Справа № 2-а-3798/2009 рік
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 грудня 2009 року
Фрунзенський районний суд м.Харкова у складі:
Головуючий суддя – Трофімов В.С.,
При секретарі – Рало Я.В.,
Розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України у Фрунзенському районі м.Харкова про зобов’язання нарахувати та виплатити недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу як особі, яка має статус «дитина війни»,
В С Т А Н О В И В:
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Управління пенсійного фонду України у Фрунзенському районі м.Харкова, в якому просить суд зобов’язати відповідача нарахувати їй, як дитині війни, недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу за 2006 – 2008 роки.
В обґрунтування позову позивач зазначала, що вона, ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» є дитиною війни. Згідно до ст.6 зазначеного Закону з першого січня 2006 року їй повинна була виплачуватись щомісячна соціальна допомога у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. У 2006-2007 роках їй така допомога не виплачувалась. Верховна Рада України своїм законом №3234ІУ від 20.12.2005 року «Про Державний бюджет України на 2006 рік» ст.77 та ст. 110 та Законом України №489-V від 19.12.2006 року «Про Державний бюджет України на 2007 рік», ст.71, пункт 12 призупинила дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Конституційний суд своїм рішеням №6-рп/2007 від 9 липня 2007 року у справі №1-29/2007, визнав такими, що не відповідають Конституції України і є неконституційними положення Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» пункт 12 статті 71, яким зупинено дію ст. 6 Закону України №2195-ІУ від 18.11.2004 року «Про соціальний захист дітей війни», пункт 3 положення ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» №489-V від 19.12.2006 року визнані неконституційними. Відповідачі всупереч зазначеного Рішення конституційного суду України не здійснили нарахування та виплату відповідного підвищення до пенсії. Згідно із Законом України «Про Державний бюджет на 2007 рік», прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, становить: з 1 січня – 380 гривен, з 1 квітня – 406 гривен, з 1 жовтня – 411 гривен. Згідно із Законом України «Про Державний бюджет на 2006 рік», прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність становить з 1 січня – 350 гривен, з 1 квітня – 359 гривен, з 1 жовтня – 366 гривен. У зв’язку з чим позивачу не нараховано і не виплачено допомогу за 2006-2008 роки – 30% мінімальної пенсії за віком.
Позивач у судове засідання не з’явилася, про час та місце розгляду справи повідомлялася заздалегідь і належним чином, надала суду заяву з проханням розглянути справу у її відсутність, позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила їх задовольнити.
Відповідач у судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся заздалегідь і належним чином, надав суду заперечення на позовну заяву, в яких просить у задоволенні позову відмовити, виходячи з наступного, рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року №6-рп/2007 стосувалось лише Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», рішень щодо неконституційності Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік» Конституційним судом не приймалось. Таким чином, на думку відповідача рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року зворотної дії в часі не має, а тому на період до 09 липня 2007 року не поширюється. Окрім того, відповідач вважає свої дії щодо невиплати позивачу доплати до пенсії, передбаченої ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» правомірними через невизначеність на законодавчому рівні органу, на який покладено обов’язок здійснення таких виплат особам, які мають статус дитини війни, за рахунок яких коштів повинні здійснюватися ці виплати та який розмір мінімальної пенсії за віком необхідно застосувати при обчисленні таких доплат. При цьому, відповідач зазначив про необґрунтованість доводів позову щодо застосування до спірних правовідносин ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», оскільки розмір мінімальної пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених за цим Законом. Листом від 31.08.2007 року 321-46-561 Міністерства юстиції України також зазначає, що мінімальний розмір пенсії за віком, зазначений в ст. 28 Закону №1058, встановлюється виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом. Питання, пов’язані з підвищенням пенсії чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» слід вирішувати шлхом внесення змін до Закону України «Про соціальний захист дітей війни ». Такі зміни до ст.6 Закону 2195 і були внесені п.2 ч.1 ст. 85 розділом ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» та про внесння змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 року №107-УІ (зі змінами, внесеними згідно із законом №279-УІ від 16.05.2008 року). Рішенням Конституційного суду України від 22.05.2008 року №10-рп/2008 вказані вище норми визнани неконстутиційними. З метою врегулювання виплати державної соціальної допомоги та інших неврегульованих питань Кабінету Міністрів України прийняв Постанову «про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» №530 від 28.05.2008 року. В зазначеній постанові з метою збереження рівня соціального захисту окремих категорій громадян у п.8 встановлено, що з 22.05.2008 року дітям війни до пенсії чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться у таких розмірах: з 22 травня – 48 гривен 10 копійок, з 1 липня – 48 гривен 20 копійок, з 1 жовтня – 49 гривен 80 копійок. Таким чином, у зазначеній постанові визначений розмір підвищення длія дітей війни на 2008 рік, у зв’язку з чим відповідач просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність сторін, на підставі наявних у справі доказів та виходячи із встановлених обставин справи. Суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
У судовому засіданні встановлено, що Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення про Пенсійний Фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2002 року №121/2001 і здійснює свої повноваження на підставі п.15 зазначеного положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.
У зв’язку з чим обов’язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсій позивача, передбаченої ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» покладено на Управління пенсійного фонду України у Фрунзенському районі м.Харкова – за місцем проживання позивача.
Судом встановлено, що позивач має статус «Дитини війни», що також підтверджується пенсійним посвідченням №175065/178 від 12.05.1997 року.
Враховуючи зазначений статус позивача, він відповідно до ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” має право на отримання державної соціальної підтримки, а саме підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Із заперечень УПФУ у Фрунзенському районі м.Харкова вбачається, що відповідач не здійснює позивачу зазначених виплат, посилаючись на невизначеність розрахункової величини (мінімальної пенсії за віком) для розрахунку підвищень до пенсії категорії громадян, які мають статус дітей війни, а також на відсутність у нього коштів на ці виплати та на невизначеність розрахункової величини (мінімальної пенсії за віком) для розрахунку підвищень до пенсії категорії громадян, які мають статус дітей війни.
Згідно ст. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Законом України „Про Державний бюджет на 2006 рік” від 20.12.2005 року дію ст. 6 зазначеного Закону на 2006 рік зупинено.
Законом України „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет на 2006 рік” від 19.01.2006 року, який набрав чинності 15.03.2006 року, до статті 110 Закону України „Про Державний бюджет на 2006 рік” було внесено зміни, якими встановлено, що пільги дітям війни, передбачені ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” у 2006 році запроваджуються поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.
Проте, у 2006 році пільги, встановлені ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” запроваджені не були.
Закони України „Про Державний бюджет на 2006 рік” від 20.12.2005 року та „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет на 2006 рік” від 19.01.2006 року неконституційними не визнані та діяли протягом 2006 року.
Таким чином, відповідно до вищезазначених Законів, у відповідачів не було підстав нараховувати та сплачувати позивачеві доплату до пенсії, передбачену ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, оскільки до 15.03.2006 року дію зазначеної норми було зупинено, а потім передбачені нею виплати не запроваджені.
Крім того, надаючи перевагу Законам України „ Про Державний бюджет на 2006 рік ” від 20.12.2005 року та „ Про внесення змін до Закону України „ Про Державний бюджет на 2006 рік ” від 19.01.2006 року, суд виходить з того, що закони є актами єдиного органу законодавчої влади – Верховної Ради України. Конституція України не встановлює пріоритету в застосуванні того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає такого закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Конституційний Суд України у п.3 мотивувальної частини рішення від 03.10.1997 року №4-зп (справа про набуття чинності Конституцією) зазначив: „Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше”.
Виходячи із системного аналізу наведених норм законодавства, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог позивача, які стосуються виплат доплати до пенсії за 2006 рік. Відповідачі по справі протягом 2006 року діяли у відповідності з діючим законодавством та не мали підстав здійснювати позивачу щомісячні доплати до пенсії, оскільки до 15.03.2006 року дія ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» була зупинена, а з 15.03.2006 року здійснення доплат, визначено у інший спосіб, тобто поставлено в залежність від виконання у другому півріччі 2006 року Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік».
Стосовно позовних вимог щодо здійснення позивачу доплати до пенсії за 2007 та 2008 роки, суд вважає їх такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік», дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням ст. 111 цього Закону, було зупинено.
Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 за №6-рп2007 року, у справі за поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36 ч. 2 ст. 56, ч. 2 ст. 62, ч. 1 ст. 66, пп. 7, 9, 12, 13,14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46, ст. 71, ст. ст. 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (справа про соціальні гарантії громадян), визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік», яким зупинено дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням ст. 111 цього Закону. Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного Закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене. Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
На підставі наведеного, суд дійшов висновку, що відповідач, Управління Пенсійного фонду України у Фрунзенському районі м.Харкова, з 09 липня 2007 року повинен був нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, яка набула чинності із зазначеної дати, оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності пункту 12 статті 71 Закону України „Про Державний бюджет України”, ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню.
Відповідно до п.п.41 розділу 2 Закону України "Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" текст статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" викладено в наступній редакції. Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 за №10-рп/2008 року, у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень ст.65 розділу 1, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу 2, пункту 3 розділу 3 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" і 101 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. 67 розділу 1, п.п. 1-4, 6-22, 24-100 розділу 2 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України), визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п.п.41 розділу 2 Закону України "Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України". Рішення Конституційного Суду України у цій справі мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
Відповідно до ч .2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Таким чином, Управління Пенсійного фонду України у Фрунзенському районі м.Харкові з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року повинно було нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" від 18.11.2004, яка набула чинності із зазначеної дати, оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності пункту 12 статті 71 Закону України "Про державний бюджет України" та п. 41 розділу 2 Закону України "Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", ці норми втратили чинність та не підлягали застосуванню. Отже, відповідач з 22.05.2008 року мав діяти у відповідності з приписами діючої норми ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", нараховувати та здійснювати позивачу доплату до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.
Щодо доводів відповідача про необґрунтоване застосування до спірних правовідносин ст.28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, колегія суддів зазначає наступне. Судом обґрунтовано було встановлено, що позивач, відповідно до ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, має право на отримання доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст.28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
Суд не бере до уваги положення ч.3 ст.28 зазначеного Закону, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії, встановленої ст.46 Конституції України та права на отримання доплати до пенсії, передбаченої ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”.
Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення „Про Пенсійний фонд України” і здійснює свої повноваження на підставі п.15 зазначеного Положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів. Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що обов’язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивача, передбаченої ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” покладено на Управління Пенсійного фонду України у Фрунзенському районі м.Харкова, за місцем проживання позивача.
Судові витрати по справі підлягають розподілу у відповідності до ч.3 ст. 94 КАС України.
На підставі викладеного, керуючись ст. 64, 124, 152 Конституції України, ст.ст. 3, 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст.ст. 6-14, 71, 159-163, 167, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України у Фрунзенському районі м.Харкова про зобов’язання нарахувати та виплатити недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу як особі, яка має статус «дитина війни» - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Управління пенсійного фонду України у Фрунзенському районі м.Харкова..
Зобов’язати Управління пенсійного фонду України у Фрунзенському районі м.Харкова здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове пенсійне страхування” та провести відповідні виплати за 2007 рік: з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та за 2008 рік: з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, з урахуванням проведених виплат.
В іншій частині у задоволенні позовних вимог - відмовити.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу – з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження або у строк встановлений ч.5 ст. 186 КАС України.
Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі заяви про апеляційне оскарження.
Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку.
СУДДЯ: