ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
21.08.2006 Справа № 12/166
За позовом Міжгірського будівельного деревообробного підприємства, смт. Міжгіря
до відповідача Торунської сільської ради, с. Торун Міжгірського району
про стягнення суми 35 799,00 грн. –основного боргу; 1 073,97 грн. –інфляційних збитків заборгованості за виконані підрядні роботи.
Суддя Тисянчин В. М.
Представники:
Від позивача –не з’явився
Від відповідача –не з’явився
СУТЬ СПОРУ: заявлено позов Міжгірським будівельним деревообробним підприємством, смт. Міжгіря до Торунської сільської ради, с. Торун Міжгірського району про стягнення суми 35 799,00 грн. –основного боргу; 1 073,97 грн. –інфляційних збитків заборгованості за виконані підрядні роботи.
На вимогу суду відповідач письмового відзиву на позов не подав, свого уповноваженого представника для участі у розгляді справи не направив, а тому справа розглядається в порядку ст. 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами.
Ухвала про порушення провадження у справі направлялась рекомендованим листом, тому неявка уповноваженого представника відповідача у судове засідання не є перешкодою розгляду справи по суті, про що зазначено в ухвалі про порушення провадження у справі.
Вивчивши доводи позовної заяви та матеріали справи, дослідивши їх, суд
ВСТАНОВИВ:
Заборгованість відповідача в сумі 35 799,00 грн. –основного боргу щодо оплати за виконані, згідно договору № 59 від 12.06.2002 року роботи по ремонту дитячого садка с. Торун, підтверджується матеріалами справи, зокрема:
- актами звірки розрахунків від 10.11.2003 року та станом на 01.01.2006 року;
- актом приймання виконаних підрядних робіт за вересень 2002 року;
- розрахунком позову, а за таких обставин сума основного боргу підлягає стягненню примусово.
Заявлені вимоги позивача про добровільне погашення боргу відповідач не виконав, чим порушив ст. ст. (4; 151); 161 ЦК УРСР (чинного до 01.01.04) та ст. ст. (11; 526); 509; 530 ЦК України (чинного з 01.01.04).
Саме ця обставина і послужила підставою для звернення позивача до суду з даною позовною заявою.
Відповідно до ч.2 п.4 Перехідних положень Господарського кодексу України –до господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями ГК України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав та зобов’язань, які продовжують існувати, або виникли після набрання чинності цими положеннями.
Аналогічне правило також закріплено в ст. 5 та ч.2 п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 175 ГК України майново –господарські зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей передбачених ГК України.
Таким чином, на день розгляду спору у суді, обставини спору (права і зобов’язання сторін) оцінюються судом з огляду на правила ЦК.
Відповідно до ст. 161 ЦК УРСР та ст. 526 ЦК України, зобов’язання повинно виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору чи вимог, що звичайно ставляться.
У відповідності до ст. 151 ЦК УРСР та ст. 509 ЦК України в силу зобов’язання –кредитор вправі вимагати виконання обов’язку від боржника у випадку невиконання останнім своїх зобов’язань у відносинах. Підставою виникнення зобов’язання є юридичний факт.
Відповідно до ст. 332 ЦК УРСР та ст. 837 ЦК України, за договором підряду, підрядчик зобов’язується виконати на свій ризик певну роботу за завданням замовника з його або своїх матеріалів, а замовник зобов’язується прийняти й оплатити виконану роботу.
В даній правовій ситуації юридичним фактом, на підставі якого виникли зобов’язальні відносини між сторонами, є виконання підрядних робіт по ремонту дитячого садка с. Торун (ст. 11 ЦК України).
Отже, обов’язок відповідача оплатити вартість виконаних підрядних робіт по ремонту дитячого садка с. Торун є безспірним.
Одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається (ст. 615; 625 ЦК України).
Відтак, договір є обов’язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення (п.2 ст. 625 ЦК України). Тому, вимоги позивача в частині стягнення 1 073,97 грн –збитків від інфляції правомірні і підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати пов’язані з наданням юридичних послуг (квитанція про оплату адвокатських послуг № 12/III від 02.08.2006 року про сплату 500,00 грн.) підлягають відшкодуванню відповідачем.
Відповідно до ч. 3 ст. 39 Закону України „Про власність” державна установа (організація) відповідає за своїми зобов’язаннями коштами, що є в її розпорядженні. При недостатності у державній установі (організації) коштів відповідальність за її зобов’язання несе власник.
При постановленні судового рішення враховується характер зобов’язання, наслідки його невиконання, особа відповідача, ступінь його вини, суспільно – державну значимість службової діяльності відповідача, обставини, що впливають на неможливість виконання відповідачем зобов’язання належним чином та межі здійснення цивільних прав (п.3 ст. 13 ЦК України), де не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах, безпідставного збагачення за рахунок погіршення фінансово –майнового стану сторони у спорі.
Отже, із встановлених судом обставин вбачається, що склад цивільно –правової відповідальності є наявним на момент судового розгляду справи.
Встановлюючи дійсні обставини справи, суд посилається на фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, в даному випадку –письмовими доказами. При цьому, заяви та пояснення не приймаються судом за преюдицію, а перевіряються на достовірність.
Таким чином, позивачем доведені ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тому позов підлягає задоволенню, поклавши відшкодування судових витрат за змістом ст. 49 ГПК України на відповідача з огляду його вини у виникненні спору.
Виходячи з викладеного, оцінивши повноту, достатність позовних матеріалів, проаналізувавши подані по справі доказові документи для вирішення спору, керуючись ст. 124 Конституції України; ст. 2 Закону України „Про судоустрій України”; ст.ст. 4, 33, 34; 36; 43, 44; 49; 82 - 84, 115; 116; Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
1. Позов задоволити повністю.
Стягнути з Торунської сільської ради (с. Торун Міжгірського району) на користь Міжгірського будівельного деревообробного підприємства (смт. Міжгіря, вул. Добролюбова, 14; код 20459404) суму 35 799 (тридцять п’ять тисяч сімсот дев’яносто дев’ять грн.) –основного боргу; 1 073,97 (одну тисячу сімдесят три грн. 97 коп.) –інфляційних збитків; 500,00 (п’ятьсот грн.) - у відшкодування витрат по оплаті за надані юридичні послуги та 368,73 (триста шістдесят вісім грн. 73 коп.) - у відшкодування витрат по оплаті держмита; 118 (сто вісімнадцять грн.) –у відшкодування витрат на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ.
Дане рішення набирає законної сили в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Тисянчин В. М.