ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" липня 2020 р. Справа№ 910/17630/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Кравчука Г.А.

суддів: Козир Т.П.

Коробенка Г.П.

при секретарі судового засідання: Вороніній О.С.

за участю представників сторін:

від позивача: Бережной Д.С. (довіреність б/н від 16.12.2019);

від відповідача 1: Ананійчук О.А. (довіреність №128 від 26.09.2019);

від відповідача 2: не з`явився;

від третьої особи 1: Крайдуба В.І. (розпорядження №1573-ра від 09.07.2020);

від третьої особи 2: не з`явився;

від третьої особи 3: Полець Д.М. (наказ №4315/к від 24.12.2019),

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Реватіс", м. Дніпро

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.06.2020 (повний текст складено 18.06.2020)

у справі №910/17630/19 (суддя Плотницька Н.Б.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Реватіс", м. Дніпро

до відповідача 1 Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк", м. Київ

2 Міністерства фінансів України", м. Київ

за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів 1 Національного банку України, м. Київ

2 Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, м. Київ

3 Кабінету Міністрів України", м. Київ

про визнання недійсними договорів

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених вимог, ухвали місцевого господарського суду та мотиви її прийняття.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.12.2019 відкрито провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Реватіс" (далі - позивач, ТОВ "Реватіс") до Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" (далі - відповідач 1, АТ "КБ "Приватбанк") та Міністерства фінансів України (далі - відповідач 2, Міністерство) про:

- визнання недійсним договору про придбання акцій № 7/2016 від 20.12.2016 та акту приймання-передавання за договором про придбання акцій № 3/2016 від 20.12.2016, укладеного між ПАТ "КБ "Приватбанк" від імені якого діяв Фонд гарантування вкладів фізичних осіб в особі Уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію у АТ "КБ "Приватбанк" Славкіної М.А. та ТОВ "Реватіс", від імені якого діяв Шевченко А.М. , Уповноважена особа Фонду на тимчасову адміністрацію у ПАТ "КБ "Приватбанк";

- визнання недійсним договору купівлі-продажу акцій банку № БВ-744/16/13010-05/131 від 21.12.2016 та акту виконання зобов`язань по договору купівлі-продажу акцій банку № БВ-744/16/13010-05/131 від 21.12.2016, що укладені між Державою в особі Міністерства фінансів України та усіма особами, які станом на 21.12.2016 були власниками простих іменних акцій ПАТ КБ "Приватбанк", від імені яких діяла Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "КБ "Приватбанк" Шевченко А.М. в інтересах та за рахунок якої діяло Публічне акціонерне товариство акціонерний банк "Укргазбанк" в частині, що стосується прав та інтересів ТОВ "Реватіс".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір про придбання акцій № 7/2016 від 20.12.2016 та договір купівлі-продажу акцій банку № БВ-744/16/13010-05/131 від 21.12.2016 порушують право власності позивача, оскільки направлені на незаконне заволодіння його майна, відтак, мають бути визнанні недійсними.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.06.2020 провадження у справі №910/17630/19 закрито.

Мотивуючи ухвалу, суд першої інстанції вказав на те, що спосіб захисту, обраний позивачем, а саме визнання недійсним правочинів, не відповідає ч. ч. 3, 4 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), з огляду на що провадження у даній справі підлягає закриттю на підставі п. 7 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності" від 13.05.2020 №590-ІХ.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погоджуючись з прийнятою ухвалою, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.06.2020 у справі №910/17630/19 та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог поданої апеляційної скарги позивач вказав, що з аналізу положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності" від 13.05.2020 №590-ІХ (далі - Закон №590-ІХ від 13.05.2020) вбачається, що обов`язковою умовою для закриття провадження у справі через невідповідність обраного позивачем способу захисту права є встановлення судом певної сукупності обставин, визначених ч. ч. 3, 4 ст. 5 ГПК України. В той же час, суд першої інстанції, закриваючи провадження у справі 12.06.2020, не закриваючи підготовчого засідання та не розпочинаючи розгляд справи по суті, безпідставно вдався до дослідження доказів та встановлення обставин справи по суті, дійшовши висновку про те, що позивач був акціонером банку. Як вказує позивач, він заявив позовні вимоги не як учасник та/або колишній учасник банку, не на захист своїх прав як акціонера банку, а на захист своїх прав як особи, яка мала відкриті депозитні та поточні рахунки у ПАТ КБ "Приватбанк". Суд першої інстанції не встановив всіх обставин для висновку про необхідність застосування обмежень в реалізації права на захист, визначених ч. ч. 3, 4 ст. 5 ГПК України та п. 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону №590-ІХ від 13.05.2020. Також, за твердженням позивача, суд першої інстанції неправомірно застосував ч. 9, ч. 10 ст. 266-1 Кодексу адміністративного судочинства України та не врахував непоширення положень Закону №590-ІХ від 13.05.2020 на правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачами. Крім того позивач зазначив, що ст. 231 ГПК України не містить таких підстав для закриття провадження у справі як невірно обраний захист порушеного права.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №910/17630/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Кравчука Г.А. (судді доповідача), суддів Козир Т.П. та Коробенка Г.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.07.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Реватіс" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.06.2020 у справі №910/17630/19, розгляд справи призначено на 28.07.2020.

Позиції учасників справи.

20.07.2020 через відділ документального забезпечення діяльності Північного апеляційного господарського суду від Кабінету Міністрів України (далі - третя особа 3) надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційний господарський суд залишити без задоволення вимоги апеляційної скарги, а оскаржувану ухвалу місцевого господарського суду залишити без змін.

В обґрунтування заперечень проти вимог апеляційної скарги Кабінет Міністрів України зазначає, що судом першої інстанції правильно застосовано норму п. 7 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №590-ІХ від 13.05.2020, тому обраний позивачем спосіб захисту не відповідає вимогам ч. ч. 3, 4 ст. 5 ГПК України, відтак місцевим господарським судом правильно закрито провадження на підставі п. 7 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності" від 13.05.2020 №590-ІХ.

21.07.2020 через відділ документального забезпечення діяльності Північного апеляційного господарського суду від Національного банку України (далі-третя особа 1, НБУ) надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційний господарський суд залишити без задоволення вимоги апеляційної скарги, а оскаржувану ухвалу місцевого господарського суду залишити без змін.

Заперечуючи проти вимог апеляційної скарги Національний банк України зазначив, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та закрито провадження у справі, оскільки спосіб захисту, обраний позивачем у даній справі не відповідає ч. ч. 3, 4 ст. 5 ГПК України.

27.07.2020 через відділ документального забезпечення діяльності Північного апеляційного господарського суду від представника АТ "КБ "Приватбанк" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційний господарський суд залишити без задоволення вимоги апеляційної скарги, а оскаржувану ухвалу місцевого господарського суду залишити без змін.

Заперечення представника АТ "КБ "Приватбанк" проти вимог апеляційної скарги обґрунтовані тим, що позивач був особою (учасником) яка володіла акціями АТ "КБ "Приватбанк", оспорювані правочини укладені внаслідок виведення АТ "КБ "Приватбанк", як неплатоспроможного банку, з ринку за участі держави у чіткій відповідності до вимог Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", що спростовує заперечення позивача, що судом першої інстанції не встановлено обставин набуття позивачем статусу особи, яка володіла акціями АТ "КБ "Приватбанк". Оскільки позивачем у справі обрано спосіб захисту - визнання недійним правочину, що не відповідає вимогам ч. ч. 3, 4 ст. 5 ГПК України, згідно з якими єдиним способом захисту прав позивача у даній справі може бути відшкодування завданої шкоди у грошовій формі, судом першої інстанції правильно прийнято оскаржувану ухвалу про закриття провадження у справі.

Явка представників сторін.

Представники відповідача 2 та третьої особи 2 в судове засідання 28.07.2020 не з`явились, про причини неявки апеляційний господарський суд не повідомили, хоча про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Оскільки сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги, явка сторін судом апеляційної інстанції не визнавалася обов`язковою, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті в судовому засіданні 28.07.2020 за відсутності представників відповідача 2 та третьої особи 2.

Представник позивача у судовому засіданні 28.07.2020 апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити.

Представники відповідача 1 та третіх осіб 1, 3 в судовому засіданні 28.07.2020 проти апеляційної скарги заперечували, ухвалу суду першої інстанції просили залишити без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.12.2019, на підставі ч. 1 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України, позовну заяву залишено без руху.

24.12.2019 до відділу діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли документи на підтвердження усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.12.2019 відкрито провадження у справі №910/17630/19, справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 27.01.2020 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.01.2020 року залучено до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Національний банк України та Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, у зв`язку з чим підготовче засідання відкладено на 02.03.2020.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.03.2020 залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Кабінет Міністрів України та оголошено перерву до 23.03.2020.

У підготовчому засіданні 23.03.2020 Господарським судом міста Києва оголошено перерву до 27.04.2020 року для забезпечення процесуальних прав всіх учасників судового процесу під час дії карантинних заходів, про що сторін повідомлено ухвалою від 23.03.2020.

У підготовчому засіданні 27.04.2020 Господарським судом міста Києва оголошено перерву до 28.05.2020 для забезпечення процесуальних прав всіх учасників судового процесу під час дії карантинних заходів, про що сторін повідомлено ухвалою від 27.04.2020.

У підготовчому засіданні 28.05.2020 Господарським судом міста Києва оголошено перерву до 12.06.2020.

У підготовчому засіданні 12.06.2020 ухвалою Господарського суду міста Києва провадження у справі №910/17630/19 закрито.

Постановляючи зазначену ухвалу, суд першої інстанції вказав на те, що спосіб захисту, обраний позивачем, а саме визнання недійсним правочинів, не відповідає ч. ч. 3, 4 ст. 5 ГПК України, з огляду на що провадження у даній справі підлягає закриттю на підставі п. 7 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону №590-ІХ від 13.05.2020.

Однак колегія суддів апеляційного господарського суду не погоджується з таким висновком суду першої інстанції зважаючи на таке.

Мотиви і джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийняті постанови.

Згідно ст. ст. 6, 13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року" (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" зазначив, що ст. 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

У ст. 6 Конвенції закріплено принцип доступу до правосуддя.

Доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини є здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, здійснюючи тлумачення положень Конвенції, наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права частиною спільної спадщини Договірних Сторін.

Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності (рішення у справі "Брумареску проти Румунії"). Юридична визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішень. За змістом цього принципу жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного розгляду справи та її нового вирішення. Повноваження судів вищих інстанцій щодо перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок та недоліків правосуддя, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен розглядатись як прихований засіб оскарження, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для повторного розгляду. Відступ від цього принципу може бути виправданим лише коли він зумовлений особливими та непереборними обставинами (рішення у справі "Рябих проти Росії", підпункти 51 і 52).

Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. "вирішена справа"), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, що вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися. Забезпечення принципу res judicata є однією з найважливіших засад гарантування державою реалізації права людини на справедливий суд.

Відповідно до статті 8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч. 1 ст. 129 Конституції України).

Відповідно до положень ст.ст. 55, 124 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.

Конституційний Суд України в рішенні від 25.12.1997 №9-зп у справі за конституційним зверненням офіційного тлумачення ст. ст. 55, 64, 124 Конституції України (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води) роз`яснив, що ч. 1 ст. 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Частину 2 ст. 124 Конституції України необхідно розуміти так, що юрисдикція судів, тобто їх повноваження вирішувати спори про право та інші правові питання, поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

У ст. 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) і ст. 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України) також передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів. У наведених статтях закріплені переліки способів захисту прав і законних інтересів. При цьому, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Згідно ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до положень ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Закриття провадження у справі, як процесуальна дія - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Статтею 231 ГПК України визначено вичерпний перелік підстав коли господарський суд закриває провадження у справі, а саме:

1) спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства;

2) відсутній предмет спору;

3) суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 2, 4, 5 частини першої статті 175 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною другою статті 175 цього Кодексу;

4) позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом;

5) після відкриття провадження у справі між сторонами укладено угоду про передачу спору на вирішення до міжнародного комерційного арбітражу або третейського суду, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана;

6) настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва;

7) сторони уклали мирову угоду і вона затверджена судом.

Як вірно зазначив позивач, дана норма не містить таких підстав для закриття провадження у справі як невірно обраний спосіб захисту порушеного права.

Натомість, 23.05.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності" від 13.05.2020 №590-ІХ.

Даним Законом були внесені зміни до ст. 5 ГПК України, а саме вказану статтю доповнено частинами третьою і четвертою такого змісту:

" 3. Єдиним способом захисту прав осіб, які є (були) учасниками банку і права та інтереси яких були порушені внаслідок виведення неплатоспроможного банку з ринку або ліквідації банку на підставі протиправного (незаконного) індивідуального акта Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішення Кабінету Міністрів України, є відшкодування завданої шкоди у грошовій формі.

4. Визнання протиправним (незаконним) індивідуального акта/рішення, зазначеного у частині третій цієї статті, не може бути підставою для застосування способів захисту у вигляді визнання недійсними, нечинними, протиправними та скасування будь-яких рішень, правочинів або інших дій/визнання протиправною бездіяльності, прийнятих, вчинених або допущених у процедурі виведення неплатоспроможного банку з ринку/ліквідації банку".

Відповідно до п. 7 розділу II Прикінцевих та перехідних положень даного Закону судові провадження в господарських справах за позовом учасника та/або колишнього учасника банку про захист прав або інтересів, які були порушені внаслідок виведення банку з ринку на підставі протиправного (незаконного) індивідуального акта Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішення Кабінету Міністрів України, судовий розгляд яких станом на день набрання чинності цим Законом не завершений у судах першої, апеляційної або касаційної інстанцій шляхом ухвалення рішення (ухвали, постанови), у разі невідповідності обраних позивачем способів захисту вимогам частин третьої, четвертої статті 5 Господарського процесуального кодексу України підлягають закриттю у відповідній частині судом, який розглядає справу.

Аналізуючи положення Закону №590-ІХ від 13.05.2020, обов`язковою умовою для закриття провадження у справі через невідповідність обраного позивачем способу захисту права є встановлення судом сукупності обставин, визначених ч. ч. 3, 4. ст. 5 ГПК України:

1) чи є або був позивач учасником банку;

2) чи були порушені права позивача чи інтереси внаслідок виведення неплатоспроможного банку з ринку на підставі протиправного (незаконного) індивідуального акта Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішення Кабінету Міністрів України.

Як вбачається з доводів позовної заяви, позивач, звертаючись з вимогами про визнання недійсним договору про придбання акцій №7/2016 від 20.12.2016 та акту приймання-передавання за договором про придбання акцій №7/2016 в ухвалі 3/2016 від 20.12.2016, визнання недійсним договору купівлі-продажу акцій банку №БВ-744/16/13010-05/131 від 21.12.2016 та акту виконання зобов`язань по договору купівлі-продажу акцій банку №БВ-744/16/13010-05/131 від 21.12.2016, обґрунтовував їх укладенням договорів поза волею та без його згоди, в примусовому порядку та з порушенням Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Так, позивач у своїй позовній заяві вказує, що він у спірних правовідносинах не виступає як учасник (акціонер) банку, а при укладенні спірних договорів було порушено вимоги ст. 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", що призвело до безпідставного та незаконного позбавлення його права власності на кошти, розміщенні на поточних депозитних рахунках у АТ "КБ "Приватбанк".

Тобто, позовні вимоги позивача не були обґрунтовані порушенням його права на акції банку або з метою повернення таких акцій (відновлення статусу учасника банку), а обґрунтовані порушенням його права власності на грошові кошти, розміщені на депозитних та поточних рахунках АТ "КБ "Приватбанк".

А тому, для встановлення факту, чи є або був позивач учасником банку та чи були порушенні права позивача внаслідок виведення неплатоспроможного банку з ринку на підставі протиправного (незаконного) індивідуального акта Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішення Кабінету Міністрів України, суду першої інстанції необхідно було дослідити надані сторонами докази та встановити обставини справи по суті спору, як того вимагає ст. 209 ГПК України (на стадії розгляду справи по суті (параграф 3 глави 6 розділу 3 ГПК України).

В той же час, як вказано вище, оскаржувана ухвала про закриття провадження у справі була проголошена на стадії підготовчого провадження.

Відповідно до ст. 177 ГПК України завданнями підготовчого провадження є:

1) остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; 2) з`ясування заперечень проти позовних вимог; 3) визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; 4) вирішення відводів; 5) визначення порядку розгляду справи; 6) вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті. Підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання. Підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на 30 днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.

За змістом статей 181, 182 ГПК України для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання. Підготовче засідання проводиться судом з повідомленням учасників справи. У підготовчому засіданні суд, у тому числі, з`ясовує, чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, а також докази, витребувані судом чи причини їх неподання; вирішує питання про проведення огляду письмових, речових і електронних доказів у місці їх знаходження; вирішує питання про витребування додаткових доказів та визначає строки їх подання, вирішує питання про забезпечення доказів, якщо ці питання не були вирішені раніше; встановлює порядок з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та порядок дослідження доказів, якими вони обґрунтовуються під час розгляду справи по суті, про що зазначається в протоколі судового засідання; призначає справу до розгляду по суті, визначає дату, час і місце проведення судового засідання (декількох судових засідань - у разі складності справи) для розгляду справи по суті; здійснює інші дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

Отже, вказаними вище положеннями ГПК України чітко передбачено повноваження суду під час підготовчого провадження, до переліку яких не входить дослідження та встановлення обставин справи по суті спору.

В той же час, відповідно до ст. 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

Колегія суддів враховує, що відповідно до положень ст. 2 ГПК України, ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. 20 ГК України підставою для захисту прав (охоронюваних законом інтересів) є його порушення, невизнання або оспорення, і задоволення судом позову можливе лише за умови дослідження судом та доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово (зокрема у постанові від 04.06.2019 у справі №916/3156/17) звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Водночас, виходячи із завдань підготовчого провадження, встановлених ГПК України, та враховуючи неможливість дослідження обставин справи на даній стадії судового процесу, суд позбавлений можливості надавати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту змісту порушеного права, характеру його правопорушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

А тому, за відсутністю повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідження наданих учасниками справи доказів та надання оцінки всім аргументам учасників справи, що здійснюється судом саме під час розгляду справи по суті, будь-які висновки суду першої інстанції щодо наявності чи відсутності порушення права, за захистом якого звернувся позивач, а також належності та ефективності обраного ним способу захисту на стадії підготовчого провадження, є передчасними.

Вказане вище узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 16.06.2020 у справі №911/1465/19.

Проте як вбачається зі змісту оскаржуваної ухвали, суд першої інстанції, не переходячи до розгляду справи по суті, на стадії підготовчого провадження, вдався до дослідження доказів та встановлення обставин у даній справі, що відповідно до вимог ст. 177 ГПК України не допускається.

Отже, з огляду на викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції на стадії підготовчого провадження дійшов до передчасного висновку про невірно обраний позивачем спосіб захисту, оскільки вирішення даного питання можливо лише на стадії розгляду спору по суті, тоді як ухвала суду про призначення судового засідання в межах названої стадії в матеріалах справи відсутня.

Разом з цим колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що для застосування положень ч. ч. 3, 4 ст. 5 ГПК України є обов`язковою наявність встановлення факту протиправності (незаконності) індивідуального акта Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішення Кабінету Міністрів України, щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку або його ліквідації.

Згідно п. 2.1. Розділу І Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.07.2012 № 2 (далі - Положення) виведення неплатоспроможного банку з ринку - заходи, які здійснює Фонд стосовно банку, віднесеного до категорії неплатоспроможних, щодо виведення його з ринку одним із способів, визначених ст. 39 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Пунктом 1.1. Положення передбачено, що виведення неплатоспроможного банку з ринку здійснюється Фондом одним з таких способів:

- ліквідація банку з відшкодуванням з боку Фонду коштів за вкладами фізичних осіб;

- ліквідація банку з відчуженням у процесі ліквідації всіх або частини його активів і зобов`язань на користь приймаючого банку;

- відчуження всіх або частини активів і зобов`язань неплатоспроможного банку на користь приймаючого банку з відкликанням банківської ліцензії неплатоспроможного банку та подальшою його ліквідацією;

- створення та продаж інвестору перехідного банку з передачею йому активів і зобов`язань неплатоспроможного банку і подальшою ліквідацією неплатоспроможного банку;

- продаж неплатоспроможного банку інвестору.

Так, Правлінням Національного банку України прийнято рішення №498-рш/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" до категорії неплатоспроможних".

Однак, матеріали справи не містять доказів на підтвердження визнання вказаного індивідуального акта Національного банку України про виведення неплатоспроможного банку з ринку протиправним (незаконним).

За таких обставин, виходячи з системного аналізу вищенаведених норм процесуального закону та норм Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності", є передчасним висновок суду першої інстанції про закриття провадження у даній справі.

Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що встановлені порушення місцевим господарським судом норм процесуального права щодо закриття провадження у справі призвели до обмеження передбаченого ст. 129 Конституції України права учасника провадження на справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення існуючого спору, порушення судом балансу дотримання суспільного та приватного інтересу та невідповідність дій суду меті законодавця у демократичному суспільств, який надав особі право на судовий захист, визначивши при цьому чіткі та регламентовані законом підстави для його обмеження.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Частиною 3 ст. 271 ГПК України передбачено, що у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі або заяви про відкриття справи про банкрутство, про повернення позовної заяви або заяви про відкриття справи про банкрутство, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду або залишення заяви у провадженні справи про банкрутство без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

Згідно п.6 ст.275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

У відповідності до п.4 ч.1 ст.280 ГПК України передбачено, що підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

З огляду на встановлені обставини, колегія суддів апеляційного господарського суду доходить висновку, що місцевий господарський суд припустився порушення приписів Господарського процесуального кодексу України, зокрема ч. ч. 3, 4 ст. 5 цього Кодексу та п. 7 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України"Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності" від 13.05.2020 №590-ІХ, у зв`язку з чим апеляційна скарга ТОВ "Реватіс" підлягає задоволенню, а ухвала Господарського суду міста Києва від 12.06.2020 у даній справі підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Судові витрати.

У зв`язку зі скасуванням ухвали про закриття провадження у справі з передачею справи на розгляд суду першої інстанції, розподіл сум судового збору повинен бути здійснений судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи згідно із загальними правилами ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 271, 275, 277, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Реватіс" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.06.2020 у справі №910/17630/19 задовольнити.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.06.2020 у справі №910/17630/19 скасувати.

3. Матеріали справи №910/17630/19 передати для продовження розгляду до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено - 31.07.2020.

Головуючий суддя Г.А. Кравчук

Судді Т.П. Козир

Г.П. Коробенко