Постанова

Іменем України

30 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 133/48/18

провадження № 61-43090 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

представник позивача - ОСОБА_2 ;

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «АВК Українське каолінове товариство»;

представник відповідача - Кондратенко Тетяна Іванівна ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «АВК Українське каолінове товариство» на рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 28 березня 2018 року у складі судді Проця В. А. та постанову апеляційного суду Вінницької області від 19 липня 2018 року у складі колегії суддів: Марчук B. C., Сопруна В. В., Берегового О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «АВК Українське каолінове товариство» (далі - ТОВ «АВК Українське каолінове товариство») про визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсним запису у трудовій книжці, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що 02 січня 2013 року він був прийнятий на роботу на підставі наказу від 02 січня 2013 року № 01-к на посаду фільтрувальника цеху мокрого збагачення каоліну в порядку переведення із товариства з обмеженою відповідальністю «Глухівецький КЗ». На підставі наказу від 05 травня 2017 року № 48-к його було переведено на роботу на посаду машиніста гірничого цеху ТОВ «АКВ Українське каолінове товариство».

26 жовтня 2017 року він уклав контракт на проходження військової служби у Збройних силах України і приймає участь в антитерористичній операції в Донецькій області, що підтверджено довідкою від 28 грудня 2017 року № 03/1128.

Наказом від 26 жовтня 2017 року № 97-к його було звільнено з роботи на підставі пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку з проходженням військової служби у Збройних силах України за контрактом.

Вважав, що його звільнення з роботи було проведено з порушенням трудового законодавства. Такими неправомірними діями йому було завдано також моральної шкоди.

Ураховуючи викладене, позивач просив суд: поновити строк на звернення до суду; визнати незаконним і скасувати наказ генерального директора ТОВ «АКВ Українське каолінове товариство» від 26 жовтня 2017 року № 97-к про звільнення ОСОБА_1 ; визнати недійсним запис у трудовій книжці від 26 жовтня 2017 року за № 97-к про звільнення ОСОБА_1 ; поновити його на роботі та стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за період з 26 жовтня 2017 року до дня поновлення на роботі; стягнути з відповідача на його користь 10 тис. грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним звільненням.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 28 березня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Поновлено ОСОБА_1 строк на звернення до суду. Визнано незаконним і скасовано наказ генерального директора ТОВ «АКВ Українське каолінове товариство» від 26 жовтня 2017 року № 97-к про звільнення ОСОБА_1 , машиніста екскаватора гірничого з 26 жовтня 2017 року за пунктом 3 статті 36 КЗпП України в зв`язку з проходженням військової служби у Збройних силах України за контрактом. Визнано недійсним запис у трудовій книжці ОСОБА_1 від 26 жовтня 2017 року № 20 про звільнення ОСОБА_1 у зв`язку з проходженням військової служби в Збройних Силах України за контрактом, пункт 3 статті 36 КЗпП України на підставі наказу від 26 жовтня 2017 року № 97-к. Поновлено ОСОБА_1 на роботі у ТОВ «АКВ Українське каолінове товариство» на посаді машиніста екскаватора гірничого з 26 жовтня 2017 року. Стягнуто з ТОВ «АКВ Українське каолінове товариство» на користь ОСОБА_1 : середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 26 жовтня 2017 року до дати постановлення судом даного рішення, тобто до 28 березня 2018 року, у розмірі 44 295 грн 82 коп.; 1 тис. грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним звільненням. Вирішено питання розподілу судових витрат. Рішення суду допущено до негайного виконання в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та в частині стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, на час укладення позивачем контракту набрало чинності рішення Ради Національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України», введене в дію Указом Президента України від 02 березня 2014 року № 189/2014, яким констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

На час укладення контракту позивачем існувала кризова ситуація, що загрожувала національній безпеці України, а невідкладні заходи, запроваджені рішенням Ради національної безпеки та оборони України, щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України вимагали, крім іншого, проведення часткової мобілізації, з початком якої, настав особливий період діяльності усіх інституцій України.

Таким чином, на позивача поширюються гарантії, визначені частинами третьою та четвертою статті 119 КЗпП України. Гарантії, передбачені частинами третьою та четвертою статті 119 КЗпП України надаються не тільки особам, які були призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, але і тим, що були прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, а, отже, при звільненні з роботи були порушені права позивача.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Вінницької області від 19 липня 2018 року апеляційну скаргу ТОВ «АКВ Українське каолінове товариство» залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що особливий період діє в Україні з 17 березня 2014 року після оприлюднення Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію». Президент України відповідного рішення про переведення державних інституцій на функціонування в умовах мирного часу не приймав.

