СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" липня 2020 р. Справа № 917/2212/19

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Ільїн О.В., суддя Россолов В.В., суддя Хачатрян В.С.

за участю секретаря судового засідання Міракова Г.А.

за участю представників:

апелянт - Корольов І.М., ордер №201434 від 22.06.2020 р;

позивач - не з`явися;

відповідач - не з`явися;

третя особа - не з`явилась

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 (вх. №753 П/1) на рішення господарського суду Полтавської області від 18.02.2020 (повний текст рішення складений та підписаний 24.02.2020, суддя Ціленко В.А.) у справі № 917/2212/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сокіл", с. Соколова балка, Новосанжарський район, Полтавська область,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Полюс-Буд", м. Зіньків, Полтавська область,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Комунальне підприємство "Реєстр нерухомого майна та бізнесу" Бричківської сільської ради, м. Полтава

про визнання права власності

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 18.02.2020 (повний текст рішення складений та підписаний 24.02.2020, суддя Ціленко В.А.) у справі №917/2212/19 позов задоволено повністю. Визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Сокіл" право власності на об`єкти нерухомого майна:

-Ангар для сільськогосподарської техніки, площею 1803,8 кв. м., розташований за адресою: Полтавська область, Новосанжарський район, село Соколова Балка, вулиця Перемоги, 60;

-Сарай, площею 141,3 кв. м., розташований за адресою: Полтавська область, Новосанжарський район, село Соколова Балка, вулиця Перемоги, 61;

-Будівля бані, площею 79,4 кв. м., розташована за адресою: Полтавська область, Новосанжарський район, село Соколова Балка, вулиця Перемоги, 62;

-Будинок механізатора, їдальня, площею 298,7 кв. м., розташований за адресою: Полтавська область, Новосанжарський район, село Соколова Балка, вулиця Перемоги, 63;

-Водонапірна башта, площею 7,0 кв. м., розташована за адресою: Полтавська область, Новосанжарський район, село Соколова Балка, вулиця Перемоги, 64;

-Зерносклад-комплекс № 2, площею 2024,7 кв. м., розташований за адресою: Полтавська область, Новосанжарський район, село Соколова Балка, вулиця Перемоги, 67;

-Пункт штучного осіменіння, площею 31,7 кв. м., розташований за адресою: Полтавська область, Новосанжарський район, село Соколова Балка, вулиця Перемоги, 68;

-Водонапірна башта, металева, розташована за адресою: Полтавська область, Новосанжарський район, село Соколова Балка, вулиця Перемоги, 69;

-Корівник, площею 1583,6 кв. м., розташований за адресою: Полтавська область, Новосанжарський район, село Соколова Балка, вулиця Перемоги, 70;

-Свинарник, площею 813,7 кв. м., розташований за адресою: Полтавська область, Новосанжарський район, село Соколова Балка, вулиця Перемоги, 71;

-Телятник, площею 822,7 кв. м., розташований за адресою: Полтавська область, Новосанжарський район, село Соколова Балка, вулиця Перемоги, 72;

-Будинок плотні-майстерні, площею 143,6 кв. м., розташований за адресою: Полтавська область, Новосанжарський район, село Соколова Балка, вулиця Перемоги, 73;

-Зерносклад (тік) № 3, площею 1124,6 кв. м., розташований за адресою: Полтавська область, Новосанжарський район, село Соколова Балка, вулиця Перемоги, 75;

-Зерносклад (тік) № 2, площею 1050,1 кв. м., розташований за адресою: Полтавська область, Новосанжарський район, село Соколова Балка, вулиця Перемоги, 77;

-Зерносклад (тік) № 1, площею 601,2 кв. м., розташований за адресою: Полтавська область, Новосанжарський район, село Соколова Балка, вулиця Перемоги, 78;

-ЗAB-20, площею 84,8 кв. м., розташований за адресою: Полтавська область, Новосанжарський район, село Соколова Балка, вулиця Перемоги, 79;

-Будинок комірника, площею 27,0 кв. м., розташований за адресою: Полтавська область, Новосанжарський район, село Соколова Балка, вулиця Перемоги, 80;

-Склад матеріалів, площею 532,6 кв. м., розташований за адресою: Полтавська область, Новосанжарський район, село Соколова Балка, вулиця Перемоги, 91;

-Автогараж, площею 700,7 кв. м., розташований за адресою: Полтавська область, Новосанжарський район, село Соколова Балка, вулиця Перемоги, 92;

-Будинок-диспетчерська, площею 58,3 кв. м., розташований за адресою: Полтавська область, Новосанжарський район, село Соколова Балка, вулиця Перемоги, 93;

-Ангар-зерносклад, площею 1775,2 кв. м., розташований за адресою: Полтавська область, Новосанжарський район, село Андріївка, вулиця Центральна, 36;

-Зерносклад, площею 1217,1 кв. м., розташований за адресою: Полтавська область, Новосанжарський район, село Андріївка, вулиця. Центральна, 40;

-Вагова, площею 16,9 кв. м., розташований за адресою: Полтавська область, Новосанжарський район, село Андріївка, вулиця Центральна, 43;

-Свинарник-відгодівельник, площею 954,8 кв. м., розташований за адресою: Полтавська область, Новосанжарський район, село Андріївка, вулиця Центральна, 45;

-Корівник, площею 1632,3 кв. м., розташований за адресою: Полтавська область, Новосанжарський район, село Андріївка, вулиця Центральна, 47;

-Водонапірна башта, металева, розташований за адресою : Полтавська область, Новосанжарський район, село Андріївка, вулиця Центральна, 50;

-Комплекс-відгодівельник, площею 1296,4 кв.м., розташований за адресою: Полтавська область, Новосанжарський район, село Андріївка, вулиця Центральна, 51

-Вагова, площею 9,6 кв. м., розташована за адресою: Полтавська область,

Новосанжарський район, село Соколова Балка, вул. Перемоги, 85

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Полюс-Буд" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сокіл" витрати зі сплати судового збору в розмірі 30 447,30 грн.

ОСОБА_1 , особа, яка не брала участі у справі та вважає, що суд вирішив питання про його права, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Полтавської від 18.02.2020 у справі №917/2212/19 скасувати та закрити провадження у справі.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 13.03.202 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення господарського суду Полтавської 18.02.2020 у справі №917/2212/19. Учасникам справи встановлено строк для подання відзивів на апеляційну скаргу. Призначено справу до розгляду.

У судове засідання з`явився представник апелянта, інші учасники справи не з`явились.

Відзивів на апеляційну скаргу не надходило.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, з огляду на передбачений ст. 273 Господарського процесуального кодексу України строк розгляду апеляційної скарги, враховуючи те, що явка представників не була визнана обов`язковою і їх неявка не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, враховуючи принцип ефективності судового процесу, який діє у господарському судочинстві і направлений на недопущення затягування процесу, а також положення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що справа має бути розглянута судом у розумний строк, колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи за відсутністю позивача, відповідача і третьої особи, за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, заслухавши присутнього у засіданні суду представника апелянта, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановила, що рішення Господарського суду відповідає в нормам матеріального та процесуального права, враховуючи таке.

Матеріали справи свідчать, що у грудні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Полюс-Буд" звернулося до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сокіл" з листом-вимогою про витребування нерухомого майна, яке є предметом позову, так як вважає, що воно підлягало передачі йому у власність на підставі попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна від 04.09.2008 року.

Господарський суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з наступного.

Відповідно до ст.ст. 316, 321 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтями 41 Конституції України та 328 Цивільного кодексу України визначено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом та вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Із наданих позивачем доказів вбачається, що відповідно до п. 11. Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Сокіл" останнє є правонаступником майнових і немайнових прав та обов`язків Сільськогосподарського кооперативу "імені Шевченка", який в свою чергу був створений на підставі реформованого Колективного сільськогосподарського підприємства ім. Шевченка та визначений Статутом правонаступником всіх його прав і обов`язків. Розпаювання майна Колективного сільськогосподарського підприємства ім. Шевченка, трансформація його в кооператив відбувалися відповідно до затвердженого наказом Міністерства аграрної політики № 62 від 14.03.2001 року. Порядок розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств чинного на момент виникнення та реорганізації даних правовідносин, тому слід вважати, що спірне майно набуте позивачами правомірно. Відповідно до п.п. 3.4., 3.13 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Сокіл" є власником майна набутого на підставах, що не заборонені законодавством, має право продавати, передавати безкоштовно обмінювати, здавати в оренду засоби виробництва, використовувати та відчужувати їх іншим способом.

Відповідно до ст. 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом. В силу вимог Закону України "Про власність" власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоча б ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.

