ОКРЕМА ДУМКА

Суддів Великої Палати Верховного Суду Лященко Н. П., Власова Ю. Л., Єленіної Ж. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М.,

2 липня 2020 року

м. Київ

Справа № 9901/386/19

Провадження № 11-69заі20

Відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладаємо окрему думку.

Рішенням Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) від 27 червня 2019 року № 1743/0/15-19 ОСОБА_1 звільнено з посади судді Вищого господарського суду України на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України - вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду з позовом до ВРП про визнання протиправним та скасування зазначеного рішення, посилаючись на те, що відповідач під час його прийняття діяв не у спосіб, визначений законом, оскільки ВРП могла звільнити суддю на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України тільки у випадку відсутності раніше прийнятого рішення за поданням Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ). Тобто ВРП не наділено повноваженнями приймати рішення за поданням ВРЮ, на підставі якого вже було прийнято відповідне рішення Верховною Радою України (далі - ВРУ). Внаслідок протиправних дій відповідача здійснено повторне переслідування судді з повторним застосуванням санкції, без наведення в оскаржуваному рішенні жодних мотивів та аргументів притягнення до дисциплінарної відповідальності, внаслідок чого позивача звільнено з посади, якої він не займає.

Рішенням Касаційного адміністративного суду від 23 січня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Судове рішення мотивовано тим, що дисциплінарне стягнення щодо позивача застосовано після спливу передбаченого законом строку, проте в цій частині оскаржуване рішення не містить відповідних мотивів, що є достатньою підставою для задоволення позовних вимог і скасування рішення ВПР від 27 червня 2019 року № 1743/0/15-19 про звільнення судді Вищого господарського суду України ОСОБА_1.

У лютому 2020 року ВРП звернулася з апеляційною скаргою до Великої Палати Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення Касаційного адміністративного суду від 23 січня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 2 липня 2020 року апеляційну скаргу ВРП задоволено. Рішення Касаційного адміністративного суду від 23 січня 2020 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним і скасування рішення ВПР від 27 червня 2019 року № 1743/0/15-19 про його звільнення з посади судді Вищого господарського суду України.

З висновками Великої Палати Верховного Суду не погоджуємося з таких підстав.

З грудня 1988 року по липень 2001 року ОСОБА_1 працював на посадах державного арбітра, арбітра, судді Господарського суду Донецької області.

Постановою ВРУ від 12 липня 2001 року № 2669-ІІІ позивача обрано на посаду судді Донецького апеляційного господарського суду безстроково.

Постановою ВРУ від 19 лютого 2009 року № 1030-VІ ОСОБА_1 обрано на посаду судді Вищого господарського суду України.

24 грудня 2015 року ВРЮ, розглянувши дисциплінарну справу стосовно судді ОСОБА_1., прийняла рішення № 1202/0/15-15 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Вищого господарського суду України за порушення присяги».

16 лютого 2016 року за вихідним № 20/0/12-16 подання ВРЮ про звільнення судді Вищого господарського суду України ОСОБА_1 з посади за порушення присяги судді направлено до ВРУ.

Постановою ВРУ від 29 вересня 2016 року № 1616-VIII ОСОБА_1 звільнено з посади судді Вищого господарського суду України у зв`язку з порушенням присяги судді.

На підставі зазначеної постанови ВРУ наказом голови Вищого господарського суду України від 6 жовтня 2016 року № 362-к ОСОБА_1 звільнено з посаді цього суду.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 19 грудня 2016 року у справі № 800/332/16 (800/499/15) задоволено позов ОСОБА_1 до ВРЮ: визнано незаконним і скасовано рішення ВРЮ від 24 грудня 2015 року № 1202/0/15-15 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення судді ОСОБА_1 з посади судді Вищого господарського суду України за порушення присяги».

Верховний Суд України постановою від 27 червня 2017 року у справі № 800/499/15 заяву ВРЮ задовольнив: скасував постанову Вищого адміністративного суду України від 19 грудня 2016 року та ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 7 травня 2018 року у справі № 800/520/16, залишеною без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року, задоволено позов ОСОБА_1 до ВРУ: визнано незаконною та скасовано Постанову ВРУ від 29 вересня 2016 року № 1616-VIII про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Вищого господарського суду України у зв`язку з порушенням присяги судді.

ВРУ листом від 28 березня 2019 року № 04-29/04-649 повернула до ВРП подання ВРЮ від 16 лютого 2016 року № 20/0/12-16 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Вищого господарського суду України за порушення присяги.

Розглянувши матеріали цього подання ВРП прийняла рішення від 27 червня 2019 року № 1743/0/15-19, яким ОСОБА_1 звільнено з посади судді Вищого господарського суду України на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

Ухвалюючи оскаржуване рішення ВРП керувалася, зокрема, положеннями абзацу другого пункту 14 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя», який набрав чинності 5 січня 2017 року. Жодних висновків та мотивів звільнення судді з посади у зв`язку з вчиненням істотного дисциплінарного проступку, грубим чи систематичним нехтуванням обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявленням його невідповідності займаній посадізазначене рішення не містить.

Разом із тим частина шоста статті 56 глави 6 розділу ІІ Закону України «Про Вищу раду правосуддя» покладає на ВРП обов`язок ухвалити вмотивоване рішення за результатами розгляду питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України.

Частиною другою статті 115 Закону України від 2 червня 2016 року

№ 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» також встановлено, що факти, які свідчать про вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, мають бути встановлені ВРП (її відповідним органом).

За таких обставин ВРП, як повноважний орган для розгляду питання щодо звільнення судді з посади мав самостійно встановлювати всі факти, які свідчать про вчинення істотного дисциплінарного проступку ОСОБА_1 та в своєму рішенні від 27 червня 2019 року № 1743/0/15-19 відобразити власні висновки щодо того, які саме дії судді свідчать про вчинення ним істотного дисциплінарного проступку, навести мотиви та аргументи притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до частини другої статті 57 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» рішення ВРП про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: 1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати; 2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні; 3) рішення не містить посилань на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

Таким чином, на ВРП покладається обов`язок навести мотиви, з яких вона дійшла певних висновків, та відповідні їм підстави при вирішенні питання про звільнення судді. Наявність вимоги про здійснення перевірки мотивів і підстав на цій стадії обумовлена необхідністю забезпечити таку процедуру, яка гарантує об`єктивний та ретельний розгляд питання про притягнення судді до найбільш суворого дисциплінарного стягнення - звільнення з посади, та запобігти можливим зловживанням дисциплінарними провадженнями.

Проте, в оскаржуваному рішенні ВРП від 27 червня 2019 року № 1743/0/15-19 не встановлено факти, які свідчать про вчинення ОСОБА_1 істотного дисциплінарного проступку та не висвітлено мотиви, з яких ВРП дійшла висновку про звільнення його з посади. Зазначене рішення має формальний характер, в ньому не викладено жодних обставин, з якими відповідач пов'язував підстави його звільнення з посади судді, не надано жодної оцінки діям судді, які б свідчили про вчинення ним істотного дисциплінарного проступку, обвинувачення судді у вчиненні проступку не конкретизовано, що позбавило його права захищатися від цього обвинувачення та мало наслідком порушення права позивача на безсторонній та неупереджений розгляд.

Натомість ВРП в оскаржуваному позивачем рішенні обмежився посиланням на чинність рішення ВРЮ від 24 грудня 2015 року № 1202/0/15-15.

Відповідно до пункту 14 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя», матеріали та подання ВРЮ про звільнення суддів, за якими до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» не прийнято рішення Президентом України чи Верховною Радою України, передаються до ВРП для ухвалення рішення про звільнення суддів з посад з підстав, зазначених у поданнях. Суддя, щодо якого до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» ВРЮ внесено подання про його звільнення з посади за порушення ним присяги і рішення щодо якого не було прийнято Президентом України чи Верховною Радою України, звільняється з посади судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

Як встановлено судами, подання ВРЮ про звільнення ОСОБА_1 з посади судді № 20/0/12-16 було внесено 16 лютого 2016 року до ВРУ, за наслідками розгляду якого 29 вересня 2016 року було прийнято постанову Верховної Ради України № 1616-VІІІ про звільнення позивача з посади судді Вищого господарського суду України. У судовому порядку цю постанову було скасовано.

За таких обставин ВРП не мало визначених законом підстав та повноважень для розгляду зазначеного подання та вирішення питання про звільнення позивача з посади судді, оскільки за наслідками його розгляду Верховна Рада України вже приймала відповідне рішення.

Статтею 52 Закону України від 2 червня 2016 року

№ 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» визначено статус судді та встановлено, що суддею є громадянин України, який відповідно до Конституції України та цього Закону призначений суддею, займає штатну суддівську посаду в одному з судів України і здійснює правосуддя на професійній основі.

Разом із тим, після скасування в судовому порядку постанови ВРУ від 29 вересня 2016 року № 1616-VІІІ про звільнення ОСОБА_1 з посади судді, на виконання якої його відраховано зі штату суддів Вищого господарського суду України наказом від 6 жовтня 2016 року № 362-к, позивача не було поновлено на посаді судді.

Тобто, на час прийняття оскаржуваного рішення ВРП від 27 червня 2019 року № 1743/0/15-19 ОСОБА_1 не мав статусу судді у розумінні статті 52 зазначеного Закону та не міг бути звільнений з посади (штатної суддівської посади в одному з судів України), якої він не обіймав.

Відтак, ВРП не мала повноважень на звільнення позивача, оскільки пунктом 4 частини першої статті 131 Конституції України, статтями 55, 56 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» ВРП уповноважено на ухвалення рішення про звільнення з посади діючого судді.

Судами встановлено, що підставою для застосування щодо позивача дисциплінарного стягнення та прийняття рішення про його звільнення з посади судді стали дії, вчинені під час вирішення у червні 2012 року колегією суддів Вищого господарського суду України питання про прийняття касаційної скарги до розгляду (справа № 20/5025/2131/11). Тобто дії, з якими відповідач пов`язував підстави звільнення позивача з посади судді, були вчинені ним у червні 2012 року, а рішення про застосування щодо нього дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення ухвалено ВРП у червні 2019 року.

Норми Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, чинній на час вчинення суддею ОСОБА_1 дисциплінарного проступку, не передбачали жодних обмежувальних строків притягнення судді до відповідальності за порушення присяги.

Законом України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» викладено Закон України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» в новій редакції, що набрала чинності з 28 березня 2015 року.

За приписами частини четвертої статті 96 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» в зазначеній редакції дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.

Правила і строки для здійснення дисциплінарного провадження, які могли бути застосовані при проведенні провадження щодо звільнення за порушення присяги судді, були передбачені саме положеннями Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд»), які набрали чинності з 28 березня 2015 року.

У частині одинадцятій статті 109 Закону України від 2 червня 2016 року

№ 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, чинній на час прийняття ВРП оскаржуваного рішення від 27 червня 2019 року № 1743/0/15-19, закріплено аналогічну норму, згідно з якою дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження.

Тобто, як на час застосування дисциплінарного стягнення до позивачки на підставі рішення ВРЮ від 17 грудня 2015 року № 1194/0/15-15, так і на час застосування того самого дисциплінарного стягнення за ті самі дії на підставі рішення ВРП від 16 серпня 2018 року № 2628/0/15-18 діяв присічний трирічний строк притягнення судді до дисциплінарної відповідальності з дня вчинення проступку.

Відповідач в силу положень статті 58 Конституції України повинен був застосувати трирічний строк давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, оскільки його застосування є заходом, який покращує становище судді порівняно з нормою, яка діяла на час вчинення суддею ОСОБА_1 дій, з якими відповідач пов'язував підстави звільнення його з посади судді, і не встановлювала строк для вирішення питання про притягнення судді до відповідальності за порушення присяги.

Така правова позиція неодноразово висловлювалась Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 28 березня 2018 року у справі № П/800/310/17 (провадження № 11-2сап18), від 1 листопада 2018 року у справі № 800/493/15 (провадження № 11-635сапс18), від 24 січня 2019 року у справі № 800/156/16 (провадження № 11-627сапс18).

У матеріалах справи відсутні дані про лікарняні чи відпустки позивача (які підлягали виключенню зі строку, протягом якого суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності), оскільки з жовтня 2016 року позивач не міг перебувати у таких, адже після скасування постанови ВРУ про його звільнення з виключенням зі штату суду на підставі цієї постанови фактичного поновлення ОСОБА_1 на посаді не відбулося.

Строк, протягом якого до судді може бути застосовано дисциплінарне стягнення, відноситься до процедурних гарантій, стосується усієї процедури притягнення судді до відповідальності та в силу вимог закону підлягає обов'язковому застосуванню саме під час вирішення питання застосування такого стягнення.

Зі змісту оскаржуваного рішення ВРП від 27 червня 2019 року № 1743/0/15-19 вбачається, що дисциплінарне стягнення щодо позивача застосовано після спливу передбаченого законом строку за проступок, вчинений ним у червні 2012 року, однак рішення відповідача не містить відповідних мотивів.

З урахуванням зазначеного, вважаємо рішення ВРП від 27 червня 2019 року № 1743/0/15-19 необґрунтованим та протиправним, тому Велика Палата Верховного Суду, керуючись статтями 315 та 317 КАС України, мала б залишити без змін рішення суду першої інстанції, яким оскаржуване рішення ВРП визнано протиправним та скасовано.

СуддіН. П. Лященко Ю. Л. Власов Ж. М. Єленіна О. Б. Прокопенко О. М. Ситнік