КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10.07.2007 № 35/10
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Губенко Н.М.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - Шиманська О.В. – головний спеціаліст (дов. № 7/8-029-06/58 від 29.01.2007);
від відповідача - Панасюк Г.О. – юрисконсульт (дов. № Д07/7337 від 01.11.2006),
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго” в особі філіалу „Теплові розподільчі мережі Київенерго”
на рішення Господарського суду м.Києва від 11.05.2007
у справі № 35/10
за позовом Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради
до Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго” в особі філіалу „Теплові розподільчі мережі Київенерго”
про дострокове розірвання договору оренди
ВСТАНОВИВ:
Господарським судом м.Києва у справі №35/10 прийнято рішення, яким задоволено позов Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради до Акціонерної енергопостачальної компанії ”Київенерго” в особі філіалу ”Теплові розподільчі мережі” про розірвання договору оренди від 15.07.1999 та виселено Акціонерну енергопостачальну компанію ”Київенерго” з нежитлового приміщення загальною площею 120,50 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Київ, пров. Белінського, 5, передавши вказане приміщення Управлінню з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради по акту приймання-передачі. За рішенням підлягає стягненню з відповідача на користь позивача 85,00 грн. державного мита, 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням відповідач подав до Київського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду першої інстанції скасувати повністю, оскільки вважає його таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. При цьому заявник посилається на те, що господарським судом першої інстанції не було з’ясовано чи був правонаступником Комунального підприємства житлового господарства Радянського району м. Києва – Фонд приватизації комунального майна Шевченківського району м. Києва, як ланка між Управлінням з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради та Комунальним підприємством житлового господарства Радянського району м. Києва. Тобто, на думку скаржника, господарським судом першої інстанції не з’ясовано факт чи є Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної в м. Києві ради належним позивачем у справі.
Також скаржник стверджує, що станом на 14.02.2007 заборгованість щодо орендних платежів була відсутня, що підтверджується платіжними дорученнями № 139, № 159, № 179, № 220, № 312, № 355, № 361, № 393, тобто відповідачем були усунені порушення умов договору оренди від 15.07.1999 та відсутні підстави для розірвання вказаного договору.
В мотивувальній частині рішення (четвертий аркуш рішення, восьмий абзац) зазначено: „Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав”, але у резолютивній частині вирішує задовольнити вимоги позивача повністю.
Позивач відзиву на апеляційну скаргу не надав, що відповідно до ст. 96 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення господарського суду першої інстанції.
В судовому засіданні представник позивача просив залишити рішення господарського суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, оскільки господарським судом першої інстанції було повно розглянуто всі обставини, що мають значення для справи, досліджено надані докази і відповідно, висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні, відповідають обставинам справи.
Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не зв’язаний з доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази наявні в матеріалах справи, встановлено наступне.
Позивач подав до господарського суду першої інстанції позов про розірвання договору оренди від 15.07.1999 приміщення, яке знаходиться за адресою: м. Київ, пров. Белінського, 5, загальною площею 120,50 кв. м. та виселення відповідача з орендованого ним приміщення.
Рішенням господарського суду першої інстанції позов задоволено повністю. Рішення господарського суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачем систематично не виконується зобов’язання щодо внесення орендної плати у розмірі та строки встановлені договором, що є підставою для дострокового розірвання договору відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України ”Про оренду державного та комунального майна”.
Апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування рішення господарського суду першої інстанції з огляду на наступне.
15.07.1999 між Комунальним підприємством житлового господарства Радянського району м. Києва та відповідачем було укладено типовий договір оренди нежилих приміщень (далі договір оренди), за умовами якого Комунальне підприємство житлового господарства Радянського району м. Києва, як орендодавець, передало, а відповідач, як орендар, прийняв в строкове платне володіння і використання приміщення загальною площею 120,50 кв. м., за адресою м. Київ, пров. Белінського, 5 (п. 1.1. договору оренди).
Рішенням Київської міської ради від 27.12.2001 № 208/1642 ”Про формування комунальної власності територіальних громад районів міста Києва” було затверджено перелік об’єктів комунальної власності територіальних громад районів м. Києва, в тому числі, Шевченківського району, згідно із яким, будинок № 5 по пров. Белінського у м. Києві був переданий до комунальної власності територіальної громади Шевченківського району м. Києва.
Рішенням Шевченківської районної у м. Києві ради від 04.10.2001 № 18 ”Про реорганізацію підприємств, заснованих на комунальній власності ліквідованих Старокиївського, Шевченківського та Радянського районів м. Києва” реорганізовано Комунальне підприємство житлового господарства Старокиївського району м. Києва, Комунальне підприємство житлового господарства Радянського району м. Києва, Комунальне підприємство житлового господарства Шевченківського району м. Києва в Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Шевченківського району м. Києва шляхом об’єднання (злиття). Визначено Комунальне підприємство житлового господарства Шевченківського району м. Києва правонаступником майнових прав та обов’язків КПЖГ Старокиївського району м. Києва, КПЖГ Радянського району м. Києва, КПЖГ Шевченківського району м. Києва.
Тобто, Комунальне підприємство житлового господарства Шевченківського району м. Києва є правонаступником майнових прав та обов’язків, зокрема, КПЖГ Радянського району м. Києва, орендодавця за типовим договором оренди нежилих приміщень від 15.07.1999.
Згідно із п. 1.4 Положення про Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради, яке є додатком до рішення Шевченківської районної у м. Києві ради від 25.11.2003 за № 263, Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради є правонаступником прав та обов’язків Фонду приватизації комунального майна Шевченківського району м. Києва та Комунального підприємства по утриманню житлового господарства по утриманню житлового господарства Шевченківського району м. Києва в частину орендних відносин щодо комунального майна.
