Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

    2010 року квітня місяця „12” дня колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого, судді: Горбань В.В.

            Суддів: Курської А.Г.

                      При секретарі: Терент’євої Н.М.

Войциховській Е.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до Східно-Чорноморського державного басейнового управління охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства про стягнення компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги, суми середнього заробітку за затримку остаточного розрахунку, за апеляційною скаргою представника Східно-Чорноморського державного басейнового управління охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства за довіреністю Чебукіної С.В. на рішення Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 21 січня 2010 року,

ВСТАНОВИЛА:

    22 жовтня 2009 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до Східно-Чорноморського державного басейнового управління охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства про стягнення компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги, суми середнього заробітку за затримку остаточного розрахунку. Вимоги мотивовані тим, що 02.06.2008 року наказом № 198-к він був прийнятий на роботу старшим державним інспектором у відділ оперативної роботи Кримського Азово-Чорноморського державного басейнового управління охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства. 22.10.2008 року наказом № 340-к він звільнився з роботи на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, у зв’язку з невиконанням власником законодавства про працю /несплата заробітної плати/. Посилається на те, що при звільненні з ним не було проведено повного розрахунку, саме не виплачені вихідна допомога в розмірі 4207,77 грн. та компенсація за 10 днів невикористаної відпустки. На його звернення про проведення повного розрахунку відповідач не реагував. Наказом Державного комітету рибного господарства України № 29 від 29.01.2009 року Кримське Азово-Чорноморське державне басейнове управління охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства припинило свою діяльність, правонаступником майнових фінансових прав і обов’язків є Східно-Чорноморське державне басейнове управління охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства. Просив стягнути з відповідача на свою користь  компенсацію за 10 днів невикористаної відпустки в розмірі 462,40 грн., вихідну допомогу в розмірі 4207,77 грн. та на підставі ч. 1 ст. 117 КЗпП України середній заробіток за увесь час затримки розрахунку за період з жовтня 2008 року по жовтень 2009 року в розмірі 16875,44 грн.

Рішенням Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 21 січня  2010 року позов задоволено частково. Стягнуто з Східно-Чорноморського державного басейнового управління охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства на користь ОСОБА_5 вихідну допомогу в розмірі 4207,77 грн., середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати в розмірі 16875,44 грн., всього 21083,21 грн. Стягнуто з Східно-Чорноморського державного басейнового управління охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства у дохід держави судовий збір в сумі 210,83 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн. У решті частини позовних вимог ОСОБА_5 відмовлено.

В апеляційній скарзі Східно-Чорноморське державне басейнове управління охорони використання і відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства ставить  питання про скасування рішення суду з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_5, посилаючись на те, що рішення є незаконним і необґрунтованим, постановлено з порушенням вимог матеріального і процесуального права, на неповне з’ясування обставин, які мають суттєве значення для розгляду справи, на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Вважає, що суд першої інстанції безпідставно не застосував до спірних правовідносин вимоги ч. 1 ст. 233 КЗпП України. В засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача уточнила межі доводів апеляційної скарги і просила скасувати рішення суду в частині задоволення позову про  стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати при звільненні.

У запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_5 просить рішення суду залишити без змін вважає його законним, а апеляційну скаргу відхилити як необґрунтовану.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу, вислухавши пояснення позивача, представника відповідача, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову про стягнення вихідної допомоги, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості позовних вимог та їх доведеності. При цьому визнав встановленим, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 233 КЗпП України у випадку порушення законодавства про оплату праці працівник може звернутися за вирішенням трудового спору без обмеження будь-яким строком.

Проте з такими висновками суду першої інстанції погодитися не можна, оскільки вони зроблені з порушенням норм матеріального права.

При апеляційному перегляді справи встановлено, що згідно з наказом Кримського Азово-Чорноморського державного басейнового управління охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів  та регулювання рибальства від  22 жовтня 2008 року     № 340- К  ОСОБА_5 було звільнено з роботи за ч. 3 ст. 38 КЗпП України (а.с. 5).

Відповідно до ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (ст.ст. 38, 39 цього Кодексу), працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше середнього заробітку за три місяці.

Як убачається з матеріалів справи на час звільнення з працівником не було проведено розрахунок відповідно до правил ст. 116 КЗпП України. 30.03.2009 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом про стягнення заробітної плати,  компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги та середнього  заробітку за час затримки розрахунку. 12.05.2009 року ОСОБА_5 звернувся до суду з заявою про залишення без розгляду його позовної заяви в частині вимог про стягнення компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги та середнього  заробітку за час затримки розрахунку. Ухвалою Євпаторійського  міського суду АР Крим від 12 травня  2009 року позовні вимоги ОСОБА_5 про  стягнення компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги та середнього  заробітку за час затримки розрахунку залишено без розгляду.

22 жовтня 2009 року ОСОБА_5 повторно звернувся до суду з позовом про стягнення вихідної допомоги в розмірі 4207 грн. 77 коп. на підставі ст. 44 КЗпП України (а.с. 1-2).

Відповідно до вимог ст. 2 Закону України «Про оплату праці» інші виплати, зокрема, вихідна допомога, не належать до фонду оплати праці.

Згідно зі змісту ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися за вирішенням трудового спору без обмеження будь-яким строком лише щодо стягнення належної йому заробітної плати.

Таким чином, оскільки вихідна допомога не є заробітною платою, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що на спірні правовідносини розповсюджуються положення частини 2 статті 233 КЗпП України про необмежений термін звернення до суду на вимоги про стягнення вихідної допомоги.

Відповідно до частини 1 статті 233 КЗпП України робітник має право звернутися до суду з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду у тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Згідно з роз’ясненнями  Пленуму Верховного Суду України, які містяться у п. 4 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 „Про практику розгляду судами трудових споров” (з наступними змінами), якщо цей строк пропущено без поважних причин, у позові з цих підстав може бути відмовлено.

Проте, при вирішенні спору зазначених вимог  закону та роз’яснень постанови Пленуму Верховного Суду України  суд першої інстанції не врахував, що призвело до неправильного розгляду справи.

Як убачається з матеріалів справи, про несвоєчасний розрахунок позивач дізнався відразу після звільнення у жовтні 2008 року. Але з позовом  про  стягнення  вихідної допомоги повторно звернувся до суду лише у жовтні 2009 року, у зв’язку з чим пропустив тримісячний строк  і не вказав про поважність причин.

У засіданні суду апеляційної інстанції позивач також поважних причин пропуску строку не навів.

Виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що ОСОБА_5 пропустив встановлений законом строк звернення до суду без поважних причин, тому йому в позові про стягнення вихідної допомоги слід відмовити за пропуском строку для звернення до суду за захистом порушеного права.

За таких обставин, оскільки рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального права,  воно підлягає на підставі п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову ОСОБА_5 у задоволенні позову про стягнення вихідної допомоги у розмірі 4207,77 грн.

Задовольняючи позов про стягнення середнього заробітку  за час затримки розрахунку  при звільненні, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог та їх доведеності. При цьому визнав встановленим, що порушено право позивача на отримання всіх виплат, що належать йому при звільненні відповідно до статті 116 КЗпП України, і обґрунтовано стягнув з відповідача середній заробіток за весь час затримки  по день звернення до суду з зазначеним позовом.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія судді, оскільки вони відповідають  фактичним обставинам справи та вимогам закону.

Стаття 116 КЗпП України передбачає, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Згідно із ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або  уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При розгляді справи, судом першої інстанції встановлено, що на день звільнення 22 жовтня 2008 року з ОСОБА_5 не було проведено розрахунок відповідно до правил ст. 116 КЗпП України.

Рішенням Євпаторійського міського суду АР Крим від 12 травня 2009 року з Державного комітету рибного господарства України на користь ОСОБА_5 стягнуто заборгованість по заробітній платі у розмірі 7021 грн. 54 коп. та премію до державних і професійних свят у розмірі 1870 грн., а усього 8891 грн. 54 коп.

Як убачається з матеріалів справи, після ухвалення рішення про стягнення заборгованості по заробітній платі, воно тривалий час не виконувалося, у зв’язку з чим ОСОБА_5 22 жовтня 2009 року звернувся до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Дані обставини у суді апеляційної інстанції позивач підтвердив і пояснив, що фактичний розрахунок при звільненні за рішенням суду з ним проведено 29.03.2010 року.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано застосував до спірних правовідносин положення ст. 117 КЗпП України і дійшов правильного висновку про те, що підлягає стягненню на користь позивача його середній заробіток з дня звільнення по день звернення до суду з зазначеним позовом.

Посилання відповідача на те, що, вирішуючи спір про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції безпідставно не застосував правила ч. 1 ст. 233 КЗпП України, колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки воно ґрунтується на неправильному тлумаченні закону.

Відповідно до п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» не проведення розрахунку з працівником у день звільнення або якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Як убачається з матеріалів справи, остаточні виплати, які повинні були бути виплачені позивачеві в день звільнення, проведено за рішенням суду лише 29.03.2010 року.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем дотримані строки звернення до суду за захистом порушеного права на підставі ст. 117 КЗпП України.

Довід апеляційної скарги про відсутність у відповідача перед позивачем заборгованості по заробітної платі, тому відсутні і підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку на підставі ст. 117 КЗпП України, колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки він спростовується матеріалами справи.

Так, з матеріалів справи вбачається, що на час звернення позивача до суду з зазначеним позовом, останньому не були виплачені всі виплати, що належали йому від підприємства, а саме заробітна плата, відпускні за невикористані  дні відпустки, оскільки рішення суду не було виконано.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що мало місце порушення строків розрахунку, що є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Інші доводи апеляційної скарги не містять правових підстав для скасування рішення в цій частині.

За таких обставин,  колегія суддів вважає, що при розгляді справи вимоги матеріального і процесуального права судом першої інстанції додержано, підстав для скасування рішення в частині задоволення позову про стягнення середнього заробітку  за час затримки розрахунку при звільненні немає.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 88 ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або постановляє нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Таким чином, оскільки позивачеві відмовлено у задоволенні позову про стягнення вихідної допомоги в розмірі 4207 грн. 77 коп., тому підлягає зменшенню розмір судового збору до 168 грн. 75 коп.  

Оскільки рішення суду в частині відмови у задоволенні прозову про стягнення компенсації за невикористану відпустку не оскаржується, колегія суддів, керуючись принципом диспозитивності, не робить висновків щодо неоскарженої частини.

Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303, 307, 309, 314, 316  Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,  

В И Р І Ш И Л А:

            Апеляційну скаргу Східно-Чорноморського державного басейнового управління охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства задовольнити частково.

            Рішення Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від  21 січня 2010  року в частині стягнення вихідної допомоги скасувати і ухвалити нове рішення.

            У задоволенні позову ОСОБА_5 до Східно-Чорноморського державного басейнового управляння охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства про стягнення вихідної допомоги  – відмовити.

            Зменшити розмір судового збору з 210 грн. 83 коп. до 168 грн. 75 коп., який підлягає стягненню з   Східно-Чорноморського державного басейнового управляння охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства у дохід держави.

            У решті це ж рішення залишити без змін.

            Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення.

            Рішення може бути оскаржено протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді:         Горбань В.В.               Курська А.Г.                    Терент’єва Н.М.