Справа № 643/12138/20

Провадження № 2/643/3821/20

УХВАЛА

про залишення позову без руху

10.08.2020

       Суддя Московського районного суду м. Харкова Новіченко Н.В., розглянувши

позовну заяву         ОСОБА_1

до                         ОСОБА_2

про                        зменшення розміру аліментів,

ВСТАНОВИВ:

        ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до Московського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_2 (далі – відповідач) про зменшення розміру аліментів, що стягуються з позивача на користь відповідача на підставі рішення Московського районного суду м. Харкова у справі № 643/7770/14-ц від 18.09.2014 на утримання сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 з 1/4 частини від усіх видів заробітку до 1/6 частини всіх видів заробітку, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідно віку щомісячно, починаючи з дня подачі позову до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

       Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказує на те, що в теперішній час його майновий стан значно погіршився, у зв`язку з чим він просить суд зменшити розмір аліментів на підставі статті 192 Сімейного кодексу України.

Розглянувши позовну заяву з доданими до неї документами на предмет наявності правових підстав для відкриття провадження у справі, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституційний Суд України у рішенні № 9-зп від 25 грудня 1997 року офіційно розтлумачив цю норму та зазначив, що частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене.

Частиною 4 статті 10 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, згідно з рішеннями Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" та від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України", право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб те ресурсів суспільства та окремих осіб. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальної заборони та обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Системний аналіз наведених норм свідчить, що реалізація особою права на подання позову до суду здійснюється шляхом дотримання визначеної процесуальним законом процедури (порядку) захисту порушених прав, яка передбачає виконання чітких та передбачуваних вимог Цивільного процесуального кодексу України щодо форми, змісту позовної заяви, документів, які додаються до неї, недотримання яких має негативні наслідки для позивача, зокрема, передбачені статтею 185 Цивільного процесуального кодексу України.

Тобто норми процесуального права побудовані на чіткій позиції дисциплінованості як суду так і учасників справи. Дане покладено в основу засад цивільного судочинства з метою спрощення судового розгляду справи, скорочення судового розгляду, а також розвитку поваги в учасників справи один до одного так і до суду. Крім того, означена концепція направлена на уникнення можливості сторонам зловживання наданими їм процесуальними правами.

Вимоги щодо змісту та форми позовних заяв визначені статтями 175, 177 Цивільного процесуального України.

При цьому, якщо подана позовна заява не відповідає таким вимогам, приписами частини 1 статті 185 Цивільного процесуального кодексу України законодавець передбачив механізм залишення позовної заяви без руху задля забезпечення позивачу можливості у встановлений судом строк усунути недоліки позовної заяви, що забезпечить можливість вважати її такою, що подана у день її первинного подання та прийняття її судом до розгляду.

Залишення позовної заяви без руху - це тимчасовий захід, який застосовується судом з метою усунення позивачем недоліків позовної заяви та дотримання порядку її подання, визначеного Цивільним процесуальним кодексом України.

В даному випадку, подана позовна заява не відповідає вимогам статті 177 Цивільного процесуального кодексу України, у зв`язку з чим підлягає залишенню без руху з посиланням на положення статті 185 Цивільного процесуального кодексу України, враховуючи наступне.

Згідно з приписами частини 2 статті 177 Цивільного процесуального кодексу України позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

Положеннями частини 7 статті 177 Цивільного процесуального кодексу України унормовано, що до позовної заяви, підписаної представником позивача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача.

Разом з тим, суд зазначає, що реалізація права на звернення до суду є процесуальною дією, яка має здійснюватися самою особою у порядку самопредставництва або її процесуальним представником.

У рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99 зроблено висновок, що за правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов`язки.

Таким чином, обов`язок суду перевірити належність доказів наявності у представника права вчиняти конкретну процесуальну дію зумовлений, головним чином тим, що такий представник виступає самостійно в суді від імені довірителя (особи, яка відмовилася захищати в суді свої права в порядку самопредставництва) і виконує процесуальні дії виключно в інтересах довірителя, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для нього права та обов`язки.

Враховуючи вищевикладене, суд зобов`язаний перевірити щонайменше дві складових представництва, а саме факт наявності повноважень на представництво інтересів певної особи та обсяг таких повноважень, зокрема право на звернення з відповідним процесуальним документом до суду у конкретний момент часу.

Відповідно до частини 1 статті 50 Цивільного процесуального кодексу України представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» (частина 4 статті 62 Цивільного процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

В силу приписів частини 2 статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера.

Повноваження адвоката як захисника або представника в господарському, цивільному, адміністративному судочинстві, кримінальному провадженні, розгляді справ про адміністративні правопорушення, а також як уповноваженого за дорученням у конституційному судочинстві підтверджуються в порядку, встановленому законом (частина 3 статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

З аналізу вищевказаних приписів чинного законодавства вбачається, що належними доказами на підтвердження повноважень адвоката є довіреність або ордер, виданий відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», тоді як сам по собі договір про надання правової допомоги не є самостійним документом, що підтверджує повноваження адвоката.

Дослідивши зміст позовної заяви судом встановлено, що вона підписана представником позивача – адвокатом Чернишовим Борисом Сергійовичем.

На підтвердження повноважень адвоката Чернишова Б.С. до позовної заяви додано лише Договір № 14/12 про надання правової допомоги від 14.12.2019, тоді як довіреності або ордеру, як того вимагають приписи частини 4 статті 62 Цивільного процесуального кодексу України, позивачем надано не було.

За таких обставин суд вважає, що позивачем всупереч приписів частини 7 статті 177 Цивільного процесуального кодексу України не надано довіреності чи іншого документу, що підтверджує повноваження представника позивача.

       Крім того, частина 5 статті 177 Цивільного процесуального кодексу України покладає на позивача обов`язок додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

       Положеннями частини 2 статті 95 Цивільного процесуального кодексу України унормовано, що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

       В силу приписів частини 5 статті 95 Цивільного процесуального кодексу України учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Разом з тим, як вбачається з додатків до позову, в якості «доказів» позивачем до позову додано ксерокопії документів, які взагалі не засвідчені у встановленому законом порядку.

Згідно з частинами 1, 2 статті 185 Цивільного процесуального кодексу України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

За таких обставин, оскільки подана позовна заява не відповідає вимогам статті 177 Цивільного процесуального кодексу України, суд вважає за необхідне залишити її без руху та надати позивачу строк для усунення вищевказаних недоліків.

Керуючись статтями 177, 185, 260 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

УХВАЛИВ:

1.Позовну заяву ОСОБА_1 залишити без руху.

2.Встановити позивачу строк для усунення недоліків - 10 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

3.Встановити позивачу спосіб усунення недоліків позовної заяви шляхом:

- подання до суду належних доказів на підтвердження повноважень адвоката Чернишова С.Б.;

- подання документів (доказів, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги) в оригіналах або копіях, які засвідчені у встановленому законом порядку.

4.Роз`яснити позивачу, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві (частина 3 статті 185 Цивільного процесуального кодексу України).

5.Відповідно до статті 261 Цивільного процесуального кодексу України дана ухвала набирає законної сили негайно після її підписання. Дана ухвала не підлягає оскарженню.

Суддя                                                                                        Н.В. Новіченко