Справа № 2-а-454/10
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
12 квітня 2010 року Оболонський районний суд м. Києва
у складі головуючого судді Махлай Л.Д.
при секретарі Москаленко І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про стягнення щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни,
в с т а н о в и в :
26.02.2010 року позивач звернувся до суду з даним позовом.
В обгрунтування позову зазначав, що він відповідно до ст. 1 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” відноситься до дітей війни. Згідно ст. 6 зазначеного закону з 01.01.2006 року йому повинна виплачуватись щомісячна соціальна державна допомога у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Проте, з 01.01.2006 року нарахування відповідно до Закону йому не проводилися, а з січня 2008 року проводяться не в повному обсязі. На звернення до відповідача з даного приводу йому було відмовлено.
Вважає таку відмову протиправною, оскільки при прийнятті нових законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Ст. 77 та ст. 110 Закону України „Про Державний бюджет України за 2006 рік” від 20.12.2005 року та п. 12 ст. 71 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік” від 19.12.2006 року дію ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” було зупинено на 2006 та 2007 роки відповідно.
Конституційним Судом України прийнято ряд рішень, якими визнано неконституційність ст.ст. 77, 110 Закону України „Про державний бюджет України на 2006 рік”, п. 12 ст. 71 Закону України „Про державний бюджет України на 2007 рік” та п. 41 розділу ІІ Закону України „Про державний бюджет на 2008 рік”, якими було призупинено або внесено зміни до ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”.
Таким чином, відповідач зобов‘язаний був здійснювати виплату належної йому допомоги у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком з 2006 року.
Посилаючись на зазначене просив визнати дії відповідача щодо ненарахування йому з 01.01.2006 року до 31.01.2010 року щомісячної державної соціальної допомоги як дитині війни у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком неправомірними, зобов‘язати відповідача донарахувати та виплатити йому недоотриману щомісячну державну соціальну допомогу як дитині війни з 01.01.2006 року по день розгляду судом позову в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за різницею нарахованих та сплачених сум за цей період, прийняти ухвалу про зобов‘язання відповідача нараховувати та виплачувати йому в майбутньому щомісячне підвищення пенсії.
Позивач та його представник у судовому засіданні позов підтримали з підстав, викладених у позовній заяві.
Представник відповідача позов не визнав та пояснив, що нарахування підвищення як дитині війни позивачу проводилося відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року, яка є чинною. Крім того, просив застосувати строк позовної давності.
Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві, отримує пенсію за вислугу років та є дитиною війни в розумінні ст. 1 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”.
Статтею ст. 6 зазначеного Закону передбачено виплату щомісячної соціальної державної допомоги у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.
Відповідач до 01.01.2008 року нарахування виплат позивачу, встановлених для дітей війни не проводив, а надалі виплачував ці виплати в такому розмірі: з 01.01.2008 року в розмірі 47 грн., з 01.04.2008 року – 48,10 грн., з 01.07.2008 року – 48, 20 грн., з 01.10.2008 року – 49, 80 грн. так як саме в таких розмірах виплати були передбачені ч. 2 ст. 41 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», а надалі п. 8 постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», яка набрала чинності з 22.05.2008 року.
Відповідно до ст. 110 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» в редакції Закону № 3367-1V від 19.01.2006 року пільги, передбачені ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” запроваджуються поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету. Дане положення неконституційним не визнавалося, а тому підстави для нарахування підвищення як дитині війни у 2006 році були відсутні.
Відповідно до п.12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» дію ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” було зупинено та ст.111 передбачено, що підвищення дітям війни виплачується особам, які є інвалідами, у розмірі 50 % від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.
Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року дані положення визнані неконституційними.
Відповідно до розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 року текст ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” було викладено у новій редакції, відповідно до якої дітям війни виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.
Відповідно до ст. 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в редакції Закону № 2939-1V від 05.10.2005 року підвищення учасникам війни складає 10 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року положення даного розділу Закону також визнані неконституційними.
Відповідно до ст. 152 Конституції України закони і інші правові акти, які за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Позивач не є інвалідом, тому в період з 01.01.2007 року відповідно до ст. 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» права на отримання підвищення як дитині війни не мав.
Таким чином відповідач повинен був нараховувати позивачці підвищення як дитині війні з 09.07.2007 року по 01.01.2008 року у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, з 01.01.2008 року по 22.05.2008 року у розмірі встановленому для ветеранів війни, а саме 10 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність та з 22.05.2008 року знову у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.
В період з 01.01.2008 року по 22.05.2008 року відповідач проводив нарахування даної надбавки у розмірі 10 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, що відповідає чинному на той час законодавству.
Постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» встановлені доплати дітям війни у твердій грошовій сумі: з 22.05.2008 року - 48, 1 грн., з 01.07 - 48,2 грн., з 01.10 - 49, 8 грн. У даній постанові вказано, що вона набирає чинності з 22.05.2008 року. Відповідач з 22.05.2008 року проводить нарахування підвищення як дитині війни у розмірах, визначених даною постановою.
Проте, дана постанова суперечить Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Виходячи із загальних засад пріоритету законів над підзаконними актами при розрахунку пенсії позивачки застосуванню підлягає підвищення у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, як це визначено ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", а не у сумах, визначених постановою № 530.
Вихідним критерієм розрахунку такого підвищення є мінімальна пенсія за віком, розмір якої згідно зі ст. 28 Закону від 09.07.2003 року № 1058-1V «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлюється у розмірі визначеного законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
При розрахунку підвищення, передбаченого ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", застосуванню підлягає розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, установлений в законі про Державний бюджет України на відповідний рік, виходячи з якого визначаться мінімальний розмір пенсії за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого мінімального розміру пенсій за віком.
Ст. 99 КАС України встановлений річний строк звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів особи.
Відповідно до ст. 100 цього ж Кодексу пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Відповідач наполягає на застосуванні строку позовної давності, а суд не вбачає поважності причини пропуску такого строку. А тому позовні вимоги підлягають задоволенню в межах строку позовної давності.
На підставі викладеного, керуючись ст. 19, 152 Конституції України, ст. ст. 1, 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", ст. 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», ст. 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Законами України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», …2007 рік» … 2008 рік», ст. ст. 9, 11, 99, 100, 159, 160-163 КАС України, суд
п о с т а н о в и в :
Позов задовольнити частково.
Визнати бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не нарахування ОСОБА_1 підвищення як дитині війни у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком з 26.02.2009 року протиправною.
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з нарахуванням підвищення як дитині війни у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, встановленої ст. 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 26.02.2009 року.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Заяву про апеляційне оскарження постанови суду може бути подано потягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга на постанову суду подається до Апеляційного суду м. Києва через Оболонський районний суд м. Києва протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя