Справа № 616/498/20

Провадження № 2/616/196/20

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

"01" жовтня 2020 р. смт. Великий Бурлук

Великобурлуцький районний суд Харківської області:

головуючий - суддя Подмаркова Ю.М.

за участі: секретаря судового засідання - Капленко А.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,

в с т а н о в и в:

21.08.2020 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 з вимогою: визнати за ним в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на 1/2 частку житлового будинку "А-1" з надвірними будівлями: літ. Б - літня кухня; В - сарай, П - льох, П1 (льох); що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

На обґрунтування позову зазначив, що 05.12.1992 він уклав шлюб зі ОСОБА_2 , який був зареєстрований виконавчим комітетом Андріївської селищної ради Балаклійського району Харківської області, актовий запис № 91, та розірваний 12.11.2013. В період шлюбу, 22.11.2004 ними було придбано домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (в подальшому, перенумеровано на АДРЕСА_1 ). Під час підписання договору купівлі-продажу домоволодіння, він, на підставі довіреності, посвідченої виконавчим комітетом Міловської сільської ради Великобурлуцького району Харківської області, виступав як продавець домоволодіння, ОСОБА_2 як покупець. Метою укладення даного договору було набуття спільної власності на будинок. Позивач продовжує проживати в будинку. Просив поділити спільне сумісне майно подружжя шляхом визнання за ним права власності на 1/2 частину житлового будинку (літ. А-1), з відповідною частиною надвірних будівель (літ. Б - літня кухня; літ. В - сарай, літ. П, П-1 - льох), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Великобурлуцького районного суду Харківської області від 04.09.2020 відкрито спрощене провадження у справі та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні в залі суду на 01.10.2020 о 13:30 годині.

22.09.2020 від відповідача, ОСОБА_2 , надійшов відзив на позовну заяву, в якому остання зазначила, що в період із 05.12.1992 по 12.11.2013 вона пербувала в шлюбі з позивачем ОСОБА_1 , в період шлюбу було придбано домоволодіння розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . 12.11.2013 шлюб між нею та позивачем розірвано. Причиною розірвання шлюбу стало застосування чоловіком відносно неї фізичного та психологічного насильства, що підтверджується постановою Великобурлуцького районного суду Харківської області від 05.09.2013 у справі про адміністративне правопорушення за частиною 1 статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, в тому випадку мав місце конфлікт з приводу прав на спірне домоволодіння. В результаті сварки, позивач, застосувавши фізичну силу, вигнав її з дому, забрав правовстановлюючі документи на спірне домоволодіння. З того часу і до подання даного позову усі правовстановлюючі документи на домоволодіння знаходилися у позивача. Після розірвання шлюбу вони не змогли дійти згоди щодо належності будинку, а тому, продовжили проживати в ньому. В червні 2017 року позивач, шляхом погроз застосувати відносно неї фізичне насильство, примусив поїхати до нотаріуса в м. Куп`янськ Харківської області, де вона надала довіреність на ім`я матері позивача, ОСОБА_3 , якою уповноважила її відчужити спірне домоволодіння на користь позивача. З того дня вона стала проживати в домоволодінні свого брата за адресою: АДРЕСА_2 , де й проживає до теперішнього часу.

Також зазначила, що ОСОБА_1 на момент розірвання шлюбу було достовірно відомо, що вона є єдиним власником спірного домоволодіння, оскільки він виступав у договорі купівлі-продажу від 22.11.2004, довіреною особою продавця ОСОБА_4 , та здійснив продаж їй, ОСОБА_2 , вказаного домоволодіння. Спір щодо права на спірне домоволодіння між ними виник одразу після розірвання шлюбу, тобто в листопаді 2013 року. ОСОБА_1 не погоджувався на частку в ньому, а наполягав на тому, що домоволодіння належить йому повністю. На підставі викладеного, просила застосувати позовну давність та застосувати наслідки пропуску строку позовної давності та відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі та пояснив, що після розірвання шлюбу вони з відповідачем проживали спільно у будинку, спору з приводу поділу майна не виникало, навіть була домовленість, що він сплатить відповідачу компенсацію і набуде право власності на будинок в цілому, у зв`язку з чим у 2017 році ОСОБА_2 надала довіреність на ім`я його матері, якою уповноважила останню відчужити спірне домоволодіння на його користь. Однак, договору укладено не було, оскільки мати померла.

ОСОБА_1 вказав, що саме влітку 2020 року він дізнався про порушення його прав на частку в спільному майні в розмові з відповідачем.

Представник позивача - адвокат Зінченко С.А. у судовому засіданні позов підтримала та зазначила, що позивачем не пропущено строк позовної давності, а той факт, що відповідач надала довіреність свідчить про визнання нею права позивача на спільне майно.

Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні позов не визнала та пояснила, що спірний будинок було придбано за кошти її брата, а не за спільні кошти подружжя. Просила застосувати позовну давність та застосувати наслідки пропущення строку позовної давності та відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, з підстав, викладених у відзиві.

ОСОБА_2 вказала, що позивач створив неможливі умови для проживання у будинку і вона вимушена була виїхати, на даний час проживає у будинку брата, питання про вселення не ставила. Спір з приводу майна одразу після розірвання шлюбу, саме з того часу позивач міг довідатися про порушення своїх прав.

Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_5 просив відмовити у задоволенні позову.

Суд, заслухавши учасників справи, дослідив матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини:

Відповідно до частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до положень статті 5 Цивільного процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Під способами захисту цивільних прав розуміють передбачені законом заходи примусового характеру, за допомогою яких відновлюються порушені, невизнані або оспорювані права.

Реалізуючи передбачене статтею 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

За положеннями статті 12 Цивільного процесуального кодексу України, які встановлюють змагальність цивільного процесу, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 05.12.1992, який був розірваний, про що 12.11.2013 складено Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Великобурлуцького районного управління юстиції у Харківській області, складено відповідний актовий запис №14, що підтверджено копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 та копією свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_3 . (а. с. 15, 16).

З договору купівлі-продажу домоволодіння серії ВВО №127745 від 22.11.2004, посвідченого приватним нотаріусом Великобурлуцького районного нотаріального округу Харківської області Великодним О.Б. за реєстровим номером № 1211, вбачається, що ОСОБА_1 , що діяв на підставі довіреності, посвідченої Виконавчим комітетом Міловської сільської Ради Великобурлуцького району Харківської області, реєстр №174 від 28.10.2004, від імені ОСОБА_4 , за якою було зареєстровано право власності на домоволодіння, продав, а ОСОБА_2 придбала домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , за 5 500 (п`ять тисяч п`ятсот) грн 00 коп. Зазначене домоволодіння, на момент продажу належало ОСОБА_4 на підставі Свідоцтва (б/н) про право приватної власності на житловий будинок виданого Виконавчим комітетом Міловської сільської ради Великобурлуцького району Харківської області від 19.02.1996 та зареєстрованого Великобурлуцьким МДКПТІ в реєстровій книзі 2, запис № 92, електронний реєстраційний № 8263663 . (а. с. 6-8).

Право власності ОСОБА_2 на домоволодіння за вищевказаною адресою зареєстровано в Великобурлуцькому малому комунальному підприємстві технічної інвентаризації 30.11.2004, реєстраційний номер 8263663, що підтверджується копією витягу серії СВН №305590 від 30.11.2004 та копією технічного паспорту від 10.04.2007 виготовленого на домоволодіння за вищевказаною адресою (а. с. 8, 9-14).

Вартість домоволодіння розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 71,5 кв.м., станом на 07.08.2020 становить 79 997 грн 00 к., що підтверджується звітом про оцінку майна від 07.08.2020 (а. с. 17-23).

З довідки Виконавчого комітету Міловської сільської ради Великобурлуцького району Харківської області від 19.08.2020 за вих. № 192 вбачається, що будинок АДРЕСА_1 перенумерований на АДРЕСА_1 (а. с. 25).

Згідно частини третьої статті 368 Цивільного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частин першої та другої статті 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція статті 60 Сімейного кодексу України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя у судовому порядку у разі оспорювання ним поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постанові ВС від 31.01.2019 у справі №686/23104/17.

Відповідно до частини 1, частини. 3 статті 61 Сімейного кодексу України, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до статті 65 Сімейного кодексу України, дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 Сімейного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 71 Сімейного кодексу України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.

Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка закріплені в статті 57 Сімейного кодексу України, в пунктах 1-3 частини першої якої визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Таким чином, вирішуючи спори між подружжям про поділ майна, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

В судовому засіданні відповідач зазначила, що домоволодіння не може бути предметом спільної сумісної власності подружжя, оскільки придбане за кошти її брата, який помер.

Дане твердження спростовується зазначеними вище доказами, та на спростування презумпції майна набутого у шлюбі відповідачем не надано до суду жодних належних, допустимих та достатніх доказів.

Таким чином, домоволодіння, що знаходить за адресою: АДРЕСА_1 , є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яке підлягає поділу.

Також, відповідач, заперечуючи проти позову, посилається на те, що позивачем пропущено строк звернення до суду з даним позовом, оскільки шлюб між ними було розірвано у 2013 році, тому у відзиві на позовну заяву, який надійшов до суду 22.09.2020, просила застосувати позовну давність та відмовити у задоволенні позову.

Твердження ОСОБА_2 про те, що ОСОБА_1 довідався про порушення своїх прав з моменту розірвання шлюбу, не доведено належними та допустимими доказами. Сторонами не заперечувався той факт, що після розірвання шлюбу вони проживали разом у спірному будинку, через неможливість спільного проживання, відповідач виїхала на інше місце проживання, питання про поновлення своїх порушених прав ОСОБА_2 , як власника будинку, не ставилося.

Відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із статтею 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини четвертої статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 Цивільного кодексу України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У частині другій статті 72 Сімейного кодексу України та пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» визначено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Отже, початком перебігу позовної давності встановлено день, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права.

Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності (постанова Верховного Суду України від 23.09.2015 року у справі № 6-258цс15, правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі № 61-/894/16-ц , від 19.02.2020 року у справі № 390/1740/18.

Позивач ОСОБА_1 стверджував, що дізнався про порушення свого права влітку 2020 року з усної розмови з відповідачем. При цьому, вказав, що увесь час після розірвання шлюбу проживав та проживає на даний час у спірному будинку, з боку відповідача будь-яких претензій не було.

Відповідачем не надано доказів на твердження, що позивачем пропущено строк звернення до суду з даним позовом.

Доводи відповідача щодо застосування позивачем відносно неї фізичного та психологічного насильства на підставі конфлікту між ними з приводу прав на спірне домоволодіння, не знайшли свого підтвердження.

Отже, суд приходить до висновку, що позивач звернувся до суду з даним позовом в межах трирічного строку з моменту порушення відповідачем його права спільної сумісної власності на домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам в їх сукупності, виходячи із рівності часток подружжя у спільному майні, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню.

Оскільки під час судового розгляду позивач не вимагав відшкодування судових витрат, питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішувалося.

Керуючись статтями 4, 12, 13, 76-82, 258, 259, 263-265, 268, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на 1/2 частину житлового будинку (літ. А-1), з відповідною частиною надвірних будівель (літ. Б - літня кухня; літ. В - сарай, літ. П, П-1 - льох), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через Великобурлуцький районний суд Харківської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст рішення складено 05.10.2020.

позивач - ОСОБА_1 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_5 .

відповідач - ОСОБА_2 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_6 .

Головуючий: