Справа № 2-198/10  

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е  М      У К Р А Ї Н И

15 квітня 2010 року Солом’янський районний суд м. Києва

у складі: головуючого судді     Калініченко О.Б.

при секретарі     Кучерявець О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси і кредит» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автопалац-Відрадний», ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси і кредит», Товариства з обмеженою відповідальністю «Автопалац-Відрадний», ОСОБА_1, ОСОБА_3 про припинення поруки та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси і кредит», Товариства з обмеженою відповідальністю «Автопалац-Відрадний», ОСОБА_2, ОСОБА_3 про припинення поруки, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з зазначеним позовом, в якому просить стягнути з відповідачів заборгованість за наданим кредитом у розмірі 873895,91 грн. та судові витрати.

В позові посилається на те, що між Відкритим акціонерним товариством «Банк «Фінанси і кредит» в особі Філії «Центральне регіональне управління» Відкритого акціонерного товариства «Банк «Фінанси і кредит» та відповідачем ТОВ «Автопалац-Відрадний» 17.01.2006 року було укладено Договір про поновлювану кредитну лінію №03-01/06, предметом якого було відкриття банком позичальнику поновлювальної кредитної лінії на загальну суму 800000,00 грн., з терміном погашення кредитних ресурсів до 10.01.2007 року зі сплатою 21% річних за користування грошовими коштами. Додатковими угодами до Договору про поновлювальну кредитну лінію термін дії погашення кредитних коштів було продовжено до 25.03.2009 року.  

На порушення умов кредитного договору позичальник не виконує зобов’язання по своєчасному поверненню кредитних коштів та процентів за користування кредитними коштами, у зв’язку з чим виникла заборгованість перед позивачем.

Відповідачі ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які є поручителями за вказаним кредитним договором, також добровільно не погасили заборгованість, що виникла по кредитному договору. Оскільки поручителі відповідають перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, позивачем був пред’явлений даний позов до відповідачів як до солідарних боржників.

Відповідач ОСОБА_2, не погоджуючись із заявленими позовними вимогами, 02.12.2010 року звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому просить визнати припиненим договір поруки №4, укладений між ТОВ «Банк «Фінанси і кредит», ТОВ «Автопалац-Відрадний» та ОСОБА_2, з моменту внесення до Кредитного договору змін в частині значного збільшення зобов’язання боржника, а саме з 02.06.2007 року.

Посилається в позові на те, що 02.06.2007 року додатковою угодою до Кредитного договору без його згоди як поручителя за даним Договором були внесені зміни, що стосувались відстрочення строку виконання зобов’язання, а саме термін погашення кредиту був перенесений з 31 грудня 2007 року по 25 грудня 2008 року, що призвело до збільшення періоду, за який нараховується проценти за користування кредитом, та у зв’язку з чим розмір основного зобов’язання Боржника перед Банком за рахунок нарахованих процентів за додатковий період користування кредитними коштами був суттєво збільшений, а саме на 206 557,38 гривень.

Відповідач ОСОБА_1 в свою чергу також звернувся до суду із зустрічним позовом,  в якому просить визнати припиненим договір поруки №3, укладений між ТОВ «Банк «Фінанси і кредит», ТОВ «Автопалац-Відрадний» та ОСОБА_1, з моменту внесення до Кредитного договору змін в частині значного збільшення зобов’язання боржника, а саме з 17.01.2007 року.

Посилається в позові на те, що Додатковою угодою № 3 до Кредитного договору, укладеною 17 січня 2007 року без його згоди як поручителя між відповідачем ТОВ «Автопалац-Відрадний» та ТОВ «Банк «Фінанси і кредит», остаточний строк повернення кредиту був перенесений з 17 січня 2007 року по 31 грудня 2007 року, при цьому розмір зобов’язання Боржника перед Банком за рахунок нарахованих процентів за додатковий період користування кредитними коштами був суттєво збільшений, а саме на загальну суму 400 219,18 гривень, внаслідок чого збільшився і обсяг його, як поручителя, відповідальності.

В судовому засіданні представник позивача первісний позов підтримала в повному обсязі і просила суд його задовольнити. В задоволенні вимог зустрічних позовів просила відмовити.

Відповідачі ТОВ «Автопалац-Відрадний», ОСОБА_3 у судове засідання не з’явились, про розгляд справи повідомлялись належним чином,  причини неявки суду не повідомили.  Суд вважає,  що справу можна розглянути у відсутність вказаних відповідачів, оскільки їх неявка не перешкоджає всебічному дослідженню обставин справи та винесенню судом законного рішення.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи,  суд  вважає, що зустрічні позови повністю та первісний  позов частково підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

За правилами ст.ст.1050,1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. При цьому, якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Згідно з ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов’язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судом встановлено, що 06 лютого 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Банк «Фінанси і кредит» в особі Філії «Центральне регіональне управління» Відкритого акціонерного товариства «Банк «Фінанси і кредит» та позичальником - відповідачем ТОВ «Автопалац-Відрадний» 17.01.2006 року був укладений Договір про поновлювану кредитну лінію №03-01/06. Предметом даного Договору було відкриття банком позичальнику поновлювальної кредитної лінії на загальну суму 800000,00 грн., з терміном погашення кредитних ресурсів до 17.01.2007 року зі сплатою 21% річних за користування грошовими коштами.

06 лютого 2006 року між Банком та позичальником було укладено Додаткову угоду № 1 до Кредитного договору щодо порядку сплати процентів.

21 вересня 2006 року між Банком та позичальником було укладено Додаткову угоду № 2 до Кредитного договору також щодо порядку сплати процентів.

17 січня 2007 року між Банком та позичальником було укладено Додаткову угоду № 3 до Кредитного договору щодо збільшення суми кредитної лінії до 1 000 000,00 грн. зі сплатою 21 % річних, а у випадку, передбаченому підпунктом “б” пункту 3.1. Кредитного договору – 42 % річних, строком повернення – до 31 грудня 2007 року.

02 червня 2007 року між Банком та позичальником було укладено Додаткову угоду № 3 до Кредитного договору щодо подовження строку повернення кредиту – до 25 грудня 2008 року.

01 жовтня 2008 року між Банком та позичальником було укладено Додаткову угоду № 4 до Кредитного договору щодо сплати процентів у розмірі 23%  річних, а у випадку, передбаченому підпунктом “б” пункту 3.1. Кредитного договору – 46%  річних, строком повернення – до 25 грудня 2008 року.

В якості забезпечення виконання зобов’язань, взятих позичальником перед позивачем за Кредитним договором, 17.01.2006 року між Банком – позивачем, позичальником – відповідачем ТОВ «Автопалац-Відрадний» та відповідачами ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 були укладені Договори поруки.

Згідно п.1.1 Договору поруки відповідачі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на добровільних засадах взяли на себе зобов’язання перед кредитором відповідати за зобов’язаннями відповідача ТОВ «Автопалац-Відрадний», які виникають з умов кредитного договору в повному обсязі.    

Відповідно до умов п. 4.4 Договорів поруки від 17.01.2006 року внесення змін та доповнень до Кредитного договору, внаслідок яких збільшується обсяг відповідальності поручителя, не допускається без погодження з поручителем, тобто передбачена обов’язкова згода поручителя на збільшення обсягу його відповідальності.  

Відповідно до ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчинюється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається.

На виконання вимог чинного законодавства України при укладенні Договорів поруки сторонами була дотримана письмова форма, вищезазначені вимоги, таким чином, в разі надання згоди на збільшення обсягу відповідальності поручителя позичальника, ця згода обов’язково мала бути оформлена письмово.

Згідно з ч. 1 статті 559 ЦК України порука припиняється у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Так, в Договорі поруки відповідач ОСОБА_1 поручався за виконання позичальником зобов’язань по Кредитному договору на загальну суму 800 000,00 грн. зі сплатою 21 % річних, а у випадках, передбачених підпунктами “б” і “в” пункту 3.1. Кредитного договору – 42 %  річних, строком повернення – до 17 січня 2007 року.

В порушення вимог п. 4.4. Договору поруки 17.01.2007 року позивачем та відповідачем ТОВ «Автопалац-Відрадний» було укладено Додаткову угоду №3 до Договору про поновлювальну кредитну лінію, згідно положень якої остаточний термін повернення кредитних коштів було продовжено до 31.12.2007 року зі сплатою 21 % річних за користування кредитними коштами.

Додатковою угодою №4 від 02.06.2007 року термін повернення кредитних коштів було продовжено до 25.12.2008 року зі сплатою користування кредитними коштами 20 % річних.

26.12.2007 року Додатковою угодою до Договору було змінено розмір комісійної винагороди та процентів за користування кредитом у розмірі 19 % річних. Додатковою угодою від 01.10.2008 року змінено розмір процентної ставки за користування кредитом до 23%річних.

25.12.2008 року було укладено Додаткову угоду до Договору щодо зміни розміру поновлювальної кредитної лінії на загальну суму 803000,00 грн., термін погашення кредитних коштів продовжено до 25.03.2009 року зі сплатою користування кредитними коштами 25 % річних.

Внаслідок зміни зобов’язань значно збільшився розмір основного зобов’язання позичальника перед Банком та відстрочення строку виконання зобов’язання, що призвело до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування кредитом, та до збільшення загальної суми заборгованості на 400 219,18 грн.

Отже, з 17 січня 2007 року та в подальшому відбувалася фактична зміна зобов’язання позичальника перед Банком, на яку відповідач ОСОБА_1 як поручитель не надав згоди, про що  свідчить відсутність належним чином оформлених змін до Договору поруки.

Таким чином, 17.01.2007 року настали обставини, передбачені ч. 1 ст. 559 ЦК України, і тому Договір поруки від 17.01.2006 року підлягає припиненню саме з 17.01.2007 року.  

Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов’язанням – є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Як зазначено в ст. 11 ЦК України, зобов’язання виникає, зокрема з договорів та інших правочинів, при цьому, підставою виникнення цивільних прав та обов’язків може бути настання або ненастання певної події.

Пункт 1.1. Договору поруки чітко зазначає обсяг відповідальності, що не може перевищувати розмір основного зобов’язання позичальника перед Банком, вказаний в пункті 1.1 Кредитного договору. Виходячи з цього, обсяг відповідальності поручителя визначається максимальним розміром зобов’язання позичальника перед Банком, передбаченим Кредитним договором.

При цьому не слід плутати поняття «зобов’язання» та «заборгованості».

Заборгованість позичальника – це фактична сума грошових коштів, що включає основну суму кредиту, отриману позичальником в користування від банку плюс сума процентів, нарахованих за користування цими кредитними коштами, які обліковуються на позичковому рахунку позичальника, відкритому в цьому банку та які розраховується на кожну конкретну дату.

Згідно з Інструкцією про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженою Постановою Правління Національного банку України 17 червня 2004 року за № 280 дебіторська заборгованість банку – це сума вимог банку до юридичних і фізичних осіб на певну дату щодо отримання активів, послуг тощо.

Під час користування кредитними коштами сума заборгованості Боржника обліковується на рахунку 2062 “Короткострокові кредити в поточну діяльність”, а після прострочення сума заборгованості позичальника переноситься Банком на рахунок 2067 “Прострочена заборгованість за кредитами в поточну діяльність, що надані суб’єктам господарювання”.

Таким чином, сумою фактичної заборгованості позичальника перед Банком є сума, вказана Банком у розрахунку заборгованості за Кредитним договором.

При цьому Договором поруки передбачалася відповідальність поручителя за зобов’язанням про повернення 800 000,00 гр. зі сплатою 21% річних, а у випадках, передбачених підпунктами “б” і “в” пункту 3.1. Кредитного договору – 42%  річних, строком повернення – до 17 січня 2007 року.

Виходячи з наведеного, підставою виникнення відповідальності поручителя, вказаної в Договорі поруки, було саме невиконання позичальником своїх зобов’язань за Кредитним договором, тобто ненастання певної події.

З таблиці, наведеної в зустрічному позові, вбачається поетапне внесення змін до Кредитного договору, згідно з якими обсяг відповідальності  збільшується, в тому числі обсягу відповідальності поручителя без отримання його згоди на це та внесення відповідних змін до Договору поруки.  

Так, як видно із зазначеного розрахунку, сума забезпеченого Договором поруки зобов’язання позичальника по сплаті процентів за користування кредитними коштами за період з 17 січня 2006 року по 17 січня 2007 року становила 160 635,62 грн.

Водночас, загальна сума зобов’язання позичальника по сплаті процентів за користування кредитними коштами за період з 17 січня 2006 року по 25 грудня 2008 року становила 567 412,17 грн., з них сума незабезпеченого Договором поруки зобов’язання позичальника по сплаті процентів за користування кредитними коштами за період з 18 січня 2007 року по 25 грудня 2008 року становила 406 776,56 грн.

З цього випливає, що Додатковою угодою № 3 до Кредитного договору, укладеною 17 січня 2007 року між позичальником та Банком, згідно з якою остаточний строк повернення кредиту був перенесений з 17 січня 2007 року по 31 грудня 2007 року, розмір зобов’язання позичальника перед Банком за рахунок нарахованих процентів за додатковий період користування кредитними коштами був суттєво збільшений, а саме на 200 219,18 грн., а також розмір зобов’язання позичальника перед Банком за рахунок збільшення розміру основного зобов’язання позичальника перед Банком був суттєво збільшений, а саме на 200 000,00 грн. –   з 800 000,00 грн. до 1 000 000,00 грн., що разом становить 400 219,18 грн.

Окрім того, як вбачається з матеріалів справи, і в подальшому протягом дії Кредитного договору відбувалися неодноразові зміни зобов’язання позичальника перед Банком, внаслідок чого збільшувався обсяг відповідальності поручителя, на які фактично відповідач ОСОБА_1 як поручитель також не давав згоди, про що свідчить відсутність належним чином оформлених змін до Договору поруки.

Отже, збільшення 17 січня 2007 року розміру основного зобов’язання позичальника перед Банком та  як наслідок – обсягу  відповідальності поручителя  на 400 219,18 грн.   без згоди поручителя призвело до припинення 17 січня 2007 року поруки, тобто зобов’язання поруки відповідача  ОСОБА_1 припинилося.

Таким чином, позивач не має права вимоги до нього на підставі Договору поруки щодо стягнення заборгованості позичальника за Кредитним договором за відсутністю правових підстав.

Також в Договорі поруки № 4 відповідач ОСОБА_2 поручався за виконання позичальником зобов’язань по Кредитному договору на загальну суму 800 000,00 грн. зі сплатою 21% річних, а у випадках, передбачених підпунктами “б” і “в” пункту 3.1. Кредитного договору – 42% річних, строком повернення – до 17 січня 2007 року.

17 січня 2007 року між відповідачем ОСОБА_2, позичальником та Банком було укладено Додаткову угоду № 1 до Договору поруки, в якій він поручався за виконання позичальником зобов’язань по Кредитному договору на загальну суму 1 000 000,00  грн. зі сплатою 21% річних, а у випадку, передбаченому підпунктом “б” пункту 3.1. Кредитного договору – 42 % річних, строком повернення – до 31 грудня 2007 року.

Станом на день укладення Додаткової угоди № 1 до Договору поруки – 17 січня 2007 року  пунктом 1 Додаткової угоди № 3 до Кредитного договору від 17 січня 2007 року остаточний строк повернення кредиту був встановлений – до 31 грудня 2007 року.

 02 червня 2007 року  додатковою угодою №3 до Кредитного договору були внесені зміни без згоди відповідача ОСОБА_2 як поручителя, які суттєво збільшили обсяг відповідальності. При цьому до Договору поруки сторонами не вносилися відповідні зміни, виходячи з чого відповідач  ОСОБА_2 фактично не надавав своєї згоди на збільшення обсягу своєї відповідальності як поручителя позичальника.

Так, станом на день укладення Додаткової угоди № 3 до Кредитного договору – 02 червня 2007 року  пунктом 1. Додаткової угоди № 3 до Кредитного договору від 02 червня 2007 року остаточний строк повернення кредиту був перенесений до 25 грудня 2008 року.  

Як зазначалось вище, обсяг відповідальності поручителя визначається максимальним розміром зобов’язання позичальника перед Банком, передбаченим Кредитним договором, тобто п. 1.1. Договору поруки чітко зазначає обсяг відповідальності, який не може перевищувати розмір основного зобов’язання позичальника перед Банком, вказаний в пункті 1.1 Кредитного договору.

Враховуючи зміни, внесені до Кредитного договору Додатковою угодою № 1 до Договору поруки від 17 січня 2007 року, відповідальність відповідача  ОСОБА_2 як поручителя передбачалася на загальну суму 1 000 000,00 грн. зі сплатою 21%  річних, а у випадку, передбаченому підпунктом “б” пункту 3.1. Кредитного договору – 42 % річних, строком повернення – до 31 грудня 2007 року.

Як вбачається з розрахунку, сума забезпеченого Договором поруки зобов’язання позичальника по сплаті процентів за користування кредитними коштами за період з 17 січня 2006 року по 31 грудня 2007 року становила 360 854,79 грн.

