Справа № 2-686/10

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2010 року                                                                                                                  м. Київ

Солом’янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді     Українця В.В.

при секретарі              Клімовських С.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 (що діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_7), ОСОБА_8, ОСОБА_9 (що діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_10), ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 (що діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_15) про зобов’язання не чинити перешкод у здійсненні права власності, виселення та

за позовом третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_16, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 (що діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_7), ОСОБА_8, ОСОБА_9 (що діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_10), ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 (що діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_15) про визнання договору дарування таким, що вчинений під впливом помилки; визнання договір дарування недійсним; визнання права власності; виселення,

в с т а н о в и в:

28 січня 2009 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 (що діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_7), ОСОБА_8, ОСОБА_9 (що діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_10) про зобов’язання ОСОБА_2 не чинити перешкод у користуванні власністю та виселення ОСОБА_2

Свої вимоги мотивує тим, що на підставі договору дарування від 22 березня 1991 року є власником 16/100 частин будинку АДРЕСА_1, що складаються з жилої кімнати площею 12,4 кв. метри та жилої кімнати площею 16 кв. метрів.

Відповідач ОСОБА_2 поселився в цих кімнатах без його згоди як співмешканець його доньки ОСОБА_9 Після цього між ним та відповідачем почали виникати постійні конфлікти, він позбавлений можливістю користуватись своєю власністю. Разом з дружиною вони змушені мешкати в прибудованій веранді, яка не пристосована до житла. Відповідач продовжує вести себе агресивно, створює нестерпні умови співжиття в одному будинку, погрожує та не дозволяє користуватись кімнатами, що йому належать. Виселитися в добровільному порядку не бажає.

Просить суд ухвалити рішення, яким зобов’язати відповідача ОСОБА_2 не чинити йому перешкод у користуванні власністю та виселити ОСОБА_2 з належних йому приміщень.

24 березня 2009 року ОСОБА_3 звернулась в суд з позовом третьої особи з самостійними вимогами до ОСОБА_1, ОСОБА_16, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_8 про визнання договору дарування таким, що вчинений під впливом помилки; визнання договору дарування недійсним; визнання права власності; виселення.

Свої вимоги мотивує тим, що весь будинок АДРЕСА_1 належав їй на праві власності. Вона часто хворіла, потребувала стороннього догляду, не мала фізичної можливості доглядати за онукою, тому домовилась з сином ОСОБА_1 про оформлення договору довічного утримання, відповідно до якого син буде доглядати її до смерті, а вона надасть йому в користування частину домоволодіння.

23 березня 1991 року відбулося оформлення договору, значення якого вона зрозуміла вже після оформлення всіх документів, оскільки є людиною похилого віку та юридично не освідчена. Укладений договір вона розуміла як договір довічного утримання і вважала, що син буде доглядати її до смерті. Деякий час син доглядав за нею, а потім відмовився та повідомив, що вони уклали договір дарування. На даний час син конфліктує з онукою та намагається вигнати її з неповнолітнім сином на вулицю, чим порушує їх домовленість. У будинку без реєстрації та її згоди також проживає дружина сина – ОСОБА_16, яка зловживає спиртними напоями, конфліктує, порушує громадський спокій та заважає іншим співмешканцям проживати в будинку.

З урахуванням письмової заяви про зменшення розміру позовних вимог (а.с. 95-96) просить суд ухвалити рішення, яким визнати договір дарування 16/100 частин будинку АДРЕСА_1 таким, що вчинений під впливом помилки; визнати недійсним договір дарування 16/100 частин будинку АДРЕСА_1; визнати за ОСОБА_3 право власності на 16/100 частин будинку АДРЕСА_1; виселити ОСОБА_16 з будинку АДРЕСА_1.

Протокольною ухвалою Солом’янського районного суду м. Києва від 30 березня 2009 року позов третьої особи з самостійними вимогами прийнятий до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 та їх розгляд об’єднано в одне провадження.

27 серпня 2009 року протокольною ухвалою Солом’янського районного суду м. Києва до участі у справі за позовом третьої особи з самостійними вимогами залучено ОСОБА_9

Протокольною ухвалою Солом’янського районного суду м. Києва від 30 вересня 2009 року до участі у справі в якості третьої особи за первісним позовом та за позовом третьої особи з самостійними вимогами залучено ОСОБА_11, яка є співласником будинку.

13 жовтня 2009 року протокольною ухвалою Солом’янського районного суду м. Києва до участі у справі в якості третьої особи за первісним позовом та за позовом третьої особи з самостійними вимогами залучено ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 (що діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_15).

У судовому засіданні представник ОСОБА_1 підтримала первісний позов та заперечувала проти задоволення позову третьої особи з самостійними вимогами. Пояснила, що ОСОБА_2 проживає в кімнатах, які належать ОСОБА_1 без його згоди, з літа 2008 року. Останній з дружиною змушений проживати в веранді, тому що ОСОБА_2 не дозволяє користуватись цими приміщеннями, погрожує та конфліктує. ОСОБА_1 звертався до правоохоронних органів, проте у порушенні кримінальної справи щодо ОСОБА_2 було відмовлена та роз’яснено право на звернення в суд з цивільним позовом.

Представник ОСОБА_1 вважає, що позов третьої особи з самостійними вимогами не підлягає задоволенню, оскільки договір дарування від 23 березня 1991 року укладався ОСОБА_3 свідомо, будь-яких доказів вчинення його під впливом помилки суду не надано.

Представники ОСОБА_2 проти задоволення первісного позову заперечують, позов ОСОБА_3 підтримали. Пояснили суду, що ОСОБА_2 мешкає в будинку АДРЕСА_1 з кінця 2007 року. Він поселився в кімнатах, які належать ОСОБА_1 за усною згодою останнього та його дружини. На даний час він є чоловіком ОСОБА_9 Зазначили, що ОСОБА_9 та його дружина перейшли проживати до веранди за власною волею, їх ніхто не примушував і перешкод у користуванні власністю не чинив. ОСОБА_2 постійно надає їм кошти для оплати комунальних послуг, але письмові докази цього відсутні. Будь-яких попереджень про необхідність виселення з кімнат ОСОБА_1 не робив.

Представник третьої особи з самостійними вимогами – ОСОБА_3 проти задоволення первісного позову заперечує, підтримала позов свого довірителя. Пояснила суду, що в 1985 році без згоди ОСОБА_3 син привів дружину – ОСОБА_16, яка з того часу проживає в будинку. У 1991 році вона домовилась зі своїм сином про передачу йому частини будинку (двох кімнат) у користування на умовах її довічного утримання. Про умови такого утримання вони домовились між собою усно. Договір був укладений 23 березня 1991 року. Про те, що між ними був укладений договір дарування їй стало відомо лише у грудні 2008 року.

Представник вважає, що ОСОБА_3 уклала договір дарування 16/100 частин будинку АДРЕСА_1 під впливом помилки, а тому він має бути визнаний недійсним, ця частина будинку повернута у її власність, а ОСОБА_16 підлягає виселенню.

ОСОБА_16 у судовому засіданні проти задоволення позову третьої особи з самостійними вимогами заперечує, підтримала первісний позов ОСОБА_1 Пояснила суду, що постійно з 1985 року проживає з чоловіком в двох кімнатах будинку АДРЕСА_1, які йому належать. У 2008 році донька привела ОСОБА_2, який почав проживати разом з ними. Її чоловік як власник частини будинку згоди на це не надавав. ОСОБА_2 створив їм такі умови, що вони були змушені перейти для проживання до прибудови – веранди, оскільки ОСОБА_2 їм погрожував, не впускав до їх кімнат та всіляко чинив перешкоди в користуванні ними.

Треті особи у судове засідання не з’явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили, будь-яких заяв чи клопотань не подали.

Суд, за згодою учасників судового розгляду, ухвалив проводити судове засідання без їх участі.

Заслухавши учасників судового розгляду, покази свідків, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що будинок АДРЕСА_1 на праві власності зареєстрований (а.с. 93):

-   9/100 частин та 1/2 частина за ОСОБА_3;

-   1/3 частина за ОСОБА_17;

-   16/100 за ОСОБА_1.

На підставі договору дарування від 22 березня 1991 року ОСОБА_1 належить 16/100 частин будинку АДРЕСА_1, що складаються з жилої кімнати площею 12,4 кв. метри та жилої кімнати площею 16 кв. метрів.

Встановлено та не оспорюється учасниками судового розгляду, що відповідач ОСОБА_2 проживає в цих двох кімнатах.

З позовної заяви ОСОБА_1 та пояснень його представника у судовому засіданні вбачається, що ОСОБА_2 поселився в цих приміщеннях без його згоди як власника.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

На підтвердження своїх вимог щодо перешкод у користуванні власністю та виселення ОСОБА_2 позивач посилається на письмові докази та покази свідків.

З наданих суду постанов про відмову в порушенні кримінальної справи від 04 серпня 2008 року та від 22 вересня 2008 року вбачається, що між ОСОБА_1, його дружиною (ОСОБА_16) з одного боку та ОСОБА_9, ОСОБА_2 з іншого боку виникають конфлікти на ґрунті особистих неприязних стосунків та з приводу користування будинком, в якому вони проживають.

Допитана судом свідок ОСОБА_18 показала, що проживає в сусідньому будинку, знає всіх мешканців будинку № 26 по вул. Луговій у м. Києві, періодично спілкується з ними. ОСОБА_16 розповідала їй про те, що зять – ОСОБА_2 у 2008 році побив її та виганяє  їх з чоловіком з будинку, вони викликали міліцію.

Свідок ОСОБА_19 показала, що є сусідкою сторін. ОСОБА_1 та ОСОБА_16 люди неконфліктні, спокійні. Разом з тим, періодично в їх будинку виникають сварки, про що вона чула і від інших судів, і від ОСОБА_16 Конфлікти виникають зі співмешканцем доньки сусідів з приводу спільного проживання. Їй відомо, що у 2008 році з цього приводу навіть викликали міліцію.

ОСОБА_20 як свідок показала, що досить давно знає сторін у справі та їй відомо про конфлікт з приводу проживання у будинку ОСОБА_2 На прохання ОСОБА_16 вона двічі у 2008 році викликала працівників міліції з приводу погроз ОСОБА_2 та спору щодо його проживання в будинку, оскільки останній виганяв Головатеків жити до веранди, яка для цього непридатна.

Свідок ОСОБА_21 показала, що зі слів ОСОБА_16 їй відомо про постійні конфлікти з ОСОБА_2 з приводу проживання в будинку.

На спростування доводів щодо перешкод у користуванні належними кімнатами та наявності згоди на проживання ОСОБА_2 у частині будинку, що належить ОСОБА_1 на праві власності, будь-яких доказів суду не надано. Заперечення представника ОСОБА_2 ґрунтуються лише на їх поясненнях.

Оцінивши надані докази, суд приходить до висновку, що вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню, оскільки у судовому засіданні безспірно встановлено, що правові підстави проживання ОСОБА_2 у частині будинку, що належить ОСОБА_1 на праві власності відсутні.

Суд вважає, що позов третьої особи з самостійними вимогами – ОСОБА_3 не підлягає задоволенню з наступний підстав.

Позивач та її представник просять визнати договір дарування 16/100 частин будинку АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 таким, що вчинений під впливом помилки та визнати його недійсним.

Відповідно до ст. 56 ЦК України (1963 року), чинного на час виникнення спірних правовідносин (1991 рік), угода, укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, може бути визнана недійсною за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки.

Положеннями ст. 60 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Представник ОСОБА_3 пояснила, що остання 23 березня 1991 року при укладенні договору дарування на користь свого сина помилилась, оскільки укладений договір вона розуміла як договір довічного утримання.

На підтвердження своїх доводів представник ОСОБА_3 посилається лише на свої пояснення та зазначила, що ОСОБА_3 весь цей час вважала, що у 1991 році був укладений договір довічного утримання, дарувати частину будинку вона не бажала.

Суду не надано будь-яких доказів щодо укладення договору під впливом помилки, тобто такого неправильного сприйняття суб’єкта, предмета чи інших істотних умов угоди, що вплинуло на волевиявлення, при відсутності якого за обставинами справи можна вважати, що угода не була б укладена.

У зв’язку з недоведеністю ОСОБА_3 своїх вимог у задоволені її позову про визнання договору дарування таким, що вчинений під впливом помилки та визнання його недійсним слід відмовити.

За таких обставин, не підлягають задоволенню і вимоги про визнання за ОСОБА_3 права власності на 16/100 частин будинку № 26 по вул. Луговій в м. Києві та виселення ОСОБА_16

З урахуванням задоволення позову ОСОБА_1 та відмови у задоволенні позову ОСОБА_3 стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають судові витрати в розмірі 08 гривень 50 копійок судового збору та 07 гривень 50 копійок витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи на підставі ст. 88 ЦПК України.

Керуючись статтями ст. 391 ЦК України, ст. 56 ЦК України (1963 року), статтями 3, 4, 10, 11, 57-60, 88, 209, 212-215, 218, 223 ЦПК України, суд, –

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Зобов’язати ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_1 в користуванні належними йому 16/100 частинами будинку АДРЕСА_1, що складаються з жилої кімнати площею 12,4 кв. метри та жилої кімнати площею 16 кв. метрів.

Виселити ОСОБА_2 з жилої кімнати площею 12,4 кв. метри та жилої кімнати площею 16 кв. метрів у будинку АДРЕСА_1, що належать на праві власності ОСОБА_1.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 08 гривень 50 копійок судового збору та 07 гривень 50 копійок витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Відмовити у задоволенні позову третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_3.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду міста Києва через суд першої інстанції шляхом подання протягом десяти днів з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви протягом десяти днів з дня проголошення рішення або протягом двадцяти днів з дня подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя: