Справа № 22ц-216/08р.

Категорія справи-41

Головуюча у 1-й інстанції - Луців-Шумська Н.Л.

Доповідач в апеляційній інстанції - Цяцяк Р.П.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2008 року колегія суддів судової палати в цивільних справа х апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючого - судді Петрички П.Ф.,

суддів Бакуса В.Я. і Цяцяка Р.П.,

при секретарі Гарванко М, М.

та за участю адвоката ОСОБА_2, позивача ОСОБА_3 і

відповідачки ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 і ОСОБА_5 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 24 жовтня 2007 року,

ВСТАНОВИЛА:

Оскаржуваним рішенням задоволено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 і ОСОБА_5, третя особа - Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради, як орган опіки та піклування, і ухвалено вселити згаданого позивача у квартиру АДРЕСА_1 (у подальшому - „спірна квартира") та зобов'язано ОСОБА_4 і ОСОБА_5 не чинити йому перешкод у користуванні згаданою квартирою.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 і ОСОБА_5 просять рішення суду скасувати та „позовну заяву ОСОБА_3... залишити без розгляду", покликаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та на неправильне застосування норм матеріального і процесуального права.

Апелянти вважають, що на час подачі позову до суду позивач ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, не мав цивільної процесуальної дієздатності, а тому суд зобов'язаний був постановити ухвалу про залишення його позовної заяви без розгляду.

Стверджують, що відповідачі ліколи не були членами сім'ї позивача та не відносились до Інших членів сім'ї позивача, а відтак вважають неправомірним покликання суду на ст. ст, 64, 71 ЖК України, як на правову підставу задоволення позову.

Покликаються на те, що позивач ніколи не жив у спірній квартирі; його мати лише рахувалась прописаною у ній, але не жила, а відтак вважають, що прописка позивача у спірній квартирі носила лише формальний характер.

Покликаючись на ст. 17 ЦК України 1963 року (якою було встановлено, що місцем проживання неповнолітніх, що не досягай 15-ти років, визнається місце проживання їх батьків), вважають, що після прописки 15.10.2003 року матері позивача ОСОБА_6 у будинку ОСОБА_7 (її батька і діда позивача) в селі Воля Гамулецька Жовківського району Львівської області, місцем проживання позивача було саме вказане місце проживання його матері, а відтак висновок суду про те, що за позивачем під час його перебування у державних дитячих установах з 1993 по 2007 рік зберігалась житлова площа за місцем його реєстрації у спірній квартирі, право на користування якою він не втратив, вважають таким, що не відповідає дійсним обставинам справи та правилам реєстрації в Україні.

Вважають, що суд не дав правової оцінки тому факту, що батько позивача є співвласником 3-х кімнатної квартири АДРЕСА_2, саме у якій (на думку апелянтів) на даний час і має право проживати неповнолітній позивач.

Також вважають, що оскільки неповнолітній позивач не має засобів для існування, то суд своїм рішенням фактично зобов'язав відповідачів утримувати його та оплачувати за нього квартирну плату і комунальні послуги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта на підтримання апеляційної скарги та заперечення її доводів зі сторони позивача і його представника, перевіривши матеріали справи та законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з наступних підстав.

Частиною 2 ст. 29 ЦПК України встановлено, що неповнолітні особи віком від 14 до 18 років можуть особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді у справа х, що виникають з відносин, у яких вони особисто беруть участь.

Правовідносини, що є предметом спору, безпосередньо стосуються прав та обов'язків позивача, якому на день подачі ним позову до суду вже було більше 17-ти років, а відтак покликання апелянтів на відсутність у позивача цивільної процесуальної дієздатності до уваги прийматись не можуть.

Частиною 2 ст. 64 ЖК України встановлено, що до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки.

Як вбачається з довідки ЛКП „Балатон-409" від 16.07.2007 року № 1518, відповідачка (апелянт) ОСОБА_4 і мати позивача ОСОБА_6 були дітьми основного наймача спірної квартири ОСОБА_7, відповідно - рідними сестрами, а позивач є рідним племінником ОСОБА_4 (а.с. 6), чого остання не заперечує.

Відтак, суд правомірно застосував до спірних правовідносин ст. ст. 64, 71 ЖК України, а тому заперечення з цього приводу апелянтів є безпідставними і також до уваги прийматись не можуть.

Як вбачається з доказів поданих самими апелянтами, позивач до 1992 року проживав у спірній квартирі (а.с. 26), а з документальних доказів, поданих позивачем, вбачається, що в державних дитячих закладах на вихованні він перебував з 05.11.1993 року і по 30.08.1997 року (а.с. 8, 9, 10). Наведене спростовує твердження апелянтів про те, що позивач ніколи не жив у спірній квартирі.

За наведених обставин суд правомірно застосував до спірних правовідносин положення п.3 ч.3 ст. 71 ЖК України, яким встановлено, що у випадку поміщення дитини на виховання в дитячий заклад жиле приміщення зберігається за нею протягом усього часу її перебування в цьому закладі.

Будинок в селі Воля Гамулецька Жовківського району Львівської області та квартира АДРЕСА_2 знаходяться у приватній власності інших осіб (а.с. 25, 41-43) і у позивача відсутні будь-які правові підстави для пред'явлення вимог до цих осіб стосовно його прав на проживання у згаданих житлових приміщеннях, а відтак доводи апеляційної скарги і в цій частині до увага прийматись не можуть.

Колегія суддів вважає надуманими покликання апелянтів на те, що „суд своїм рішенням створив „прецедент", коли посторонні особи повинні утримувати і піклуватись неповнолітньою особою", оскільки таке питання не було предметом судового розгляду та не вирішувалось судом і, крім цього, на час розгляду справи в суді позивач вже був студентом ВУЗу та отримував стипендію і відповідні соціальні виплати, як дитина, що позбавлена батьківської опіки.

З урахуванням вище наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дав належну оцінку обставинам і доказам по справі в їх сукупності та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстави для його скасування відсутні і апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.

Керуючись ст. ст. 303, 307 ч. 1 п.1, 308, 314 ч. 1 п.1, 315 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 і ОСОБА_5 відхилити та залишити рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 24 жовтня 2007 року без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двох місяців з дня набрання ухвалою законної сили.