Таким чином, Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради (позивач) стало правонаступником прав і обов’язків в частині орендних відносин, в тому числі, і по типовому договору оренди нежилих приміщень від 15.07.1999.
Отже, посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної в м. Києві ради є неналежним позивачем у справі є безпідставне.
Відповідно до п. 2.1. договору оренди термін вказаного договору встановлений з 15.07.1999 по 20.04.2002.
Згідно із п. 2.2. договору оренди в разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору після закінчення його строку він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Відносини щодо оренди майна, що перебуває у комунальній власності регулюються Законом України ”Про оренду державного та комунального майна”.
Відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України ”Про оренду державного та комунального майна” у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Оскільки жодна із сторін договору оренди не звернулась до іншої із заявою про припинення або зміну умов зазначеного договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, то згідно із п. 2 ст. 17 Закону України ”Про оренду державного та комунального майна” договір оренди вважається продовженим на тих самих умовах, які були передбачені договором і на той самий термін.
Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України ”Про оренду державного та комунального майна” договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду, арбітражного суду у разі невиконання сторонами своїх зобов’язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.
Вказана норма не визначає, невиконання яких саме зобов’язань є підставою для розірвання договору оренди.
Відповідно до Прикінцевих положень Господарського кодексу України до господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського кодексу України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов’язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.
Відповідно до пункту 9 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України до договорів, що були укладені до 1 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України, застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав та порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.
Згідно із ч. 3 ст. 291 ГК України договір оренди може бути достроково розірваний на вимогу однієї із сторін з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму в порядку, встановленому статтею 188 цього кодексу.
Частиною 2 ст. 651 ЦК України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Відповідно до ст. 783 ЦК України наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо: наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі; наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі; наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі; наймач не приступив до проведення капітального ремонту речі, якщо обов’язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.
Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України ”Про оренду державного та комунального майна” орендар зобов’язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі
За умовами договору оренди орендна плата, є платежем, який вносить відповідач позивачу незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря за місяць вперед, але не пізніше 5 числа поточного місяця (п. 5.1., 5.2. договору оренди).
Із наявного в матеріалах справи розрахунку позивача слідує, що відповідач протягом періоду з січня 2006 по липень 2006 орендну плату взагалі не сплачував, у зв’язку із чим в останнього виникла заборгованість в розмірі 25 909,35 грн.
Відповідач не надав доказів належного виконання умов договору оренди по сплаті орендної плати за вказаний період.
Під час розгляду справи в господарському суді першої інстанції відповідач надав платіжні доручення (див. арк. с. 68-76) з яких вбачається, що протягом періоду з 26.01.2007 по 13.02.2007 відповідач сплатив орендну плату за спірним договором оренди в розмірі 20 562 грн. 46 коп., тобто здійснені відповідачем платежі були проведені із значною прострочкою. При цьому ні Закон України „Про оренду державного та комунального майна”, ні ст. 783 ЦК України, ні інші норми законодавства не містять вказівки на те, що у разі погашення орендарем заборгованості по орендній платі, орендодавець позбавлений права вимагати розірвання договору оренди.
За таких обставин доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, щодо відсутності підстав для розірвання спірного договору оренди не можуть бути прийняті апеляційним господарським судом до уваги.
Відтак, апеляційний господарський суд, проаналізувавши умови договору оренди та сплату відповідачем орендної плати за спірний період, погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про те, що відповідач порушує істотні умови договору оренди, користується орендованим приміщенням всупереч договору.
Враховуючи, що відповідач порушив умови договору оренди в частині своєчасної сплати орендної плати, то відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України ”Про оренду державного та комунального майна”, ч. 1 ст. 783 ЦК України позивач має право вимагати розірвання договору оренди.
Статтею 188 ГК України встановлено, що сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
У зв’язку з невиконанням відповідачем умов договору позивач відповідно до вимог ст. 188 ГК України направив відповідачу 10.08.2006 припис за № 7/9-222-19/53, в якому просив відповідача у семиденний термін погасити заборгованість та повідомив, що якщо у встановлений термін не буде погашено заборгованість позивачем буде розпочато позовну роботу з розірвання договору та виселення відповідача.
Відповідь відповідача на вказаний припис в матеріалах справи відсутня.
На підставі викладеного, апеляційний господарський суд вважає обґрунтованим висновок господарського суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення вимоги позивача про дострокове розірвання договору оренди.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України ”Про оренду державного та комунального майна” у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов’язаний повернути орендодавцеві об’єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.
Із змісту п. 4.1. договору оренди вбачається, що у разі розірвання договору оренди відповідач зобов’язаний повернути позивачу об’єкт оренди на умовах, передбачених в договорі оренди.
Оскільки, відповідно до ст. 2 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” правовою підставою користування майном, що перебуває у комунальній власності є договір оренди, то з розірванням договору оренди у відповідача відсутні правові підстави користування спірним приміщенням, а тому господарський суд першої інстанції правомірно задовольнив вимогу позивача про виселення відповідача із спірного приміщення.
Враховуючи викладене, немає підстав визнати доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, переконливими та такими, що спростовують докази позивача, надані в обґрунтування своїх позовних вимог, а тому апеляційний господарський суд вважає, що при прийнятті рішення господарський суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд –
ПОСТАНОВИВ:
1. Рішення Господарського суду м. Києва від 11.05.2007 у справі № 35/10 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
2. Справу № 35/10 повернути до Господарського суду м. Києва.
Головуючий суддя
Судді
17.07.07 (відправлено)