Дата документу 10.09.2020 Справа № 330/1447/20

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 330/1447/20

Провадження №22-ц/807/2876/20

Головуючий в 1-й інстанції – Нестеренко Т.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2020 року                                                         місто Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В.,

суддів:Маловічко С.В., Подліянової Г.С.,

секретарКниш С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника адвоката Батюка Олега Олексійовича на ухвалу Якимівського районного суду Запорізької області від 17 липня 2020 року, постановлену у смт Якимівка у справі за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, про визнання земельної ділянки спільною сумісною власністю подружжя, про визнання двох двоповерхових житлових будинків незавершеного будівництва спільною власністю подружжя, про поділ спільного майна подружжя,-

В С Т А Н О В И В:

У липні 2020 року позивач ОСОБА_2 до канцелярії Якимівського районного суду Запорізької області, разом з позовною заявою про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, про визнання земельної ділянки спільною сумісною власністю подружжя, про визнання двох двоповерхових житлових будинків незавершеного будівництва спільною власністю подружжя, про поділ спільного майна подружжя подала заяву про вжиття заходів забезпечення позову, в якій просила накласти арешт на земельну ділянку площею 0,1000 га розташовану за адресою АДРЕСА_1 яка належить ОСОБА_1 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯД 998819. Заява мотивована тим, що відповідач у справі ОСОБА_2 вчиняє дії направлені на відчуження зазначеної земельної ділянки: отримує певні документи необхідні для відчуження, веде перемовин з нотаріусом щодо дати посвідчення угоди. Розпорядження будь-яким чином, зазначеною земельною ділянкою приведе до суттєвого ускладнення розгляду справи в суді, збільшить кількість учасників справи, та кількість позовних вимог, може ускладнити подальше виконання рішення суду, та може порушити майнові права позивача.

Ухвалою Якимівського районного суду Запорізької області від 17 липня 2020 року, заяву позивача  ОСОБА_2 про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_2  до ОСОБА_1  про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, про визнання земельної ділянки спільною сумісною власністю подружжя, про визнання двох двоповерхових житлових будинків незавершеного будівництва спільною власністю подружжя, про поділ спільного майна подружжя – задоволено.

Накладено арешт на земельну ділянку площею 0,1000 га розташовану за адресою АДРЕСА_1 яка належить ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_3 ) на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯД 998819.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду ОСОБА_1 в особі представника адвоката Батюка Олега Олексійовича подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на необґрунтованість висновків суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу суду скасувати та постановити нову про відмову у задоволенні вимог заяви про забезпечення позову.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те що, відповідач у справі є одноособовим власником спірного майна і накладання на це майно арешту порушує його право на розпорядження земельною ділянкою, доводи позивача є необґрунтованими, недоведеними та безпідставними.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

За положенням ч. 1 п. 1 ст. 374, ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу – без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи вимоги заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що предметом спору між сторонами є вирішення питання про визнання земельної ділянки спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_2 , та визнання за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частки зазначеної ділянки. Накладання арешту на спірне майно, унеможливить її відчуження до вирішення справи по суті, чим забезпечить виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.

З вказаними висновками суду першої інстанції, погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

В силу ч. 3 ст. 150 ЦПК України, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до роз`яснень п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При цьому слід враховувати, що вжитті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Виходячи зі змісту ст.ст. 149-153 ЦПК України, забезпечення позову слід розуміти як вжиття судом заходів для охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання можливого прийнятого за його позовом позитивного рішення.

Згідно з п. 6, 7 ст. 153 ЦПК України, про забезпечення позову суд постановляє ухвалу, в якій зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання.

Пунктами 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України передбачено, що позов забезпечується зокрема накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Інститут забезпечення позову є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Відповідно до матеріалів справи між сторонами виник спір щодо встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, про визнання земельної ділянки спільною сумісною власністю подружжя, про визнання двох двоповерхових житлових будинків незавершеного будівництва спільною власністю подружжя, про поділ спільного майна подружжя. Частина позовних вимог є майновою, зокрема щодо визнання права власності на Ѕ частку земельної ділянки, в зв`язку з чим з метою забезпечення виконання можливого рішення суду про задоволення позовних вимог і з урахуванням співмірності заявлених вимог, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо доцільності вжиття заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

Доводів, які б вказували на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановленні оскаржуваної ухвали суду апеляційна скарга не містить.

Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди відповідача з заявленими позовними вимогами, які підлягають доведенню під час судового розгляду і наразі не впливають на правильність рішення суду під час розгляду заяви про забезпечення позову.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

З мотивів, викладених вище, колегія суддів приходить до висновку, що судом вжито заходів забезпечення позову з дотриманням вимог ЦПК України, підстав для скасування ухвали суду першої інстанції, не вбачається.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника адвоката Батюка Олега Олексійовича залишити без задоволення.

Ухвалу Якимівського районного суду Запорізької області від 17 липня 2020 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена 11 вересня 2020 року.

Головуючий, суддя-доповідач                                        С.В. Кухар

Судді:                                                                 С.В. Маловічко

Г.С. Подліянова