Постанова

Іменем України

10 червня 2020 року

м. Київ

справа № 708/1097/16-ц

провадження № 61-44296св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач (відповідач за об`єднанимпозовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (відповідач за об`єднанимпозовом) - Рацівська сільська рада Чигиринського району Черкаської області,

третя особа (позивач за об`єднаним позовом) - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 30 травня 2018 року в складі судді Ткаченко С. Є. та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 14 серпня 2018 року в складі колегії суддів: Гончар Н. І., Пономаренка В. В., Ювшина В. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Рацівської сільської ради та просив визнати за ним право власності в порядку спадкування за законом на земельну ділянку площею 2, 46 га в адміністративних межах Рацівської сільської ради Чигиринського району.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_3 , після смерті якої відкрилася спадщина, зокрема, на земельну ділянку площею 2, 46 га, розташовану на території Рацівської сільської ради.

Він є спадкоємцем першої черги, який фактично прийняв спадщину після смерті матері, оскільки на час відкриття спадщини проживав разом з нею, що встановлено рішенням суду в іншій цивільній справі. Інших спадкоємців, які б прийняли спадщину в установленому законом порядку, немає.

Посилаючись на те, що він являється єдиним спадкоємцем померлої ОСОБА_3 , однак отримати свідоцтво про право на спадщину за законом не може в зв`язку із відсутністю державного акту на право власності на земельну ділянку, просив позов задовольнити.

Також у січні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , Рацівської сільської ради, в якому просила встановити факт її постійного проживання зі спадкодавцем ОСОБА_3 та визнати за нею право власності на земельну ділянку загальною площею 2, 46 га в порядку спадкування за заповітом, без зміни її цільового призначення.

Свої позовні вимоги мотивувала тим, що вона є дочкою померлої ОСОБА_3 , яка за життя заповіла їй вищевказану земельну ділянку.

Зазначала, що до дня смерті її мати постійно проживала разом з нею близько півтора року, оскільки за станом здоров`я та через похилий вік потребувала стороннього догляду, а тому вона вважається такою, що прийняла спадщину на підставі частини третьої статті 1268 ЦК України.

Ухвалою Чигиринського районного суду Черкаської області від 22 червня 2017 року справи за позовом ОСОБА_1 та за позовом ОСОБА_2 об`єднано в одне провадження.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Чигиринського районного суду Черкаської області від 30 травня 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Черкаської області від 14 серпня 2018 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, а позов ОСОБА_2 задоволено.

Установлено факт постійного проживання ОСОБА_2 разом зі спадкодавцем ОСОБА_3 , померлою ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнано за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку загальною площею 2, 46 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться в межах Рацівської сільської ради Чигиринського району Черкаської області та відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 292132 належала померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , в порядку спадкування за заповітом, без зміни її цільового призначення. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що в зв`язку із наявністю заповіту на ім`я ОСОБА_2 , ОСОБА_1 позбавлений права на спадкування, зазначеної в цьому заповіті земельної ділянки, в порядку спадкування за законом.

Задовольняючи позов ОСОБА_2 , суди дійшли висновку, що вона є такою, що прийняла спадщину відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України, оскільки належними і допустимими доказами підтвердила факт постійного проживання зі спадкодавицею на час відкриття спадщини.

При цьому суд апеляційної інстанції вважав неприйнятними доводи ОСОБА_1 щодо наявності рішення суду, яке набрало законної сили та яким установлено факт його постійного проживання зі спадкодавицею на час відкриття спадщини, посилаючись на те, що вказаним судовим рішенням такий факт не встановлено і до того ж ОСОБА_2 не була залучена до участі в справі, а тому такі обставини не мають преюдиційного значення при розгляді цієї справи.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У вересні 2018 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_4 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 30 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 14 серпня 2018 року і ухвалити нове про задоволення його позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що вирішуючи спір суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що ОСОБА_2 проживала окремо від спадкодавиці, з заявою про прийняття спадщини до нотаріуса не зверталася, з позовом про визначення їй додаткового строку для прийняття спадщини звернулася лише в 2016 році і в задоволенні його було відмовлено, а отже вона не являється такою, яка прийняла спадщину після смерті ОСОБА_3 .

До того ж посилання ОСОБА_2 на те, що вона постійно проживала зі спадкодавицею на час відкриття спадщини та надані нею докази на підтвердження цих обставин спростовуються рішеннями судів, які набрали законної сили та якими встановлено, що саме він постійно проживав з ОСОБА_3 на час її смерті.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

15 листопада 2018 року справа № 708/1097/16-ц надійшла до Верховного Суду.

ОСОБА_2 надіслала відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Ухвалою Верховного Судувід 01 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За вказаних обставин тут і надалі положення ЦПК України застосовуються у редакції, яка діяла до 08 лютого 2020 року.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 .

Після її смерті відкрилась спадщина в вигляді земельної ділянки площею 2, 46 га, розташованої в межах Рацівської сільської ради Чигиринського району, яка належала їй на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку та житловий будинок з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 .

Сторони по справі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 являються рідними дітьми померлої, в нотаріальну контору з заявами про прийняття спадщини не звертались.

Згідно з заповітом від 14 серпня 2008 року, посвідченим секретарем Рацівської сільської ради Чигиринського району, який на день смерті заповідача не змінено і не скасовано, ОСОБА_3 за життя заповіла дочці ОСОБА_2 земельну ділянку площею 2, 46 га в адміністративних межах Рацівської сільської ради Чигиринського району.

Відповідно до заповіту від 02 березня 1992 року, посвідченого секретарем Рацівської сільської ради Чигиринського району, який на день смерті заповідача не було змінено і не скасовано, ОСОБА_3 за життя заповіла синові ОСОБА_1 належний їй на праві власності житловий будинок з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 .

Рішенням Чигиринського районного суду Черкаської області від 17 листопада 2015 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Рацівської сільської ради про визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування за заповітом визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування на житловий будинок з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 .

Рішенням Чигиринського районного суду Черкаської області від 12 вересня 2016 року ОСОБА_2 відмовлено в визначенні додаткового строку для подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини.

Рішенням Чигиринського районного суду Черкаської області від 26 грудня 2017 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання заповіту від 14 серпня 2008 року недійсним відмовлено.

16 серпня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Чигиринського району про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, проте постановою нотаріуса йому відмовлено у вчиненні цієї дії в зв`язку із відсутністю правовстановлюючого документа.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Згідно зі статтями 1216, 1217, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За приписами статтей 1220, 1221 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи. Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Статтею 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені в заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені в статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Статтею 1258 ЦК України встановлена черговість спадкування за законом, а саме: спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Згідно зі статтею 1261 ЦК України в першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (стаття 1270 ЦК України).

Частиною третьою статті 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Згідно з пунктом 211 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5, у редакції, чинній на момент відкриття спадщини, свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто тим, які постійно проживали разом зі спадкодавцем чи подали заяву нотаріусу про прийняття спадщини.

Доказом постійного проживання разом зі спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом зі спадкодавцем; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.

Звернувшись з позовом до суду, ОСОБА_1 указував, що він є таким, що прийняв спадщину після смерті матері, оскільки на час її смерті проживав та був зареєстрований з нею за адресою: АДРЕСА_1 . До того ж указаний факт установлений рішенням суду, яке набрало законної сили.

В свою чергу, ОСОБА_2 в своєму позові зазначала, що до дня смерті мати проживала разом з нею за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджено показаннями свідків, допитаних у судовому засіданні, а також актом про постійне проживання фізичної особи в будинку, складеному мешканцями села Вітове.

Відповідно до положень частини першої статті 60 ЦПК України 2004 року (в редакції, чинній на час пред`явлення позовів) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом. Аналогічні положення містить частина перша статті 81 ЦПК України.

Частиною третьою статті 61 ЦПК України 2004 року передбачено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Подібні за змістом норми викладені в частині четвертій статті 82 ЦПК України.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.

Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені невірно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.

Рішенням Чигиринського районного суду Черкаської області від 17 листопада 2015 року в справі № 708/1261/15-ц установлено, що згідно з довідкою № 2175 від 28 серпня 2015 року, виданою Рацівською сільською радою, ОСОБА_1 на день смерті ОСОБА_3 проживав разом з нею, а тому відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України вважається таким, що прийняв спадщину після її смерті. Рішення суду переглядалося в апеляційному порядку за апеляційною скаргою ОСОБА_2 і постановою Апеляційного суду Черкаської області від 24 січня 2019 року залишене без змін.

Таким чином, для справи, що переглядається в касаційному порядку, преюдиційними є установлені зазначеним судовим рішенням обставини постійного проживання спадкодавиці на момент її смерті разом із ОСОБА_1 . Зазначені обставини спростовують доводи ОСОБА_2 щодо фактичного прийняття нею спадщини після смерті матері.

Вирішуючи спір між сторонами, суди попередніх інстанції наведеного не врахували та помилково вважали, що обставини, встановлені вищевказаним рішенням суду, не мають преюдиційного значення при розгляді цієї справи, внаслідок чого дійшли неправильного висновку під час ухвалення судових рішень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на встановлені судами попередніх інстанцій обставини, з урахуванням того, що спадкоємець спірної земельної ділянки за заповітом ОСОБА_2 не прийняла спадщину в установлений строк, а в визначенні додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини їй відмовлено, ОСОБА_1 як єдиний спадкоємець першої черги за законом, який прийняв спадщину, згідно із статтею 1223 ЦК України має право на спадкування цієї земельної ділянки. Разом з тим, оскільки в зв`язку із відмовою нотаріуса в видачі свідоцтва про право на спадщину, він позбавлений можливості в позасудовому порядку оформити свої спадкові права, наявні підстави для визнання за ним права власності в порядку спадкування за законом на спірну земельну ділянку.

З огляду на викладене, враховуючи, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанції не відповідають вимогам щодо законності й обґрунтованості, колегія суддів дійшла висновку про задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 , скасування рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 30 травня 2018 року та постанови Апеляційного суду Черкаської області від 14 серпня 2018 року і ухвалення нового рішення про задоволення позову ОСОБА_1 і відмову в задоволенні позову ОСОБА_2 .

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 30 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 14 серпня 2018 року скасувати і ухвалити нове.

Позов ОСОБА_1 до Рацівської сільської ради, третя особа - ОСОБА_2 , про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом задовольнити.

Визнати за ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , право власності в порядку спадкування за законом на земельну ділянку загальною площею 2, 46 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться в межах Рацівської сільської ради Чигиринського району Черкаської області та відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 292132 від 24 травня 2005 року належала померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Рацівської сільської ради про встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем та визнання права власності на майно в порядку спадкування.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. Кузнєцов

Судді:В. С. Жданова В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко

М. Ю. Тітов