В той же час, загальна сума зобов’язання позичальника по сплаті процентів за користування кредитними коштами за період з 17 січня 2006 року по 25 грудня 2008 року становила 567 412,17 грн., з них сума незабезпеченого Договором поруки зобов’язання позичальника по сплаті процентів за користування кредитними коштами за період з 01 січня 2008 року по 25 грудня 2008 року становила 206 557,38 грн.

З викладеного випливає, що Додатковою угодою № 3 до Кредитного договору, укладеною 02 червня 2007 року між позичальником та Банком, згідно з якою остаточний строк повернення кредиту був перенесений з 31 грудня 2007 року по 25 грудня 2008 року, розмір основного зобов’язання позичальника перед Банком за рахунок нарахованих процентів за додатковий період користування кредитними коштами був суттєво збільшений, а саме на 206 557,38 грн.

Окрім того, як вбачається з матеріалів справи, і в подальшому протягом дії Кредитного договору відбувалися неодноразові зміни зобов’язання позичальника перед Банком, внаслідок чого збільшувався обсяг відповідальності поручителя, на які фактично відповідач ОСОБА_2 як поручитель не давав згоди, про що свідчить відсутність належним чином оформлених змін до Договору поруки.

Отже, відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України та п. 4.4. Договору поруки  збільшення 02 червня 2007 року розміру основного зобов’язання позичальника перед Банком та  як наслідок - обсягу  відповідальності поручителя  на 206 557,38 грн.   без згоди поручителя призвело до припинення 02 червня 2007 року поруки, тобто зобов’язання поруки відповідача  ОСОБА_2 припинилося.

Таким чином, позивач не має права вимоги до нього на підставі Договору поруки щодо стягнення заборгованості позичальника за Кредитним договором за відсутністю правових підстав.

Разом з тим, відповідач ОСОБА_2 не заперечував, що, перебуваючи на той час на посаді директора позичальника, підписав 02 червня 2007 року Додаткову угоду № 3 до Кредитного договору. Проте Додаткова угода № 3 до Кредитного договору підписувалася ним як посадовою особою позичальника і від імені позичальника на підставі рішення Загальних зборів учасників ТОВ “Автопалац-Відрадний”.

Цей факт спростовує твердження позивача про те, що, начебто, основною причиною невнесення змін до Договору поруки було те, що відповідач не з’явився в Банк для підписання документів, які стосуються змін до Договору поруки. Крім того, причини не внесення змін до Договору поруки не мають правового значення.

В своїх запереченнях представник позивача також зазначає, що відповідач ОСОБА_2 був ознайомлений з усіма змінами та доповненнями до Кредитного договору та підтвердив згоду на це своїм підписом.

Водночас, представник неправомірно ототожнює поняття «фізична особа» та поняття «посадова особа юридичної особи», вважаючи, що підпис посадової особи юридичної особи, яка виконує лише представницькі функції, можна прирівнювати до підпису фізичної особи.

Стаття 24 ЦК України визначає, що людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою. При цьому, відповідно до ст. 25 ЦК України  здатність мати цивільні права та обов’язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи.

Юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов’язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині (ст. 91 ЦК України).

Частина 3 ст. 93 ЦК України зазначає, що в інтересах юридичної особи діє орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені. Тобто, від імені юридичної особи виступає представник, який має право вчиняти правочин від імені цієї юридичної особи. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства (стаття 237 ЦК України). Відповідно до ст. 239 ЦК України, правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки особи, яку він представляє.

 Кредитний договір  в якості представника позичальника - Товариства з обмеженою відповідальністю «Автопалац-Відрадний» був підписаний ОСОБА_2 як директором Товариства, що випливає з преамбули та реквізитів Кредитного договору, створивши права та обов’язки позичальника для Товариства як юридичної особи.

При цьому Договір поруки в якості поручителя був підписаний відповідачем ОСОБА_2  як фізичною особою, як це вбачається з преамбули та реквізитів Договору поруки, а тому Договір поруки створив для нього як фізичної особи права та обов’язки поручителя.

Той же Договір поруки в якості представника позичальника був підписаний ОСОБА_2 як директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Автопалац-Відрадний», що також випливає з преамбули та реквізитів Договору поруки, чим створив для Товариства з обмеженою відповідальністю «Автопалац-Відрадний» як юридичної особи права та обов’язки позичальника.

Згідно зі ст. 62 Закону України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 року № 1576-XII дирекція (директор) товариства з обмеженою відповідальністю підзвітна загальним зборам учасників і організує виконання їх рішень, при цьому дирекція (директор) товариства з обмеженою відповідальністю діє від імені товариства з обмеженою відповідальністю в межах, встановлених даним Законом України “Про господарські товариства” та установчими документами товариства з обмеженою відповідальністю.

Таким чином, оскільки чинним законодавством України передбачено, що керівник юридичної особи виконує рішення вищого органу юридичної особи, то не виникає сумніву, що при підписанні Кредитного договору відповідач ОСОБА_2  виконував рішення вищого органу позичальника, що вимагалися Банком в обов’язковому порядку та надавалися позичальником до Банку при кожному внесенні змін до Кредитного договору та були спрямовані саме на створення, зміну або припинення цивільних права та обов’язки юридичної особи – Товариства з обмеженою відповідальністю «Автопалац-Відрадний».

Підписання  від імені Товариства додаткових угод, якими до Кредитного договору  були внесені зміни, на які  відповідач ОСОБА_2 як поручитель не надавав своєї згоди та які суттєво збільшили обсяг його відповідальності, не можна автоматично прирівнювати до надання   ним згоди на це як поручителем.

Отже, з матеріалів справи слідує, що кредитні кошти по Кредитному договору отримала саме юридична особа Товариство з обмеженою відповідальністю “Автопалац-Відрадний” для реалізації своїх господарських потреб, а не відповідач як її керівник, як це стверджує представник позивача в своїх запереченнях, та Додаткові угоди, якими вносились зміни до Кредитного договору, були підписані ним як посадовою особою ТОВ «Автопалац-Відрадний», яка виконує рішення вищого органу юридичної особи, що були спрямовані саме на створення, зміну або припинення цивільних права та обов’язків юридичної особи – ТОВ “Автопалац-Відрадний”.

Таким чином, підпис відповідача ОСОБА_2 на Кредитному договору та додаткових угодах до нього як директора ТОВ жодним чином не може підтвердити його особисту згоду як поручителя – фізичної особи на збільшення обсягу його відповідальності за Договором поруки.

Доводи представника позивача про те, що відповідно до пункту 2.2 Договорів поруки №№ 3, 4 від 17 січня 2006 року відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 як поручителі за позичальника відповідають перед Банком у тому ж обсязі, що і позичальник, в тому числі за основним боргом, сплаті щомісячних процентів та збільшених процентів, сплаті комісійної винагороди, сплаті неустойки по основному боргу та процентам, а також по всіх збитках, суд не приймає до уваги.

Поняття «збільшених процентів», розмір яких чітко передбачений в пункті 3.1 Договору про поновлювану кредитну лінію № 03-01/06, укладеного 17 січня 2006 року між Банком та позичальником представник позивача замінює поняттям «збільшення розміру процентів», тобто – збільшення розміру зобов’язання позичальника, що було змінено шляхом внесення подальших змін до Кредитного договору, в тому числі і збільшення розміру процентів.

Висновок представник позивача, що внесення змін, які стосуються лише зміни порядку сплати процентів, а не їх розміру, не впливає на збільшення обсягу зобов’язання, є помилковим.

Також твердження представник позивача, що продовження строку дії Кредитного договору не є збільшенням розміру основного зобов’язання, основним зобов’язанням є лише видана сума кредитних коштів, є хибними.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Таким чином, згідно з нормами чинного законодавства України основним зобов’язанням за кредитним договором є не лише основна сума кредиту, а й сума нарахованих процентів за весь період користування кредитними коштами та інші можливі нарахування, що можуть бути передбачені кредитним договором.

В пункті 1.1 Договору поруки також чітко визначалася і сума основна кредиту, і розмір процентів за користування кредитними коштами, і підвищений розмір процентів за користування кредитними коштами (із зазначенням випадків їх нарахування).

А пункт 2.2 Договору поруки передбачає, що поручитель відповідає перед Банком у тому ж обсязі, що і позичальник, в тому числі за основним боргом, сплаті щомісячних процентів та збільшених процентів, сплаті комісійної винагороди, сплаті неустойки по основному боргу та процентам, а також по відшкодуванню всіх збитків.

При цьому представник позивача наводить суперечливі доводи стверджуючи, що основним зобов’язанням є лише сума кредитних коштів, водночас наводячи в розрахунку заборгованості суму боргу, що складається як з основної суми заборгованості за кредитом, так і нарахованих за весь час користування кредитними коштами процентів.