Згідно ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою. Вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Полюс-Буд", щодо витребування майна, яке є предметом спору у даній справі розцінюється судом як оспорювання та невизнання права власності на нього Товариства з обмеженою відповідальністю "Сокіл", тому позов до суду заявлено правомірно.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позов є негаторним, як позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює в користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом має право вимагати усунути наявні перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від учинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямовано на усунення порушень прав власника, не пов`язаних із позбавленням його володіння майном (дана позиція кореспондується з постановою Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 р. у справі № 653/1096/16-ц).

Разом з тим судом не можуть бути прийняті до уваги посилання відповідача на Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна, яке є предметом спору, так як він укладений 04.09.2008 року. В силу вимог ст. 635 зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення. Попередній договір укладається у формі, встановлений для основного договору, а якщо форма основного договору не визначена то у письмовій формі. Пунктом 6 Попереднього договору сторони обумовили, укладення договору купівлі - продажу до 12.08.2009 року тому він вважається припиненим та таким, що не породжує правових насідків для сторін.

ОСОБА_1 , особа, яка не брала участі у справі у суді першої інстанції, звернулась до апеляційного господарського суду зі скаргою, вважаючи, що рішенням вирішено питання про його права та інтереси, як спадкоємця члена КСП імені Шевченка.

З апеляційної скарги вбачається, що ОСОБА_1 є спадкоємцем померлої матері - ОСОБА_2 , яка записана за №870 в списку громадян-членів КСП імені Шевченка та на момент смерті була членом колгоспу (КСП імені Шевченка). Згідно з сертифікатом на право на земельну частку (пай) ОСОБА_2 мала право на земельну частку (пай).

Апелянт зазначає, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину від 18.04.2000 року ним було успадковане право на земельну частку (пай) розміром 4,13 умовних кадастрових гектари, що перебувало у колективній власності КСП імені Шевченка.

Керуючись ст. ст. 7, 9 ЗУ «Про колективне сільськогосподарське підприємство» зазначає, що пай є власністю члена підприємства; право розпорядження своїм паєм за власним розсудом член підприємства набуває після припинення членства в підприємстві.

Посилається на постанову Апеляційного суду Полтавської області від 25.04.2018 року у справі №542/195/17 за позовом ТОВ «Сокіл» до ОСОБА_3 про визнання права власності.

Відповідно до вказаної постанови апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 01.06.2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ «Сокіл» відмовлено.

Надаючи правову кваліфікацію обставинам справи, доводам, наведеним в апеляційній скарзі, колегія суддів зазначає наступне.

У ст. 2 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. У належному та правильному вирішенні господарського спору провідне місце посідає дослідження доказів, що містять інформацію щодо обставин даного спору.

Стаття 74 ГПК України, розподіляючи обов`язки щодо доказування, встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Ч. 4 ст. 74 ГПК закріплює положення, згідно з якими суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у разі, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Відповідно до постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18 необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує. Отже, подаючи докази, учасник справи має також вказати, які обставини підтверджує цей доказ.

Не всі факти, що мають значення для вирішення господарської справи, потребують судового доказування.

Так, згідно зі ст. 75 ГПК України не потребують доказування: визнані учасниками справи обставини; загальновідомі факти; преюдиційні факти. Відповідно до положень ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються під час розгляду іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Ч. 6 ст. 75 ГПК України закріплює й інші факти, що встановлені в судових рішеннях і мають преюдиційне значення для господарського суду. Водночас для того, щоб обставини мали преюдиційний характер, вони мають бути безпосередньо досліджені та встановлені судом та відображені в мотивувальній частині судового рішення.

Такої позиції дійшов і Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постанові від 12.07.2018 року по справі №927/976/17, в якій зазначив, що преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиційності. Тобто преюдиційні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин.

Стаття 77 ГПК України визначає критерії допустимості доказів. Так, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Згідно з положеннями ГПК України, а саме абз. 2 ч. 5 ст. 91 ГПК України, учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

На підтвердження, колегія суддів наводить позицію, якої дійшов Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 11.06.2018 у справі №904/8549/17, де всупереч зазначеним вимогам законодавства, місцевий суд прийняв рішення за відсутності в матеріалах справи саме належним чином засвідчених письмових доказів. Обґрунтування суду апеляційної інстанції щодо прийняття до справи таких документів у такому вигляді ВС не може прийняти, оскільки такі документи не є допустимими доказами.

