Номер провадження: 22-ц/813/354/20

Номер справи місцевого суду: 522/9628/18

Головуючий у першій інстанції Єршова Л. С.

Доповідач Вадовська Л. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

       20.07.2020 року                                                         м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого (судді-доповідача) - Вадовської Л.М.,

суддів - Колеснікова Г.Я., Сєвєрової Є.С.,

при секретарі - Сороколет Ю.С.,

переглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу №522/9628/18 за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про захист прав споживача фізичних послуг, стягнення коштів за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 29 жовтня 2019 року у складі судді Єршової Л.С., -

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 , звернувшись 1 червня 2018 року до суду з вищеназваним позовом, вказала, що 16 жовтня 2015 року уклала з АТ «Банк Михайлівський» Договір банківського рахунку «Поточний рахунок ощадний» №980-016-000002249, на підставі якого відкрито поточний рахунок № НОМЕР_1 , рахунок використовувався для внесення або зняття грошових коштів. 19 квітня 2016 року уклала з АТ «Банк Михайлівський» договір про надання та використання платіжної картки «Депозит вклад» №200508949 від 19 квітня 2016 року. Відповідно до умов Договору банківського рахунку банк відкрив на її ім`я поточний рахунок № НОМЕР_2 в гривні для зберігання грошей на проведення операцій за допомогою картки відповідно до умов договору та її розпоряджень. 20 травня 2016 року через Інтернет нею було зроблено переказ грошей на її рахунок № НОМЕР_2 в АТ «Банк Михайлівський» в розмірі 190229,73 грн., що підтверджено наданою АТ «Банк Михайлівський» випискою по особовому рахунку, загальна сума коштів, що знаходилася на поточному рахунку, складала 191305,64 грн., що підтверджується довідкою по особовому рахунку, наданою АТ «Банк Михайлівський» від 23 лютого 2017 року. Правлінням Національного банку України №14/БТ «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 23 травня 2016 року прийнято рішення №812 про запровадження з 23 травня 2016 року тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві «Банк Михайлівський». На момент введення тимчасової адміністрації на її рахунках в АТ «Банк Михайлівський» знаходилися грошові кошти в сумі 191821,19 грн., які гарантувались та підлягали виплаті (поверненню) позивачу в порядку, встановленому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», які були виплачені відповідачем 11 грудня 2016 року, довідка про стан рахунку їй була скерована 23 лютого 2017 року. Позивач вважає, що Фонд є боржником за своїм власним зобов`язанням, яке виникло безпосередньо із норм Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а розмір його зобов`язання перед позивачем становив загалом 191821,19 грн.

Позивач ОСОБА_1 просила стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на її користь відсотки з урахуванням встановленого індексу інфляції (інфляційні втрати) в розмірі 13548,81 грн.; три відсотки річних від простроченої суми зобов`язання у розмірі 2531,41 грн.; нанесений збиток (упущену вигоду) у розмірі 19144,87 грн.; моральну шкоду в розмірі 5000,00 грн. та судові витрати (а.с.1-12).

Ухвалою судді Приморського районного суду м. Одеси від 3 липня 2018 року відкрито провадження у справі (а.с.39-40).

Відповідач Фонд гарантування вкладів фізичних осіб позов не визнав (а.с.43-47).

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 9 жовтня 2018 року позовну заяву залишено без розгляду на підставі пункту 3 частини 1 статті 257 ЦПК України (а.с.63-64).

Постановою Одеського апеляційного суду від 4 квітня 2019 року ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 9 жовтня 2018 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду (а.с.93-96).

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 29 жовтня 2019 року провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України (не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства) (а.с.123-124).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 5 грудня 2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу суду.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу про закриття провадження в справі скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду (а.с.126-130).

За змістом вимог апеляційної скарги незаконність і необґрунтованість ухвали з підстав неправильного застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права полягає у помилковості висновку суду про те, що спір пов`язаний із виконанням Фондом гарантування вкладів фізичних осіб владної управлінської функції з організації виплати суми гарантованого відшкодування та застосування відповідальності за несвоєчасне виконання такої виплати та, відповідно, помилковості віднесення спору до публічно-правового та розгляду такого спору за правилами адміністративного судочинства. Порушення прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду, стосується не ліквідаційної процедури неплатоспроможного банку, а лише законодавчо врегульованого обов`язку щодо відшкодування збитків, які були завдані позивачу протиправною бездіяльністю Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що відносить виниклий між сторонами спір до приватно-правового. Системний аналіз статей 1, 3, 4, 26-28, 30-33, 34-43, 44-53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» надає підстави для висновку про те, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб здійснює владну управлінську функцію виключно у відносинах з банками, водночас, у відносинах, які виникають між Фондом та клієнтами банків (в тому числі неплатоспроможних банків) – владна управлінська функція не здійснюється в принципі. Всі правовідносини, які можуть виникати між клієнтами неплатоспроможного банків та Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, мають своїм джерелом цивільно-правові угоди (договори банківського вкладу, договори банківського рахунку, кредитні та інші договори з надання банківських чи фінансових послуг), укладені між цими клієнтами та банком до моменту визнання цього банку неплатоспроможним Національним банком України в порядку, визначеному статтею 76 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Права клієнтів банку, які можуть бути порушені, оспорені та/або не визнані Фондом, є цивільними правами, оскільки ці права виникають з підстав, визначених статтею 11 ЦПК України.

У відзиві на апеляційну скаргу Фонд гарантування вкладів фізичних осіб заперечення щодо змісту і вимог апеляційної скарги обґрунтовує тим, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб з 23 травня 2016 року здійснює заходи щодо виведення неплатоспроможного банку ПАТ «Банк Михайлівський» з ринку виключно відповідно до порядку, визначеного Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним законом, що визначає його пріоритетність у виниклих правовідносинах. У спорах, пов`язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запровадження процедура ліквідації, своїх зобов`язань перед його вкладниками/кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальним, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Спір стосовно права на відшкодування вкладів фізичних осіб за рахунок коштів Фонду є публічно-правовим, має окремий характер і стосується виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодування за вкладами. Спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, з огляду на те, що Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин і відповідно до цього Закону Фонд є державною спеціалізованою установою, що виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, уповноважена особа Фонду у цьому випадку виконує від імені Фонду делеговані ним повноваження щодо гарантування вкладів фізичних осіб, а тому вимоги про стягнення з Фонду інфляційних витрат, 3% річних тощо за прострочення грошового зобов`язання за період після виплати Фондом відшкодування за вкладами стосуються безпосередньо правомірності дій останнього, пов`язаних із виплатою вкладнику відшкодування за вкладами (а.с.138-144).

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з огляду на наступне.

На підставі рішення Національного банку України від 23 травня 2016 року 314/БТ «Про віднесення ПАТ «Банк Михайлівський» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 23 травня 2016 року №812 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк Михайлівський» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банк».

На підставі рішення Правління Національного банку України від 12 липня 2016 року №124-рш «Про відкликання банківської ліцензії на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 12 липня 2016 року №1213 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк Михайлівський» та делегування повноважень ліквідатора банку».

Згідно з зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Банк Михайлівський» з 13 липня 2016 року до 12 липня 2018 року включно, призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ «Банк Михайлівський», визначені статтями 37, 38, 47-52, 52-1, 53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Таким чином, з 23 травня 2016 року Фонд гарантування здійснює заходи щодо виведення неплатоспроможного банку ПАТ «Банк Михайлівський» з ринку відповідно до порядку, визначеного Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Між ПАТ «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 укладено Договір банківського вкладу «Поточний рахунок ощадний» від 16 жовтня 2015 року. На момент введення тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк Михайлівський» на рахунках ОСОБА_1 знаходилися грошові кошти в сумі 191821,19 грн., вказані кошти 22 грудня 2016 року повернуто ОСОБА_1 . Фондом гарантування вкладів фізичних осіб.

ОСОБА_1 пред`явлено до суду позов про стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб інфляційних втрат, 3% річних, шкоди за прострочення грошового зобов`язання за період з 15 липня 2016 року до 22 грудня 2016 року.

Підставою звернення ОСОБА_1 до суду стало порушення, на думку позивача, строків виконання грошового зобов`язання, передбаченого статтею 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», у зв`язку з чим до Фонду гарантування звернуті майнові вимоги про стягнення передбачених статтею 625 ЦК України інфляційних втрат, 3% річних за прострочення грошового зобов`язання з виплати гарантованого відшкодування за договором вкладу.

У переданій на розгляд Великої Палати Верховного Суду постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати касаційного цивільного суду від 5 вересня 2019 року в справі №761/11256/17 зроблено висновок про підсудність спорів щодо вимог про стягнення з Фонду гарантування інфляційних витрат та 3% річних за прострочення грошового зобов`язання, відповідно до якого вимоги про стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб інфляційних втрат та 3% річних за прострочення грошового зобов`язання за період після виплати Фондом відшкодування за вкладами стосуються безпосередньо правомірності дій останнього, пов`язаних із виплатою вкладнику відшкодування за вкладами, тому підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 25 березня 2020 року в справі №761/29213/18 (14-541цс19) підтримано вказану позицію.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що правовідносини між Фондом і вкладником, який претендує на отримання гарантованого державою відшкодування за рахунок коштів Фонду в межах граничної суми, складаються без участі банку-боржника та мають управлінський характер.

У цих відносинах Фонд виконує управлінські функції щодо гарантованої державою виплати відшкодування за банківським вкладом у межах граничного розміру за рахунок коштів Фонду незалежно від перебігу процедури ліквідації банку (продажу його майна), а тому у вказаних відносинах у фізичних осіб виникають майнові вимоги не до банку-боржника, що ліквідується, а до держави в особі Фонду.

       Отже, спір щодо права фізичної особи на відшкодування за вкладом за рахунок коштів Фонду у сумі, що не перевищує 200000,00 грн. (якщо адміністративна рада Фонду згідно з пунктом 17 частини 1 статті 9 Закону №4452-УІ не прийняла рішення про збільшення граничної суми такого відшкодування), є публічно-правовим, пов`язаним з виконанням Фондом владної управлінської функції з організації виплати цього відшкодування, а тому такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства. Такий висновок відповідає постановам Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року в справі №813/921/16, від 23 травня 2018 року в справі №820/3770/16, від 6 червня 2018 року в справі №727/8505/15-ц, від 23 січня 2019 року в справі №285/489/18-ц.

       Спір щодо включення вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів і про стягнення за договором банківського вкладу коштів, що перевищують граничну суму відшкодування, є приватноправовим і залежно від суб`єктного складу має розглядатися за правилами цивільного чи господарського судочинства. Фонд (його уповноважена особа) у таких правовідносинах виконує не владні управлінські функції, а здійснює представництво інтересів банку-відповідача як сторони відповідного договору.

       Вимоги про стягнення інфляційних втрат, 3% річних звернені позивачем до Фонду та стосуються безпосередньо правомірності дій останнього, пов`язаних із виплатою позивачу відшкодування за вкладами, відповідно також підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства. Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2019 року в справі №761/10730/18 (провадження №14-116цс19) та Об`єднаною Палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в постанові від 5 вересня 2019 року в справі №761/11256/17 (провадження №61-31354сво18).

       Таким чином, вимоги з якими ОСОБА_1 звернулась до суду в справі, яка наразі переглядається, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, що відповідно до положень частини 1 статті 1 статті 255 ЦПК України є підставою для закриття провадження в справі (справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства).

       Процесуальні підстави для скасування оскаржуваної ухвали суду відсутні.

Відповідно до положень частин 4,5 статті 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення; датою ухвалення рішення за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.

       Учасники справи в судове засідання 18 червня 2020 року завчасно повідомлені про дату, час та місце розгляду справи; заяв про відкладення розгляду справи не подано; учасники справи мали достатньо процесуального часу для надання суду письмового обґрунтування власних позицій. З огляду на те, що оголошені в країні карантинні заходи не мають прогнозованості у своєму продовженні надалі, а у справі, яка наразі переглядається, вирішується питання, пов`язане з рухом справи, справа розглядається за відсутності учасників справи, датою ухвалення рішення за відсутності учасників справи у сенсі положень частини 5 статті 268 ЦПК України є дата складання повного судового рішення.

Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, суд –

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 29 жовтня 2019 року про закриття провадження в справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про захист прав споживача фізичних послуг, стягнення коштів – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

       Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

       Повний текст постанови складено 20 липня 2020 року.

Головуючий Л.М.Вадовська

Судді Г.Я.Колесніков

Є.С.Сєвєрова