Справа № 2-а-717/10 року

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2010 року Пролетарський районний  суд м. Донецька  у складі:    

головуючого судді                           Шаптала Є.Ю.

при секретарі                                          Яковченко А.О.,

за участю представника позивача        ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні  в залі суду в м. Донецьку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Пролетарському районні м. Донецька «про виплату щомісячної компенсації з втрати годувальника», -

ВСТАНОВИВ :

03.02.2010 року позивач ОСОБА_2 звернулась до Пролетарського районного суду м. Донецька з позовом про виплату щомісячної компенсації з втрати годувальника до відповідача УПФУ в Пролетарському районні м. Донецька, вказавши що вона є вдовою померлого ліквідатора наслідків аварії на ЧАЕС ОСОБА_3, якого віднесено до 2 категорії ЧАЕС та який  помер внаслідок захворювання, отриманого при ліквідації аварії на ЧАЕС.

14.07.2009 року позивач звернулась до відповідача УПФУ в Пролетарському районні м. Донецька з проханням призначити їй щомісячну компенсацію з втрати годувальника згідно з ст. 52 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком.

Однак відповідач  УПФУ в Пролетарському районні м. Донецька посилаючись на Постанову КМУ № 530 від 28.05.2008 року відмовив позивачу в призначенні щомісячної компенсації з втрати годувальника у розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком.

 Позивач просила визнати неправомірними дії УПФУ в Пролетарському районні м. Донецька при призначенні та виплаті їй компенсації у випадку втрати годувальника з розрахунку 50 % мінімальної пенсії за віком; зобов’язати УПФУ в Пролетарському районні м. Донецька призначити та виплатити позивачу компенсацію у зв’язку з втратою годувальника згідно ст. 52 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком; зобов’язати відповідача перерахувати розмір пенсії у випадку зміни прожиткового мінімуму згідно ст. 67 п. 3.

Позивач ОСОБА_2 до судового засідання не з’явилась, про час та день слухання справи була повідомлена належним чином.

Представник позивача ОСОБА_1, який діє в інтересах позивача та на підставі довіреності, у судовому засіданні підтримав позовні вимоги позивача та просив їх задовольнити у повному обсязі, при цьому, посилаючись на обставини викладені у позові.

Представник відповідача - Управління Пенсійного фонду України в Пролетарському районні м. Донецька до судового засідання не з’явився, надали до суду письмові заперечення на позовну заяву (а. с. 15-16), згідно яких з позовними вимогами позивача не погодились у зв'язку з їх необґрунтованістю та незаконністю з огляду на наступне. По-перше, позивач перебуває на обліку в управлінні та отримував пенсію по втраті годувальника на загальних підставах з 07.10.2008 року відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". З 14.05.2009 року по 01.07.2009 року їй була призначена пенсія по втраті годувальника в розмірі фактичних збитків відповідно до Закону України «По статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». З 02.07.2009 року на підставі заяви ОСОБА_2 було проведено перерахунок та призначено пенсію по втраті годувальника на загальних підставах відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", яку вона отримує по теперішній час. Отже, права на виплату щомісячної компенсації по втраті годувальника відповідно до Закону України «По статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» позивач не має, оскільки отримує пенсію відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування ".

По-друге, розмір пенсій, встановлений статтею 52 та частиною 4 статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», визначений, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком. Проте для цієї категорії пенсіонерів розмір  мінімальної пенсії за віком, який би мав застосовуватись для обчислення пенсій, призначених за цим Законом, законодавчо поки що не встановлений. Мінімальний розмір пенсії за віком визначений частиною 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», проте частиною 3 цієї ж статті передбачено, що цей мінімальний розмір пенсії за віком застосовується виключно для обчислення розмірів пенсій, призначених за цим Законом, а тому щодо пенсіонерів яким пенсія призначається за іншими законами, у тому числі і на підставі Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зазначений розмір мінімальної пенсії за віком не застосовується. Таким чином, з наведеного випливає, що положення частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» не можуть бути застосовані при вирішенні цієї справи.

У той же час, статтею 62 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» встановлено, що роз’яснення порядку застосування цього Закону провадиться у порядку, визначеному КМУ, рішення якого є обов’язковим для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади України, місцевими органами державної виконавчої влади, всіма суб’єктами господарювання незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форм власності. У свою чергу, ст. 67 цього закону передбачено, що конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються КМУ відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати. Отже, диспозиція вищевказаних норм Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є банкетною та безпосередньо вказує на необхідність застосування постанов КМУ. У відповідності до зазначених норм Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» пунктами 4 та б Постанови Кабінету Міністрів України «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» за № 530 від 28 травня 2008 року, яка набрала чинності 22 травня 2008 року, встановлено, що щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» виплачується у таких розмірах до прожиткового мінімуму: інвалідам І групи (1 категорія) - 30 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; інвалідам II групи (1 категорія) - 20 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; інвалідам III групи (1 категорія), дітям-інвалідам, а також хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу - 15 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

У всіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими: для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1987-1990 роках та осіб, евакуйованих у 1986 році із зони відчуження: по І групі інвалідності - 770 грн.; по II групі інвалідності - 725 грн.; по III групі інвалідності -  675 грн.

З 01 липня 2008 року у зв'язку зі вступом в силу Постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» за № 654 від 16 липня 2008 року, вище вказаний розмір збільшився. Так, відповідно до підпункту 2 пункту 1 вищевказаної постанови пенсії в інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» досягали таких розмірів: в учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році: інвалідів І групи – 1200 грн.; інвалідів II групи – 1090 грн.; інвалідів III групи - 980 грн.; в учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1987 - 1990 роках та осіб, евакуйованих у 1986 році із зони відчуження: інвалідів І групи – 870 грн.; інвалідів II групи – 820 грн.; інвалідів III групи - 760 грн.; в інших інвалідів, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою: І групи – 710 грн.; II групи – 655 грн.; III групи – 600 грн.; у дітей-інвалідів - 380 грн.

Таким чином, вимоги про те, що базова мінімальна пенсія за віком при нарахуванні пенсії на підставі статей 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» повинна визначатися згідно із Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» суперечить законодавству, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Виходячи із всього вищезазначеного, відповідач вважає, що він діяв в межах своїх повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами та не порушив вимоги чинного законодавства України. Враховуючи, що Управлінням Пенсійного фонду України в Пролетарському районі міста Донецька не порушено прав просили повністю відмовити в задоволенні позовних вимог.

Суд, заслухавши пояснення представників позивача та дослідивши матеріали справи вважає, що позовні вимоги обґрунтовані і підлягають частковому задоволенню за наступних підстав.

З посвідчення дружини громадянина із числа ліквідаторів категорії 2, смерть якого пов’язана з Чорнобильською катастрофою № НОМЕР_1 (а. с. 5) вбачається, що позивач ОСОБА_2 має право на пільги і компенсації, передбачені Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Згідно з відповіддю УПФУ в Пролетарському районні м. Донецька № 152/4-14-01-03 від 23.07.2009 року (а. с. 8) з 02.07.2009 позивач ОСОБА_2 є отримувачем пенсії у випадку втрати годувальника, призначеної відповідно до ст. 36 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», на підставі ст. 52 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи» позивачу провадиться щомісячна компенсація у зв’язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. 22.05.2008 року набрала чинності постанова КМУ від 28.05.2008 року № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», згідно до якої розмір щомісячної компенсації у зв’язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи» встановлюється у відсотках від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність з 01.10.2008 року (498,00 х 10 % = 49,80 грн.).Розмір пенсії відповідно до ст. 36 Закону України Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» з 02.07.2009 року складає 1968,48 грн., де 3307,95 грн. – розмір пенсії годувальника; 141,44 грн. – доплата за понаднормативний стаж за 26 років; 1724,70 грн. – загальний розмір пенсії (% для обчислення пенсії у випадку втрати годувальника 50 %); 49,80 грн. – щомісячна компенсація з втрати годувальника внаслідок ЧК (ст. 52); 193,98 грн. – доплата до мінімальної пенсії шахтаря (згідно Закону України «Про престижність шахтарської праці» від 02.09.2008 року № 345). Тобто, УПФУ в Пролетарському районні м. Донецька наполягає на тому, що пенсія призначена та виплачується відповідно до діючого законодавства.

Стаття 52 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачає, що щомісячна компенсація в разі втрати годувальника призначається на кожного непрацездатного члена сім’ї, який був на його утриманні, в розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком, незалежно від пенсії, передбаченої законодавством України.

Позиція Управління ґрунтується виключно на постановах КМУ, огляд яких не підтверджує доводи відповідача стосовно того, що будь-яким із них визначений мінімальний розмір пенсії за віком для встановлення нижчого рівня пенсії, у тому числі щомісячної компенсації з втрати годувальника.

Суд не приймає до уваги доводи відповідача, як з огляду на недоведеність приписів зазначених постанов до спірних відносин, так і з огляду на положення принципу законності, визначених п. 2-4 ст. 9 КАСУ.

Обґрунтування відповідачем своєї позиції посиланням на постанови КМУ спростовується також приписами п. 1 та 6 ст. 92 Конституції України, ст. 71 спеціального закону, відповідно до якого дія його положень не може призупинятися іншими законами, крім законів, про внесення змін до цього Закону, а також абзацом 2 Преамбули, ч. 3 ст. 4, п. 2 ч. 1 ст. 8 та п. п. 13, 16 Прикінцевих положень загального закону, якими передбачено, що умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами пор пенсійне забезпечення. До приведення законодавства України у відповідність із Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему (про що зокрема зазначено у рішенні № 8-рп/2005 від 11 жовтня по справі № 1-21/2005), пов’язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішення КСУ зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за ст. 22 Конституції України не допускається.

Конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачені ст. ст. 1,3, ч.2 ст. 6, ст. 8, ч. 2 ст. 19, ст. ст. 22, 23, ч.1 ст. 24 Конституції України, набуте у сфері пенсійного забезпечення, не може бути скасоване, звужене. Правовою гарантією забезпечення державою даного права є виконання прийнятих на себе зобов’язань, виходячи з положень принципу верховенства права, закріпленого як ст. 8 Конституції України, так і ст. 8 КАС України.

Згідно ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб публічно правових відносин від порушень з боку  органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

З огляду на зазначене, вимоги позивача щодо зобов’язання відповідача перерахувати розмір пенсії у випадку зміни прожиткового мінімуму згідно ст. 67 п. 3. є безпідставними та не підлягають задоволенню, оскільки, вказана вимога позивача встановлює обов’язки на майбутнє без врахування змін чинного законодавства.

На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи», ст. ст. 158-163 КАС України, суд, -

                ПОСТАНОВИВ :

Позовні вимоги  ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Пролетарському районні м. Донецька «про виплату щомісячної компенсації з втрати годувальника» - задовольнити частково.

Визнати дії Управління Пенсійного фонду України в Пролетарському районні м. Донецька при призначенні та виплаті ОСОБА_2 компенсації у випадку втрати годувальника з розрахунку 50 % мінімальної пенсії за віком – неправомірними.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Пролетарському районні м. Донецька призначити та виплатити ОСОБА_2 компенсацію у зв’язку з втратою годувальника згідно ст. 52 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком.

В іншій частині позову відмовити.

Постанова може бути оскаржена сторонами повністю або частково в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через Пролетарський районний суд м. Донецька.

Заяву про апеляційне оскарження постанови може бути подано протягом 10 днів з дня проголошення постанови, апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга буде подана у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.    

Постанова надрукована в нарадчій кімнаті в одному примірнику.

Суддя :                                                   Є.Ю. Шаптала