Ленінський районний суд м.Полтави

Справа № 553/3090/17

Провадження № 2/553/23/2020

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

15.09.2020м. Полтава

Ленінський районний суд м. Полтави в складі:

головуючої судді Крючко Н.І.,

при секретарі Заяц А.В., Камуз Я.М., Конновій Є.В., Іжик А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Подільська районна у м. Полтаві рада про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,-

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Подільська районна у м. Полтаві рада про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, в якому просив усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні земельною ділянкою, що розташована у АДРЕСА_1 шляхом зобов`язання ОСОБА_2 відновити межі земельної ділянки відповідно до рішення Ленінського районного народного суду м. Полтави від 04.03.1988 року, стягнути судові витрати.

Ухвалою суду від 27 листопада 2017 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків.

Згідно ухвали суду від 09 січня 2018 року відкрито загальне позовне провадження, призначено справу до підготовчого провадження.

В ході підготовчого провадження, стороною відповідача 30 січня 2018 року подано відзив на позовну заяву.

При цьому, 05 лютого 2018 року позивачем подано відповідь на відзив на позовну заяву.

Згідно ухвали суду від 09 лютого 2018 року закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою суду від 15 листопада 2018 року провадження у справі зупинено, призначено судову земельно - технічну експертизу.

09 квітня 2019 року на адресу суду надійшов висновок № 2208 від 18.03.2019 року судової земельно - технічної експертизи.

Ухвалою суду від 15 квітня 2019 року поновлено провадження у справі, призначено справу до судового розгляду.

05 червня 2019 року позивачем ОСОБА_1 подано заяву про уточнення позовних вимог, в якій позивач просив усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні земельної ділянки, що розташована у АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання ОСОБА_2 відновити межі земельної ділянки згідно рішення Ленінського районного народного суду м. Полтави від 04.03.1988 року, у відповідності до висновку судової земельно - технічної експертизи № 2208 від 18.03.2019 року та додатку №6 (варіант порядку користування земельною ділянкою).

Згідно ухвали суду від 21 жовтня 2019 року призначено повторну судову земельно -технічну експертизу, провадження у справі зупинено.

27 січня 2020 року на адресу суду надійшов висновок експерта № 2061 від 09.12.2019 року додаткової судової земельно - технічної експертизи.

Згідно ухвали суду від 30.01.2020 року, поновлено провадження у справі, призначено до судового розгляду.

В судове засідання, призначене на 15 вересня 2020 року, позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Якуненко О.В. не з`явились. При цьому, представником позивача - адвокатом Якуненко О.В. подано на адресу суду клопотання про перенесення слухання справи в зв`язку з зайнятістю останнього в іншому судовому засіданні у Новосанжарському районному суді Полтавської області. Вказану причину неявки суд визнає не поважною та такою, яка спрямована на умисне затягування розгляду справи безпосередньо зі сторони позивача у справі, за наступних підстав. В судовому засіданні від 03 серпня 2020 року саме за клопотанням представника позивача ОСОБА_3 по слуханню справи було оголошено перерву для укладення мирової угоди та виклику безпосередньо сторін у судове засідання, визнавши їх явку обов`язковою, при цьому дату наступного судового засідання - 15 вересня 2020 року, було заздалегідь погоджено безпосередньо з представником позивача. Крім того з тексту самого клопотання вбачається, що першочергово за часом призначення справ до розгляду призначена саме дана справа: на 13 год. 00 хв., і тільки на 13 год. 15 хв. було призначено справу у Новосанжарському районному суді Полтавської області, що вказує про необгрутовану вибірковість підходу участі останнього в судових засіданнях, призначених на одну і ту ж дату. З тексту даного клопотання також вбачається, що вказана адвокатом справа №542/1677/19 в провадженнні Новосанжарського районного суду Полтавської області перебуває нна розгляді в суді з 2019 року, тоді як дана справа перебуває в суді з 2017 року, що не може бути не відомо останньому, як представнику сторін , та є беззаперечним фактом, який вказує на пріоритетність розгляду саме даної справи по відношенню до інших справ, що надйшла в провадженння суду значно пізніше. Таким чином, враховуючи тривалі строки розгляду даної справи в суді, попереднє погодження з усіма учасниками процесу дати судового засідання та завчасне призначення даної справи з 03.08.2020 року на 15.09.2020 року, з обов`язковим викликом сторін у вказане судове засіданння, суд вважає вказане клопотання про відкладення даного судового засідання, подане адвокатом Якуненко О.В., таким, що вказує на зловживання останнім своїми процесуальними правами з вище вказаних судом обставин та його необгруртованість за своїм змістом.

Таким чином суд вважає за можливе проводити судове засідання у відсутність позивача та його представника, котрі були належним чином повідомлені про час та дату судового розгяду у даній справі.

В ході судового розгляду справи позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_3 позовні вимоги підтримували та наполягали на їх задоволенні.

В судовому засідання відповідач ОСОБА_2 та його представник - адвокат Кулішов В.П. позовні вимоги не визнали в повному обсязі та прохали відмовити в їх задоволенні за безпідставністю.

Представник третьої особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Подільської районної у м. Полтаві ради в судове засідання не з`явився, але надав на адресу суду заяву, в якій прохав проводити судовий розгляд справи у відсутність їх представника, при вирішенні спору покладались на розсуд суду.

Суд, вислухавши в ході судового розгляду справи сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, вважає позов ОСОБА_1 таким, що не підлягає до задоволення за наступних обставин.

Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.3 ст. 200 ЦПК України визначено, що за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Отже суд розглядає справу за наявними у справі доказами, які надані сторонами.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником 12/25 часини садиби по АДРЕСА_1 , у відповідності до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 02.04.1998 року.

Відповідно до рішення виконкому Ленінської районної ради депутатів Трудящих м. Полтави № 329 від 25.10.1955 року представник Управління головного архітектора м. Полтави 09.12.1955 року проведено відвід садибної ділянки, що у АДРЕСА_1 , загальною площею 550 кв.м., під індивідуальне житлове будівництво забудовнику ОСОБА_4 .

Так, згідно договору купівлі - продажу від 13.10.1982 року, відповідач ОСОБА_2 придбав у ОСОБА_4 13/25 часини будинку з частиною надвірних будівель, що знаходяться у АДРЕСА_1 (колишня назва АДРЕСА_1 ) на земельній ділянці площею 550 кв.м. та складається в цілому з будинку літ. «А-1» загальною жилою площею 550 кв.м. та складається в цілому з будинку літ. «А-1» загальною жилою площею 41,70 кв.м., сараїв «Б», «Д», уборної «Г», «д 1» та огорожі «№1». У відповідності до даного договору в користування відповідача за договором перейшли : кімната 2-5 площею 15,6 кв.м., кімната 2-4 площею 3,3 кв.м., кухня 2-3 площею 6,0 кв.м., веранда ІІІ площею 6,5 кв.м., кладова ІУ площею 1,4 кв.м., сарай «Б», уборна «Г». В загальному користуванні огорожа №1. Даний правоустановчий документ зареєстровано 18.10.1982 року у Полтавському міжміському бюро технічної інвентаризації за №73 у реєстровій книзі №60 .

В обґрунтування позовних вимог позивачем вказувалось про те, що Ленінським районним народним судом м. Полтави розглядалась справа за за позовом ОСОБА_5 , який доводився батьком позивачу до ОСОБА_2 про визначення порядку користування земельною ділянкою, рішення від 04.08.1988 року. В ході розгляду даної справи було проведено технічну експертизу від 15.12.1987 року, якою визначено порядок користування спірною земельною ділянкою. Зокрема, « в фактическом пользовании ОСОБА_6 находится земельный участок площадью 270 кв.м. Как показано на схеме синим цветом. Вьезд отдельный с проезда. В фактическом пользовании ОСОБА_7 находится земельный участок площадью 280 кв.м., показано на схеме зеленым цветом. Вьед отдельный с улицы Красноградское шоссе». На підставі даного висновку, та зазначених обставин, позивачем вказувалось в позові про те, що відповідачем створено перешкоди у користуванні земельною ділянкою, шляхом здійснення користування земельною ділянкою площею 10,8 кв.м., яка не налажить відповідачу та не відповідає визначеному та встановленому з наведених вище підстав порядку користування земельною ділянкою.

Дана позиція сторони позивача є такою, що не відповідає дійсним обставинам справи та спростовується за наступних підстав.

Згідно із ч.1 ст.88 ЗК України, володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку.

Відповідно до ч. 4 статті 88 ЗК України учасник спільної часткової власності на земельну ділянку має право на отримання в його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру належної йому частки.

Відповідно до статті 103 ЗК України, зазначено, що власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей.

У відповідності до ч.1 ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ч.1 ст.317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Відповідно до ч. 1 ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб з визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Частиною першою статті 364 ЦК України передбачено, що співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

У відповідності до ст.392 ЦК України,власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Так, у відповідності до технічної експертизи від 15.12.1987 року, визначено порядок користування земельною ділянкою, яка не розроблена, оскільки домоволодіння перебуває у спільній частковій власності.

Згідно рішення Апеляційного суду Полтавської області від 14 травня 2013 року, здійснено поділ в натурі домоволодіння, розташованого у АДРЕСА_1 , відповідно до фактичного користування, між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Визнано за ОСОБА_2 право власності на частину домоволодіння, розташованого у АДРЕСА_1 , яка складається з: у житловому будинку літ. «А-1»: тамбур І площею 2,6 кв.м., передпокій 2-1 площею 10,5 кв.м., ванна 2-2 площею 3,5 кв.м., кухня 2-3 площею 6,0 кв.м., кімната 2-4 площею 3,3 кв.м., кімната 2-5 площею 15,6 кв.м., кімната 2-6 площею 8,5 кв.м., кухня 2-7 площею 7,5 кв.м., кладова 2-8 площею 2,2 кв.м., всього загальною площею 59,7 кв.м., сарай літ. «К», гараж літ. «К1», вбиральня літ. «М», як на самостійного об`єкту права власності.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на частину домоволодіння, розташованого у АДРЕСА_1 , яка складається: у житловому будинку літ. А-1: сіни 1-1 площею 3,0 кв.м., ванна 1-2 площею 3,2, кв.м., кузня 1-3 площею 6,9 кв.м., передпокій 1-4 площею 8,1 кв.м.., кімната 1-5 площею 18,2 кв.м., кімната 1-6 площею 8,4 кв.м., всього загальної площі 47,8 кв.м., сарай літ. «Д», сарай літ. «В», погріб літ «д», вбиральня літ. «д1», навіс «Е», як на самостійний об`єкт права власності.

Огорожу №1 та трубопровід №2 залишено у спільній частковій власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

В ході судового розгляду справи стороною відповідача вказувалось про те, що ним рішення апеляційної інстанції від 14 травня 2013 року виконано, здійснено поділ в натурі домоволодіння, відповідно до фактичного користування, в результаті чого відповідач ОСОБА_2 має у своїй власності окрему одиницю, якій присвоєно окрему адресу: АДРЕСА_1 . При цьому, позивачем дане рішення суду не виконано в частині реєстрації свого домоволодіння, як самостійного об`єкту права власності.

Законодавцем визначено, поняття преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються наступні умови:

- обставина встановлена судовим рішення.

При цьому слід мати на увазі, що відповідно до ч. 1 ст. 208 ЦПК судові рішення викладаються у двох формах: у формі ухвали і у формі рішення. Тому преюдиційне значення мають обставини, встановлені як рішенням, так і ухвалою суду. Обставини, встановлені рішеннями інших органів, потребують доказування на загальних підставах;

- судове рішення набрало законної сили;

- у справі беруть участь ті ж особи, які брали участь у попередній справі. Пленум ВС України у п. 7 постанови N 14 від 18.12.2009 р. наголошує, що особи, які не брали участь у цивільній, господарській чи адміністративній справі, в якій судом ухвалене відповідне судове рішення, мають право при розгляді іншої справи за їх участю оспорювати обставини, встановлені цим судовим рішенням. У такому випадку суд ухвалює рішення на основі досліджених у судовому засіданні доказів. Тобто якщо у справі беруть участь нові особи, то преюдиційний характер рішення втрачається. Тому не можуть мати преюдиційного значення рішення суду в тотожних за фабулою справах, але за позовом іншого позивача або за участю додаткового співвідповідача. Тому, якщо сторона хоче обійти цю норму, вона може це зробити шляхом залучення у процес додаткового відповідача або третьої особи.

Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені невірно. Таким чином законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.

Таким чином, з наведених вище обставин судом встановлено, що рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 14 травня 2013 рок здійснено поділ в натурі домоволодіння, розташованого у АДРЕСА_1 , відповідно до фактичного користування, між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та більше того, відповідачем виконано дане рішення шляхом реєстрації даного рішення у відповідних органах та отримання права власності на самостійний об`єкт нерухомості з присвоєнням адреси, у повному його розумінні, у відповідності до ст. 16 ЦК України, дані обставини мають преюдиційне значення та доказуванню, а тим більше тлумаченню, не підлягають.

У відповідності до Постанови Ленінського районного суду м. Полтави від 17 липня 2017 року у справі № 553/3520/15-а за позовом ОСОБА_1 до Ленінської районної у м. Полтаві ради, третя особа: ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення Ленінської районної у м. Полтаві ради шостого скликання сорок восьмої сесії «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок» від 09.04.2015 року в частині надання ОСОБА_2 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 338 кв.м., для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 , згідно з кадастровим планом виготовленим ФОП « ОСОБА_8 » із складу земель житлової і громадської забудови міста - у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Згідно ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2017 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишено без задоволення, Постанову Ленінського районного суду м. Полтави від 17 липня 2017 - залишено без змін.

Таким чином, суд приходить до висновку, що домоволодіння у АДРЕСА_1 , поділене між сторонами у справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в натурі, останньому присвоєно окрему адресу, на підставі Рішення Апеляційного суду Полтавської області від 14 травня 2013 року, яким здійснено поділ в натурі домоволодіння відповідно до фактичного користування.

Більше того, як встановлено судом вище, дане рішення набрало законної сили та виконано ОСОБА_9 - виділеній ОСОБА_2 частині домоволодіння присвоєно окрему адресу - АДРЕСА_1 .

Відповідно до статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Дані обставини по своїй юридичній природі носять преюдиційний характер та доказуванню не підлягають, а сама позиція позивача в ході судового розгляду та наведення останнім підстав для звернення до суду з вказаним позовом базується на невизнанні ним даних фактів та в такий спосіб створення штучних обставин, які порушують права та інтересів відповідача у справі.

В ході судового розгляду справи стороною позивача вказувалось про те, що на даний час земельна ділянка під домоволодінням ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до цього часу перебуває у спільному користуванні. Вказані твердження суд визнає неспроможними за наступних підстав.

Судом встановлено, що земельна ділянка між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 фактично розподілена, кожен з власників користується відповідною частиною, яка огороджена.

Так, у відповідності до довідки Управління Держгеокадастру у м. Полтаві Полтавської області від 20.01.2016 року, у користуванні ОСОБА_2 перебуває земельна ділянка площею 338 кв.м., у відповідності до даної довідки, вбачається, що збільшення земельної ділянки ОСОБА_2 відбулось за рахунок земель комунальної власності (землі запасу) ( т.1 а.с.83).

Даний доказ суд визнає належним та допустимим і таким, що спростовує твердження позивача про те, що розмір земельної ділянки, яка перебуває у користуванні ОСОБА_2 , збільшений за рахунок земельної ділянки ОСОБА_1 .. При цьому, судом встановлено, що до цього часу позивач право користування та право власності на землю, у порядку встановленому законом порядку, не оформив.

Відповідно до даних, що містяться у правовстановчих документах сторін, домоволодіння розташоване на земельній ділянці загальною площею 550 кв.м., яка відповідно до довідки ПП ПБТІ «Інвентаризатор» №4973 від 07.03.2013 року, виділена на підставі рішення Ленінського районної ради народних депутатів трудящих №387 від 20.12.1955 року, за домоволодінням рахується також лишок землі площею 50 кв.м..

Порядок користування земельною ділянкою площею 550 кв.м., визначено рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 04.03.1988 року, яким виділено в користування земельну ділянку площею 270 кв.м., яка на схемі варіанту №1 висновку технічної експертизи від 15.12.1987 року зафарбована синім кольором, а ОСОБА_2 земельну ділянку площею 280 кв.м., яка на схемі варіанту №1 висновку технічної експертизи від 15.12.1987 року зафарбована зеленим кольором.

Судом встановлено, що дане рішення суду було виконано сторонами, визначено порядок користування земельною ділянкою встановлений на місцевості та ці обставини визнавались сторонами.

Слід звернути увагу на ту обставину, що рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 02 квітня 2014 року встановлено, що за домоволодінням закріплено земельну ділянку площею 550 кв.м., порядок користування даною земельною ділянкою визначений рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 04.03.1988 року, при цьому на даний час розмір даної земельної ділянки збільшений та становить 626 кв.м..

При цьому, згідно висновку судової земельно - технічної експертизи № 1051 від 30.12.2013 року, виконаного судовим експертом Полтавського відділення Харківського НДІ судових експертиз ім. засл. пров. Бокаріуса, площа земельної ділянки становить 626 кв.м. у користуванні ОСОБА_2 перебуває частина цієї ділянки площею 335,1 кв.м., у ОСОБА_1 - площею 290,9 кв.м.. Даним висновком експертом визначено, що площа земельної ділянки, якою користується кожен з співвласників домоволодіння, збільшилася порівняно з площею земельної ділянки, яка виділялась у користування за рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 04.03.1988 року. В даному висновку зазначено, що межі земельних ділянок не змінювалися поза як вона з трьох сторін обмежена територіями інших домоволодінь, розбіжності у розмірі земельної ділянки можуть бути пов`язані виключно з більш точними замірами, ніж це робилось в 1988 році. За даним домоволодінням тривалий час рахувались лишки земельної ділянки площею 50 кв.м..

В ході судового розгляду справи було проведено судову земельно - технічну експертизу № 2208 від 18.03.2019 року, якою визначено, що згідно кадастрового плану, виконаного ФОП ОСОБА_10 , у 2019 році у фактичному користуванні співвласників домоволодіння знаходиться земельна ділянка площею 547 кв.м., що на 3 кв.м. менше площі, яка виділялася рішенням Ленінського райнарсуду м. Полтави від 04.03.1988 року.

З 547 кв.м. земельної ділянки, у фактичному користуванні ОСОБА_1 знаходиться земельна ділянка площею 256 кв.м., у фактичному користуванні ОСОБА_2 знаходиться земельна ділянка площею 291 кв.м. (Додаток №5).

У даному висновку зазначено, що фактичний порядок користування земельною ділянкою не відповідає порядку користування , що встановлений рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 04.03.1988 року. Не відповідність полягає в тому, що площа земельної ділянки ОСОБА_1 зменшилася на 14,0 кв.м., а площа земельної ділянки ОСОБА_2 збільшилася на 11,0 кв.м..

Експертом вказано, що запропонувати варіанти розподілу земельної ділянки, якарозташована у АДРЕСА_2 ), загальною площею 550 кв.м., у відповідності до порядку користування встановленому рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 04.03.1988 року не можливо.

Виходячи з фактичної забудови та площі земельної ділянки, враховуючи вимоги п. 6.1.41 ДБН Б2.2-12:2018, на розгляд суду запропоновано варіант порядку користування земельною ділянкою по АДРЕСА_2 , максимально приближеними площами земельних ділянок, що зазначені в рішенні Ленінського районного суду м. Полтави від 04.03.1988 року( Додаток №6).

Встановити порядок користування земельною ділянкою площею 624 кв.м. між сусідами по домоволодінню, які є самостійними об`єктами права власності, мають окрему адресу, можливо при умові надання дозволу органами місцевого самоврядування на використання або приватизацію земельної ділянки, що знаходиться в межах червоних ліній вулиці.

Таким чином, приймаючи даний висновок, суд приходить до висновку, що для встановлення порядку користування вказаною земельною ділянкою необхідними умовами є: 1) особи повинні бути сусідами по домоволодінню, які є саме самостійними об`єктами права власності; 2) об`єкти права власності, мають окрему адресу; 3) при умові надання дозволу органами місцевого самоврядування на використання або приватизацію земельної ділянки, що знаходиться в межах чорних ліній вулиці.

Суд приходить до переконливого висновку, що порядок користування нею не може бути встановлений між сторонами у справі, оскільки позивачем не зареєстроване право власності на окрему одиницю нерухомого майна частини домоволодіннядо цього часу та його майно перебуває у спільній частковій власності.

При цьому, даним висновком встановлено, що фактичний порядок користування земельною ділянкою не відповідає порядку користування, що встановлений рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 04.03.1988 року. Така невідповідність полягає в тому, що площа земельної ділянки ОСОБА_1 зменшилася на 14,0 кв.м., а площа земельної ділянки ОСОБА_2 збільшилася на 11,0 кв.м.. При цьому, висновки наведені у даному висновку експерта № 2208 від 18.03.2019 року, є суперечливими, оскільки по-перше: експертом наведено висновок щодо порядку користування, який повинен мати ряд умов у даній справі, в тому числі домоволодіння повинні бути самостійними об`єктами права власності, в подальшому судовий експерт не зазначає, за рахунок якої саме земельної ділянки зменшилася земельна ділянка ОСОБА_1 , а у ОСОБА_2 збільшилася. З аналізу висновків наведених експертом, суд приходить до висновку, що експерт при складанні експертного висновку проводив лише матиматичне обчислення площі, але при цьому не вказує, що на 338 кв.м. у ОСОБА_2 мається дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки, а у позивача відсутні будь-які дозволи органу місцевого самоврядування та відсутні докази погодження меж із іншими його сусідніми землекористувачами або землевласниками, що не виключає зменшення земельної ділянки ОСОБА_1 за рахунок інших сусідів.

Дана неузгодженість висновку експерта з фактичними обставинами справи, була визнана безпосередньо стороною позивача шляхом подання клопотання про уточнення підстав позовних вимог та долучення матеріалів, обґрунтовуючи вказане клопотання висновком експерта додаткової судової земельно - технічної експертизи № 2061, яке було подано представником позивача ОСОБА_1 - адвокатом Якуненко О.В. на стадії судового розгляду справи, в порушення ст.ст. 83,182 ЦПК України, що не може бути прийнято судом до розгляду, про що було доведено стороні позивача в судовому засіданні від 03 серпня 2020 року, де за результатами вирішення якого представником позивача ОСОБА_1 - адвокатом Якуненко О.В. заявлено клопотання про вирішення позову мирним шляхом.

Так, експертом у висновку додаткової земельно - технічної експертизи № 2061 від 09.12.2019 року, надано тим же експертом протилежні висновки зазначені у висновку № 2208 від 18.03.2019 року, зазначивши, що площа земельної ділянки ОСОБА_1 зменшилася на 14 кв.м., а площа земельної ділянки ОСОБА_11 збільшилася на 11,0 кв.м., в порівнянні з площами, які виділялися співвласникам домоволодіння рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 04.03.1988 року, в результаті наступного:

-внаслідок невідповідності фактичної лінії розподілу земельної ділянки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з лінією розподілу даної земельної ділянки відповідно до схеми до варіанту №1 «Заключення технічної експертизи від 15.12.1987 року»;

- по причині зміни конфігурації фактичної лінії межі земельної ділянки зі сторони проїзду;

- внаслідок складання кадастрового плану земельної ділянки із застосуванням точних методів вимірювання земельних ділянок співвласників домоволодіння та використання спеціальних приладів при визначенні фактичних розмірів меж та площ земельних ділянок, в порівнянні з кресленням схеми до варіанту №1"Заключення технічної експертизи» від 15.12.1987 року.

Таким чином, вказані висновки експертизи суд визнає неналежними доказами з огляду на їх суперечдивість як між собою так і по відношенню до матераілів справи та зібраних судом доказів.

Крім того сталість та незмінність спірної межі між вказаними частинами домоволодіння підтвердили в судовому засіданні і самі сторони як ОСОБА_1 так і ОСОБА_2 , що вказує про відсутність спору між ними з даного питанння, а також про тривалий добровільний фактичний порядок користуванняданою земельною ділянкою між ними, який був установлений, ще попередніми співвласниками.

Дані виснвоки суду підтверджуються і наданими стороною позивача фото, на яких забражена саме розмежовуюча споруда (паркан) на спірній межі котра не містить ознак її умисного зміщення, переміщення, демонтажу чи знищенню стосовно місця її розташування на земельній ділянці.

Таким чином, факт вчинення відповідачем перешкод у користуванні земельною ділянкою не доведений позивачем в установленому законом порядку належними і допустимими доказами у даній справі.

Разом з цим, розглядаючи доводи сторони відповідача щодо пропуску позивачем ОСОБА_1 строку позовної давності на звернення до суду, оскільки підстави для звернення до суду з вказаним позовом, як вказувалось заявником були відомі позивачу ще у 2013 році, суд приходить до наступного висновку.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) - тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України, згідно частин першої та п`ятої якої перебіг позовної давності (як загальної так і спеціальної) починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчать про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку (частина перша статті 264 ЦК України).

Як вбачається предметом даного спору є порядок користування земельною длінякою між сторонами у справі, але підставою для звернення до суду з вказаним позовом є не відповідність фактичного порядку користування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 земельною ділянкою, які склались, відповідно до висновку технічної експертизи від 15.12.1987 року та висновків рішення Ленінського районного народного суду м. Полтави від 04.03.1988 року, за результатами ухвалення 02 жовтня 2017 року Харківським апеляційним адміністративним судом постанови та, що стало підставою для звернення ОСОБА_12 24 листопада 2017 року з даним позовом.

За вказаних обставин доводи відповідача щодо застосування позовної давності є необґрунтованими та не підлягають до задоволення.

З огляду на вищезазначене, виходячи з принципу диспозитивності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними та необґрунтованими.

З врахуванням висновку суду, про безпідставність заявлених вимог ОСОБА_1 заявлена вимога позивачем про стягнення судових витрат з відповідача не підлягає задоволенню шляхом стягнення з відповідача по справі.

Поряд з цим, відповідачем ОСОБА_2 подано заяву про стягнення судових витрат - витрат на правничу допомогу у розмірі 5000 грн.

Судом встановлено, що 24 січня 2018 року між адвокатом Кулішовим В.П. та відповідачем у справі ОСОБА_2 було укладено угоду на надання правової допомоги, що підтверджується ордером, який міститься матеріалах справи.

Суду стороною відповідача не надано розрахунку витрат на правничу допомогу, та обсягу виконаної правової допомоги адвокатом.

Статтею 137 ЦПК України визначено поняття витрат на правничу допомогу та порядок їх відшкодування, у відповідності до якої витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

2. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

3. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

4. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

5. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

6. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

7. Витрати фізичних осіб, пов`язані з оплатою професійної правничої допомоги при розгляді судом справ про оголошення померлою фізичної особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку, або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, несуть юридичні особи, на території яких мав місце нещасний випадок внаслідок таких надзвичайних ситуацій.

Приймаючи до уваги положення ст. 137 ЦПК України та зважаючи на фактичні обставини справи, суд приходить до висновку про безпідставність даних вимог, так як вони прямо суперечать порядку заявлення стороною на відшкодування, оскільки, відповідачем не надано орієнтованого розрахунку суми судових витрат, лише зазначена сума 5000 грн., яка жодним доказом не доведена.

Більше того, позивачем не надано, у відповідності до ст. 137 ЦПК України, детального опису видів наданої правової допомоги адвокатом Кулішовим В.П. з метою визначення співмірності та обґрунтованості заявлених вимог, що вказує про їх недоведність.

На підставі викладеного, керуючись ст. 16, 260, 261, 317, 355, 356, 364 ЦК України, ст.ст. 88,103 Земельного Кодексу України, ст.ст. 4, 12,13, 81,83 141, 182, 264-265, 279 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Подільська районна у м. Полтаві рада про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою - відмовити за безпідставністю та недоведеністю.

В задоволенні заяви відповідача ОСОБА_2 про відшкодування судових витрат у вигляді витрат на правову допомогу - відмовити за недоведеністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Полтавського апеляційного суду через Ленінський районний суд м. Полтави протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Ленінського районного суду м. ПолтавиН. І. Крючко