Постанова

Іменем України

01 липня 2020 року

м. Київ

справа № 641/3356/17

провадження № 61-39114св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Стрельченко Олена Володимирівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Харківської області від 22 травня 2018 року у складі колегії суддів: Колтунової А. І., Маміної О. В., Пилипчук Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус) Стрельченко О. В. про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Позов обґрунтований тим, що 08 червня 2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір позики, згідно з яким позивачі отримали у борг 34 500,00 дол. США, які зобов`язалися повернути не пізніше 08 грудня 2012 року.

На забезпечення виконання договору позики між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено іпотечний договір, згідно з яким ОСОБА_1 передала ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 .

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 28 серпня 2016 року ОСОБА_3 стала власником квартири АДРЕСА_1 . Приватний нотаріус Стрельченко О. В. нотаріальної дії з нерухомим майном не вчиняла. Посвідчення факту виникнення, переходу або припинення права на нерухоме майно не відбулося. Державна реєстрація права власності за ОСОБА_3 відбулася на підставі договору іпотеки від 08 серпня 2012 року. Вимога про виконання порушеного зобов`язання, попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги не надсилалися.

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 19 квітня 2017 року в позові ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном відмовлено.

На час виникнення спірних правовідносин законодавство передбачело можливість проведення державної реєстрації речових прав на об`єкт нерухомого майна нотаріусом без вчинення нотаріальної дії, пов`язаної із переходом таких прав на об`єкт нерухомості.

Позивачі просили суд визнати протиправними та скасувати рішення приватного нотаріуса Стрельченко О.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26 серпня 2016 року № 31120783, згідно з яким проведено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 ; скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності № 16102451 на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 , вчинений 26 серпня 2016 року на підставі рішення приватного нотаріуса Стрельченко О. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 26 серпня 2016 року № 31120783.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 12 грудня 2017 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення приватного нотаріуса Стрельченко О. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 26 серпня 2016 року № 31120783, згідно з яким проведено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 . Скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності № 16102451 на квартиру АДРЕСА_1 , за ОСОБА_3 , здійснений 26 серпня 2016 року на підставі рішення приватного нотаріуса Стрельченко О. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 26 серпня 2016 року № 31120783. Стягнено в рівних частках з ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Стрельченко О. В. на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 640,00 грн з кожного.

Задовольнивши позов, суд першої інстанції виходив з того, що у матеріалах реєстраційної справи на квартиру, які були витребувані з відділу архівної роботи управління державної реєстрації речових прав на нерухоме майно департаменту реєстрації Харківської міської ради, немає письмових вимог іпотекодержателя до позивачів про усунення порушення зобов`язань за договором та доказів отримання цих вимог, у зв`язку з чим державний реєстратор приватний нотаріус Стрельченко О. В. діяла поза межами повноважень щодо прийняття рішення про державну реєстрацію права власності.

Суд першої інстанції зазначив про відмінність застереження в іпотечному договорі та договорі про задоволення вимог іпотекодержателя. Зокрема, застереження в іпотечному договорі встановлюється у момент укладення договору або шляхом внесення змін до нього, тоді як договір про задоволення вимог іпотекодержателя є самостійним договором, необхідність в укладенні якого виникає з моменту, коли постає питання про належне виконання зобов`язань боржником. Крім того, у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя можливо передбачити будь-які не заборонені законом способи задоволення вимог за основним зобов`язанням, зокрема, і перехід права власності на предмет іпотеки, тоді як у застереженні до іпотечного договору такий спосіб, як передання іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання застосований бути не може. Отже, у разі звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання при реєстрації прав власності на таке майно правовстановлюючим документом буде або договір купівлі-продажу, або договір про задоволення вимог іпотекодержателя.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Харківської області від 22 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 12 грудня 2017 року скасовано.Ухвалено нове рішення про відмову в позові.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмінності правової природи застереження в іпотечному договорі та договорі про задоволення вимог іпотекодержателя і неможливості реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно на підставі застереження в іпотечному договорі. Помилковим є висновок суду першої інстанції щодо виходу приватного нотаріуса Стрельченко О. В. за межі повноважень у зв`язку з відсутністю в реєстраційній справі письмової вимоги іпотекодержателя до позивачів про усунення порушення зобов`язань за договором позики.

Суд апеляційної інстанції, скасувавши рішення суду першої інстанції, виходив з того, що у цій справі визначальним для вирішення питання щодо правомірності дій державного реєстратора - приватного нотаріуса Стрельченко О. В. під час реєстрації права власності на квартиру за ОСОБА_3 є встановлення факту наявності або відсутності відповідних письмових вимог та доказів їх направлення позивачам, які надавались нотаріусу під час вчинення відповідної реєстраційної дії. Відсутність вказаних документів у реєстраційній справі, що зберігається у відділі архівної роботи управління державної реєстрації речових прав на нерухоме майно департаменту реєстрації Харківської міської ради, не може бути підставою для порушення прав ОСОБА_3 , яка правомірно набула право власності на спірну квартиру.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Апеляційного суду Харківської області від 22 травня 2018 року, просила скасувати оскаржуване рішення, залишити в силі рішення першої інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

16 липня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі.

У вересні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до розпорядження Верховного Суду від 16 квітня 2020 року № 1112/0/226-20 «Про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи», пунктів 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30 (зі змінами та доповненнями), рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року № 1 «Про заходи, спрямовані на належне здійснення правосуддя» доповідачем у справі відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Олійник А. С.

18 червня 2020 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувана постанова є незаконною, ухвалена з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Суди не з`ясували обставин, що мають значення для справи, висновки судів не відповідають обставинам справи.

Суд апеляційної інстанції не обгрунтував належним чином, чому вважав доведеним, що письмові вимоги, надані суду першої інстанції приватним нотаріусом Стрельченко О. В., ОСОБА_3 надала ОСОБА_1 під час реєстрації права власності на спірну квартиру, а не після подання позивачами до суду цього позову.

Суд апеляційної інстанції, надавши перевагу поясненням приватного нотаріуса Стрельченко О. В., не перевірив, чому в реєстраційній справі № 1010842363101 на об`єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_1 не було письмових вимог іпотекодержателя до позивачів про усунення порушення зобов`язань за договором та доказів отримання цих вимог.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що приватний нотаріус Стрельченко О. В. діяла поза межами повноважень, прийнявши рішення про державну реєстрацію права власності.

Суд апеляційної інстанції не повідомив належним чином ОСОБА_1 про дату і час судового засідання, судові повістки вона не оримувала і про розгляд справи в суді апеляційної інстанції не знала, у зв`язку з чим була позбавлена права захистити свої права та подати відзив на апеляційну скаргу.

Посилається на правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 295/5011/15, провадження № 61-1125св17.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у червні 2018 року, тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 08 червня 2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 укладений договір позики, посвідчений 08 червня 2012 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г. І. (далі - приватний нотаріус Малахова Г. І.), зареєстрований в реєстрі за № 1754. Згідно з умовами цього договору позикодавець передав у власність позичальнику, а останній солідарно прийняв валютні цінності у вигляді та в натурі на суму 34 500,00 дол. США, які позичальник зобов`язався солідарно повернути позикодавцю не пізніше 08 грудня 2012 року.

08 червня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено іпотечний договір, посвідчений 08 червня 2012 року приватним нотаріусом МалаховоюГ. І., зареєстрований в реєстрі за № 1756. Згідно з умовами цього договору з метою забезпечення виконання зобов`язання, що виникло в іпотекодавця та ОСОБА_2 за договором позики, іпотекодавець передає в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 .