Разом з тим, при продовженні строку дії основного зобов’язання за рахунок збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими коштами, а також у випадку підвищення розміру процентів істотно збільшується сума основного зобов’язання. Поручитель у цьому випадку несе відповідальність, тільки якщо він згодний продовжити договір поруки на нових умовах.

В іншому разі порука має припинятись, виходячи з того, що порушується інтерес поручителя.

Так, якщо кредитор не довів до відома поручителя про продовження кредитного договору чи інші зміни умов цього договору і не одержав його згоди на продовження договору поруки на нових умовах, пов’язаних зі збільшенням відповідальності поручителя, зазначені обставини припиняють дію договору поруки.  

Додатковими угодою до Кредитного договору, укладеними 17 січня 2007 року та 02 червня 2007 року між позичальником та Банком, згідно з якими остаточний строк повернення кредиту був перенесений відповідно на 31 грудня 2007 року та на 25 грудня 2008 року, розмір основного зобов’язання позичальника перед Банком за рахунок нарахованих процентів за додатковий період користування кредитними коштами був суттєво збільшений.  

Між  тим, сам позичальник у передбачені строки зобов’язання за вказаним Кредитним договором належним чином дійсно не виконав, у зв’язку з чим утворилась заборгованість, яка станом на 12.03.2009 року становить 873895,91 грн., що включає в себе: 803000 грн. – заборгованість за кредитом; 62623,90 грн. – заборгованість по процентах за користування кредитом, та 8272 грн. – пеня за несвоєчасне погашення кредиту.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов’язань настають наслідки, встановлені законом або договором.

Згідно із ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до п. 2.1, 2.2 Договору поруки у випадку невиконання боржником боргових зобов’язань за Кредитним договором, поручитель несе солідарну відповідальність перед банком у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу за Кредитним договором, щомісячних процентів і підвищених процентів, сплаті комісійної винагороди, неустойки по основному боргу та процентам, а також по відшкодування всіх збитків.  

Однак грошові кошти для погашення заборгованості позичальника поручителем ОСОБА_3 у передбачений Договором поруки  № 5 від 17.012006 року строк також перераховані не були.

Таким чином, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача та наявність законних підстав для їх задоволення за рахунок відповідачів ТОВ «Автопалац–Відрадний» та ОСОБА_3, з яких на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за Договором про поновлювану кредитну лінію №03-01/06 від 17.01.2006 року в сумі 873895,91 грн., а також згідно ст.88 ЦПК України сума сплаченого позивачем держмита у розмірі 1700,00 грн., та витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільних справ в розмірі 30 грн.

На підставі викладеного та керуючись Договором про поновлювану кредитну лінію №03-01/06 від 17.01.2006 року, Договорами поруки від 17.01.2006 року, ст.ст. 11, 509,  525, 526, 530, 554, 611, 625, 559, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. ст.ст. 10-11, 57-60, 88, 169, 209, 212-215, 218  ЦПК України, суд, –

В И Р І Ш И В:

Позов Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси і кредит» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автопалац-Відрадний», ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.

Стягнути в солідарному порядку з Товариства з обмеженою відповідальністю «Автопалац-Відрадний», ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси і кредит» (в особі філії «Центральне регіональне управління» ПАТ «Банк «Фінанси і кредит») суму заборгованості за Договором про поновлювану кредитну лінію №03-01/06 від 17.01.2006 року в розмірі 873895,91 грн., а також витрати по оплаті судового збору у сумі 1700,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 30 грн.

Позов Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси і кредит» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишити без задоволення.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси і кредит», Товариства з обмеженою відповідальністю «Автопалац-Відрадний», ОСОБА_1, ОСОБА_3 про припинення поруки задовольнити.

Визнати договір поруки № 4 від 17.01.2006 року, укладений між ВАТ «Банк «Фінанси і кредит», ТОВ «Автопалац-Відрадний» і ОСОБА_2, припиненим 02.06.2007 року.

Зустрічний позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси і кредит», Товариства з обмеженою відповідальністю «Автопалац-Відрадний», ОСОБА_2, ОСОБА_3 про припинення поруки задовольнити.

Визнати договір поруки № 3 від 17.01.2006 року, укладений між ВАТ «Банк «Фінанси і кредит», ТОВ «Автопалац-Відрадний» і ОСОБА_1, припиненим 17.01.2007 року.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження, яка подається протягом 10 днів з дня його проголошення.

Суддя: