Справа № 22-2280/07р.
Головуючий у 1-й інстанції - Головатий В.Я.
Категорія справи - 20 Доповідач в апеляційній інстанції - Цяцяк Р.П.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 листопада 2007 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого - судді Петрички П.Ф.,
суддів Бермеса І.В. і Цяцяка Р.П.,
при секретарі Терземан Б.В.
та за участю представників ЗАТ „Фірма „Нафтогазбуд" і ВАТ
„Страхова компанія „Скарбниця" та ОСОБА_2 і ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ЗАТ „Фірма „Нафтогазбуд" та апеляційною скаргою ВАТ „Страхова компанія „Скарбниця" на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 20 липня 2007 року,
ВСТАНОВИЛА:
Оскаржуваним рішенням частково задоволено позов ОСОБА_3 і ОСОБА_2 до ЗАТ „Фірма „Нафтогазбуд", треті особи - ОСОБА_4 і ВАТ „Страхова компанія „Скарбниця", та стягнуто з ВАТ „Нафтогазбуд" в користь згаданих позивачів 11 372 грн. 81 коп. матеріальної шкоди та по 10 000 грн. в користь кожного з позивачів моральної шкоди, а також 51 грн. судбвого збору та 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Рішення оскаржили ЗАТ „Фірма „Нафтогазбуд" та ВАТ „Страхова компанія „Скарбниця".
В своїй апеляційній скарзі ЗАТ „Фірма „Нафтогазбуд" просить оскаржуване рішення скасувати, покликаючись на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та на порушення норм матеріального права.
Згаданий апелянт стверджує, що суд безпідставно не прийняв до уваги Висновок спеціаліста-автотехніка, який подала до суду АСК „Скарбниця", згідно якого причиною настання дорожньо-транспортної пригоди було невиконання водієм ОСОБА_2 (позивачем по справі) Правил дорожнього руху України.
Судом не враховано того, що: 1) позивачі не подали до суду доказів про сплату ними 7 423 грн. 07 коп. витрат на відновлення автомобіля; 2) довідки оздоровчо-реабілітаційного центру „Сїдус" про лікування ОСОБА_3 не підтвердженні доказами про оплату послуг згаданого центру і відсутнє підтвердження того, що лікування ОСОБА_3 пов’язане з дорожньо-транспортною пригодою, а також того, що 3) позивачі не зазначили, з чого вони виходили, визначаючи розмір моральної шкоди.
ВАТ „Страхова компанія „Скарбниця" в своїй апеляційній скарзі просить оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити позивачам у задоволенні їх позовних вимог в частині стягнення матеріальної та моральної шкоди „за недоведеністю", покликаючись на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та на порушення норм матеріального права.
Згаданий апелянт вважає, що суд безпідставно прийняв в якості доказу завданої позивачу шкоди довідку-рахунок ТОВ „Радарсервіс", оскільки така не може замінити собою відповідного висновку експерта-автотехніка з питань визначення вартості завданого пошкодженням автомобіля збитку і позивачем не надано суду доказів про проведення ремонту автомобіля і вартість такого ремонту.
З представлених позивачем документів на підтвердження понесених витрат на медикаменти не можна встановити причинний зв’язок між необхідністю їх придбання та травмами, отриманими позивачами внаслідок ДТП.
Суд не перевірив, чи є ОРЦНМ „Сідус", який видав позивачам довідки про їх лікування, закладом охорони здоров’я в розумінні Основ законодавства України про охорону здоров’я і, відповідно, чи належним чином підтверджено витрати на лікування.
Вважає, що у відповідності до положень ч. 1 ст. 1167 ЦК України відповідальним за нанесення моральної шкоди позивачам є водій ОСОБА_4, оскільки саме ним було заподіяно її позивачам в результаті вчинення ним злочину.
Суд в оскаржуваному рішенні не навів відповідних мотивів в частині визначення розміру моральної шкоди, яка підлягає стягненню в користь позивачів.
Судом безпідставно не застосовано до спірних правовідносин положень ст. ст. 1168, 1187, 1188, 1191, 1192, 1194 та параграфу 2 глави 82 ЦК України, якими врегульовано спірні відносини сторін у справі.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників апелянтів на підтримання поданих ними апеляційних скарг та заперечення їх доводів зі сторони позивачів, перевіривши матеріали справи та законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, а також оглянувши в судовому засіданні матеріали кримінальної справи № 145-0348, порушеної відносно ОСОБА_4 за ч.2 ст. 286 КК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги до задоволення не підлягають з наступних підстав.
Статтями 10, 60 ЦПК України встановлено, що: цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; сторони мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Апелянти визнають факт ДТП, яка мала місце 26.04.2005 року за участю позивачів та ОСОБА_4 при виконанні ним трудових обов’язків водія в ЗАТ „Фірма „Нафтогазбуд", а також факт ушкодження в результаті згаданої ДТП автомобіля позивачів та отримання самими позивачами тяжких тілесних ушкоджень.
Крім цього, вище наведені обставини встановлені постановою в кримінальній справі по обвинуваченню ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, яка набрала законної сили (а.с. 9); при цьому ОСОБА_4 повністю визнав себе винним у інкримінованому йому злочині.
З урахуванням наведеного, вище згадані обставини у відповідності до ч.ч. 1 і 4 ст. 61 ЦПК України доказуванню не підлягають, а відтак покликання апелянта ЗАТ „Фірма „Нафтогазбуд" на Висновок спеціаліста-автотехніка, яке міститься у його апеляційній скарзі, до уваги прийматись не може.
Статтею 57 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обгрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, які мають значення для справи; ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, висновків експертів, а ст. 58 ЦПК - що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
В обгрунтування розміру матеріальної шкоди заподіяної ушкодженням їхнього автомобіля позивачі подали до суду рахунок № 82 від 04.02.2006 року на суму 7 423 грн. 07 коп. (а.с. 7).
В матеріалах кримінальної справи (а.с. 44-45) є беззаперечні докази того, що автомобіль позивачів в результаті ДТП отримав значні технічні ушкодження; апелянти цей факт не заперечують, однак просять суд повністю відмовити позивачам у задоволенні їх вище згаданої позовної вимоги, покликаючись при цьому на неналежність згаданого рахунку, як доказу по справі. При цьому апелянтами не було подано до суду будь-яких аргументованих заперечень щодо складових і розміру оцінки вартості відновлення автомобіля позивачів, які зазначені в рахунку, що ними оспорюється (наприклад -клопотання про проведення судової автотоварознавчої експертизи по матеріалах цивільної та кримінальної справ). Крім цього, незважаючи на порушення по факту ДТП кримінальної справи відносно водія ОСОБА_4 і її закриття по нереабілітуючих обставинах, апелянтами протягом тривалого часу не було вжито жодних заходів для встановлення розміру заподіяних збитків.
З урахуванням вище наведеного, колегія суддів вважає, що поданий позивачами рахунок оцінки вартості відновлення їхнього автомобіля є належним доказом по справі, який апелянтами не спростовано, а тому покликання останніх на його неналежність вважає необгрунтованими.
ст. 1195 ЦК України та п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 року № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" встановлено, що в разі заподіяння ушкодження здоров’я фізична або юридична особа зобов’язана відшкодувати потерпілому витрати, викликані необхідністю лікування та придбання ліків; при цьому витрати на ліки і лікування визначаються на підставі рецептів, довідок або рахунків про Ех вартість.
Обоє позивачів в результаті ДТП отримали тяжкі тілесні ушкодження, ними представлені рахунки і чеки про вартість придбаних ними ліків, а їх витрати на лікування на запит суду підтвердженні довідкою Оздоровчо-реабілітаційного центру „Сідус", з якої вбачається (з урахуванням висновків судово-медичної експертизи - арк. 23-24 кримінальної справи), що дане лікування було пов’язано з травмами та ушкодженнями отриманими під час ДТП (а.с. 10-12, 43-46).
Вище наведені документи колегія суддів також вважає належними доказами по справі, які апелянтами не спростовано; їх заперечення стосовно цих доказів грунтуються лише на припущеннях, що (у відповідності до ч.4 ст. 60 ЦПК України) є недопустимим, а відтак доводи апеляційних скарг і в цих частинах прийматись до уваги не можуть.
Частиною 2 ст. 1167 ЦК встановлено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
У відповідності до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Як вбачається з матеріалів кримінальної справи, в результаті ДТП обоє позивачів отримали тяжкі тілесні ушкодження, з місця події були госпіталізовані до лікарні, де знаходились на стаціонарному лікуванні, тобто - зазнали фізичних страждань.
З урахуванням тяжкості отриманих позивачами тілесних ушкоджень, в результаті чого вони потребували тривалого лікування, колегія суддів розмір моральної шкоди, визначений судом першої інстанції, вважає розумним та співмірним до фізичних і моральних страждань, понесених позивачами.
Щодо апелянта ВАТ „Страхова компанія „Скарбниця", то такий був залучений до участі у справі в якості третьої особи за клопотанням відповідача ЗАТ „Фірма „Нафтогазбуд", як страховик автомобіля МАЗ (яким на момент ДТП керував водій ОСОБА_4 ) по Полісу обов’язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів на території України (а.с. 21, 52).
Вище згаданим страховим полісом встановлено, що у разі настання страхового випадку страхувальник (водій транспортного засобу, який скоїв ДТП) зобов’язаний повідомити страховика (в нашому випадку - ВАТ „Страхова компанія „Скарбниця") протягом трьох робочих днів про настання страхового випадку, подати йому письмове пояснення про обставини ДТП та пред’явити у разі потреби транспортний засіб для огляду і експертизи (а.с. 52). ‘ • ‘
В той же час, достеменно знаючи про ДТП (яка мала місце 26.04.2005 року), відповідач не вжив заходів по виконанню вище згаданої вимоги страхового полісу і заява про настання страхового випадку була подана страховику (ВАТ „Страхова компанія „Скарбниця") лише 08.06.2005 року - на 44 день після страхового випадку (а.с. 51), що (на думку колегії суддів) свідчить про неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов’язань по страховому полісу і, відповідно, про його байдуже ставлення до питання відшкодування позивачам (потерпілим по кримінальній справі) заподіяних їм збитків.
З урахуванням вище наведеного, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції дав вірну оцінку доказам по справі в їх сукупності і матеріалам справи в цілому та ухвалив рішення по справі з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстави для його скасування відсутні і апеляційні скарги на нього, доводи яких не спростовують висновків суду, слід залишити без задоволення.
Керуючись ст. ст. 303, 307 ч. 1 п.1, 308, 312 ч. 1 п.1, 314 ч. 1 п.1, 315 ЦПК України, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ЗАТ „Фірма „Нафтогазбуд" та апеляційну скаргу ВАТ „Страхова компанія „Скарбниця" відхилити та залишити рішення Сихівського районного суду м. Львова від 20 липфі 2007 року без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двох місяців з дня набрання ухвалою законної сили.