Відповідно до пункту 11 іпотечного договору у разі невиконання боржником письмової вимоги іпотекодержателя про усунення порушення зобов`язань за цим договором та/або договором позики у встановлений іпотекодержателем строк таку вимогу іпотекодержатель має право задовольнити за рахунок предмета іпотеки, що є предметом договору.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 28 серпня 2016 року № 66759859 ОСОБА_3 набула право власності на спірну квартиру 26 серпня 2016 року на підставі іпотечного договору від 08 червня 2012 року № 1756.

Суд апеляційної інстанції встановив, що до заперечень проти позову приватного нотаріуса Стрельченко О. В. додала письмову вимогу про усунення порушення виконання зобов`язання з повернення боргу за договором позики від 05 липня 2016 року, яка підписана ОСОБА_3 та адресована ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .

У вказаній вимозі ОСОБА_3 повідомляла ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про наявність заборгованості за договором позики в розмірі 24 400,00 дол. США неповерненої суми позики, заборгованості з трьох процентів річних в сумі 3 465,00 дол. США та пені в сумі 874 174,00 дол. США, про необхідність сплати заборгованості та попереджала про початок процедури звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру, в разі невиконання вимоги про сплату заборгованості.

Приватний нотаріус Стрельченко О. В. надала копії описів вкладень в цінні листи в кількості трьох штук, копії квитанцій Харківської дирекції УДППЗ «Укрпошта» в кількості 6 штук, копії рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення в кількості 5 штук та копію конверта з відміткою про повернення кореспонденції у зв`язку із закінченням терміну зберігання, відповідно до яких ОСОБА_3 направляла вимогу від 05 липня 2016 року на адресу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Відповідно до пункту 4 договору позики від 08 червня 2012 року позичальник підтвердив, що згоден з тим, що будь-яка кореспонденція на його ім`я має надсилатись на адресу його реєстрації, вказану в цьому договорі листом з повідомленням. Така кореспонденція має вважатись отриманою в день її надходження на поштове відділення, що обслуговує дім за цією адресою, незалежно від того, чи отримав її він особисто та незалежно від причин неотримання особисто. Так, достатнім доказом отримання ним кореспонденції від позикодавця та/або від нотаріуса має сприйматись будь-який поштовий документ, що підтвердить її надходження до зазначеного поштового відділення. А поштовий документ, згідно з яким він не проживає за зазначеною вище адресою або який повернувся з відміткою «За закінченням строку зберігання», має сприйматись, крім того, достатнім доказом відмови від виконання зобов`язань за цим договором, невиконання вимоги про дострокове повернення всієї позики, виникнення у позикодавця права дострокового повернення всієї позики і права звернення стягнення на майно, заставлене ним за іпотечним договором. Аналогічні умови містить і іпотечний договір від 08 червня 2012 року.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» (далі - Закон) іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з частиною першою статті 33 Закону у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, передбачених статтею 12 вказаного Закону.

Відповідно до частини третьої статті 33 вказаного Закону звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно з частиною першою статті 35 Закону у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Відповідно до пункту 11 іпотечного договору у разі невиконання боржником письмової вимоги іпотекодержателя про усунення порушення зобов`язань за договором та/або договором позики у встановлений іпотекодержателем строк, таку вимогу іпотекодержатель має право задовольнити за рахунок предмета іпотеки, що є предметом договору. Це застереження відповідно до Закону вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя та свідчить про одну з таких обставин: а) набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержателем. Підписанням договору іпотекодавець засвідчує, що він надає іпотекодержателю згоду на набуття права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя за власним одноосібним письмовим рішенням іпотекодержателя набути предмет іпотеки у власність; б) продажу предмета іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом на підставі договору купівлі-продажу у порядку статті 38 Закону. Право вибору способу задоволення вимог іпотекодержателя, серед перелічених пунктом 11 договору, належить іпотекодержателю. Визначені договором способи задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджають укладенню окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя або застосування інших встановлених Законом способів звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно зі статтею 36 Закону сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.

Відповідно до частини першої статті 37 Закону іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Верховний Суд виходить з того, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону.

Суди повинні встановити наявність чи відсутність згоди іпотекодавця на позасудовий спосіб врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передання іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань, а також здійснення виконавчого напису нотаріусом як правової підстави для реєстрації права власності іпотекодержателя, якщо такі умови передбачені умовами договору іпотеки.

Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що застереження в іпотечному договорі та договір про задоволення вимог іпотекодержателя є по суті тотожними поняттями та прирівнюються один до одного за своєю правовою природою та наслідками. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками.

Суд апеляційної інстанції, скасувавши рішення суду першої інстанції, виходив з того, що згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 28 серпня 2016 року № 66759859 ОСОБА_3 набула право власності на спірну квартиру 26 серпня 2016 року на підставі іпотечного договору від 08 червня 2012 року № 1756.

Відповідно до пункту 57 Порядку реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 у редакції, що діяла станом на момент реєстрації права власності на квартиру, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі.

Суд апеляційної інстанції встановив, що до заперечень проти позову приватний нотаріус Стрельченко О. В. додала письмову вимогу про усунення порушення виконання зобов`язання з повернення боргу за договором позики від 05 липня 2016 року, яка підписана ОСОБА_3 та адресована ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .

У цій вимозі ОСОБА_3 повідомляла ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про наявність заборгованості за договором позики в розмірі 24 400,00 дол. США неповерненої суми позики, заборгованості з трьох процентів річних в сумі 3 465,00 дол. США та пені в сумі 874 174,00 дол. США, про необхідність сплати заборгованості та попереджала про початок процедури звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру, в разі невиконання вимоги про сплату заборгованості.

Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо виходу приватного нотаріуса Стрельченко О. В. за межі повноважень у зв`язку з відсутністю в реєстраційній справі письмової вимоги іпотекодержателя до позивачів про усунення порушення зобов`язань за договором позики з огляду на таке.

Суд апеляційної інстанції, дослідивши надані приватним нотаріусом Стрельченко О. В. копії описів вкладень в цінні листи в кількості трьох штук, копії квитанцій Харківської дирекції УДППЗ «Укрпошта» в кількості 6 штук, копії рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення в кількості 5 штук та копію конверта з відміткою про повернення кореспонденції у зв`язку із закінченням терміну зберігання, встановив, що ОСОБА_3 направляла вимогу від 05 липня 2016 року на адресу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_3 не направляла письмової вимоги, як передбачено законодавством, є необгрунтованими.

Згідно зі статтею 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції, що діяла станом на момент реєстрації права власності на квартиру, державними реєстраторами є, в тому числі, нотаріуси.

Визначальним для вирішення питання щодо правомірності дій державного реєстратора - приватного нотаріуса Стрельченко О. В. під час реєстрації права власності на квартиру за ОСОБА_3 , є встановлення факту наявності або відсутності відповідних письмових вимог та доказів їх направлення позивачам, які надавались нотаріусу під час вчинення відповідної реєстраційної дії.

Суд апеляційної інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що відсутність вказаних документів в реєстраційній справі, що зберігається у відділі архівної роботи управління державної реєстрації речових прав на нерухоме майно департаменту реєстрації Харківської міської ради, не може бути підставою для порушення прав ОСОБА_3 , яка правомірно набула право власності на спірну квартиру.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не повідомив належним чином ОСОБА_1 про дату і час судового засідання, спростовуються матеріалами справи(а.с. 202, 203, 206-208, 214, 216-218, 221-223).

Посилання на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 295/5011/15, провадження № 61-1125св17,є необгрунтованими, оскільки у цій справі встановлено інші обставини.

Постанова суду апеляційної інстанції містить вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування щодо кожного доводу сторін по суті позовних вимог, що є складовою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди із судовим рішенням у справі та переоцінки доказів, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine), рішення від 10 лютого 2010 року).

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Харківської області від 22 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко