ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/5946/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2020 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого-судді Коморного О.І., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області та зобов`язання вчинити дії.

Обставини справи.

До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо не складення подання до Управління Державної казначейської служби України у Галицькому районі м. Львова, Львівської області про повернення ОСОБА_1 , помилково сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування у сумі 8 098,76 грн;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області сформувати подання до Управління Державної казначейської служби України у Галицькому районі м. Львова Львівської області про повернення ОСОБА_1 , збору на обов`язкове державне пенсійне страхування у сумі 8 098,76 грн;

Позовні вимоги мотивовані тим, що під час укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна позивач сплатив 8 098,76 грн збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1% від його вартості, хоча був звільнений від його сплати на підставі п. 9 ст. 1 Закону України "Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування". Позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про повернення помилково сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна, однак відповідачем відмовлено у задоволенні таких вимог.

Ухвалою суду від 30 липня 2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач позов не визнав, долучив до матеріалів справи відзив на позовну заяву в якому зазначив, що громадяни, які придбавають житло вперше, звільняються від сплати збору на підставі закону, а не за рішенням органу Пенсійного фонду, тому питання звільнення від сплати збору повинно з`ясовуватись при нотаріальному оформленні цивільно-правового договору. Крім того, Головне управління Пенсійного фонду України не володіє інформацією щодо прав власності на нерухоме майно, тому не відомо чи придбавалося таке вперше. Просить у задоволенні позовних вимог відмовити.

Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Оскільки відсутні клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Суд всебічно і повно з`ясував всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та

встановив:

13.08.2018 між ТзОВ «ВОРКБУД» та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири, яка знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 Договір посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Шафран Р. І (а.с.1516).

До Державного реєстру речових прав на нерухоме майно фізичної особи ОСОБА_2 внесено запис № 27897149 від 13.09.2018 про державну реєстрацію прав на вказаний об`єкт (а.с.19).

Відповідно до квитанції № від 13.09.2018 позивач до бюджету Галицького району м. Львова сплачено збір з операцій придбання нерухомого майна в розмірі 1% вартості майна в сумі 8 098,76 грн (а.с.14).

Позивач 26.06.2020 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою, в якій просив повернути безпідставно сплачений ним збір у розмірі 1% від вартості квартири.

Відповідачем надано відповідь листом від 08.07.2020, якою відмовлено в задоволенні заяви, оскільки пенсійний фонд не володіє інформацією щодо прав власності на нерухоме майно та не наділений повноваженнями визначати осіб, які придбали нерухоме майно вперше (а.с.2122).

При прийнятті рішення суд керувався наступним.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Однією із основних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 2 КАС України є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 9 ст. 1 Закону України "Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування" платниками збору на обов`язкове пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше. Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об`єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України.

Пунктом 8 ч. 1 ст. 2 цього ж Закону передбачено, що об`єктом оподаткування для платників збору, визначених п. 9 ст. 1 цього Закону є вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна.

Питання сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій згідно із Законом України "Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування" врегульовано Порядком сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1740 від 03.11.1998 (далі - Порядок).

Згідно з абз. 1 п. 151 Порядку збір на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

Відповідно до п. 153 Порядку нотаріальне посвідчення або реєстрація на біржі договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.

З аналізу наведених норм слідує, що із загального правила про обов`язковість сплати збору при придбанні нерухомого майна законодавцем встановлено винятки для громадян, які придбавають житло і перебувають на черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

Судом встановлено, що факт придбання позивачем нерухомого майна вперше підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) (а.с.19).

Так, процедура повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії, визначена Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787 (далі - Порядок № 787).

Пунктом 5 Порядку № 787 передбачено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили. Подання на повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної фіскальної служби України) подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку. Подання за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.

Відповідно до пп. 2 п. 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 215 від 15.04.2015, Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, відкритого у Національному банку, зокрема, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.

Таким чином, оскільки повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а таким органом є Пенсійний фонд України, то саме на Управління ПФ України покладено обов`язок щодо формування та надання до органів Державної казначейської служби подання про повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.

Будьяких належних та допустимих доказів, які б спростовували твердження позивача про придбання ним житла вперше та свідчили б про відсутність у нього права на звільнення від сплати збору, відповідачем не надано.

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що в Україні відсутні механізми перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала нерухомість.

Вказане питання було предметом звернення Пенсійного фонду України до Конституційного Суду України про надання тлумачення терміну "придбавають житло вперше", що міститься у п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування", визначивши коло осіб, яких необхідно вважати такими, що придбавають житло вперше.

Ухвалою Конституційного Суду України №29у/2000 від 23.03.2000 відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі через відсутність у Пенсійного фонду України права на конституційне подання та непідвідомчість Конституційному Суду України питання, порушеного у поданні.

За відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава в особі Пенсійного фонду України як уповноваженого суб`єкта владних повноважень зобов`язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов`язана сплачувати збір на обов`язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше. Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.

Відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та позбавлення можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень встановити придбання квартир конкретною особою вперше не може ставитись в провину особі, оскільки невизначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може призводити до порушення чи обмеження прав громадян, які наділені такими правами.

Відповідно до ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

При цьому, суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішеннях у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (PincovdandPine v. The Czech Republic), "Ґаші проти Хорватії" (Gashiv. Croatia), "Трго проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), щодо застосування принципу "належного урядування", згідно якого державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будьякої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Оскільки саме держава не виконала свій обов`язок запровадити внутрішню процедуру встановлення факту придбання нерухомого майна вперше, що сприяло б юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси особи, то негативні наслідки вказаної бездіяльності мають покладатися саме на державу.

Таким чином, покликання на неможливість перевірки інформації щодо придбання квартири конкретною особою вперше, як на підставу для відмови позивачу в поверненні помилково сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна є необґрунтованими.

З огляду на наведене, суд зазначає про наявність правових підстав для зобов`язання відповідача звернутися з відповідним поданням до органу Державної казначейської служби України щодо повернення помилково сплаченого позивачу збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна в розмірі 8 098,76 грн.

Суд при вирішенні справи враховує аналогічну правову позицію, викладену Верховним Судом, зокрема у постановах від 30.01.2018 у справі № 819/1498/17 (адміністративне провадження № К/9901/412/17), від 31.01.2018 у справі № 819/1667/17 (адміністративне провадження № К/9901/400/17), 20.03.2018 у справі № 819/1249/17 (адміністративне провадження № К/9901/396/17), від 19.06.2018 у справі № 607/14722/16а (адміністративне провадження № К/9901/45763/18), від 13.12.2018 у справі № 813/969/17 (адміністративне провадження № К/9901/30016/18).

Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З врахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позивач дійсно 13.09.2018. вперше придбав квартиру АДРЕСА_2 , за договором купівлі-продажу квартири від 13.09.2018, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . при оформленні документів безпідставно сплатив збір на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна в сумі 8 098,76 грн, згідно квитанції №ПН5572 від 13.09.2018.

З урахуванням вищевикладеного, адміністративний позов в цій частині належить задовольнити.

Судові витрати згідно з ч.1 ст.132 КАС України складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, згідно з ч.3 ст.132 КАС України належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ч.ч.1-2 ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з ч.ч.3-4 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч.ч.5-7 ст.134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного суду у Постанові від 04.02.2020 справа №280/1765/19 http://reyestr.court.gov.ua/Review/87388337 зазначив, що: «Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат...". Документи, які слід надати на підтвердження надання правової допомоги: копію договору про надання юридичних послуг та копію додаткової угоди до договору; копію рахунку, виставленого позивачу за надані юридичні послуги на суму 5000 грн.; копію квитанції на підтвердження оплати наданих адвокатських послуг; копію акта виконаних робіт (наданих послуг).»

Відповідно до практики ЄСПЛ, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Суд звертає увагу, що відповідно до ч. 2 та ч. 8 ст. 79 КАС України, позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом із поданням позовної заяви. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Матеріали позовної заяви надійшли до суду 28.07.2020, що підтверджується даними реєстрації на вхідному штампі.

На підтвердження понесених судових витрат на правничу допомогу, суду разом з позовом не надано жодного доказу і у позовній заяві не зазначено про неможливість такі подати, хоча договір про надання правової допомоги датований 18.11.2019

Згідно з частиною 10 статті 79 КАС України, докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не визначено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду з використанням Єдиної судової інформаційнотелекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.

Відповідно до частини 9 статті 79 КАС України, копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

Відповідно до ч.5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч.6 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої статті 134 суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч. 7 ст. 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

До поданого клопотання про розподіл судових витрат не подано доказів надсилання (надання) відповідачеві таких документів (договору, акта про надання правової допомоги, рахункуфактури, квитанції до прибуткового ордеру) на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу, чим позивачем позбавлено відповідача можливості подати заперечення проти таких витрат на правничу допомогу стосовно їх виду, розміру тощо.

Оскільки позивач не надав відповідачеві доказів понесення витрат на правову допомогу, відповідач про такі витрати не знає та не може подати клопотання про зменшення їх розміру, а тим більше довести їх не співмірність.

Як наслідок суд також не може вирішити питання про співмірність витрат позивача на правову допомогу в сумі 4500 грн. задля повернення зайво сплаченого до бюджету збору в сумі 8098,76 грн.

КАС України не покладає на суд обов`язку направляти іншій стороні докази понесення позивачем судових витрат, такий обов`язок відповідно до ч.9 ст. 79 КАС України - покладено на позивача.

Відповідно до частин дев`ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Враховуючи наведені обставини, оскільки позивачем не надано доказів надсилання (надання) відповідачеві доказів на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу, суд відповідно до імперативної норми частини 9 статті 79 КАС України не бере до уваги докази на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу, що надані суду всупереч вимог статті 79 КАС України.

З огляду на викладене та встановлені судом фактичні обставини справи, беручи до уваги положення КАС України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача витрат позивача в сумі 4500 грн за надання правової допомоги у даній адміністративній справі згідно поданого клопотання від 09.09.2020 про розподіл судових витрат.

Судові витрати у вигляді судового збору відповідно до ст. 139 КАС України належить стягнути на користь позивача з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, за рахунок бюджетних асигнувань в сумі 840,80.

Керуючись ст.ст. 2, 810, 14, 7279, 90, 132, 241246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в :

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у наданні подання до Управління Державної казначейської служби України у Галицькому районі м. Львова Львівської області про повернення ОСОБА_1 помилково сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування у сумі 8 098,76 грн.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Львівській області (вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016; ЄДРПОУ 13814885) сформувати подання до Управління Державної казначейської служби України у Галицькому районі м. Львова Львівської області на повернення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) помилково зарахованого до бюджету збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівліпродажу нерухомого майна згідно із квитанцією № ПН5572 від 13.09.2018 в сумі 8 098,76 грн (вісім тисяч дев`яносто вісім гривень, 76 копійок).

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016; ЄДРПОУ 13814885), за рахунок бюджетних асигнувань судовий збір в сумі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень, 80 копійок).

5. У стягненні витрат на правову допомогу в сумі 4500 грн. - відмовити.

Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 30.09.2020.

Суддя Коморний О.І.