копія

             Справа № 2-178

   2010 рік

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2010  року                                       Іллінецький районний суд Вінницької області

 в складі:  головуючого судді                           Мотрука  М.І.

                          при секретарі                           Мозоль Л.І.,                    

                          адвоката                                    ОСОБА_1

          розглянувши у відкритому  судовому засіданні в місті Іллінці  цивільну справу за позовом  ОСОБА_2 до  ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики,  

                                                      В С Т А Н О В И В:

           ОСОБА_2  звернулася    до суду  із  позовною заявою, в якій вказала,  що 07 квітня 2008 року між нею та ОСОБА_3 було укладено договір позики, відповідно до якого вона  передала відповідачці гроші в сумі 10000 грн. За умовами зазначеного договору відповідачка зобов’язувалася повернути гроші в сумі 10000 грн. до 31 грудня 2008 року. Крім того, в разі несвоєчасного повернення зазначених коштів, мала  сплатити 0.5 % від суми боргу за кожен день прострочення повернення боргу, що на   1 листопада  2009 року становить - 15000 грн.

31 грудня  2008 року закінчився встановлений в розписці термін повернення коштів, проте відповідачка їх так і не повернула. Неодноразові звернення до ОСОБА_3 з питанням повернення коштів завершились безрезультатно, так як вона не намагалась навіть частково повернути будь - яку суму. На даний час відповідачка не виконала свої зобов'язання по поверненню отриманих коштів, зустрічей зі нею уникає, в добровільному порядку сплатити борг відмовляється та пояснює, що не знає коли поверне борг, так як грошей у неї немає, чим порушує вимоги ст. 1049 ЦК України, в якій зазначено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику(грошові кошти у такій самій кількості) у строк та в порядку, що встановлені договором.

На підтвердження укладення договору позики та його умов відповідачка власноручно написала розписку, якою посвідчила передання  ОСОБА_2 визначеної грошової суми та зобов'язалася повернути позивачу кошти в сумі 10000 грн. до 31 грудня 2008 року, та 0.5 % від суми боргу за кожен день прострочення повернення боргу, що передбачено ст.ст.1047, 1048 ЦК України.

Відповідно до ст.ст.1046, 1047, 1051 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками; Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Оскільки боржник, за твердженням позивача, прострочив виконання грошового зобов'язання, він має сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, що передбачено ст. 625 ЦК України.

Відповідно до статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У зв’язку  з наведеним,  виникла  необхідність у зверненні до суду із даним позовом, в якому  позивач просить суд стягнути з ОСОБА_3 на її  користь суму заборгованості в розмірі 25300 (двадцять п’ять тисяч триста) грн., з яких 10000 грн. - сума основного боргу, 300 грн. 3 % річних від простроченої суми, 15000 грн. – відсотки  від суми позики та  стягнути з відповідача на її користь витрати пов'язанні зі сплатою судового збору в сумі 253 грн. та інформаційно-технічного збору в розмірі 120 грн.

У судовому засіданні позивач підтримує свої позовні вимоги і пояснила, що в 2007 році до неї звернулась ОСОБА_3 з проханням позичити гроші, так як вона відкривала магазин на оптовому ринку в м. Іллінці і їй необхідні кошти для завезення товару і відкриття магазину. ОСОБА_3 приходила до неї додому в 2007 році приблизно 3-4 рази і просила позичити гроші і запевнила ОСОБА_2, що віддасть всю суму боргу з відсотками. Кошти, позивач по справі,  позичала в себе дома, купюрами по сто гривень    

Будучи опитана в судовому засіданні відповідач   позову не визнала і  пояснила, що з березня 2007 року вона зареєстрована приватним підприємцем. В жовтні 2007 року вона заключила договір оренди на частину приміщення, а саме 15 кв. м. ?оргового центру”, що знаходиться в м. Іллінці. Коли вона робила ремонт в зазначеному приміщенні до неї підійшла ОСОБА_2, з якою вони раніше були знайомі, і запропонувала їй, щоб вони спільно займалися підприємницькою діяльністю, яка полягала  в реалізації  одягу та товарів повсякденного вжитку. Оскільки у ОСОБА_3 не було необхідних коштів, для закупівлі товару, то вона погодилась на пропозицію ОСОБА_2  В жовтні 2007 року вона і ОСОБА_2 взяли кредити в ?щадбанку” м. Іллінці, по 5 (п’ять ) тисяч гривень кожна і двічі,  саме: 22.10.2007 року поїхали разом в м. Одесу за товаром, 30.10.2007 року в м. Київ. Коли привезли товар в магазин, то разом поставили 40% надбавки. За дві поїздки вони разом потратили, за ствердженнями відповідача, коштів не більше дев’яти тисяч гривень. Після відкриття магазину виникли певні проблеми з реалізацією товару. Крім того, необхідно було сплачувати орендну плату і комунальні послуги, тому прибутків з реалізації товару майже не було. В квітні 2008 року в магазин прийшла ОСОБА_2 і почала просити, щоб відповідач вернула гроші, які позивачем були вкладені в товар, оскільки на той час в ОСОБА_3 таких коштів не було, то вона була вимушена написати розписку ОСОБА_2 про те, що вона позичила у останньої кошти в розмірі 10000 гривень і зобов’язується їх повернути до 31 грудня 2008 року. Крім того, в разі несвоєчасного повернення зазначених коштів, мала сплатити 0.5% від суми боргу за кожен день прос рочки повернення боргу. Проте,  частина товару, який закупила ОСОБА_2,  реалізована не була і станом на  лютий 2010 року, не реалізований товар знаходиться в магазині і ОСОБА_2 його може забрати. Саме вартість товару з врахуванням  майбутнього прибутку ОСОБА_2 було оцінено в суму 10000 гривень.   Грошей  фактично  7 квітня 2008 року  вона не отримувала. Розписку писала під диктовку ОСОБА_2 Відповідач неодноразово зверталася до ОСОБА_2 про те, щоб вона прийшла в магазин і забрала свій товар, який не реалізований, про те остання не хоче забирати свій товар, а вимагає повернення грошей.

Договір позики ні в усній ні  в письмовій формі не укладався.

Будучи опитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_4 пояснила, що вона являється сестрою  ОСОБА_2 Вона не була присутня при тому, як ОСОБА_2 позичала гроші. Вона разом з позивачем по справі декілька раз ходили до ОСОБА_3 і ОСОБА_2 просила, щоб вона віддала їй гроші. ОСОБА_2 показувала їй розписку.  

Свідок  ОСОБА_5, яка являється матір’ю відповідача, в судовому засіданні пояснила, що вона була присутня коли ОСОБА_2 і ОСОБА_3 брали кредити в ?щадбанку”  оскільки ОСОБА_3 оформляла зазначений кредит на неї. Вони, ОСОБА_2 і ОСОБА_3, разом їздили за товаром. За які кошти привозили товар вона не знає. Про вказану розписку, що начебто ОСОБА_3 брала гроші в борг в ОСОБА_2, вона взнала від своєї дочки. Також, вона знає, що товар, який привезла в магазин ОСОБА_2, знаходиться в магазині, позивач вказаний товар не забирає, а вимагає в її дочки гроші, за нереалізований товар. ОСОБА_2 тільки давала товар в магазин на реалізацію, грошей не давала.

Свідок ОСОБА_6, який являється чоловіком відповідача по справі, в судовому засіданні пояснив, що з березня 2007 року його дружина зареєстрована приватним підприємцем. В жовтні 2007 року вона заключила договір оренди на частину приміщення, а саме 15 кв. м. ?оргового центру”, що знаходиться в м. Іллінці. Коли вони робили ремонт в зазначеному приміщенні до них підійшла ОСОБА_2, з якою вони раніше були знайомі, і запропонувала їм, щоб вони спільно займалися підприємницькою діяльністю, яка полягала  в реалізації  одягу та товарів повсякденного вжитку. Оскільки у них не було необхідних коштів, для закупівлі товару, то вони погодилась на пропозицію ОСОБА_2  В жовтні 2007 року його дружина і ОСОБА_2 взяли кредити в ?щадбанку” м. Іллінці, по 5 (п’ять ) тисяч гривень кожна і двічі,  саме: 22.10.2007 року поїхали разом в м. Одесу за товаром, 30.10.2007 року в м. Київ. Коли привезли товар в магазин, то разом поставили 40% надбавки. Після відкриття магазину виникли певні проблеми з реалізацією товару. Крім того, необхідно було сплачувати орендну плату і комунальні послуги, тому прибутків з реалізації товару майже не було.  Зі слів дружини він знає, що квітні 2008 року в магазин прийшла ОСОБА_2 і почала просити, щоб дружина вернула гроші, які позивачем були вкладені в товар, оскільки на той час в них таких коштів не було, то вона була вимушена написати розписку ОСОБА_2 про те, що вона позичила у останньої кошти в розмірі 10000 гривень і зобов’язується їх повернути до 31 грудня 2008 року. Крім того, в разі несвоєчасного повернення зазначених коштів, мала сплатити 0.5% від суми боргу за кожен день прос рочки повернення боргу. Саме вартість товару з врахуванням  майбутнього прибутку ОСОБА_2 було оцінено в суму 10000 гривень.   Грошей  фактично  7 квітня 2008 року  його дружина не отримувала. Ні якого договору в письмовій формі складено не було.  І він вважає, що сам факт отримання коштів місця не мав.

           Сторони визнають, що  договір у письмовій формі не укладався, тому ця обставина визнається судом.  

            Разом з тим, твердження позивача, про передачу  грошей  відповідачу в сумі 10000 гривень, суд визнає непереконливими, оскільки будь-яких достовірних доказів, крім боргової розписки, та інших передбачених законом доказів на підтвердження своєї вимоги позивачем в судовому засіданні  надано не було. За таких обставин, суд приходить до висновку, що між сторонами мав би бути укладений договір позики в письмовій формі, відповідно до чинного законодавства.

           Заслухавши пояснення сторін, свідків, дослідивши докази по справі, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 не підлягають задоволенню.

           При цьому, на думку суду, визначальною у вирішенні цього спору є норма ст. 55 Конституції України, за якою права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожен має право будь-якими не забороненими законом способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

           Оцінивши всі представленні докази сторонами, в ході судового розгляду справи, суд приходить до висновку, що сторонами, позивачем і відповідачем, вчинено удаваний правочин, для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, а відповідно до ч. 2 ст.235 ЦК України, якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини  сторін регулюються правилами цього правочину, який сторони насправді вчинили.

Так, відповідно до ст.  1047 ЦК України,  договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

            Відповідно до ст.ст.1046, 1047, 1051 ЦК України, за  договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти  або  інші речі,  визначені  родовими ознаками,  а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму  позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є  укладеним  з  моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками; Договір позики укладається у письмовій  формі,  якщо  його сума  не  менш  як  у  десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.  На підтвердження  укладення  договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або  інший  документ, який  посвідчує  передання  йому  позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей; Позичальник  має  право  оспорити  договір  позики  на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від   позикодавця  або  були  одержані  у  меншій  кількості,  ніж встановлено договором. Якщо договір  позики  має  бути  укладений у письмовій формі, рішення суду  не  може  ґрунтуватися  на  свідченнях  свідків  для підтвердження  того,  що гроші або речі насправді не були одержані позичальником  від  позикодавця  або  були   одержані   у   меншій кількості,    ніж   встановлено   договором.   Це   положення   не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману,    насильства,    зловмисної   домовленості   представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

              Відповідно до ст.218 ЦК України, недодержання  сторонами  письмової  форми правочину,  яка встановлена  законом,  не  має  наслідком  його недійсність,  крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією  із  сторін  факту  вчинення правочину або оспорювання  окремих  його  частин  може   доводитися   письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами.

             Таким чином, суд не має жодних передбачених законом письмових доказів  самого факту передачі позивачем грошей відповідачу, умов щодо строку  і порядку їх повернення та  факту їх повернення (чи неповернення).

              Крім того, відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 Цивільного Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

              Враховуючи всі обставини справи та оцінивши в сукупності всі представлені докази, суд не знаходить правових підстав для застосування до відповідача заходів цивільно-правового примусу до виконання зобов’язання шляхом стягнення коштів на користь позивача, що зумовлює необхідність відмови у задоволенні позову за безпідставністю позовних вимог.

На підставі наведеного, керуючись ст. 55 Конституції України, ст.ст.215, 218, 235, 1046, 1047, 1051ЦК України, ст.ст. 209, 212 – 215 ЦПК України,  

В  И  Р  І  Ш  И  В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.

Рішення суду першої інстанції  може бути оскаржене до апеляційного суду Вінницької області шляхом подання заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів після його проголошення  та подання апеляційної скарги протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження через Іллінецький районний суд.

Головуючий : /підпис/

Згідно з оригіналом.

Суддя Іллінецького

районного        суду                                            ОСОБА_7