КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 липня 2020 року місто Київ

Справа № 757/28811/18

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Лівінського С.В. (суддя-доповідач),

Березовенко Р.В.,

Суханової Є.М.,

секретар судового засідання: Малашевський О.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали апеляційної скарги акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», в особі представника Бригинець Анюти Анатоліївни, на рішення Печерського районного суду міста Києва, у складі судді Підпалого Вячеслава Валерійовича, від 19 липня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про розірвання договору та стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом.

Просив розірвати договір № SAMDN 80000734971296 від 30 квітня 2013 року, укладений між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк»(далі також ПАТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_1 , стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» на його користь суму банківського вкладу за вказаним договором, у розмірі 45 тис. EUR, суму процентів за цим договором за період з 01 лютого 2014 року по 11 червня 2018 року в розмірі 12 740,77 EUR.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що міжним та банком був укладений депозитний договір № SAMDN 80000734971296 від 30 квітня 2013 року на строк 92 дні по 30 липня 2013 року включно.

На виконання умов договору банк відкрив йому особистий рахунок № НОМЕР_1 на який зараховується вклад, а він поклав на депозитний рахунок 15 тис. EUR та в подальшому збільшував суму вкладу. Договором передбачено, що на суму вкладу нараховуються проценти за ставкою 6,5 % річних на рахунок клієнта № НОМЕР_1 .

22 травня 2018 року його представник за довіреністю звернувся до банку із нотаріально завіреною заявою щодо розірвання договору №SAMDN 80000734971296 від 30 квітня 2013 року та повернення банківського вкладу, яку банк отримав 24 травня 2018 року. Відповідь банку на цей лист не була надана.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 19 липня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Розірвано договір №SAMDN 80000734971296 укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 суму банківського вкладу за договором №SAMDN 80000734971296 від 30 квітня 2013 року у розмірі 45 тис. EUR та суму процентів за період з 01 лютого 2014 року по 12 червня 2018 року у розмірі 12 613,77 EUR.Вирішено питання про розподіл судових витрат.

АТ КБ «ПриватБанк», в особі представника Бригинець А.А., з судовим рішенням не погодилось та подало апеляційну скаргу. Просило рішення районного суду в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволені позову. Вважало, що позивачем не доведено обставин на які він посилається, як на підставу свого позову.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона до задоволення не підлягає.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається зі справи та підтверджується її матеріалами, 30 квітня 2013 року між ОСОБА_1 та банком було укладено Договір №SAMDN 80000734971296 «Стандарт», за умовами якого банк відкрив депозитний рахунок № НОМЕР_1 на який має бути зараховано вклад у розмірі 15 тис. EUR на строк 92 дні по 30 липня 2013 року включно.

На виконання вказаного договору позивачем внесено на рахунок банку 15 тис. EUR, що підтверджується платіжним доручення про внесення грошових коштів на депозит від «30» квітня 2013 року.

Крім того, 16 липня і 26 вересня 2013 року позивачем на депозитний рахунок було зараховано 8 тис. EUR та 22 тис. EUR відповідно.

22 травня 2018 року представник позивача за довіреністю звернувся до відповідоча із нотаріально завіреною заявою щодо розірвання договору №SAMDN 80000734971296 від 30 квітня 2013 року та просив повернути вклад разом з нарахованими відсотками, яку банк отримав 24 травня 2018 року.

Задовольняючи позовні вимоги районний суд виходив з того, що відповідачем своїх зобов`язань за договором не виконано.

Колегія суддів з цим висновком районного суду погоджується за такого.

Згідно з частиною першою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

У письмовій формі належить вчиняти, зокрема правочини між фізичною та юридичною особою (пункт 2 частини першої статті 208 Цивільний кодекс України).

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Відповідно до частини першої договір банківського вкладу укладається в письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що банківські рахунки - рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов`язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів. Вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Згідно з пунктом 1.8 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493 (далі - Інструкція № 492), банки відкривають своїм клієнтам поточні рахунки за договором банківського рахунка, за договором банківського вкладу - вкладні (депозитні) рахунки. Цим же пунктом Інструкції встановлено, що до поточних рахунків також належать карткові рахунки, що відкриваються для обліку операцій за платіжними картками відповідно до вимог цієї Інструкції.

Договір банківського рахунку та договір банківського вкладу укладаються в письмовій формі (паперовій або електронній). Електронна форма договору має містити електронний підпис/електронний цифровий підпис клієнта (представника клієнта) та уповноваженої особи банку відповідно до вимог, установлених нормативно-правовим актом Національного банку з питань застосування електронного підпису в банківській системі України. Договір банківського рахунку та договір банківського вкладу можуть укладатися шляхом приєднання клієнта до публічної пропозиції укладення договору (оферта), який розміщений у загальнодоступному для клієнта місці в банку та на його офіційному сайті в мережі Інтернет. Банк зобов`язаний надати клієнту у спосіб, визначений банком та клієнтом, у тому числі за допомогою засобів інформаційних, телекомунікаційних, інформаційно-телекомунікаційних систем примірник договору, що дає змогу встановити дату його укладення (пункт 1.9 Інструкції № 492).

Письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту; у договорі банківського вкладу, зокрема, зазначаються: вид банківського вкладу, сума, що вноситься або перераховується на вкладний (депозитний) рахунок, строк зберігання коштів (за строковим вкладом), розмір і порядок сплати процентів або доходу в іншій формі, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін, умови дострокового розірвання договору тощо (пункт 1.10 Інструкції № 492).

Відповідно до глави 1 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України № 174 від 01 червня 2011 року, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, до касових документів, які оформляються згідно з касовими операціями, визначеними цією Інструкцією, в тому числі належать: квитанція, чек банкомата, що формуються платіжними пристроями (п.1.1). Касові документи, що формуються із застосуванням платіжних пристроїв, мають містити такі обов`язкові реквізити: ідентифікатор банку (філії, відділення) або інші реквізити, за допомогою яких є можливість його ідентифікувати; номер платіжного пристрою; дату та час здійснення операції; суму та валюту операції; вид операції; реквізити електронного платіжного засобу, які передбачені правилами безпеки платіжної системи, якщо операція здійснювалася з її використанням; код авторизації або інший код, що ідентифікує операцію в платіжній системі; суму комісійної винагороди.

Згідно з пунктом 1.4. Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року № 516 (далі - Положення № 516), залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що укладання договору банківського вкладу під час відкриття банком депозитного рахунку клієнту є обов`язковим, а надання володільцем такого рахунка виписки (у паперовій чи електронній формі) про рух (наявність) коштів на його картрахунках за операціями є доказом укладення такого договору. Отже, за змістом наведених норм письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший аналогічний документ є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі.

Зазначена правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-118цс14, від 21 вересня 2016 року у справі № 6-997цс16, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19) та постановах Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 316/265/17 (провадження № 61-20111св19), від 25 травня 2020 року у справі № 487/438/17 (провадження № 61-39св18).

З огляду на викладене, на підставі належним чином оцінених доказів, суд правильно встановив характер спірних правовідносин та застосував норми матеріального права, які їх регулюють, обґрунтовано виходив із того, що позивачем доведено факт укладення між сторонами договору банківського вкладу та внесення грошових коштів у розмірі, який підтверджено квитанціями зі всіма реквізитами, та що, не повернувши грошові кошти за вимогою вкладника, банк не виконав належним чином своїх зобов`язань і позбавив його права користуватися належними йому грошовими коштами.

Доводи апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» про відсутність між сторонами зобов`язальних правовідносин є необґрунтованими, суперечать наявним у справі доказам. Крім того, саме на відповідача покладається обов`язок довести належне виконання своїх зобов`язань за договором банківського вкладу, а також те, що кошти були повернуті вкладнику і відсутні на його депозитних рахунках, однак банком таких доказів не надано.

Аргументи апеляційної скарги щодо відсутності у АТ КБ «ПриватБанк» інформації стосовно наявності укладених договорів з кримськими клієнтами та втрату своїх активів на вказаній території висновків суду теж не спростовують, оскільки договір банківського вкладу був укладений з ПАТ КБ «ПриватБанк», яке є юридичною особою, з місцезнаходженням у місті Дніпрі, і банк повинен відповідати за своїми зобов`язаннями згідно з чинним законодавством України. Крім того, згідно зі статтею 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», тимчасово окупована територія України є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих і правильних висновків суду першої інстанції.

При цьому, колегія суддів враховує висновки Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) про те, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі. Рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29, 30 рішення ЄСПЛ у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною. Більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

В судовому рішенні у достатній мірі викладені мотиви, на яких воно базується, зауваження сторін «заслухані», тобто належним чином вивчені судом усі їх доводи та суд навів обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).

Інші доводи апеляційної скарги свідчать про помилкове тлумачення стороною позивача положень законодавства, а тому також не можуть бути підставою для скасування правильного по суті та справедливого судового рішення.

Тому, рішення районного суду, на думку колегії суддів, слід залишити без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.

Керуючись ч. 6 ст. 259, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 268, 375, 367, 381- 384 ЦПК України,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», в особі представника Бригинець Анюти Анатоліївни залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 19 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття. У випадках визначених ст. 389 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, безпосередньо до суду касаційної інстанції. Оскільки в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст виготовлений 08 липня 2020 року.

Судді: С.В. Лівінський,

Р.В. Березовенко,

Є.М. Суханова