Справа №22ц-477,2010р. Головуючий в 1-й інстанції
Радченко Г.А.
Категорія: Доповідач – Вербицька Л.І.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2010 року березня місяця « 31 » дня колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Херсонської області в складі:
Головуючого – Вербицької Л.І.
Суддів: Капітан І.А.,
Вадзінського П.О.
при секретарі – Мірзе Г.В.
З участю прокурора – Пуляєва І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Комсомольського районного суду м.Херсона від «09» грудня 2009 року
за позовом
прокурора Комсомольського району м.Херсона в інтересах держави в особі Херсонської міської ради до ОСОБА_3, треті особи: Управління з контролю за використанням та охороною земель у Херсонській області, ОСОБА_4 про звільнення самовільно займаної земельної ділянки та відшкодування шкоди, -
В С Т А Н О В И Л А:
Рішенням Комсомольського районного суду м.Херсона від 09 грудня2009 року позов задоволено.
Постановлено: зобов’язати ОСОБА_3 привести земельну ділянку загальною площею 688кв.м, розташовану біля будинків №№36,36а,38,40 на прибережній смузі по АДРЕСА_1, у придатний для використання стан шляхом знесення споруд на ній будинку А-1, а-1 та господарських споруд – Б.1, огорожі за її рахунок; стягнути з ОСОБА_3 на користь Херсонської міської ради шкоду, заподіяну внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, в розмірі 8863 грн. 64 коп.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду скасувати, справу направити на новий судовий розгляд, посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального закону. Зокрема те, що суд не врахував тієї обставини, що вона є власником тих будівель, які суд зобов’язав знести, а надані нею докази судом не прийняті до уваги.
Заслухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню.
З заявлених позовних вимог вбачається, що позивач просив зобов’язати відповідачку звільнити спірну земельну ділянку шляхом приведення земельної ділянки у придатний для використання стан шляхом знесення спорудженого на ньому будинку, господарської споруди, огорожі. В обґрунтування заявлених вимог позивач послався на самовільне зайняття відповідачкою земельної ділянки площею 688м2 по АДРЕСА_1, оскільки у неї відсутні документи, які посвідчують її право власності або користування на цю земельну ділянку.
Задовольняючи позовні вимоги та зобов’язуючи відповідачку знести збудовані не земельній ділянці будинок та господарські споруди, суд також мотивував це відсутністю належних документів на земельну ділянку.
Однак, судом I інстанції встановлено, що згідно технічного паспорту від 18.01.2006 року та домової книги АДРЕСА_1 належить ОСОБА_3, яка зареєстрована в ньому з 30.12.2005р.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 є власником житлового АДРЕСА_1 на підставі рішення Комсомольського районного суду від 25.08.2005р., а також акту прийому індивідуального домоволодіння, затвердженого рішенням Комсомольського райвиконкому №117 від 14.10.2005р. Згідно витягу з реєстру права власності на нерухоме майно, виданого Херсонським ДБТІ, зазначене право власності за відповідачкою було зареєстровано 10.11.2005р. /а.с. 77/.
Відповідно до ч.2 ст.331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна), якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Таким чином, збудовані відповідачкою будівлі на час вирішення спору не є самочинними, а їх знесення з передбачених законом підстав не є предметом спору. Навіть у випадку статусу будівель як самочинних, їх знесення згідно вимог, передбачених ч.4 ст.376 ЦК України, можливо, якщо власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці або якщо це порушує права інших осіб.
Інша підстава щодо знесення самочинного будівництва передбачена ч.7 ст.376 ЦК України. За позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд може зобов’язати особу, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову. І лише у разі, якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила будівництво відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно підлягає знесенню.
Зазначені підстави стосуються тільки самочинного будівництва.
Право власності відповідачки на збудоване нерухоме майно не є предметом спору, на даний час ніким не оспорюється, а тому посилання суду на ч.4 ст.376 ЦК України є необґрунтованим.
Відповідачка не заперечує того факту, що передбаченого законом документу, що надає їй право для використання зайнятої земельної ділянки площею 688м2 вона не отримала.
На підставі викладених та встановлених судом I інстанції обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що земельну ділянку площею 688м2 відповідачка займає самовільно. Її доводи про те, що вона протягом тривалого часу користується цією земельною ділянкою і посилання при цьому на ст.119 ЗК України, не є підставою для визнання використання земельної ділянки відповідним до закону, оскільки у встановленому законом порядку, в тому числі шляхом пред’явлення відповідного позову, це питання не вирішувалося.
Однак, аналізуючи норми цивільного та земельного законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що зобов’язуючи відповідачку знести збудоване нерухоме майно, як шлях (спосіб) звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, суд порушив та неправильно застосував норми матеріального права.
Застосовані судом ч.1 ст.212 ЗК України та ст. 1212 ЦК України передбачають цивільно-правову реституцію – повернення самовільно зайнятої земельної ділянки власнику чи землекористувачеві. Ч.2 ст.212 ЗК України зобов’язує громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельну ділянку, за свій рахунок привести земельну ділянку у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд.
Зазначені норми закону, що вірно застосував суд до спірних правовідносин, регулюють тільки підстави і порядок повернення самовільно зайнятої земельної ділянки.
Норма закону передбачена ст. 152 ЗК України, на яку посилається у запереченнях на апеляційну скаргу Херсонська міська рада, передбачає способи захисту прав власника або землекористувача на земельну ділянку, в тому числі, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав.
Зазначені норми, на які послався суд і сторони у справі, не регулюють підстави і порядок знесення збудованого нерухомого майна. Такі підстави, як вже зазначалося, щодо самочинного будівництва, передбачені ст. 376 ЦК України (збудовані на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, тобто самовільно зайнятій). Земельне законодавство, як таке, що регулює земельні відносини, взагалі таких підстав не передбачає.
Що ж стосується майна, що належить особі на праві власності, то відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Ч.2 цієї норми передбачає, що особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
З обставин справи вбачається, що відповідачка є власником нерухомого майна, збудованого на самовільно зайнятій земельній ділянці, а тому зобов’язання щодо його знесення порушує її право власника і застосовано судом безпідставно. Посилання прокурора та Херсонської міської ради на скасування рішення Комсомольського районного суду від 25.08.2005 року, що було підставою для виникнення права власності на нерухоме майно, не впливає на повернення земельної ділянки шляхом знесення будівель з огляду на наявність державної реєстрації цього майна, а також вищезазначених норм цивільного та земельного законодавства.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду в частині приведення земельної ділянки у придатний для використання стан шляхом знесення будинку і господарських будівель підлягає скасуванню з постановленням нового рішення на підставі п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України, яким у цій частині заявлених вимог слід відмовити, задовольнивши позов частково.
Оскільки факт самовільного зайняття земельної ділянки відповідачкою вірно встановлений судом, а позивач просив зобов’язати звільнити земельну ділянку, то позов у цій частині підлягає частковому задоволенню, окрім звільнення земельної ділянки, на якій розташовані житловий будинок і господарські будівлі, що належать відповідачці на праві власності.
Крім того, колегія суддів вважає, що рішення суду в частині стягнення шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, також підлягає скасуванню із слідуючих підстав.
Задовольняючи позов у зазначеній частині, суд послався на розрахунок шкоди, складений у відповідності до Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покрову (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2007 року №963. При цьому на будь-яку норму земельного чи цивільного законодавства суд, як і позивач в обґрунтування заявлених вимог, не послалися.
Судом не встановлено, а позивачем не зазначено, яку саме шкоду, заподіяла відповідачка, якими саме діями та в чому вона полягає. Відповідно до ст. 156 ЗК України самовільне зайняття земельної ділянки, не є самостійною підставою для відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам.
Наданий позивачем розрахунок шкоди за вищезазначеною Методикою не доводять факту та підстави заподіяння відповідачкою будь-якої шкоди, а тому необґрунтовано прийнятий судом до уваги.
В зв’язку з недоведенням позивачем, згідно ст.60 ЦПК України, заявлених вимог в частині відшкодування шкоди, у їх задоволенні слід відмовити.
Доводи апеляційної скарги в частині незаконності рішення суду в повному об’ємі колегія суддів до уваги не приймає, оскільки правомірність зайняття спірної земельної ділянки відповідачкою не підтверджена належними доказами, мотивованих в цій частині висновків суду не спростовують.
Інтереси особи, залученої судом до участі у справі в якості третьої особи, колегією суддів не аналізуються, оскільки це не є предметом спору, а також не заявлялося позивачем як підстава позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 303,307,п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України, ст.ст.116,212 ЗК України, ст.ст. 321,376,1212 ЦК України, колегія суддів, -
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Комсомольського районного суду м.Херсона від 09 грудня 2009 року скасувати, постановити нове.
Позов прокурора Комсомольського району м.Херсона в інтересах держави в особі Херсонської міської ради задовольнити частково.
Зобов’язати ОСОБА_3 звільнити земельну ділянку, розташовану біля будинків №№36а,38,40 на прибережній смузі по АДРЕСА_1 площею 688м2, окрім площі земельної ділянки, що знаходиться під будинком та господарськими спорудами, які належать їй на праві приватної власності.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення набирає чинності після проголошення та може бути оскаржено протягом двох місяців до Верховного Суду України у касаційному порядку.
Головуючий: Л.І.Вербицька
Судді: І.А.Капітан, П.О.Вадзінський
Копія вірна: І.А.Капітан