Справа № 522/14485/15-ц

Провадження № 4-с/522/97/20

У Х В А Л А

24 вересня 2020 року                                                                        м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді – Домусчі Л.В.,

за участі секретаря судового засідання – Лисенко А.О.,

розглянувши у судовому засіданні матеріали цивільної справи за скаргою ОСОБА_1 на дії головного державного виконавця Другого Київського відділу державної виконавчої служби у м.Одесі Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції Фішер Віти Валеріївни, стягувач ОСОБА_2 ,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 07.05. 2020 року звернувся до Приморського районного суду м. Одеси зі скаргою на дії головного державного виконавця Другого Київського відділу державної виконавчої служби у м.Одесі Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції Фішер В.В., за якою просить :скасувати розрахунок зі сплати аліментів від 21.04.2020р. за ВП №53505151 та №53505083 з примусового виконання рішення суду №522/14485/15-ц про стягнення аліментів на користь ОСОБА_3 на утримання дітей - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ; зобов`язати державного виконавця провести перерахунок заборгованості по аліментам; скасувати повідомлення про внесення відомостей про боржника до Єдиного реєстру боржників від 21.04.2020р. за даними виконавчими провадженнями;. Виключити відомості про нього з цього реєстру боржників.

В обґрунтування пояснив, що розрахунок заборгованості від 21.04.2020р. він отримав у поштовому відділені лише 02.05.2020р., тому строк подачі скарги він не пропустив. Згідно виконавчого листа №522/14485/15-ц у Другому Київському відділу державної виконавчої служби у м.Одесі Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції перебувають два виконавчих провадження за ВП №53505151 та №53505083 про стягнення з нього аліментів у твердій грошовій сумі по 700 грн. щомісячно . Протягом 2019р. він з`являвся на прийом до державного виконавця та надавав квитанції про оплату аліментів. Проте 03.03.2020р. йому подзвонила державний виконавець ОСОБА_6 та повідомила про наявну у нього заборгованість, проте такої заборгованості не було, на підтвердження чого він надіслав державному виконавцю копії квитанцій за 2019 та 2020р.р. і тому вона не має права перераховувати заборгованість за період, коли виконавчі провадження перебували на виконанні у іншого державного виконавця Кіптікової І.О..

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 12 травня 2020 року, скаргу було залишено без руху. Після усунення недоліків ухвалою суду від 28.05.2020р. провадження по справі відкрито та призначено до розгляду в судовому засіданні на 09.06.2020 року.

05.06.2020р. до суду на електронну пошту надійшов відзив на скаргу від державного виконавця, за яким остання просила відмовити у задоволенні скарги.(ап..с.50-52).

Через неявку скаржника та подання ним клопотання про відкладання судового засідання 09.06.2020 року розгляд справи був відкладений на 09.07.2020 року.

30.06.2020р. до суду надійшов відповідь на відзив (а.с.67-77).

У судове засідання 09.07.2020 року сторони не з`явились, були сповіщені про час та місце розгляд справи належним чином. розгляд справи був відкладений на 14.09.2020р.

Державний виконавець Фішер В.В. 14.09.2020р.оку подала до суду заяву, згідно якої просить справу розглядати за її відсутності та заперечував проти задоволення скарги.

Скаржник та стягував в судове засідання не з`явились, про час і місце судового засідання сповіщались належним чином,. поважність причин своєї неявки суду не повідомив.

У відповідності до ст. 450 ЦПК України, скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються.

Неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Передбачене ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії").

Таким чином, особа, яка добросовісно користується наданими законом процесуальними правами, зобов`язана слідкувати за перебігом розгляду своєї заяви.

Оскільки скаржник, який був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, повторно не з`явились у судове засідання, не надав суду доказів на підтвердження поважності причин неявки в судові засідання, від нього не надходило заяв про розгляд справи за його відсутності, суд вважає, що причини неявки є неповажними та вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Відповідно до ст.268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Крім того, на вимогу зазначених норм процесуального права, датою ухвалення судового рішення, ухваленого за відсутності осіб, які беруть участь у справі, є дата складення повного судового рішення.

У зв`язку з цим, з урахуванням відпустки судді з 21.09.2020 року по 23.09.2020 року, датою складення цього судового рішення є 24.09.2020 року.

Дослідивши матеріали скарги, клопотання про поновлення строку на подання скарги, суд приходить до наступного висновку.

Згідно положення ч. 1, 2 ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язанні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби має відбуватися згідно зі статтею 74 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ст. 447 Цивільного процесуального кодексу України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». (ч. 1 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження»).

Фактично встановлені судом обставини.

20.02.2017 року Приморським районним судом м. Одеси видано виконавчий лист у справі № 522/14485/15-ц про стягнення солідарно з ОСОБА_1 та на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітніх дітей ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі по 700 грн. на кожну дитину до досягнення ними повноліття, за якими відкрито два виконавчих провадження у Другому Київському відділу державної виконавчої служби у м.Одесі Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції № №53505151 та №53505083.

21.04.2020р. головним державним виконавцем Другого Київського відділу державної виконавчої служби у м.Одесі Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції Фішер В. В. складено розрахунок заборгованості по аліментам, з якого вбачається , що встановлено розмір заборгованості на утримання дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 станом на ІНФОРМАЦІЯ_3 у твердій грошовій сумі 5 366,25 грн., А також встановлено розмір заборгованості на утримання дитини ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 станом на ІНФОРМАЦІЯ_3 у твердій грошовій сумі 5 366,25 грн. при цьому з цього розрахунку вбачається, що державний виконавець нарахувала попередню заборгованість по аліментам: на ОСОБА_7 на 01.03.2020р. у сумі 5257,25 грн. та на ОСОБА_8 у сумі 5257,25 грн.

Таким чином, із цього розрахунку вбачається що держаний виконавець врахував надані боржником квитанції. Проте у зв`язку з тим, що обсяг сплаченого ним не дорівнював розміру прожиткового мінімуму для дитини віком від 6 до 18 років, та різниця якої становить 109 грн. на одну дитину, тому на думку суду державний виконавець правильно склав оскаржує мий розрахунок заборгованості.

Відповідно до частин першої та другої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник.

Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ.

Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.

Частиною першою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час винесення державним виконавцем постанов) порядок стягнення аліментів визначається законом.

Законом України від 03 липня 2018 року № 2475-VIII частину першу статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» доповнено абзацом другим, яким передбачено, що виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України. Тобто законодавством передбачений механізм, який надає можливість забезпечити виплату аліментів у розмірі не нижче мінімального гарантованого розміру, передбаченого СК України навіть при наявності постановлених раніше судових рішень про стягнення аліментів у розмірі, нижчому ніж мінімальний гарантований розмір аліментів, встановлений законом на час стягнення.

У постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі      № 6-143цс13 зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним.

Зміна законодавцем мінімального розміру аліментів, які підлягають стягненню з платника аліментів на одну дитину, не є підставою для зміни розміру аліментів відповідно до статті 192 СК України, але є підставою для зміни мінімального розміру аліментів, зазначених у виконавчому листі у процедурі виконання та стягнення аліментів, та враховується під час визначення суми аліментів або заборгованості.

Відповідна правова позиція висловлена Великою палатою Верховного Суду у постанові від 04 березня 2020 року по справі № 682/3112/18.

Зважаючи на викладене, з огляду на те, що суд прийшов до висновку про необґрунтованість скарги у частині скасування розрахунку-заборгованості від 21.04.2020 року, інші вимоги скарги також не підлягають задоволенню, оскільки вони носять похідних характер.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

На підставі викладеного та керуючись 124 Конституції України, ст. 71 Законом України «Про виконавче провадження», ст.ст.2, 4, 10-12, 43, 48, 76, 81, 89, 95, 223, 247, 258, 259, 260, 263, 268, 447, 450-451 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії головного державного виконавця Другого Київського відділу державної виконавчої служби у м.Одесі Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції Фішер Віти Валеріївни, стягувач ОСОБА_2 - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду шляхом подачі в 15 денний строк з дня її проголошення апеляційної скарги.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку на її оскарження, а в разі її оскарження - після розгляду справи апеляційним судом, якщо вона не буде скасована.

Повний текст ухвали суду складено 24.09.2020 року.

Суддя Приморського районного

суду м. Одеси Домусчі Л.В.