Справа № 22ц-2506

Головуючий у 1 інстанції: Гірник Т.А.

Категорія: 42 Доповідач: Каблак П.І.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2008 року Колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:

Головуючого: Каблака П.І.

Суддів: Кота І.Н., Крайник Н.П.

При секретарі: Борачок М. Б.

З участю: представника позивача

ОСОБА_1 -ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3 -ОСОБА_4

розглянувши в судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за

апеляційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_5

на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 17 липня 2008

року, -

встановила:

Оскаржуваним рішенням задоволено позов ОСОБА_1 (власника приміщень трьох поверхів (III-V) гуртожитку по АДРЕСА_1) про: виселення ОСОБА_3 з кімнат № 53, 54, 55 з наданням ліжко-місця в кімнаті № 67 з зобов’язанням не чинити позивачу перешкод у вселенні в цю ж кімнату будь-якої особи на інше ліжко-місце; виселення ОСОБА_5, ОСОБА_6 з неповнолітнім ОСОБА_7 1992 р.н. з кімнат № 53, 54, 55 без надання іншого житла.

Відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_5 в апеляційній скарзі просять скасувати рішення суду, а справу направити на новий розгляд, оскільки судом не залучено до участі в справі ВАТ „Львівська автобаза № 1, яке є правонаступником державного підприємства, адміністрація і профком якого приймали рішення про надання житла в гуртожитку і це ж підприємство вправі ставити питання про переселення чи виселення. Також справу розглянуто у відсутності ОСОБА_6, яка перебувала у Польщі на заробітках.

Крім того, судом не доведено правомірності набуття позивачем спірних приміщень та неправомірності проживання в таких відповідачів, оскільки не витребувані рішення про надання житла та ордер на вселення, які зберігаються у ВАТ „Львівська автобаза № 1". Вони ж тривалий час проживають у гуртожитку і оплачують за проживання 4-х осіб і товариство не мало до них претензій.

Також судом не задоволені клопотання про зупинення розгляду даної справи до розгляду господарської справи про визнання незаконними наказів про приватизацію гуртожитку та адміністративної справи за аналогічними вимогами.

Колегія суддів вважає, що скарга підлягає до задоволення частково з наступних підстав.

Судом встановлено правомірність набуття позивачем трьох поверхів гуртожитку для одиноких шляхом купівлі-продажу у ТзОВ „Бізнес-центр Олеко", під^ставність набуття останнім цих приміщень підтверджено рішенням суду. Таким чином ВАТ „Львівська автобаза № 1" не є власником спірних приміщень і не може приймати рішення про переселення чи виселення проживаючих в гуртожитку людей. Підстав для залучення зазначеного товариства до участі у справі не було, оскільки не вирішувалось питання про його права та обов’язки, не порушені його інтереси. Згідно повідомлення зазначеного товариства рішення профкому про поселення у гуртожиток відповідачів відсутні. Суд врахував визнання позивачем право на проживання в гуртожитку відповідача ОСОБА_3, який пропрацював у Львівській автобазі більше 10 років і не може бути виселений без надання іншого житла, тому йому надається ліжко-місце в іншій кімнаті, чим не порушуються його житлові права, а з кімнат № 53, 54, 55 він переселяється, оскільки відсутні правові підстави на проживання його і інших членів сім’ї в зазначених кімнатах. Оскільки інші члени сім’ї в гуртожитку проживають без правових підстав, то такі виселяються без надання іншого житла, тривалість їх проживання і оплата за фактичне проживання не породжує для них прав на набуття права користування гуртожитком для одиноких. Щодо розгляду справи у відсутності відповідачки ОСОБА_6, то така рішення не оскаржує, неодноразово належним чином повідомлялась про судові засідання в які не з’являлась, крім того, зазначена відповідачка повідомлялась про судовий розгляд через членів сім’ї - інших відповідачів, що відповідає вимогам ч.3 ст. 76 ЦПК України.

Інші справи, порушені в господарському та адміністративному судах щодо законності приватизації гуртожитку в 1994 р., не стосуються прав та обов’язків сторін у даному спорі, тому у суду не було підстав зупиняти провадження до вирішення згаданих справ у іншому судочинстві.

Проте, судом задоволена позовна вимога про зобов’язання відповідача не чинити перешкод позивачу у вселенні у кімнату № 67 будь-якої особи на інше ліжко-місце.

Даний спосіб права захисту передбачений ЦК України ( ст. 386). Однак, право на звернення до суду регулюється ЦПК України, зокрема, ст. 3 передбачає право особи звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

По зазначеній вимозі ні позивач не довів, ні суд не обгрунтував підставність таких вимог, тому рішення суду в цій частині слід скасувати, а в задоволенні цієї вимоги відмовити.

Керуючись ст. ст. 307 ч. 1 п.1, 2, 309 ч. 1 п.2, 314 ч. 1 п.1, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,

вирішила:

Апеляційну скаргу задоволити частково.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 17 липня 2008 р. скасувати в частині зобов’язання ОСОБА_3 не чинити перешкод ОСОБА_1 у вселенні у кімнату № 67 в гуртожитку по АДРЕСА_1 будь-якої особи на інше ліжко-місце та в задоволенні зазначених позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, в касаційному порядку може бути оскаржене протягом двох місяців до Верховного Суду України.