Указ Президента України від 26 вересня 2016 року № 411/2016 «Про звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, призваних під час третьої черги часткової мобілізації відповідно до Указу Президента України від 14 січня 2015 року № 15», не містить положень, які скасовують дію особливого періоду в Україні, та стосується лише проведення у вересні-жовтні 2016 року звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, крім тих, які висловили бажання продовжувати військову службу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2018 року ТОВ «АВК Українське каолінове товариство» подало касаційну скаргу, в якій просило оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Другої судової палати Касаційного цивільногосуду від 15 листопада 2018 року касаційну скаргу ТОВ «АКВ Українське каолінове товариство» залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 червня 2019 року справу передано судді-доповідачеві Осіяну О. М.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2019 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 133/48/18 із Козятинського міськрайонного суду Вінницької області.

У серпні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2020 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що враховуючи визначення особливого періоду, що міститься в нормативно-правових актах, яке визначає його початок та період дії, особливий період в Україні діяв з 18березня 2014 року по 02 травня 2014 року, з 7 травня 2014 року по 21 червня 2014 року, з 24 липня 2014 року по 07 вересня 2014 року і з 20 січня 2015 року по 22 серпня 2015 року.

В умовах відсутності рішення про оголошення війни або мобілізації, чи закінчення строків, встановлених для проведення мобілізації, особливий період не діє. Крім того, в контракті на проходження військової служби передбачено, що строк його дії становить шість місяців та додатково зазначено, що в разі настання особливого періоду - понад установлений строк контракту.

Отже, положеннями контракту визначено, що на момент його укладення особливий період не діє. Станом на момент укладення контракту Міністерством оборони України в особі командира військової частини А3488 підполковника Яковенка О. О., а саме 26 жовтня 2017 року, особливий період не діяв, мобілізація не проводилася, так як остання мобілізація закінчилася 22 серпня 2015 року, режим кризової ситуації, що загрожує національній безпеці чи воєнний стан не були запроваджені, а, відтак, на його думку, на позивача не поширюються гарантії, визначені статтею 119 КЗпП України.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

02 січня 2013 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу в ТОВ «АКВ Українське каолінове товариство» в порядку переведення з товариства з обмеженою відповідальністю «Глуховецький КЗ» на підставі наказу від 02 січня 2013 року № 01-к на посаду фільтрувальника цеху мокрого збагачення каоліну.

19 травня 2015 року ОСОБА_1 був переведений на роботу на підставі наказу від 05 травня 2017 року № 48-к на посаду машиніста гірничого цеху ТОВ «АКВ Українське каолінове товариство» (а.с. 5).

26 жовтня 2017 року ОСОБА_1 уклав контракт на проходження військової служби у Збройних Силах України. Всі ці обставини відповідають записам у трудовій книжці позивача (а.с. 6-7).

Наказом від 26 жовтня 2017 року № 97-к ОСОБА_1 було звільнено з роботи на підставі пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку з проходженням військової служби у Збройних силах України за контрактом. (а.с. 48).

ОСОБА_1 з 26 жовтня 2017 року по теперішній час приймає участь в антитерористичній операції в Донецькій області, що підтверджено довідкою від 28 грудня 2017 року № 03/1128.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ТОВ «АВК Українське каолінове товариство» задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з вимогами частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Порядок проходження служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях врегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на громадян, які перебувають на такій службі, додаткові обов`язки і відповідальність, встановлюють гарантії військовослужбовцям.

Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, він також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, отже є спеціальним у частині регулювання гарантій та пільг для громадян України, які призвані на строкову військову службу.

Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

За приписами частин другої, третьої статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Видами військової служби відповідно до частини шостої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» є: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.

Рішенням Ради національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України» від 01 березня 2014 року, яке введене в дію Указом Президента України від 02 березня 2014 року № 189/2014, констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VII затверджено Указ Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014, яким глава держави у зв`язку з різким ускладненням внутрішньополітичної обстановки, втручанням Російської Федерації у внутрішні справи України, зростанням соціальної напруги в Автономній Республіці Крим і місті Севастополі постановив про оголошення та проведення часткової мобілізації.

01 квітня 2014 року набрав чинності Закон України від 27 березня 2014 року № 1169-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації», пунктом 6 частини другої якого статтю 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», що регламентує призов на військову службу під час мобілізації, доповнено, зокрема, частиною другою такого змісту: «За громадянами України, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, незалежно від підпорядкування та форм власності».

У подальшому Президентом України ще тричі видавалися укази про часткову мобілізацію, які були затверджені законами України від 06 травня 2014 року № 1240-VII, 22 липня 2014 року № 1595-VII, 15 січня 2015 року № 113-VIII та, крім іншого, встановлювали строки проведення мобілізації (протягом 45 діб у перших двох випадках та 210 діб - в останньому).

Крім того, Указом Президента України від 14 січня 2015 року № 15 «Про часткову мобілізацію» (пункт 5) Кабінету Міністрів України було доручено, зокрема, перевести національну економіку України на функціонування в умовах особливого періоду в обсягах, що гарантують безперебійне забезпечення потреб Збройних Сил України та інших військових формувань України під час виконання покладених на них завдань, привести визначені галузі, підприємства, установи та організації у ступінь «повна готовність», а пунктом 7 доведено до відома керівників органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності, що згідно зі статтею 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», статтею 119 КЗпП за громадянами України, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, закріплені гарантії щодо збереження за ними місця роботи (посади) на термін, що не перевищує одного року.

08 лютого 2015 року Законом України від 15 січня 2015 року № 116-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду» частину другу статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» викладено в такій редакції: «За громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, місце навчання у навчальному закладі незалежно від підпорядкування та форми власності та незалежно від форми навчання».

Таким чином, законодавцем запроваджено норми щодо соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду, не лише за призовом під час мобілізації, на особливий період, а й прийнятих на військову службу за контрактом у зазначений період.

11 червня 2015 року набрав чинності Закон України від 14 травня 2015 № 433-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду», метою прийняття якого згідно з пояснювальною запискою до нього є посилення соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду. Зазначеним Законом частину другу статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» викладено в такій редакції: «Громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 КЗпП України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України «Про освіту».

01 червня 2016 року набрав чинності Закон України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким, зокрема частину третю та четверту статті 119 КЗпП України викладено в редакції, яка (і на час виникнення спірних правовідносин у цій справі) передбачала, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Аналіз наведених норм, у редакціях, чинних на час укладення ОСОБА_1 контракту на проходження військової служби, дає підстави для висновку, що громадяни України, прийняті на військову службу за контрактом, користувалися передбаченими частиною третьою статті 119 КЗпП України гарантіями щодо збереження місця роботи та середньомісячного заробітку.

Визначення «особливого періоду» наведено у Законі України від 21 жовтня 1993 року «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», відповідно до статті 1 якого:

мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано;

особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій;

демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Відповідно до статті 1 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1932-ХІІ «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Вирішуючи питання щодо темпоральних меж дії особливого періоду в розумінні Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 серпня 2020 року у справі № 813/402/17 (провадження № 11-609апп19) дійшла висновку, що за змістом наведених визначень, навіть за невведення у країні воєнного стану, особливий період, початок якого пов`язаний з моментом оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової чи прихованої), хоч і охоплює час мобілізації, однак не може вважатися закінченим лише зі спливом строку, протягом якого підлягали виконанню визначені у відповідному рішенні про мобілізацію заходи.

Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Як зазначалося вище, Указом Президента України від 02 березня 2014 року № 189/2014 констатовано виникнення особливого періоду та кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України, що триває і до сьогодні.

Такої ж позиції дотримувалося й Міністерство оборони України, про що свідчить його листи від 18 жовтня 2016 року № 322/2/6917 і від 20 жовтня 2016 року № 316/1/906, в яких зазначено, що особливий період та кризова ситуації, яка загрожує національній безпеці України, настали з 17 березня 2014 року на підставі Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію» та триває дотепер, а їх скасування буде здійснено окремим Указом Президента України «Про демобілізацію» після стабілізації ситуації на Сході України.

Вирішуючи спір, суди, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшли правильного висновку про те, що на час укладення позивачем контракту набрало чинності рішення Ради Національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України», введене в дію Указом Президента України від 02 березня 2014 року № 189/2014, яким констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

На час укладення контракту позивачем існувала кризова ситуація, що загрожувала національній безпеці України, а невідкладні заходи, запроваджені рішенням Ради національної безпеки та оборони України, щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України вимагали, крім іншого, проведення часткової мобілізації, з початком якої, настав особливий період діяльності усіх інституцій України.

Таким чином, на позивача поширюються гарантії, визначені частинами третьою та четвертою статті 119 КЗпП України. Гарантії, передбачені частинами третьою та четвертою статті 119 КЗпП України надаються не тільки особам, які були призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, але і тим, що були прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, а, отже, при звільненні з роботи були порушені права позивача.

Посилання касаційної скарги на те, що час укладення позивачем контракту на проходження військової служби не діяв особливий період, безпідставні з огляду на зазначений вище правовий висновок Великої Палати Верховного Суду.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають, а направлені виключно на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «АВК Українське каолінове товариство» залишити без задоволення.

Рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 28 березня 2018 року та постанову апеляційного суду Вінницької області від 19 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта