АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
1 Справа № 11-а-295/10 Категорія КК: ч.2 ст. 186
Головуючий у першій інстанції Пруднік О.А.
Доповідач Боголюбська Л.Б.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
“ 19 ” лютого 2010 р. колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду м. Києва у складі:
головуючого судді Боголюбської Л.Б.,
суддів Кепкал Л.І., Гладія С.В.,
за участю прокурора Пламадяла І.П.,
захисника ОСОБА_2,
законного представника ОСОБА_3,
засуджених ОСОБА_4, ОСОБА_5,
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальну справу за апеляцією прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вирок Оболонського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2009 року.
Цим вироком ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м. Вишгорода Київської області, з
середньою освітою, неодружений, непрацюючий, який
проживав АДРЕСА_1, раніше не судимий,
засуджений за ч.2 ст. 186, ст. 69 КК України на 2 роки позбавлення волі, за ч. 1 ст. 296 КК України до 1 місяця арешту, на підставі ст.70 КК України за сукупністю злочинів на 2 роки позбавлення волі.
ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженець м. Києва, з середньою освітою, неодружений, студент ВПУ № 26 в м. Києві, який проживав у АДРЕСА_2, раніше не судимий,
засуджений за ч.2 ст. 186 із застосуванням ст. 69 КК України на 2 роки позбавлення волі.
Згідно вироку суду 06.11.2008 р. ОСОБА_4 за попередньою змовою з ОСОБА_5, розподіливши ролі, приблизно о 17 год. біля буд. 10-в по вул. Героїв Дніпра в м. Києві, погрожуючи застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, відкрито заволоділи мобільним телефоном «Nokia-6233» вартістю 900 грн. з флеш-картою 512 мб вартістю 80 грн., що належали неповнолітньому ОСОБА_6 та з місця вчинення злочину зникли. Майном розпорядились на власний розсуд.
19.11.2008 р. ОСОБА_4 за попередньою змовою з ОСОБА_5, розподіливши ролі, знаходячись біля буд. 20-в по вул. Героїв Дніпра в м. Києві, застосувавши насильство, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я, щодо ОСОБА_6 і ОСОБА_7 та подолавши у такий спосіб їх волю до опору, повторно заволоділи чужим майном, а саме: мобільним телефоном «Nokia-6230 і» вартістю 800 грн., який належав ОСОБА_7, та мобільним телефоном «Nokia-1112» вартістю 200 грн., що належав ОСОБА_6 З викраденим майном зникли з місця пригоди та майном розпорядились на власний розсуд.
05.12.2008 р. о 15 год. 30 хв., знаходячись на АДРЕСА_3, за попередньою змовою між собою, розподіливши ролі, застосовуючи насильство, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 повторно відкрито заволоділи мобільним телефоном «Соні-Еріксон К 800», вартістю 1000 грн. з сім-картою «Київстар» вартістю 20 грн., сім-картою «Лайф» вартістю 30 грн. та флешкартою 1 гб вартістю 180 грн., тобто майном на загальну суму 1230 грн., яке належало ОСОБА_8 З місця вчинення злочину зникли, майном розпорядились на власний розсуд.
23.12.2008 року, приблизно о 14 год. 20 хв., знаходячись поблизу загальноосвітньої середньої школи № 20 по просп. Оболонському, 32–б в м. Києві, використовуючи незначний привід, умисно, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства у присутності інших школярів, ОСОБА_4 став висловлюватися на адресу неповнолітнього ОСОБА_9 нецензурними словами та без причини штовхнув плечем в груди та наніс один удар лобною частиною голови в обличчя, чим заподіяв ОСОБА_9 фізичний біль.
Того ж дня приблизно о 14 год. 30 хв., знаходячись по просп. Оболонському, 34 в м. Києві, за попередньою змовою між собою з метою відкритого викрадення чужого майна, діючи узгоджено відповідно до розподілених ролей, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 підійшли до неповнолітнього ОСОБА_9 і ОСОБА_4 став вимагати у нього віддати мобільний телефон. ОСОБА_5 тим часом, знаходячись неподалік, спостерігав за навколишньою обстановкою, з метою попередити ОСОБА_4 про небезпеку. Коли ОСОБА_9 відмовився віддавати телефон, ОСОБА_4, застосовуючи насильство, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, нанісши йому удар кулаком в живіт, з лівої кишені куртки ОСОБА_9 забрав гроші в сумі 20 грн., а з правої кишені брюк мобільний телефон «Флай-SХ 210» вартістю 857 грн. з сім-картою «Київстар» вартістю 25 грн. і грошима на рахунку в сумі 15 грн. та флеш-картою 2 гб вартістю 250 грн. Таким чином, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 повторно, відкрито заволоділи чужим майном на загальну суму 1167 грн. та з місця вчинення злочину зникли, а майном розпорядились на власний розсуд.
23.12.2008 р. о 15 год. ОСОБА_4 та ОСОБА_5, знаходячись по вул. Північна, 26 в м. Києві, застосувавши насильство, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я, повторно відкрито заволоділи майном малолітнього ОСОБА_10 на загальну суму 1285 грн. та неповнолітнього ОСОБА_11 на суму 450 грн.
Того ж дня приблизно о 15 год. 20 хв., знаходячись по вул. Північна, 26 в м. Києві, діючи узгоджено за попередньою змовою, розподіливши між собою ролі, застосувавши насильство, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, відкрито заволоділи майном малолітнього ОСОБА_12 на загальну суму 1333 грн. Після чого з місця вчинення злочину зникли, а майном розпорядились на власний розсуд.
В апеляції прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, посилаючись на те, що суд безпідставно перекваліфікував дії ОСОБА_4 та ОСОБА_5 по епізоду вчинення ними розбійного нападу на потерпілого ОСОБА_8 05.12.2008 року, а також, не оспорюючи кваліфікацію їх дій по ч.2 ст. 186 КК України і кваліфікацію дій ОСОБА_4 по ч.1 ст. 296 КК України, неправильно призначив покарання, просить вирок суду в частині неправильної кваліфікації дій засуджених по вказаному епізоду та в зв’язку з невідповідністю призначеного їм покарання тяжкості вчинених ними злочинів та особі кожного з них внаслідок м’якості скасувати і постановити новий вирок, яким визнати ОСОБА_4 винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст. 186, ч.2 ст. 187, ч.1 ст. 296 КК України і призначити йому покарання за ч.2 ст. 186 КК України у виді 4 років позбавлення волі; за ч.2 ст. 187 КК України із застосуванням ст. 69 КК України у виді 5 років позбавлення волі; за ч.1 ст. 296 КК України у виді 1 місяця арешту і на підставі ст.ст. 70, 72 КК України шляхом часткового складання призначити остаточно покарання у виді 5 років 1 місяця позбавлення волі. ОСОБА_5 апелянт просить признати винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст. 186, ч.2 ст. 187 КК України і призначити йому покарання за ч.2 ст. 186 КК України у виді 4 років позбавлення волі, за ч.2 ст. 187 КК України із застосуванням ст. 69 КК України у виді 5 років позбавлення волі без конфіскації майна і на підставі ст. 70 КК України шляхом часткового складання покарань у виді 5 років позбавлення волі без конфіскації майна.
Захисник засудженого ОСОБА_4 адвокат ОСОБА_13 подав на апеляцію прокурора заперечення, в яких просить вирок суду щодо ОСОБА_4 залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, і просив її задовольнити, пояснення захисника, який заперечував проти задоволення апеляції і просив залишити вирок суду без змін, законного представника засудженого ОСОБА_4, який просив вирок суду залишити без змін, пояснення засуджених, які підтримали позицію своїх захисників, перевіривши доводи апеляції, провівши дебати та вислухавши останнє слово кожного із засуджених, колегія суддів уважає, що апеляція прокурора задоволенню не підлягає з таких підстав.
Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у вчиненні злочинів за обставин, викладених у вироку, підтверджуються зібраними по справі, перевіреними в судовому засіданні доказами, зокрема, показаннями самих засуджених про обставини вчинення ними злочинів, показаннями потерпілих ОСОБА_6, ОСОБА_14, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_15, ОСОБА_12 про обставини відкритого викрадення їх майна засудженими, а ОСОБА_9 і про обставини вчиненого ОСОБА_4 щодо нього хуліганства; показаннями свідків ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24; даними, що містяться в протоколах про виявлення і вилучення у ОСОБА_21 мобільного телефону, який було викрадено у ОСОБА_9, у ОСОБА_23 – мобільних телефонів, які були викрадені у ОСОБА_10 та ОСОБА_15, а у ОСОБА_24 – мобільного телефону, який був викрадений у ОСОБА_12; даними, що містяться в протоколах пред’явлення потерпілим фотознімків для впізнання, з яких убачається, що потерпілі на фотографіях упізнали ОСОБА_4 і ОСОБА_5 як осіб, які відкрито заволоділи їх майном.
Перекваліфіковуючи дії ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з ч.2 ст. 187 КК України на ч.2 ст. 186 КК України, суд достовірними та правдивими признав показання потерпілого ОСОБА_8, які він давав в ході судового слідства. З цих показань ОСОБА_8, даних у присутності законного представника, убачається, що ОСОБА_5 під час пограбування знаходився поруч, але будь-яких насильницьких дій та погроз їх застосування не висловлював. ОСОБА_5 він сприймав як співучасника, який в любий момент може втрутитися та допомогти ОСОБА_4 забрати телефон. Що стосується його показань на досудовому слідстві щодо демонстрації з боку ОСОБА_5 предмета схожого на ніж, то ці показання він в судовому засіданні не підтвердив, посилаючись на те, що вони є упередженими, необ’єктивними та викладені під впливом його уявлення, оскільки в руці у ОСОБА_5 було лише кільце з брелоками та ключем від замка.
Як убачається з показань ОСОБА_4, вони з ОСОБА_5, побачивши ОСОБА_8, домовились про його пограбування. Коли він, ОСОБА_4, підійшов до ОСОБА_8 та, замахнувшись на нього кулаком, став вимагати віддати мобільний телефон, то ОСОБА_8 сховав свою руку у кишеню, де знаходився телефон. Тоді він силоміць витягнув руку з мобільним телефоном із кишені і забрав у ОСОБА_8 телефон. ОСОБА_5 в цей момент знаходився неподалік, але будь-яких погроз не висловлював. В руках у нього було лише кільце з брелоками та ключем від замка вхідних дверей його будинку.
Як убачається з протоколу виїмки від 20.02.2009 року ( т.1, а.с. 115). ОСОБА_5 добровільно видав ланцюжок з кільцями з трьома брелоками та одним ключем і пояснив, що ці предмети були в його руці під час пограбування ОСОБА_8
З протоколу огляду цих предметів та фотознімка до нього ( т.1, а.с. 116, 117) слідує, що три брелоки та один металевий ключ довжиною 5 см з’єднані між собою за допомогою металевого ланцюжка та трьох кілець.
Відповідно до роз’яснень, які містяться в п.12 Постанови № 10 від 06.11.2009 року Пленуму Верховного Суду України погроза застосування насильства при розбої полягає в залякуванні негайним застосуванням фізичного насильства, небезпечного для життя і здоров’я потерпілого ( погроза вбити, заподіяти тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, легке тілесне ушкодження з розладом здоров’я чи незначною втратою працездатності, або вчинити певні дії, що у конкретній ситуації можуть спричинити такі наслідки).
Як слідує з показань засуджених та потерпілого, погроз зазначеного характеру при заволодінні його майном ні ОСОБА_4, ні ОСОБА_5 не висловлювали, а коли потерпілий не погодився віддати майно, лише ОСОБА_4, застосовуючи силу, це майно відібрав.
Таким чином, суд прийшов до вірного висновку, що в діях ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відсутній склад злочину, передбачений ч.2 ст. 187 КК України, і за цим епізодом кваліфікував їх дії також за ч.2 ст. 186 КК України.
З огляду на викладене, доводи апелянта про незастосування судом закону, який підлягав застосуванню при кваліфікації дій засуджених за даним епізодом обвинувачення, є неспроможними і не ґрунтуються на законі.
Суд дослідив докази в їх сукупності, дав їм належну оцінку і обґрунтовано прийшов до висновку, що дії ОСОБА_4 по всім епізодам обвинувачення підлягають кваліфікації за ч.2 ст. 186, ч.1 ст. 296 КК України, а дії ОСОБА_5 – за ч.2 ст. 186 КК України.
Призначаючи покарання ОСОБА_4, суд врахував ступінь суспільної небезпечності вчинених ним злочинів, ступінь його участі та здійснення злочинного наміру, дані про його особу, ставлення до подій, що відбулися, сімейні обставини ( виховання без матері, яка померла), умови його життя, а також його щире каяття, активне сприяння розкриттю злочинів, вчинення злочинів у неповнолітньому віці, відшкодування заподіяної шкоди, які є обставинами, що пом’якшують покарання, обґрунтовано визнав їх виключними і вірно прийшов до висновку про можливість призначення ОСОБА_4 покарання за ч.2 ст. 186 КК України із застосуванням ст.69 КК України, тобто нижче від найнижчої межі встановленої санкцією зазначеної частини статті закону, у виді позбавлення волі, а по ч.1 ст. 296 КК України у виді арешту.
Таке покарання є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
Призначаючи покарання ОСОБА_5, суд врахував ступінь суспільної небезпечності вчинених ним злочинів, ступінь його участі у здійсненні злочинного наміру, дані, що характеризують його особу, його відношення до подій, що відбулися, його вік та стан здоров’я, а також його щире каяття, активне сприяння розкриттю злочинів, відшкодування заподіяної шкоди, те, що він раніше до кримінальної відповідальності не притягувався. Встановивши декілька обставин, що пом’якшують покарання і істотно знижують ступінь тяжкості вчинених ним злочинів, суд обґрунтовано прийшов до висновку про можливість призначення ОСОБА_5 покарання за ч.2 ст. 186 КК України із застосуванням ст. 69 КК України, тобто нижче від найнижчої межі встановленої санкцією частини статті закону, у виді позбавлення волі, бо таке покарання є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.
З огляду на викладене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування вироку в частині призначеного ОСОБА_4 та ОСОБА_5 покарання та постановлення нового вироку в цій частині з призначенням більш суворого покарання за розміром, як про це просить у своїй апеляції прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду м. Києва, -
УХВАЛИЛА:
Вирок Оболонського районного суду м. Києва щодо ОСОБА_4, засудженого по ч.2 ст. 186, ч.1 ст. 296 КК України, та ОСОБА_5, засудженого по ч.2 ст. 186 КК України, залишити без зміни, а апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції – без задоволення.
С У Д Д І:
__________________ _________________ _________________
Боголюбська Л.Б. Кепкал Л.І. Гладій С.В.