Так, допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні або не можуть підтверджуватися певними засобами доказування. Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому, питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Така практика Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду свідчить про необхідність належним чином засвічувати письмові докази для того, щоб вони були належними і допустимими доказами. Відповідно до ст. 80 ГПК України, докази подаються позивачем разом із поданням позовної заяви, а відповідачем - разом із поданням відзиву.

Стаття 81 ГПК України регламентує порядок витребування доказів. Учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом.

При цьому, як випливає із практики Верховного Суду, учасник справи має обґрунтувати неможливість самостійної подачі доказів.

Так, у постанові КГС ВС від 17.04.2019 у справі №910/6381/18 зазначено, що Верховний Суд погоджується із висновком суду щодо відсутності підстав для задоволення клопотання про витребування доказів, оскільки з огляду на характер правовідносин, що склалися між сторонами, а також викладені позивачем у процесуальних документах обставини, свідчать, що такі докази мали би бути наявні у позивача. У будь-якому випадку позивачем не обґрунтовано належним чином, з яких підстав такі докази були у нього відсутні та з яких підстав він не може самостійно надати докази, які просить витребувати відповідним клопотанням.

Згідно з п. 2 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення.

У Постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.01.2019 у справі № 910/7054/18 зазначено: «Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог процесуального закону щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом», що свідчить про те, що в рішенні суду мають відображатися результати дослідження всіх доказів, зібраних у справі, в тому числі тих, які відхилені судом. Водночас далі в цій постанові Касаційний господарський суд аналізує практику Європейського суду з прав людини, зокрема викладену у справах «Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006), «Трофимчук проти України» (рішення від 28.10.2010), де Європейський суд з прав людини зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

З цього приводу Касаційний господарський суд роз`яснює, що такий висновок Європейського суду з прав людини звільняє суди від обов`язку надавати детальну відповідь на кожен аргумент скаржника, проте, не свідчить про можливість взагалі ігнорувати доводи чи докази, на які посилаються сторони у справі.

Отже, головним обов`язком суду та взагалі суттю судового провадження є встановлення істинних фактичних обставин у справі. В свою чергу учасники по справі здійснюють відповідні процесуальні дії щодо доведення тих чи інших обставин (фактів) шляхом надання доказів, а вже суд їх повинен об`єктивно оцінити.

У статті 79 ГПК зазначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Отже, система доказування у господарському процесі, засновується на розподілі тягаря доказування між сторонами по справі. Посилаючись на ту, чи іншу обставину або спростовуючи їх у суді сторона повинна доводити такі обставини відповідними належними та допустимими доказами. При чому, ключовим фактором у тому як сторона користується стандартами доказування виступає її зацікавленість у вирішенні господарського спору на свою користь.

Якщо існує певний юридичний факт, який входить до предмету доказування по справі, то мають бути наявні відповідні докази на підтвердження цього факту або об`єктивні причини та розумне пояснення їх відсутності.

Однак, якщо сторона з тих чи інших причин не доводить певну важливу для розгляду справи обставину, то суд, оцінюючи докази «за внутрішнім переконанням» вирішує чи мав місце певний факт, що підлягє доказуванню.

А відтак, суд зобов`язаний при розгляді справи виходити лише з тих фактичних обставин, які доведені належними та допустимими доказами.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За змістом статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З вищенаведеного випливає, що суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи скористатися заходами правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який одночасно становить спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає та обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.

Отже, наявність факту порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду, є обов`язковою передумовою для судового захисту та задоволення позову, а обов`язком позивача, відповідно до ст. 74 ГПК України є доведення в установленому законом порядку наявності факту порушення або оспорювання його прав та інтересів.

Підсумовуючи викладене, судова колегія Східного апеляційного господарського суду зазначає, що апелянтом на підтвердження заявлених вимог не надано відповідних доказів в обгрунтування своєї позиції по справі.

Отже, доводи ОСОБА_1 , наведені ним в апеляційній скарзі, не може братись колегією суддів до уваги.

Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Статтею 86 цього ж кодексу визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про правомірність рішення господарського суду, у зв`язку з чим, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення господарського суду слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 256, 269, 270, 273, п. 1 ч. 1 ст. 275, 276, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Полтавської області від 18.02.2020 у справі №917/2212/19 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 18.02.2020 у справі №917/2212/19 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 13 липня 2020 року.

Головуючий суддя Ільїн О.В.

Суддя Россолов В.В.

Суддя Хачатрян В.С.