Справа №-613/920/20 Провадження №-3/613/391/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2020 року                                                                                       м. Богодухів

Суддя Богодухівського районного суду Харківської області Сеник О.С., за участю секретаря Дегтяр А.Ю., розглянувши матеріали, що надійшли від Богодухівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області про притягнення до адміністративної відповідальності:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, працюючого водієм у ТОВ «Вікінг-Авто», зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,

за ст. 44-3 КУпАП,-

ВСТАНОВИВ:

До Богодухівського районного суду Харківської області надійшов для розгляду адміністративний матеріал про притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 44-3 КУпАП ОСОБА_1 (протокол про адміністративне правопорушення серії ВАБ № 320470 від 20.08.2020).

Як зазначено у протоколі про адміністративне правопорушення від 20.08.2020 серії ВАБ № 320470, 20.08.2020 о 14:40 год. в м. Богодухів по вул. Пушкіна, 79 ОСОБА_1 перевозив пасажирів в автобусі «MERCEDES-BENZ» державний номерний знак НОМЕР_1 сполученням Краснокутськ-Харків в кількості 17 осіб, що перевищує 50% кількості місць для сидіння т/з та з порушенням умов розсадки пасажирів, чим порушив пп. 10 п. 14 ПКМ України № 641 від 22.07.2020, за що передбачена відповідальність ст. 44-3 КУпАП.

В судовому засіданні ОСОБА_1 вину у вчиненні правопорушення, передбаченого ст.44-3 КУпАП, не визнав. Пояснив, що працює водієм у ТОВ «Вікінг-Авто», продаж квитків пасажирам він безпосередньо не здійснює, а перевозить ту кількість пасажирів, які придбали квитки на автобус. Вказав, що до його повноважень не входить контроль за кількістю квитків, які продаються автостанцією, та позбавлений можливості не впустити до салону автомобіля пасажирів, які мали продані автостанцією квитки. При цьому, автостанція КП «Харківпасс» станом на 20.08.2020 продавала квитки у звичайному режимі, без обмеження кількості пасажирів.

Дослідивши наявні матеріали справи про адміністративне правопорушення та оцінивши зібрані докази в їх сукупності, суддя приходить до таких висновків.

Статтею 245 КУпАП передбачено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно зі ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Статтею 44-3 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами.

Стаття 44-3 КУпАП є бланкетною, тому серед ознак, які мають бути відображені при викладенні суті даного правопорушення, обов`язковим є наведення конкретного нормативно- правового акту, яким встановлюються відповідні правила та яких така особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, не дотрималася, порушивши тим самим законодавчі приписи.

Як вбачається зі змісту протоколу серії ВАБ № 320470 від 20.08.2020, ОСОБА_1 поставлено у вину порушення пп.10 п.14 постанови Кабінету Міністрів України № 641 від 22.07.2020.

Відповідно до пп. 10 п. 14 постанови Кабінету Міністрів України № 641 від 22.07.2020 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (в редакції, чинній на дату події правопорушення – 20.08.2020) на території регіону (адміністративно-територіальної одиниці), на якій установлено “помаранчевий” рівень епідемічної небезпеки, додатково до протиепідемічних обмежень, передбачених для “зеленого” та “жовтого” рівня епідемічної небезпеки, забороняється перевезення пасажирів автомобільним (крім таксі) та міським електричним транспортом у міському, приміському, міжміському, міжрайонному сполученні у кількості більш як 50 відсотків кількості місць для сидіння, передбачених технічною характеристикою транспортного засобу або визначених в реєстраційних документах на цей транспортний засіб, за умови розсадки пасажирів з вільним місцем поруч, спереду, позаду.

Разом з тим, вказана норма не конкретизує, хто саме є суб`єктом даного правопорушення – перевізник чи водій транспортного засобу.

Як зазначив Європейський Суд з прав людини у рішенні «Вєрєнцов проти України», вислів «встановлено законом» у статті 11 Конвенції вимагає не лише того, щоб оскаржуваний захід мав певне підґрунтя у національному законодавстві; він також стосується якості закону, про який йдеться. Закон має бути доступним для зацікавлених осіб та сформульованим з достатньою точністю для того, щоб надати їм можливість регулювати свою поведінку аби бути здатними - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою його дія.

У п. 49 рішення «Волохи проти України» щодо вимоги "передбачуваності", Суд повторює, що норма права є "передбачуваною", якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку.

На національному рівні Конституційний Суд України в своєму рішенні від 29.06.2010 у справі № 17-рп/2010 за конституційним поданням Уповноваженого ВРУ з прав людини зазначив, що «одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями» (абз. 3 п.п. 3.1 п. 3), а у рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005 той же Суд вказав, що «із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі» (абз. 2 п.п. 5.4 п. 5).

За визначенням ст.1 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; водій - особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка; автостанція - споруда або комплекс будівель, споруд, стоянок та під`їздів для прийняття, відправлення, управління рухом автобусів та обслуговування пасажирів.

Відповідно до ст. 35 Закону України «Про автомобільний транспорт» перевезення пасажирів автобусами в режимі регулярних пасажирських перевезень здійснюють автомобільні перевізники на автобусних маршрутах загального користування на договірних умовах із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Згідно зі ст. 36 Закону України «Про автомобільний транспорт» автостанції надають пасажирам послуги, пов`язані з їх проїздом автобусними маршрутами загального користування, а автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, - послуги, пов`язані з відправленням та прибуттям автобусів згідно з розкладом руху.

До обов`язкових послуг, що повинні надаватися автостанціями пасажирам, належить, зокрема, продаж квитків.

До обов`язкових послуг, що повинні надаватися автостанціями автомобільному перевізнику, належать: продаж квитків; організація прибуття та відправлення автобуса з облаштованих платформ; інформування водія щодо умов дорожнього руху на маршруті.

Власники автостанцій несуть відповідальність за якість та безпеку послуг, що надаються автостанціями пасажирам та автомобільним перевізникам, технічний та санітарно-гігієнічний стан будівель, споруд, обладнання та території автостанції.

Враховуючи викладене, «водій», «перевізник» та «автостанція» є різними суб`єктами у розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт», при цьому «перевізник» та «автостанція» можуть бути різними суб`єктами господарювання та виконують різні функції в розумінні цього Закону.

Беручи до уваги, що ані статтею 44-3 КУпАП, ані постановою КМУ № 641 від 22.07.2020 не визначено, хто саме повинен нести відповідальність за порушення заборони, встановленої пп.10 п.14 постанови КМУ № 641, суд вважає, що вказані норми не відповідають вимогам передбачуваності та правової визначеності, а відтак, у даному випадку не можуть бути належною і допустимою підставою для притягнення до відповідальності водія ОСОБА_1 .

За приписами ст. 39 Закону України "Про автомобільний транспорт" автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення.

Документами для регулярних пасажирських перевезень є: для пасажира - квиток на проїзд в автобусі та на перевезення багажу (для пільгового проїзду - посвідчення особи встановленого зразка чи довідка, на підставі якої надається пільга), а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - електронний квиток та документи для пільгового проїзду.

Відповідно до пп. 5 п.149 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 № 176 (далі по тексту – Правила № 176), водію автобуса забороняється відмовляти пасажирам в обслуговуванні, крім передбачених законодавством та цими Правилами випадків.

Права водія закріплено у пункті 148 Правил № 176, підпунктами 4 та 6 якого водію надано право не допускати до поїздки пасажира, виключно якщо в салоні відсутні вільні місця (крім випадків, коли в пасажира є квиток на місце в салоні); не допускати до поїздки пасажирів, які не мають квитків або не пред`являють посвідчення встановленого зразка, що підтверджує право на пільги щодо оплати проїзду, перебувають у стані алкогольного чи наркотичного сп`яніння, порушують громадський порядок, мають при собі небезпечні вантажі, зокрема легкозаймисті, вибухонебезпечні і такі, що можуть забруднити транспортний засіб чи одяг пасажирів.

З викладеного вище вбачається, що водій позбавлений можливості відмовити пасажиру у посадці в салон автомобіля, якщо останній має квиток, проданий автостанцією.

Як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАБ № 320470 від 20.08.2020, останній складено саме щодо водія – ОСОБА_1 , який не є перевізником та не є працівником автостанції. Як вбачається зі змісту протоколу та доданих до нього документів, перевізником за маршрутом Краснокутськ-Харків є ТОВ «Вікінг-Авто», працівником якого є водій ОСОБА_1 .

Наявною в матеріалах справи копією подорожнього листа від 20 серпня 2020 року № 022067 підтверджено, що автобус за маршрутом Краснокутськ-Харків під керуванням водія ОСОБА_1 відправлений з автостанції КП «Харківпасс», відбиток печатки якого наявний у подорожньому листі.

Доказів того, що пасажири, які знаходилися у салоні вказаного автобуса під час зупинки працівниками поліції, не мали квитків на перевезення, суду не надано.

З огляду на викладене, суд вважає обґрунтованими доводи ОСОБА_1 про те, що останній не мав повноважень не допустити у салон автомобіля пасажирів із квитками в кількості, проданій автостанцією КП «Харківпасс».

При цьому, доданим до протоколу відеозаписом з нагрудної камери поліцейського, який було досліджено у судовому засіданні, підтверджено, що водію не було роз`яснено, у порушенні якої саме норми постанови КМУ від 22.07.2020 № 641 його обвинувачують.

За таких умов, враховуючи викладене вище, беручи до уваги необхідність дотримання справедливого балансу між інтересами держави та ступенем втручання у права та свободи окремої фізичної особи, суд вважає, що з урахуванням наведених вище висновків Конституційного Суду України та позиції ЄСПЛ, відповідальність за порушення пп. 10 п.14 постанови КМУ від 22.07.2020 № 641 не може бути покладена на ОСОБА_1 .

Крім того, з приводу наданих до матеріалів справи пояснень свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , суд зазначає, що відповідно до вказаного відеозапису, безпосередньо під час перевірки автобуса працівником поліції вказані особи були відсутні, що підтвердив ОСОБА_1 у судовому засіданні.

З огляду на викладене, суд вказує, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , не були свідками подій, які відображені у протоколі про адміністративне правопорушення, оскільки не сприймали їх безпосередньо, у зв`язку з чим їх письмові пояснення сприймаються судом критично.

Враховуючи викладене, суд вважає, що порушення ОСОБА_1 вимог пп.10 п.14 постанови КМУ від 22.07.2020 № 641 не доведено належними і допустимими доказами.

Пунктом 1 ст. 247 КУпАП визначено, що провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Відтак, у відповідності до  ст. 7, п. 1 ст. 247 КУпАП, провадження у справі підлягає закриттю, в зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 події та складу правопорушення, передбаченого ст. 44-3 КУпАП.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 7, 44-3, 245, п. 1 ст. 247, ст.ст. 280, 283-285, 287, 294 КУпАП, суддя, -

ПОСТАНОВИВ:

На підставі п. 1 ст. 247 КУпАП закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 у зв`язку із відсутністю в його діях події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 44-3 КУпАП.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку її оскарження та може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Богодухівський районний суд Харківської області протягом 10 днів з дня винесення постанови.

Суддя                                                               О.С. Сеник