КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 10.07.2007                                                                                           № 2/92

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:                              Губенко Н.М.

 суддів:                                           

 при секретарі:                       

 За участю представників:

 від позивача - Богомаз А.К. – пров. юрисконсульт (дов. №18-1776/11 від 26.12.2006);

 від відповідача - Кленков М.Х. – представник (дов. б/н від 06.11.2006),

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва „Печерськжитло”

 на рішення Господарського суду м.Києва від 12.04.2007

 у справі № 2/92  

 за позовом                               Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва „Печерськжитло”

 до                                                   Товариства з обмеженою відповідальністю „Фіалка”

 про                                                  примусове виселення з нежитлового приміщення

ВСТАНОВИВ:

 Рішенням Господарського суду м. Києва від 12.04.2007 у справі №2/92 у позові Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва „Печерськжитло” до Товариства з обмеженою відповідальністю „Фіалка” про примусове виселення з нежитлового приміщення відмовлено повністю.

Судове рішення мотивоване тим, що: відповідно до п. 6.1 договору № 531.604 оренди нежилого приміщення від 17.09.1999 строк дії договору встановлений з 01.01.1999 по 23.12.2006; нормами ст. 764 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 17 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” передбачено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий час і на тих самих умовах, які були передбачені договором; місцевий господарський суд прийшов до висновку, що позивач відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України не надав доказів повідомлення відповідача про припинення дії договору оренди в розумінні ч. 2 ст. 17 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”; також місцевим господарським судом встановлено, що після закінчення строку дії договору відповідач й надалі продовжував користуватися орендованим приміщення, сплачував оренду плату та комунальні платежі, що підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи, тобто відповідач продовжує виконувати свої договірні зобов’язання належним чином; враховуючи викладене, місцевий господарський суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.04.2007 у справі № 2/92 повністю з підстав неправильного застосування норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

Заявник зазначає, що підставою звернення до суду з позовом про виселення відповідача зі спірного приміщення є рішення Конституційного Суду України від 02.03.2004 № 4-рп/2004, згідно з п. п. 1.1, 1.2 якого, орендодавець не має права продовжувати строк дії договору, оскільки допоміжні приміщення, яким є підвал, передаються у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир багатоквартирних будинків, власники неприватизованих квартир багатоквартирних будинків є співвласниками допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир. Мешканці даного будинку № 4 по вул. Городецького неодноразово подавали письмові звернення щодо реалізації свого конституційного права. Так, на засіданні комісії з питань користування та відчуження комунального майна розглядалось звернення позивача щодо продовження договору оренди приміщення на вул. Городецького, 4, яке орендує відповідач, однак, у продовженні договору оренди було відмовлено, оскільки дане приміщення є технічним, не підлягає передачі в оренду (наявне в матеріалах справи). Дана обставина була причиною надіслання заздалегідь на адресу відповідача заяви-попередження про те, що договір оренди закінчується 23.12.2006 та не буде продовжений на новий термін. Така заява була надіслана на адресу відповідача 01.12.2006, але 06.12.2006 повернулась позивачу з відміткою поштового відділення про те, що ТОВ „Фіалка” за вказаною адресою не знаходиться.

Також заявник посилається на те, що намагався вручити заяву-попередження відповідачу, доказом чого є акт комісії позивача від 25.12.2006, яким встановлено, що орендоване приміщення зачинено і орендарем не використовується, зокрема, комісія виявила, що відповідач здає в оренду приміщення першого поверху магазину „Хелен-Марлен”, директору якого під особистий підпис було вручено заяву-попередження для передачі її відповідачу.

Крім того, ще одним доказом наявності заяви-попередження про припинення дії договору оренди від 06.12.2006 № 18-1642/11 є повідомлення про її вручення 25.12.2006 представнику магазина „Хелен-Марлен” для передачі відповідачу.

Відповідач письмовий відзив на апеляційну скаргу не надав, що відповідно до ст. 96 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін, колегія суддів встановила наступне.

Позивач звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом до відповідача про примусове виселення з нежилого приміщення. В заяві про уточнення позовних вимог позивач просив виселити відповідача з нежилого приміщення (підвал) площею 53,8 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Городецького, буд. 4 та було передано відповідачу відповідно до договору оренди № 531.604 від 17.09.1999, при цьому, розмір нежилого приміщення (підвалу), яке є предметом спору, було визначено додатковою угодою № 8 від 17.11.2005.

Місцевий господарський суд відмовив в задоволенні позовних вимог, оскільки прийшов до висновку, що позивач відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України не надав доказів повідомлення відповідача про припинення дії договору оренди в розумінні ч. 2 ст. 17 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”.

Апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду та не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення з огляду на наступне.

17.09.1999 між Державним комунальним підприємством житлового господарства Старокиївського району м. Києва (правонаступником якого є позивач), за договором орендодавець, та Товариством з обмеженою відповідальністю „Фіалка” (далі відповідач), за договором орендар, було укладено договір № 531.604 оренди нежилого приміщення по вул. Городецького, 4, відповідно до умов якого орендодавець на підставі розпорядження (рішення) Старокиївської райдержадміністрації м. Києва від 06.01.1999 № 8 та ордеру № 1137 від 06.10.1994 передав, а орендар прийняв в орендне користування нежиле приміщення загальною площею 127,80 кв.м (І поверх – 69,30 кв.м; підвал – 58,50 кв.м); приміщення надається під квітковий магазин.

В свою чергу, сторони посилаються на угоду № 8 від 17.11.2005, відповідно до якої було змінено умови договору № 531.604 від 17.09.1999, а саме закріплено, що площа орендованого підвалу становить 53,8 кв.м.

Строк дії договору № 531.604 встановлений сторонами з 01.01.1999 по 23.12.2006 (п. 6.2 договору).

Пунктом 6.3 договору встановлено, що договір припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідно до ч. 4 ст. 284 Господарського кодексу України та ч. 2 ст. 17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Статтею 764 Цивільного кодексу України встановлено, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Як в заяві про уточнення позовних вимог, так і в апеляційній скарзі позивач вказує на те, що 01.12.2006 надіслав на адресу відповідачу заяву-попередження № 18-1539/11 від 24.11.2006, даною заявою позивач попереджав відповідача, що строк дії договору № 531.604 від 17.09.1999 оренди нежилого приміщення по вул. Городецького, 4 закінчується 23.12.2006 та не буде продовжений на новий термін. Однак вказана заява повернулась позивачу з відміткою поштового відділення про те, що за вказаною адресою адресат не знаходиться, на підтвердження вказаних обставин позивач надав суду ксерокопію поштового конверта (а.с. 55) та окремо додав ксерокопію заяви-попередження № 18-1539/11 від 24.11.2006.

Місцевим господарським судом не були прийняті в якості доказів відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України ксерокопія поштового конверту та заяви-попередження № 18-1539/11 від 24.11.2006, оскільки позивачем не було надано суду доказів того, що саме вказана заява-попередження була надіслана відповідачу у наданому поштовому конверті.

Згідно із ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до частини 2 статті 99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Частина 1 ст. 32 ГПК України встановлює, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Разом з тим, якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов’язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, як це передбачено ч. 1 ст. 38 ГПК України.

З метою з’ясування всіх обставин справи апеляційний господарський суд ухвалою від 19.06.2007 зобов’язав позивача надати докази надсилання заяви-попередження (лист № 18-1539/11 від 24.11.2006).

Згідно з абзацом першим пункту 36 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.2002 року № 1155, про прийняття для пересилання реєстрованого поштового відправлення відправникові з додержанням вимог Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" видається розрахунковий документ, що підтверджує надання такої послуги (касовий чек, розрахункова квитанція тощо).

Проте позивач не виконав вимог зазначеної ухвали, доказів, які б свідчили про надсилання листа № 18-1539/11 від 24.11.2006 відповідачу – фіскальний чек, розрахункову квитанцію поштового відділення зв’язку не надав, а отже апеляційний господарський суд підтримує висновок місцевого господарського суду, що ксерокопії листа № 18-1539/11 від 24.11.2006 та поштового конверту не можуть бути доказами повідомлення відповідача про припинення дії договору в порядку ч. 2 ст. 17 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”.

В позовній заяві і в апеляційній скарзі позивач посилається на існування ще одного листа № 18-1642/11 від 06.12.2006, яким позивач повідомляв відповідача про припинення дії договору оренди на спірне приміщення. На підтвердження надсилання даного листа позивач надав місцевому господарському суду повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 11).

Однак апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду, що вказане повідомлення не може бути прийняте в якості доказу належного повідомлення відповідача про припинення дії договору, оскільки з повідомлення про вручення поштового відправлення вбачається, що кореспонденція була адресована іншому суб’єкту господарювання – магазину „Хелен-Марлен”, а не відповідачу (орендарю спірного приміщення) – ТОВ „Фіалка”, при цьому, дописка „для „Фіалки”, яка міститься поруч з назвою магазину, не може вважатися доказом направлення кореспонденції відповідачу, враховуючи те, що відповідач не уповноважував іншу юридичну особу на отримана кореспонденції на його ім’я, так само, як і не повідомляв позивача про можливість вручення адресованих відповідачу документів чи направлення кореспонденції через працівника іншої юридичної особи; крім того, в преамбулі договору оренди та в розділі „Юридичні адреси сторін” сторони зазначили свої повні найменування, які повинні використовуватись сторонами, в т.ч. і під час листування. Тому зазначення в повідомленні про вручення поштового відправлення в графі „вручено „25” грудня 2006 особисто Мелещук” не може бути доказом отримання даного листа відповідачем.

Позивач також посилається на те, що 25.12.2006 комісією позивача було зроблено виїзд на нежиле приміщення в буд. № 4 на вул. Городецького з метою здійснення перевірки використання зазначеного приміщення та вручення заяви-попередження про закінчення та непродовження договору оренди з відповідачем, за результатами якої було складено акт від 25.12.2006. Так, в акті зазначено, що на момент перевірки виявлено, що ТОВ „Фіалка” (відповідач) здає приміщення першого поверху (приватна власність відповідача з 10.11.2005) магазину „Хелен-Марлен”, директор магазину відмовився надати документи, які б свідчили про договірні відносини між зазначеними суб’єктами господарювання, але під особистий підпис отримав заяву-попередження про не продовження договору оренди з ТОВ „Фіалка”.

Апеляційний господарський суд не може прийняти до уваги в якості доказу належного повідомлення відповідача про припинення дії договору оренди вручення листа № 18-1642/11 від 06.12.2006 директору магазину „Хелен-Марлен з огляду на наступне. У випадку, коли лист здається під розписку, то особа, яка його приймає, повинна мати на це повноваження (керівник, секретар, юрист), зробити на другому примірнику розписку про прийняття листа і поставити печатку товариства, проте, як вбачається з копії листа № 18-1642/11, наявної в матеріалах справи, на його лицьовій стороні міститься напис: „отримав Приходько В.П. 14.12.2006 підпис”. Тобто, з аналізу даного напису не можна прийти до висновку, що даний лист був отриманий повноважним представником відповідача, оскільки не зазначено, яку посаду займає гр. Приходько В.П. у товаристві відповідача або у випадку відсутності трудових відносин з відповідачем не зазначено довіреність, якою дана особа була уповноважена відповідачем на вчинення певних дій, зокрема, отримання вхідної кореспонденції, а також підпис гр. Приходько В.П. не скріплено печаткою товариства відповідача. Крім того, сам позивач зазначає, що лист був переданий саме директору магазину „Хелен-Марлен”, а не відповідачу у справі.

В свою чергу, відповідач на підтвердження того, що не отримував лист № 18-1642/11 від 06.12.2006, надав апеляційному господарському суду довідку, в якій зазначив, що станом на 14.12.2006, на 25.12.2006 та на даний час у ТОВ „Фіалка” діє штатний розклад, затверджений протоколом зборів учасників товариства № 1/9-06 від 22.09.2006, відповідно до якого у товаристві створено одну штатну одиницю – директор, будь-яких інших посад, штатних одиниць не передбачено, а отже особи на прізвище Приходько В.П. та Мелещук не є працівниками ТОВ „Фіалка”.

Таким чином, позивач відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України не надав доказів повідомлення відповідача про припинення дії договору оренди в розумінні ч. 2 ст. 17 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, а відтак відповідач відповідно до ч. 3 ст. 17 Закону, як орендар, який належним чином виконував свої обов’язки (протилежного позивачем не доведено), має переважне право, за інших рівних умов, на продовження договору оренди на новий термін.

Враховуючи викладене, немає підстав визнати доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, переконливими та такими, що спростовують висновки суду першої інстанції, а тому колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення Господарський суд міста Києва вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку відповідно до ст. 43 ГПК України та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

 Рішенням Господарського суду м. Києва від 12.04.2007 у справі №2/92 у позові Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва „Печерськжитло” до Товариства з обмеженою відповідальністю „Фіалка” про примусове виселення з нежитлового приміщення відмовлено повністю.

Судове рішення мотивоване тим, що: відповідно до п. 6.1 договору № 531.604 оренди нежилого приміщення від 17.09.1999 строк дії договору встановлений з 01.01.1999 по 23.12.2006; нормами ст. 764 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 17 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” передбачено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий час і на тих самих умовах, які були передбачені договором; місцевий господарський суд прийшов до висновку, що позивач відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України не надав доказів повідомлення відповідача про припинення дії договору оренди в розумінні ч. 2 ст. 17 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”; також місцевим господарським судом встановлено, що після закінчення строку дії договору відповідач й надалі продовжував користуватися орендованим приміщення, сплачував оренду плату та комунальні платежі, що підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи, тобто відповідач продовжує виконувати свої договірні зобов’язання належним чином; враховуючи викладене, місцевий господарський суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.04.2007 у справі № 2/92 повністю з підстав неправильного застосування норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

Заявник зазначає, що підставою звернення до суду з позовом про виселення відповідача зі спірного приміщення є рішення Конституційного Суду України від 02.03.2004 № 4-рп/2004, згідно з п. п. 1.1, 1.2 якого, орендодавець не має права продовжувати строк дії договору, оскільки допоміжні приміщення, яким є підвал, передаються у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир багатоквартирних будинків, власники неприватизованих квартир багатоквартирних будинків є співвласниками допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир. Мешканці даного будинку № 4 по вул. Городецького неодноразово подавали письмові звернення щодо реалізації свого конституційного права. Так, на засіданні комісії з питань користування та відчуження комунального майна розглядалось звернення позивача щодо продовження договору оренди приміщення на вул. Городецького, 4, яке орендує відповідач, однак, у продовженні договору оренди було відмовлено, оскільки дане приміщення є технічним, не підлягає передачі в оренду (наявне в матеріалах справи). Дана обставина була причиною надіслання заздалегідь на адресу відповідача заяви-попередження про те, що договір оренди закінчується 23.12.2006 та не буде продовжений на новий термін. Така заява була надіслана на адресу відповідача 01.12.2006, але 06.12.2006 повернулась позивачу з відміткою поштового відділення про те, що ТОВ „Фіалка” за вказаною адресою не знаходиться.

Також заявник посилається на те, що намагався вручити заяву-попередження відповідачу, доказом чого є акт комісії позивача від 25.12.2006, яким встановлено, що орендоване приміщення зачинено і орендарем не використовується, зокрема, комісія виявила, що відповідач здає в оренду приміщення першого поверху магазину „Хелен-Марлен”, директору якого під особистий підпис було вручено заяву-попередження для передачі її відповідачу.

Крім того, ще одним доказом наявності заяви-попередження про припинення дії договору оренди від 06.12.2006 № 18-1642/11 є повідомлення про її вручення 25.12.2006 представнику магазина „Хелен-Марлен” для передачі відповідачу.

Відповідач письмовий відзив на апеляційну скаргу не надав, що відповідно до ст. 96 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін, колегія суддів встановила наступне.

Позивач звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом до відповідача про примусове виселення з нежилого приміщення. В заяві про уточнення позовних вимог позивач просив виселити відповідача з нежилого приміщення (підвал) площею 53,8 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Городецького, буд. 4 та було передано відповідачу відповідно до договору оренди № 531.604 від 17.09.1999, при цьому, розмір нежилого приміщення (підвалу), яке є предметом спору, було визначено додатковою угодою № 8 від 17.11.2005.

Місцевий господарський суд відмовив в задоволенні позовних вимог, оскільки прийшов до висновку, що позивач відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України не надав доказів повідомлення відповідача про припинення дії договору оренди в розумінні ч. 2 ст. 17 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”.

Апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду та не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення з огляду на наступне.

17.09.1999 між Державним комунальним підприємством житлового господарства Старокиївського району м. Києва (правонаступником якого є позивач), за договором орендодавець, та Товариством з обмеженою відповідальністю „Фіалка” (далі відповідач), за договором орендар, було укладено договір № 531.604 оренди нежилого приміщення по вул. Городецького, 4, відповідно до умов якого орендодавець на підставі розпорядження (рішення) Старокиївської райдержадміністрації м. Києва від 06.01.1999 № 8 та ордеру № 1137 від 06.10.1994 передав, а орендар прийняв в орендне користування нежиле приміщення загальною площею 127,80 кв.м (І поверх – 69,30 кв.м; підвал – 58,50 кв.м); приміщення надається під квітковий магазин.

В свою чергу, сторони посилаються на угоду № 8 від 17.11.2005, відповідно до якої було змінено умови договору № 531.604 від 17.09.1999, а саме закріплено, що площа орендованого підвалу становить 53,8 кв.м.

Строк дії договору № 531.604 встановлений сторонами з 01.01.1999 по 23.12.2006 (п. 6.2 договору).

Пунктом 6.3 договору встановлено, що договір припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідно до ч. 4 ст. 284 Господарського кодексу України та ч. 2 ст. 17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Статтею 764 Цивільного кодексу України встановлено, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Як в заяві про уточнення позовних вимог, так і в апеляційній скарзі позивач вказує на те, що 01.12.2006 надіслав на адресу відповідачу заяву-попередження № 18-1539/11 від 24.11.2006, даною заявою позивач попереджав відповідача, що строк дії договору № 531.604 від 17.09.1999 оренди нежилого приміщення по вул. Городецького, 4 закінчується 23.12.2006 та не буде продовжений на новий термін. Однак вказана заява повернулась позивачу з відміткою поштового відділення про те, що за вказаною адресою адресат не знаходиться, на підтвердження вказаних обставин позивач надав суду ксерокопію поштового конверта (а.с. 55) та окремо додав ксерокопію заяви-попередження № 18-1539/11 від 24.11.2006.

Місцевим господарським судом не були прийняті в якості доказів відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України ксерокопія поштового конверту та заяви-попередження № 18-1539/11 від 24.11.2006, оскільки позивачем не було надано суду доказів того, що саме вказана заява-попередження була надіслана відповідачу у наданому поштовому конверті.

Згідно із ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до частини 2 статті 99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Частина 1 ст. 32 ГПК України встановлює, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Разом з тим, якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов’язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, як це передбачено ч. 1 ст. 38 ГПК України.

З метою з’ясування всіх обставин справи апеляційний господарський суд ухвалою від 19.06.2007 зобов’язав позивача надати докази надсилання заяви-попередження (лист № 18-1539/11 від 24.11.2006).

Згідно з абзацом першим пункту 36 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.2002 року № 1155, про прийняття для пересилання реєстрованого поштового відправлення відправникові з додержанням вимог Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" видається розрахунковий документ, що підтверджує надання такої послуги (касовий чек, розрахункова квитанція тощо).

Проте позивач не виконав вимог зазначеної ухвали, доказів, які б свідчили про надсилання листа № 18-1539/11 від 24.11.2006 відповідачу – фіскальний чек, розрахункову квитанцію поштового відділення зв’язку не надав, а отже апеляційний господарський суд підтримує висновок місцевого господарського суду, що ксерокопії листа № 18-1539/11 від 24.11.2006 та поштового конверту не можуть бути доказами повідомлення відповідача про припинення дії договору в порядку ч. 2 ст. 17 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”.

В позовній заяві і в апеляційній скарзі позивач посилається на існування ще одного листа № 18-1642/11 від 06.12.2006, яким позивач повідомляв відповідача про припинення дії договору оренди на спірне приміщення. На підтвердження надсилання даного листа позивач надав місцевому господарському суду повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 11).

Однак апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду, що вказане повідомлення не може бути прийняте в якості доказу належного повідомлення відповідача про припинення дії договору, оскільки з повідомлення про вручення поштового відправлення вбачається, що кореспонденція була адресована іншому суб’єкту господарювання – магазину „Хелен-Марлен”, а не відповідачу (орендарю спірного приміщення) – ТОВ „Фіалка”, при цьому, дописка „для „Фіалки”, яка міститься поруч з назвою магазину, не може вважатися доказом направлення кореспонденції відповідачу, враховуючи те, що відповідач не уповноважував іншу юридичну особу на отримана кореспонденції на його ім’я, так само, як і не повідомляв позивача про можливість вручення адресованих відповідачу документів чи направлення кореспонденції через працівника іншої юридичної особи; крім того, в преамбулі договору оренди та в розділі „Юридичні адреси сторін” сторони зазначили свої повні найменування, які повинні використовуватись сторонами, в т.ч. і під час листування. Тому зазначення в повідомленні про вручення поштового відправлення в графі „вручено „25” грудня 2006 особисто Мелещук” не може бути доказом отримання даного листа відповідачем.

Позивач також посилається на те, що 25.12.2006 комісією позивача було зроблено виїзд на нежиле приміщення в буд. № 4 на вул. Городецького з метою здійснення перевірки використання зазначеного приміщення та вручення заяви-попередження про закінчення та непродовження договору оренди з відповідачем, за результатами якої було складено акт від 25.12.2006. Так, в акті зазначено, що на момент перевірки виявлено, що ТОВ „Фіалка” (відповідач) здає приміщення першого поверху (приватна власність відповідача з 10.11.2005) магазину „Хелен-Марлен”, директор магазину відмовився надати документи, які б свідчили про договірні відносини між зазначеними суб’єктами господарювання, але під особистий підпис отримав заяву-попередження про не продовження договору оренди з ТОВ „Фіалка”.

Апеляційний господарський суд не може прийняти до уваги в якості доказу належного повідомлення відповідача про припинення дії договору оренди вручення листа № 18-1642/11 від 06.12.2006 директору магазину „Хелен-Марлен з огляду на наступне. У випадку, коли лист здається під розписку, то особа, яка його приймає, повинна мати на це повноваження (керівник, секретар, юрист), зробити на другому примірнику розписку про прийняття листа і поставити печатку товариства, проте, як вбачається з копії листа № 18-1642/11, наявної в матеріалах справи, на його лицьовій стороні міститься напис: „отримав Приходько В.П. 14.12.2006 підпис”. Тобто, з аналізу даного напису не можна прийти до висновку, що даний лист був отриманий повноважним представником відповідача, оскільки не зазначено, яку посаду займає гр. Приходько В.П. у товаристві відповідача або у випадку відсутності трудових відносин з відповідачем не зазначено довіреність, якою дана особа була уповноважена відповідачем на вчинення певних дій, зокрема, отримання вхідної кореспонденції, а також підпис гр. Приходько В.П. не скріплено печаткою товариства відповідача. Крім того, сам позивач зазначає, що лист був переданий саме директору магазину „Хелен-Марлен”, а не відповідачу у справі.

В свою чергу, відповідач на підтвердження того, що не отримував лист № 18-1642/11 від 06.12.2006, надав апеляційному господарському суду довідку, в якій зазначив, що станом на 14.12.2006, на 25.12.2006 та на даний час у ТОВ „Фіалка” діє штатний розклад, затверджений протоколом зборів учасників товариства № 1/9-06 від 22.09.2006, відповідно до якого у товаристві створено одну штатну одиницю – директор, будь-яких інших посад, штатних одиниць не передбачено, а отже особи на прізвище Приходько В.П. та Мелещук не є працівниками ТОВ „Фіалка”.

Таким чином, позивач відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України не надав доказів повідомлення відповідача про припинення дії договору оренди в розумінні ч. 2 ст. 17 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, а відтак відповідач відповідно до ч. 3 ст. 17 Закону, як орендар, який належним чином виконував свої обов’язки (протилежного позивачем не доведено), має переважне право, за інших рівних умов, на продовження договору оренди на новий термін.

Враховуючи викладене, немає підстав визнати доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, переконливими та такими, що спростовують висновки суду першої інстанції, а тому колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення Господарський суд міста Києва вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку відповідно до ст. 43 ГПК України та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд –

                                            ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.04.2007 у справі № 2/92 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Справу № 2/92 повернути до Господарського суду міста Києва.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді                                                                                          

 17.07.07 (відправлено)