зняття із реєстрації за місцем проживання призначена до розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Квартира АДРЕСА_1 надана ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , які перебували в зареєстрованому шлюбі, та після внесення подружжям пайового внеску в повному обсязі до житлово-будівельного кооперативу «Луч» передана у власність.

В зазначеній квартирі з 01 квітня 1986 року зареєстрована ОСОБА_6 (наймач) разом з своїм чоловіком ОСОБА_2 , з ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрований син ОСОБА_7 , з ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстрована донька - ОСОБА_3

22 травня 1996 року ОСОБА_6 видано свідоцтво про право особистої власності на квартиру АДРЕСА_1 .

На підставі договору дарування від 18 грудня 2002 року ОСОБА_6 (мати) передала, а ОСОБА_7 (син) прийняв в дар квартиру АДРЕСА_1 .

З липня 2006 року в квартирі АДРЕСА_1 проживає син ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

11 грудня 2008 року ОСОБА_7 змінив прізвище на « ОСОБА_9 ».

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та її малолітній син ОСОБА_4 іншого житла не мають.

З жовтня 2007 року ОСОБА_1 проживає у будинку АДРЕСА_2 .

Мотиви з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені, зокрема, нормами статей 16, 386, 391 ЦК України.

Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним.

Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.

Частиною четвертою статті 3 СК України передбачено, що сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК Української РСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Частиною першою статті 156 ЖК Української РСР передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку (квартирі), які проживають разом із ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.

При розгляді даної цивільної справи за позовом про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом визнання осіб такими, що не мають право на користування житловим приміщенням, виселення, зняття з реєстрації предметом доказування є відсутність права на житло, його втрата.

Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК Української РСР до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

Згідно з частиною другою статті 64 ЖК Української РСР до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Згідно зі статтею 65 ЖК Української РСР наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Згідно з частиною другою статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти-члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватись займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Судом першої інстанції встановлено, що 01 квітня 1986 року спірна квартира надана ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , які перебували в зареєстрованому шлюбі, та після внесення подружжям пайового внеску в повному обсязі 22 травня 1996 року ОСОБА_6 видано свідоцтво про право особистої власності на зазначену квартиру.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 правомірно набули право користування спірною квартиру, проживаючи з власником в ній як члені однієї сім`ї. Припинення сімейних відносин не позбавляє колишніх членів сім`ї права користування займаним приміщенням. Судом не встановлено підстав передбачених статтею 116 ЖК Української РСР для виселення відповідачів без надання іншого житлового приміщення.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов ОСОБА_1 , апеляційний суд вказав, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 не є членами його сім`ї та те, що між ними склалися неприязні стосунки, а тому їх проживання у спірній квартирі порушує права позивача та перешкоджає у здійсненні права власності на нерухоме майно, що відповідно до положень статей 383, 391, 405 ЦК України та статей 150, 156 ЖК Української РСР є підставою для захисту права власності позивача.

Проте з таким висновком апеляційного суду погодитися не можна.

Відповідно до частин першої та третьої статті 47 Конституції України кожен має право на житло.

Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом (частина четверта статті 9 ЖК Української РСР).

У частині першій статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплено, зокрема, право кожної особи на повагу до свого житла.

Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У пункті 27 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування (пункти 42, 43).

Ухвалюючи судове рішення про виселення відповідачів із спірної квартири без надання іншого житла, апеляційний суд не врахував, що ОСОБА_2 зареєстрований в спірній квартирі з квітня 1986 року, ОСОБА_3 зареєстрована з жовтня 2002 року, відповідачі вселені до спірної квартири як члени сім`ї власника квартири ОСОБА_6 та після укладення на користь ОСОБА_1 договору дарування спірної квартири (18 грудня 2002 року) продовжують проживати в ній як колішні члени сім`ї ОСОБА_1 .

Факт припинення сімейних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (батьком), ОСОБА_3 (сестрою) відповідно до положень частини 4 статті 156 ЖК УРСР не позбавляє останніх права користування займаним приміщенням.

Малолітній ОСОБА_4 відповідно до статті 65 ЖК Української РСР та згідно з частиною другою статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» має право користуватись спірною квартирою нарівні з своєї матір`ю ОСОБА_3 та згода власника на його вселення не потрібна.

Судами не встановлено підстав, передбачених статтею 116 ЖК Української РСР, на які посилається позивач в позовній заяві, для виселення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

Таким чином, апеляційний суд, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, не врахував наведених положень законодавства, не застосував норми ЖК УРСР та ЦК України, які підлягали застосуванню до спірних правовідносин, та скасував судове рішення, яке відповідає закону.

З огляду на вказане суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, які заявлені ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Оскільки під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі, судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, правильно застосовані норми матеріального закону, тому рішення суду є законним і обґрунтованим.

Установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції відповідно до статті 413 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Оскільки судом касаційної інстанції задоволено касаційні скарги Ужгородської міської ради та ОСОБА_3 , скасовано постанову апеляційного суду та залишено в силі рішення суду першої інстанції, то відповідно до підпункту «в» пункту 2 частини першої статті 416 ЦПК України понесені Ужгородською міською радою та ОСОБА_3 , судові витрати у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції в розмірі 3 307,20 грн кожним, покладаються на ОСОБА_1 .

Щодо вимог ОСОБА_3 про стягнення з ОСОБА_1 судових витрат понесених на правничу допомогу, то їх слід залишити без задоволення, оскільки такі витрати документально не підтвердженні.

Керуючись статтями 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду.

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги виконавчого комітету Ужгородської міської ради та ОСОБА_3 задовольнити.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 05 вересня 2019 року скасувати, рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 06 грудня 2017 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Ужгородської міської ради та ОСОБА_3 по 3 307,20 грн судового збору, сплаченого у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. Кузнєцов

Судді:В. С. Жданова

В. М. Ігнатенко

В. А. Стрільчук

М. Ю. Тітов