КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 10.07.2007                                                                                           № 9/103

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:                              Шипка  В.В.

 суддів:                                           

 при секретарі:                       

 За участю представників:

 від позивача -Кириленко О.А. – (дов. № 12/04 від 12.04.2006р.)

 від відповідача - не з"явились

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариство "Лама-Т"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 24.04.2007

 у справі № 9/103  

 за позовом                               Товариство "Лама-Т"

 до                                                   Приватне підприємство "МССЧ"

             

                       

 про                                                  стягнення 912000,00 грн.

 

ВСТАНОВИВ:

 Товариство з обмеженою відповідальністю “Лама-Т” звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Приватного підприємства “МССЧ” про стягнення 912000,00 грн.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 24.04.2007р. у справі № 9/103 в позові відмовлено повністю.

Позивач, не погоджуючись з згаданим рішенням суду звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився та жодних належних та допустимих доказів про неотримання самоскиду не надав. Колегія суддів вважає зазначену обставину такою, що не перешкоджає розгляду справи, оскільки відповідач був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання, причини неявки суду не повідомив.

Розглянувши доводи апеляційної скарги  та наявні матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю “Лама-Т” підлягає задоволенню з наступних підстав.

23.05.2005р. між Товариством з обмеженою відповідальністю “Лама-Т” (надалі - позивач) та Приватним підприємством “МССЧ” (далі - відповідач) було укладено договір № 39/1 (надалі - Договір).

Відповідно до п.п. 1.1, 1.2, 4.1 Договору позивач зобов’язався передати у власність відповідача матеріальні цінності, а саме: кар’єрний самоскид СМК-547-55 в кількості одна шт. вартістю 912000,00 грн., а відповідач зобов’язався оплатити та прийняти товар на умовах Договору.

Позивач поставив товар відповідачу відповідно до умов Договору та на підставі видаткової накладної № ЛА-0000018 від 04.10.2005р. та Акту прийому – передачі від 04.10.2005р.

Місцевий суд не приймає Акт прийому-передачі від 04.10.05р. з огляду на те, що “Приписами розділу 3 Договору сторони визначили умови спірної поставки, а саме: поставка Товару на умовах EXW - м. Сарни (п.3.1 Договору), при передачі Товару складається Акт прийому - передачі, який підписується Покупцем в Продавцем (п. 3.2 Договору).

З огляду на складений і підписаний сторонами Акт прийому - передачі від 04.10.2005 р., місце отримання спірного Товару (кар'єрного самоскиду СМК-547-55) в останньому не зазначено, а, отже, не відомо.

Вказаний акт прийому-передачі є доказом виконання саме договірних зобов'язань, що виникли з договору №39/1 від 23.05.05р., оскільки саме в цьому акті є посилання на зазначений договір.

Стосовно того, що у акті прийому-передачі не вказане місце поставки товару слід вказати, що це не має суттєвого значення для вирішення спору по суті, адже предметом розгляду справи є стягнення заборгованості за фактично поставлений товар, що і підтверджується судом у рішенні, а не розгляд претензій з боку відповідача щодо неналежного виконання Продавцем товару у зв'язку із відсутністю вказівки про місце поставки товару чи зміні такого місця.

Крім цього, сторони договору погодились в акті прийому-передачі від 04.10.2005р. про те, що “покупець приймає кар'єрний самоскид СКМ-547-55 без заперечень. Покупець не має претензій до Продавця.”. В акті прийому-передачі є посилання саме на договір №39/1 від 23.05.2005р., що свідчить про виконання поставки саме на умовах вказаного договору і є його невід'ємною частиною.

Таким чином, незалежно від місця поставки товару за договором, сторони у письмовому вигляді погодили належне виконання Покупцем свого обов'язку за договором №39/1 від 23.05.2005р., а саме обов'язок по поставці товару, що є предметом вказаного договору. А отже, на думку колегії суддів є безпідставними висновки місцевого суду щодо недоведеності позивачем виконання своїх обов'язків за договором.

Щодо неприйняття в якості доказу по справі видаткової накладної №ЛА-0000018 від 04.10.2005р. місцевий суд посилається на те, що в графі “Замовлення” зазначено: “Без замовлення”, а в графі “Умови продажу” – “Передоплата”, а, отже, не умови та порядок, передбачені Договором №39/1 від 23.05.2005 р. Видаткова накладна взагалі не містить посилань на спірний Договір, на підставі якого позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом, що не свідчить про поставку Товару за вищезазначеною накладною відповідачу саме за спірним Договором.”

Слід зазначити, що видаткова накладна, в першу чергу, є первинним бухгалтерським документом, який містить обов'язкові реквізити, встановлені п.2.4. Наказу Мінфіна від 24.05.1995р. №88 “Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку”. Зокрема, до них належать: “назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа”. Такі ж вимоги до реквізитів первинних бухгалтерських документів висуває і ст.9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”.

Таким чином, виходячи із обов'язковості реквізитів, видаткова накладна і не повинна містити умови та порядок, передбачені договором, як на тому наполягає суд. Більше того, порядок заповнення видаткової накладної не має відношення до предмету спору, оскільки ним є не вірність ведення підприємством бухгалтерського обліку, а виконання сторонами своїх договірних зобов'язань.

Крім того, обов'язкові реквізити видаткової накладної №ЛА-0000018 від 04.10.05р. свідчать саме про видачу її на підставі Договору №39/1 від 23.05.05р., оскільки її реквізити, а саме назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа, аналогічні тим, що вказані у договорі, що, в свою чергу, є ще одним доказом належної поставки товару за договором, окрім акту прийому-передачі від 04.10.2005р.

Крім цього, місцевий суд у своєму рішенні вказує на те, що розділом 4 Договору сторони визначили порядок розрахунків за Товар, а саме: Покупець (відповідач) здійснює оплату на розрахунковий рахунок Продавця (позивача), за договірною ціною, згідно виставленого рахунку (п. 4.1 Договору).

Таким чином, сторони за Договором досягнувши взаємної згоди визнали в якості обов'язкової умову оплати за Товар згідно виставленого рахунку.

Фактично позивач направив в березні 2006 року» на «адресу відповідача, а також на домашню адресу директора ПП “МССЧ” телеграму з повідомленням про вручення, з вимогою про сплату суми заборгованості у розмірі 912000,00 грн. за проданий самоскид” (надалі за текстом “телеграма – вимога”) та наполягав в судовому засіданні на визнанні судом останньої у якості виставленого відповідачу рахунку.

З огляду на той факт, що вищевказана телеграма - вимога є документом, який складеним позивачем у довільно - визначеному порядку і носить необов'язковий характер відповідно до Договору, а позивачем не вказано і не надано суду доказів виставлення ним відповідачу саме рахунку на оплату за Товар, суд не може визнати телеграму - вимогу у якості належного доказу виконання позивачем п. 4.1 Договору.

Слід зазначити, що виконання п.4.1 Договору є обов'язком відповідача (покупця), а не позивача (продавця), як на тому наполягає місцевий суд.

Крім того, господарським судом м. Києва не було витребувано від позивача доказів виставлення  (надання) рахунку відповідачу. Більше того судом була визнана явка представників сторін, і зокрема відповідача, обов’язковою. Однак відповідач не з’явився у судове засідання і жодних доказів про оплату чи не отримання самоскиду не надав.

Відповідно до ст. 691 ЦК України, покупець зобов’язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Таким чином, саме відповідач мав обов'язок здійснити за свій рахунок дії, необхідні для здійснення платежу, зокрема звернутись до позивача за отриманням рахунку.

У судовому засіданні 19.06.2007р. позивач надав копію розписки про отримання супроводжуючих документів відповідачем від 04.10.2005р., де серед інших документів вказано про отримання рахунку – фактуру № 13 від 04.10.2005р.

Відповідно до ст. 655 ЦК України «за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму».

Отже, договір купівлі-продажу є оплатним - при набуванні речі у власність, покупець сплачує продавцеві ціну речі, яка обумовлена договором; двосторонньозобов'язуючим - це обумовлює взаємне виникнення у кожної із сторін прав та обов'язків: продавець зобов'язаний передати покупцеві певну річ, але вправі вимагати за це сплати певної ціни, а покупець, в свою чергу, зобов'язаний сплатити ціну, але вправі вимагати передачі йому проданої речі; даний договір є консенсуальним, оскільки права та обов’язки виникають вже в момент досягнення ними згоди за всіма істотними умовами, якими зокрема, є предмет та ціна.

Колегія суддів також враховує, що відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити всіх заходів, необхідних для належного виконання нею обов”язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

З огляду на все вищевикладене, на думку колегії суддів, позивач належним чином довів виконання свого обов'язку щодо поставки товару.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю “Лама - Т”  підлягає задоволенню, отже рішення суду першої інстанції повинно бути скасовано.

Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

 Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Лама - Т” задовольнити.

Рішення Господарського суду м. Києва у справі  № 9/103 від 24.04.2007р. скасувати.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Лама - Т” до Приватного підприємства “МССЧ” про стягнення  912000,00 грн. - задовольнити.

Стягнути з Приватного підприємства “МССЧ” на користь  Товариства з обмеженою відповідальністю “Лама - Т” заборгованість за договором № 39/1 від 23.05.2005р. у сумі 912000,00 грн., 9120 грн. держмита за розгляд справи судом першої інстанції та 4560,00 грн. за розгляд справи в апеляційному порядку.

Доручити господарському суду м. Києва видати наказ.

Матеріали справи № 9/103 повернути до Господарського суду м. Києва.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді