Постанова

Іменем України

24 червня 2020 року

м. Київ

справа № 520/1466/14-ц

провадження № 61-43447св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сімоненко В. М.,

суддів: Калараша А. А., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Штелик С. П. (суддя-доповідач),

учасники справи:

заявники (боржники): ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

заінтересована особа (стягувач) - публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову апеляційного суду Одеської області у складі суддів: Гірняк Л. А., Сегеди С. М., Погорєлової С. О., від 26 липня 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 звернулись до суду з заявою про визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню.

Заява обґрунтована тим, що Київським районним судом м. Одеси у справі № 520/1466/14-ц видано виконавчі листи про стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 судового збору сумою 1529,59 грн та суму боргу розміром 305917,60 грн на користь ПАТ «Дельта Банк».

У зв`язку з наявністю помилки у написанні дати винесення рішення, на підставі якого видано виконавчі листи, а також на підставі того, що виконавчі листи були пред`явлені до виконання після спливу строку для пред`явлення їх до виконання, що є безумовною підставою для визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню, заявники просили суд задовольнити заяву.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси в складі судді Луняченка В. О. від 22 січня 2018 року заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню задоволено.

Визнано виконавчі листи видані Київським районним судом м. Одеси у справі № 520/1466/14-ц про стягнення з ОСОБА_2 судового збору у розмірі 1529,59 грн та бору у сумі 305 917,60 грн, а також про стягнення з ОСОБА_1 судового збору сумою 1529,59 грн та боргу у сумі 305 917,60 грн такими, не підлягають виконанню.

Ухвала суду мотивована тим, що судове рішення про стягнення з відповідачів спірних сум набрало законної сили 03 березня 2015 року. На виконання даного рішення, за заявою позивача Київським районним судом 17 лютого 2016 року видані виконавчі листи у справі № 520/1466/14-ц про стягнення боргу. Виконавчі провадження за указаними виконавчими листами були відкриті за заявами про примусове виконання, поданими у липні 2016 року. Вказавши на те, що виконавчі листи були пред`явлені до виконання після спливу строку для пред`явлення їх до виконання, що є безумовною підставою для визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню, суд задовольнив вимоги заяви.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Одеської області від 26 липня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ «Дельта Банк» задоволено.

Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 22 січня 2018 року скасовано.

Відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що 05 жовтня 2016 року набув чинності Закон України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII, а Закон України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року, який був чинним на момент ухвалення рішення та видання спірних виконавчих листів, втратив чинність (крім статті 4). Пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 1404-VIII «Про виконавче провадження» визначено, що строк пред`явлення виконавчих документів до виконання, виданих до 05 жовтня 2016 року збільшено і тепер вони пред`являються в строки встановлені цим законом, тобто в продовж 3 років. Тому, апеляційний суд вважав, що спірні виконавчі листи були пред`явлені до виконання в межах строку для пред`явлення їх до виконання, у зв`язку із чим вимоги заяви задоволенню не підлягають.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, на думку скаржника, дійшов помилкових висновків про відмову в задоволенні заяви. Судове рішення про стягнення з відповідачів спірних сум набрало законної сили 03 березня 2015 року. На виконання даного рішення, за заявою позивача Київським районним судом 17 лютого 2016 року видані виконавчі листи у справі № 520/1466/14-ц про стягнення боргу. Виконавчі провадження за указаними виконавчими листами були відкриті за заявами про примусове виконання, поданими у липні 2016 року. Тому, що виконавчі листи були пред`явлені до виконання після спливу строку для пред`явлення їх до виконання. Пункт 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 1404-VIII «Про виконавче провадження» не поширюється на спірні правовідносини, оскільки цей Закон набув чинності 05 жовтня 2016 року, тобто вже після того, як строк на пред`явлення спірних виконавчих листів завершився 03 березня 2016 року (річний строк, передбачений Законом України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року).

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі. Витребувано справу із суду першої інстанції.

07 лютого 2019 року справу передано судді-доповідачу Хопті С. Ф.

13 квітня 2020 року відповідно до підпунктів 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30 (з наступними змінами та доповненнями) та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року № 1 «Про заходи, спрямовані на належне здійснення правосуддя», призначено повторний автоматизований розподіл, серед інших, даної справи.

13 квітня 2020 року згідно протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями справу визначено розглядати у колегії суддів: Штелик С. П. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Сімоненко В. М. - та передано судді-доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи в складі п`яти суддів.

Обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що рішенням Київського районного суду м. Одеси від 19 грудня 2014 року позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволені частково та стягнуто з відповідачів в солідарному порядку на користь банку заборгованість за кредитним договором 206-013/ФКВ-08 від 07 квітня 2008 року у розмірі 305917,60 грн, а також судовий збір сумою 3059,18 грн в рівних частках з кожного, в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Одеси від 03 березня 2015 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 19 грудня 2014 року скасовано в частині відмови у задоволенні іншої частини позовних вимог та вилучено з абзацу першого резолютивної частини цього рішення слово «Частково», в іншій частині рішення Київського районного суду м. Одеси від 19 грудня 2014 року залишено без змін.

Судове рішення про стягнення з відповідачів спірних сум набрало законної сили 03 березня 2015 року.

17 лютого 2016 року на виконання даного рішення за заявою позивача Київським районним судом видані виконавчі листи у справі № 520/1466/14-ц про стягнення боргу.

При видачі виконавчих листів було допущено помилку у написанні дати постановлення рішення апеляційного суду Одеської області. У виконавчому листі зазначено дату постановлення судом рішення 23 вересня 2015 року коли вірною датою було 03 березня 2015 року, також має місце помилка у виконавчих листах з приводу набрання рішення законної сили.

Листи було звернуто до виконання з наявними помилками та виконавчою службою їх прийнято до провадження та відкриті виконавчі провадження з їх примусового виконання.

Заяви про примусове виконання указаного рішення подані у липні 2016 року.

26 липня 2016 року постановою головного державного виконавця Київського ВДВС м. Одеси ГТУЮ в Одеській області Алієвим А. Т. відкрито виконавче провадження ВП № 51778730 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 305917,60 грн з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Дельта Банк».

Постановою заступника начальника Овідіопольського районного відділу ДВС ГТУЮ в Одеській області Захарової Б.Ю. від 21 липня 2016 року було відкрито виконавче провадження ВП № 51750329 про стягнення з ОСОБА_1 на користь банку грошових коштів сумою 305917,60 гривень, яке надалі було направлено до Малиновського ВДВС м. Одеси ГТУЮ в Одеській області до виконання за належністю. Постановою від 06.12.2017 року ВП №51750391 державним виконавцем Першого Малиновського ВДВС м. Одеси ГТУЮ в Одеській області виконавче провадження прийнято.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 09 грудня 2016 року у виконавчі листи у справі № 520/1466/14-ц внесено виправлення та зазначено вірну дату ухвалення рішення апеляційним судом Одеської області та дату набрання ним чинності - 03 березня 2015 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

08 лютого 2020 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі - Закон від 15 січня 2020 року № 460-IX).

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положеньЗакону від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Відповідно до частини першої, другої, третьої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судами встановлено, що судове рішення у справі № 520/1466/14-ц про стягнення з відповідачів спірних сум набрало законної сили 03 березня 2015 року.

Станом на момент набрання законної сили указаного рішення був чинним Закон України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року, який визначав умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Строки пред`явлення виконавчих документів до виконання були визначені статтею 22 указаного Закону.

Відповідно до частини першої статті 22 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання в такі строки: 1) посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців; 2) інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом.

Згідно положень пункту 1 частини другої статті 22 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року строки, зазначені у частині першій цієї статті, встановлюються, зокрема, для виконання судових рішень - з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а в разі якщо судове рішення підлягає негайному виконанню, - з наступного дня після його постановлення.

Таким чином, згідно законодавства, чинного на момент набрання законної сили рішенням про стягнення з боржників спірних сум Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 рокуспірні виконавчі документиза рішенням, яке набрало законної сили 03 березня 2015 року могли бути пред`явлені до виконання до 03 березня 2016 року.

Помилки у спірних виконавчих листах не мають правового значення для розгляду даної справи, оскільки такі помилки не впливають на строк пред`явлення до виконання відповідних виконавчих документів, які визначені законом.

Банк був учасником справи № 520/1466/14-ц, є юридичною особою та має штат кваліфікованих працівників, у зв`язку із чим останньому було відомо про указані вимоги чинного на той час законодавства.

Судами установлено, що виконавчі провадження за спірними виконавчими документами були відкриті на підставі заяв стягувача, поданих у липні 2016 року.

Тобто, банк як стягувач мав право на подання виконавчих листів до виконання до 03 березня 2016 року, однак таке право не реалізував і пред`явив до виконання указані виконавчі документи із пропуском визначеного законом строку.

При цьому, 05 жовтня 2016 року набув чинності Закон України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII, а Закон України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року, який був чинним на момент ухвалення рішення та видання спірних виконавчих листів, втратив чинність (крім статті 4).

Пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 1404-VIII «Про виконавче провадження» визначено, що строк пред`явлення виконавчих документів до виконання, виданих до 05 жовтня 2016 року збільшено і тепер вони пред`являються в строки встановлені цим законом, тобто в продовж 3 років.

Однак, у даній справі, за встановлених судами попередніх інстанцій її фактичних обставин, пункт 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 1404-VIII «Про виконавче провадження» не поширюється на спірні правовідносини, оскільки цей Закон набув чинності 05 жовтня 2016 року, тобто вже після того, як строк на пред`явлення спірних виконавчих листів завершився 03 березня 2016 року (річний строк, передбачений Законом України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року).

Згідно вимог частини четвертої статті 369 ЦПК України (в редакції, чинній на момент подання заяви, що розглядається) у разі якщо виконавчий лист було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин суд визнає виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню повністю або частково.

Указані положення кореспондуються з відповідними положеннями частини другої статті 432 ЦПК України (в редакції, чинній на момент розгляду заяви), згідно з якими суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Заявники як на підставу для задоволення заяви в даній справі посилались на те, що виконавчі листи були пред`явлені до виконання після закінчення строків пред`явлення їх до виконання.

Законодавець не дав чіткого визначення "інших причин" для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню у частині четвертій статті 369 ЦПК України, на яку посилались заявники у даній справі.

При цьому словосполучення "або з інших причин" не стосується припинення обов`язку боржника, який підлягає виконанню, а є іншими причинами, наприклад, в апеляційному чи касаційному порядку скасовано чи змінено рішення суду, або ж у зв`язку з нововиявленими обставинами, а виконавчий лист ще не виконаний.

Наведені підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, можна поділити на дві групи: матеріально-правові та процесуально-правові.

Обов`язок боржника може припинятися з передбачених законом підстав. Підстави припинення цивільно-правових зобов`язань, зокрема, містить глава 50 розділу І книги п`ятої ЦК.

Так, зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання.

Процесуальними підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: - видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); - коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; - видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі виконавчого листа; - помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; - видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; - пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання.

Такі висновки викладені в узагальненні Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 25 вересня 2015 року «Про практику розгляду судами процесуальних питань, пов`язаних із виконанням судових рішень у цивільних справах».

Дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, встановивши, що рішення про стягнення боргу з заявників набрало законної сили 03 березня 2015 року, тому виконавчі листи на виконання такого рішення мали бути пред`явлені до виконання за вимогами чинного на той час законодавства до 03 березня 2016 року, а також врахувавши, що стягувач пред`явив виконавчі листи до виконання у липні 2016 року, тобто з пропуском указаного строку для пред`явлення, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення вимог заяви в даній справі та визнання спірних виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню.

Суд першої інстанції урахував вимоги норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, дослідив обставини справи у відповідності із такими вимогами і надав оцінку доводам учасників справи, перевіривши надані учасника доказами.

Сторонами не подавались до суду апеляційної інстанції будь-які нові докази в даній справі, також не заявлялись клопотання про дослідження доказів, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи дану справу в апеляційному порядку, скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив протилежне за змістом судове рішення без належного спростування висновків районного суду, без зазначення новий доказів, які не були досліджені районним судом або досліджені ним із порушенням визначеної законом процедури, у зв`язку із чим без належного мотивування допустив переоцінку досліджених районним судом обставин та висновків.

Згідно вимог статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Враховуючи те, що апеляційний суд скасував судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує рішення апеляційного суду та залишає в силі рішення суду першої інстанції на підставі статті 413 ЦПК України.

З урахуванням викладеного та керуючись статтями 400, 409, 413, 415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову апеляційного суду Одеської області від 26 липня 2018 року скасувати, ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 22 січня 2018 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Сімоненко

Судді: А. А. Калараш

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

С. П. Штелик