ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 537/4146/18 Номер провадження 22-ц/814/2002/20Головуючий у 1-й інстанції Маханьков О. В. Доповідач ап. інст. Лобов О. А.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2020 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя Лобов О.А.,

судді: Дорош А.І., Триголов В.М.

за участю секретаря судового засідання Ачкасової О.Н.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 09 липня 2020 року (час ухвалення судового рішення з 09:08:51 год. по 09:09:27 год.; дата виготовлення повного тексту судового рішення – 09 липня 2020 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «МТБ Банк» про повернення безпідставно набутих коштів.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, апеляційний суд

                                     В С Т А Н О В И В:

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, просив ухвалити рішення, яким стягнути з ПАТ «МТБ Банк» на його користь 621 421 грн. 44 коп. безпідставно набутих коштів.

Заявлені вимоги мотивовані тим, що позивач не підписував договір поруки за кредитним договором від 10 лютого 2014 року, укладеним між ПАТ «МТБ Банк» і ТОВ «Фірма «Швейпром», а 16.09.2015 року перерахував ці кошти у рахунок погашення заборгованості боржника помилково на вимогу Банку.

У червні 2020 року позивач уточнив заявлені вимоги, і просив стягнути з ПАТ «МТБ Банк» кошти у розмірі 236 400 грн.

Уточнюючи вимоги, позивач стверджував, що за станом на 16.09.2015 року поточна заборгованість боржника за кредитним договором згідно листа Банку від 16.09.2015 року становила 236 400 грн., отже у нього як поручителя не виникло на той час обов`язку сплачувати зазначені кошти.

Рішенням  Крюківського  районного  суду м. Кременчука Полтавської області від 09 липня 2020 року відмовлено в задоволенні позовних вимог  ОСОБА_1 за недоведеністю.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове судове рішення про задоволення його позову в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначається, що суд першої інстанції належним чином не дослідив додаткову угоду №1 від 26.12.2014 року, згідно умов якої за станом на 16 вересня 2015 року поточна заборгованість за кредитним договором складала 236 400 грн., отже строк повернення цих коштів не настав, а тому і у позивача як поручителя не виникло обов`язку сплачувати ці кошти.

       В апеляційній скарзі наголошується, що суд першої інстанції порушив вимоги цивільного процесуального закону, оскільки не розглянув окремо питання про прийняття заяви про уточнення позовних вимог, а лише у рішенні зазначив про відмову у її прийнятті, не вирішивши питання про поновлення порушеного строку.

       Аналогічним чином суд першої інстанції не розглянув по суті заяву позивача про виключення з числа доказів певних документів, що надані відповідачем.

       У відзиві на апеляційну скаргу ПАТ «МТБ Банк» просить залишити рішення суду першої інстанції без, посилаючись на безпідставність доводів апеляційної скарги.

Зокрема, у відзиві на підставі аналізу фактичних обставин, які визнаються учасниками справи, зроблений висновок, що позивач як поручитель добровільно сплатив усю суму заборгованості за кредитом.

Щодо процесуальних порушень, про які йдеться в апеляційній скарзі, у відзиві зазначено, що позивач не навів жодних обгрунтувань щодо наявності у нього поважних причин для пропуску строку за уточнення позовних вимог, а тому суд окремо не вирішував це питання.

Що стосується питання про виключення з числа доказів двох документів, то закон не вимагає приймати окрему ухвалу з цього приводу, отже суд дав оцінку поданим доказам у сукупності.

Апеляційний суд, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь в справі, дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав:

Відповідно до п.1 ч.1 ст.371, ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

       З матеріалів справи вбачається, що 10.02.2014 року між ТОВ «ФІРМА «ШВЕЙПРОМ» в особі директора Сліпченка Георгія Васильовича та ПАТ «МАРФІН БАНК» укладено кредитний договір № 00411/Р6 у вигляді відновлювальної кредитної лінії з лімітом 550 000 грн., строком на 12 місяців під 18% річних з відповідним графіком погашення кредиту (т.2 а.с.50-53).

Як вбачається з постанови Полтавського апеляційного суду від 10.06.2019 року у справі №537/466/17 (т.1 а.с.215-219), залишеної без змін постановою Верховного Суду від 25.03.2020 року (т.2 а.с.107-113), 26.12.2014 року між ПАТ «МТБ Банк» (до зміни найменування - ПАТ «Марфін Банк») та ОСОБА_1 укладено Додаткову угоду №1 до Договору поруки №01103-СР6 від 10.02.2014 року, дійсність підпису в якій позивачем не оспорюється. При цьому, у вказаній додатковій угоді було викладено в новій редакції п.1.1. договору, а саме щодо підтвердження зобов`язань ОСОБА_1 як поручителя перед кредитором (Банк) за виконання боржником - ТОВ «Фірма «ШВЕЙПРОМ» зобов`язань за кредитним договором №00411/Р6 від 10.02.2014 року із всіма додатковими угодами до нього, в тому числі: по поверненню наданого кредиту - 550000,00 грн., по сплаті процентів, комісій та можливих штрафних санкцій.

ОСОБА_1 неодноразово визнавав себе поручителем за спірним договором у листуванні з банком, а саме: заява від 14 вересня 2015 року (т.1, а.с.43), заява від 09 лютого 2016 року. На вимогу кредитора ОСОБА_1 16 вересня 2015 року в добровільному порядку здійснив повне погашення заборгованості за кредитним договором №00411/Р6 від 10 лютого 2014 року в сумі 621421,44 грн., що підтверджується платіжним дорученням №837199 від 16.09.2015 року, платіжним дорученням №837196 від 16.09.2015 року, платіжним дорученням №837178 від 16.09.2015 року, платіжним дорученням №837190 від 16.09.2015 року, платіжним дорученням №837213 від 16.09.2015 року, платіжним дорученням №837208 від 16.09.2015 року.

Матеріалами справи в повній мір підтверджено, що ОСОБА_1  вчинялись дії, що свідчать про визнання ним спірного правочину, то він вважається таким, що підтвердив свої зобов`язання за договором поруки №01103-СР6 від 10.02.2014 року, а тому апеляційний суд прийшов до висновку, що його дії були спрямовані на виникнення правовідносин поруки, отже підстав для задоволення позову та визнання оспорюваного правочину недійсним немає (т.1 а.с.215-219)

Судом касаційної інстанції  у постанові  від 25 березня 2020 року по справі № 537/466/17 також встановлено, що 10.02.2014 між ПАТ «МТБ БАНК» та ТОВ «ФІРМА «ШВЕЙПРОМ» було укладено кредитний договір № 00411/Р6 відповідно до умов якого, Банк надав Позичальнику грошові кошти у вигляді поновлювальної кредитної лінії з лімітом заборгованості 550 000,00 грн. зі сплатою 18,0 % річних за користування кредитом на строк з 10.02.2014 по 09.02.2015. (а.с.109 зворот)

10.02.2014 між ПАТ «МТБ БАНК» та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № 01103-СР6, у відповідності до якого Поручитель поручається перед Кредитором за виконання Боржником – ТОВ «ФІРМА «ШВЕЙПРОМ» зобов`язань за кредитним договором № 00411/Р6 від 10.02.2014 із всіма додатковими угодами до нього в повному обсязі (а.с.109 зворот).

26.12.2014р. між ПАТ «МТБ БАНК» та ТОВ «ФІРМА «ШВЕЙПРОМ» укладено додаткову угоду № 1 до Кредитного договору № 00411/Р6 від 10.02.2014 відповідно до якої було внесено зміни до основного договору, зокрема, щодо збільшення строку користування кредитом до 09.02.2016р. (т.2 а.с.110, 151-152).

В цей же день між ПАТ «МТБ БАНК» та ОСОБА_1 укладено Додаткову угоду № 1 до Договору поруки № 01103-СР6 від 10.02.2014, в якій п. 1.1. договору викладено в новій редакції.( т.2 а.с.110, 114)

При цьому в заключній частині даної додаткової угоди поручитель зазначив, що «Я, ОСОБА_1 , Поручитель за Договором поруки № 01103-СР6 від 10 лютого 2014 року, цим підписом підтверджую отримання особисто одного примірника оригіналу цієї Додаткової угоди, а також копії Додаткової угоди № 1 від 26 грудня 2014 року до Кредитного договору № 00411/Р6 від 10 лютого 2014 року при підписанні цієї Додаткової угоди». ( т.2 а.с.114)

15 вересня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Начальника Кременчуцького відділення ПАТ «МАРФІН БАНК» № 4 Петруся В.О. з заявою від 14 вересня 2015 року, в якій зазначив: «Я,  ОСОБА_1 , з 10 лютого 2014 року за договором поруки № 01103-СР6 являюсь поручителем за кредитним договором № 00411/Р6 від 10 лютого 2014 року.

Враховуючи наявні в мене зобов`язання за договором поруки № 01103-СР6 від 10 лютого 2014 року прошу Вас повідомити мені, яка сума боргу існує за кредитним договором № 00411/Р6 від 10 лютого 2014 року…»

16 вересня 2015 року ОСОБА_1 отримав від Начальника Кременчуцького відділення ПАТ «МАРФІН БАНК» № 4 лист за вих. № 16/1 від 16 вересня 2015 року, яким Банком повідомлено поручителя про те, що позичальник систематично не виконує умови кредитного договору, у зв`язку з чим, станом на 16 вересня 2015 року заборгованість за кредитним договором № 00411/Р6 складає 621 421,44 грн.

В подальшому між ПАТ «МАРФІН БАНК» та гр. ОСОБА_1 укладено договір на відкриття банківського рахунку, на підставі котрого Банк відкрив поточний рахунок за № НОМЕР_1 .

Для погашення заборгованості за кредитним договором 16 вересня 2015 року ОСОБА_1 внесено на особистий поточний рахунок готівкові кошти чотирма платежами на загальну суму 621 421,44 грн.

На підставі договору поруки № 01103-СР6 ОСОБА_1 зі свого поточного рахунку № НОМЕР_1 на позичкові рахунки позичальника ТОВ «ФІРМА «ШВЕЙПРОМ» надав платіжні доручення № 837199; 837196; 837178; 837190; 837213; 837208 від 16.09.2015 року про списання з рахунку коштів в розмірі заборгованості 621 421 грн. 44 коп. за призначенням платежу: Погашення %, пені, простроченої заборгованості по КД № 00411/Р6 від 10.02.2014 р. ч/з поруч. ОСОБА_1 по дог. поруки № 01103-СР6 від 10.02.2014 р.

Після погашення заборгованості 08.02.2016 року в письмовій заяві ОСОБА_1 звернувся до Кременчуцького відділення ПАТ «МАРФІН БАНК» № 4 в якій зазначив, що він являвся поручителем за договором поруки укладеного 10.02.2014 між Банком, вказав, що 16.09.2015 погасив заборгованість позичальника. На підставі ч. 1 ст. 556 ЦК України, прохав Банк передати йому кредитний договір, всі договори поруки та інші документи що передували видачі кредиту. Зазначив, що вищезазначені документи йому необхідні для звернення до суду з вимогами до поручителів та боржника про стягнення кредитних коштів.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з безпідставності доводів позивача, оскільки сам позивач достеменно знав про наявність кредитного договору між ПАТ «МТБ БАНК» та ТОВ «ФІРМА «ШВЕЙПРОМ» та договору поруки, укладений з ним в забезпечення виконання зобов`язань за даним кредитним договором. При цьому Договір поруки № 01103-СР6 від 10 лютого 2014 року відповідав волі поручителя і він був ним схвалений. Отже, сплачені позивачем грошові кошти в сумі 621 421,44 гривень на підставі договору поруки №01103-СР6 від 10.02.2014 року є виконанням зобов`язань поручителя, а тому у суду відсутні підстави вважати, що ці сплачені позивачем кошти, сплачені ним безпідставно.

Апеляційний суд, перевіряючи доводи апеляційної скарги, виходить з такого.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, якщо така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі.

Таким чином, положення глави 83 ЦК України не можуть бути застосовані до правовідносин, що виникли з договору, зокрема з кредитних правовідносин.

Відповідно до положень ч.4 ст.82 ЦПК України обставини встановлені рішенням суду у іншій справі, що набрало законної сили, не доказують при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Судовими рішеннями, які набрали законної сили, встановлено, що між ПАТ «МТБ БАНК», правонаступник ПАТ «Марфін Банк», і ОСОБА_1 існували договірні правовідносини, а саме між ними був укладений і виконаний договір поруки.

За таких обставин до спірних правовідносин не можуть бути застосовані норми глави 83 ЦК України, на які посилається позивач як у позові, так і в заяві про уточнення позовних вимог.

Окрім того, судовими рішеннями, які набрали законної сили, встановлено, що ОСОБА_1 добровільно сплатив заборгованість за кредитним договором, при цьому його доводи про те, що така оплата була здійснена ним внаслідок введення його в оману Банком є безпідставними, оскільки матеріали справи не містять відповідних доказів (т.1 а.с.218 зворот, т.2 а.с.112).

Приписами ч.1 ст.81 ЦПК України саме на сторону спору покладений обов`язок довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, при цьому особа має подати суду в порядку, встановленому ст.83 ЦПК України, належні, допустимі, достовірні і достатні докази (ст.77-80 ЦПК України).

       У цій справі ОСОБА_1 суду не надано нових доказів, які б підтверджували, що він погасив заборгованість ТОВ «Фірма «Швейпром» у повному обсязі поза своєю волею, під впливом обману, примусу, помилки, тощо.

       Аналіз змісту листа Банку від 16 вересня 2015 року (т.2 а.с.172) з урахуванням заяви ОСОБА_1 від 14 вересня 2015 року дає підстави для висновку про те, що Банк не вимагав дострокового повернення кредиту у розумінні приписів ч.2 ст.1050 ЦК України. При цьому ні положення кредитного договору, ні положення договору поруки, ні норми ст.531 ЦК України, ні норми параграфу третього глави 49 ЦК України не містять заборони дострокового виконання поручителем зобов`язань боржника перед кредитором.

Стосовно порушень вимог цивільного процесуального закону, про які заявлено в апеляційній скарзі, слід зазначити таке.

У порушення вимог ст.200 ЦПК України суд першої інстанції не постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження і призначення справи до розгляду по суті, тому висновок суду першої інстанції, що заява про уточнення позовних вимог подана з порушенням порядку, встановленого ч.2 ст.49 ЦПК України, є помилковим.

Зі змісту заяви про уточнення позовних вимог (т.2 а.с.124-126) вбачається, що позивач, по суті, змінив підстави заявлених вимог, оскільки стверджував, що за станом на 16 вересня 2015 року кошти у сумі 236 400 грн. були поточною заборгованістю боржника (ТОВ «Фірма «Швейпром» ), а тому кредит у цьому розмірі не був простроченим, отже у ОСОБА_1 як поручителя не виникло обов`язку сплачувати ці кошти відповідно до договору поруки і кредитного договору.

Разом з тим, суд першої інстанції, проаналізувавши встановлені обставини і подані сторонами докази, зробив обґрунтований висновок про те, що ОСОБА_1 сплатив заборгованість за кредитним договором (як прострочену, так і поточну) добровільно, усвідомлюючи наявність у нього обов`язків поручителя, а тому висновки суду по суті спору є правильними.

У заяві про виключення із числа доказів двох документів – меморіального ордеру і виписки по рахунку ТОВ «Фірма «Швейпром», стверджується про їхню сумнівність, проте суд першої інстанції не обґрунтовував свої висновки по справі саме цими документами, а факт укладення кредитного договору між ПАТ «Марфін Банк» і ТОВ «Фірма «Швейпром» встановлений судовими рішеннями, які набрали законної сили. 

Враховуючи встановлене, конкретні обставини справи і характер спірних правовідносин, апеляційний суд вважає, що інші доводи апеляційної скарги не є істотними та такими, що потребують детального аналізу задля забезпечення вимог п.1 ст.6 Європейської конвенції з прав людини і основоположних свобод (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 09 липня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови виготовлено 14 вересня 2020 року.

     Головуючий суддя                                                     О. А.Лобов  

     Судді                                                                            А.І.Дорош

В.М. Триголов