Справа №22ц-1871/2010 Головуючий в суді 1 інстанції Закаблук О.В.
Доповідач в суді 2 інстанції Даценко Л.М.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 квітня 2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:
головуючого судді Приходька К.П.,
суддів Волохова Л.А., Даценко Л.М.,
при секретарі Маріній Ю.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 22 грудня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Шубівської сільської ради Кагарлицького району Київської області, третя особа ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішень, -
встановила:
У лютому 2009 року ОСОБА_4 звернулася до суду із зазначеним позовом, розмір якого збільшила в ході судового розгляду, та просила визнати незаконними і скасувати рішення Шубівської сільської ради Кагарлицького району Київської області № 1 від 23 січня 1992 року та від 4 лютого 1992 року про надання ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,12 га по вул. Дидикало у с. Шубівка для будівництва садового будинку. Посилалася на те, що вказана земельна ділянка перебувала у користуванні її брата ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, у складі земельної ділянки площею 0, 44 га. Після смерті останнього вона успадкувала будинок АДРЕСА_1. Вважає, що відповідно до ст. 120 ЗК України до неї повинна перейти в користування земельна ділянка, якою користувався брат і яка необхідна для обслуговування будинку. Зазначила, що за життя ОСОБА_5 звертався до сільської ради із заявою про виділення земельної ділянки ОСОБА_3 в іншому місці і третій особі була виділена земельна ділянка в іншому місці. Тому просила визнати зазначені рішення сільської ради незаконними та скасувати їх.
В ході судового розгляду справи в судовому засіданні позивачка окрім вищезазначених рішень сільської ради також просила визнати незаконним та скасувати рішення Шубівської сільської ради від 27 травня 2008 року 21 сесії У скликання.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 22 грудня 2009 року позов задоволено, визнано незаконними та скасовано рішення Шубівської сільської ради Кагарлицького району Київської області № 1 від 23 січня 1992 року та від 4 лютого 1992 року про надання ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,12 га по вул. Дидикало у с. Шубівка для будівництва садового будинку, також визнано незаконним та скасовано рішення Шубівської сільської ради від 27 травня 2008 року 21 сесії У скликання.
На зазначене рішення третя особа ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення і неправильне застосування норм матеріального і процесуального права.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - скасуванню з направленням справи на новий розгляд з таких підстав.
Задовольняючи позов, суд обґрунтовував свої висновки тим, що оскаржувані рішення сільської ради є незаконними та порушують права позивачки на отримання у власність земельної ділянки, яка перейшла до неї у спадок та перебуває у її користуванні, а ОСОБА_3 не мав права на отримання спірної земельної ділянки площею 0,12 га, оскільки згідно земельно-кадастрових книг Шубівської сільської ради користувачем землі був ОСОБА_5
Проте, такі висновки суду не відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з”ясуванню обставин справи: роз’яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов’язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав, у випадках, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з”ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно ч. 2 ст. 311 ЦПК України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов’язковими для суду першої інстанції при новому розгляду справи.
Апеляційний суд Київської області в ухвалі від 8 вересня 2009 року, скасовуючи рішення суду першої інстанції і направляючи дану справу на новий розгляд, зазначив, що суд не уточнив підстави заявлених позовних вимог, не з"ясував, які ж саме правовідносини виникли між сторонами, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. З позовної заяви вбачається, що позивачка посилається на ст. 120 ЗК України, частина друга якої передбачає, якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
Суд при новому розгляді справи не звернув уваги на висновки і мотиви, з яких скасовано рішення суду першої інстанції, тобто не виконав вимоги ч. 2 ст. 311 ЦПК України.
Так, встановлено, що матеріали справи не містять позовної заяви, яка б відповідала вимогам ст. ст. 3, 11, 119 ЦПК України, щодо вимог в частині визнання незаконним та скасування рішення Шубівської сільської ради від 27 травня 2008 року 21 сесії У скликання. Заява від 22.12.2009 року про уточнення позовних вимог (а. с. 124) не відповідає формі і змісту позовної заяви, передбаченої ст. 119 ЦПК України.
Крім того, суд в мотивувальній частині рішення всупереч вимогам ст. ст. 212-215 ЦПК України не навів встановлених судом обставин і визначених відповідно до них правовідносин, мотивів, з яких вважав встановленою наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися позовні вимоги в цій частині та заперечення на них, брав до уваги або відхиляв докази щодо цих позовних вимог, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких звернулася ОСОБА_4 із позовом, а якщо були, то ким, не з"ясував хто є власником спірної земельної ділянки, чи розміщений спадковий будинок на спірній земельній ділянці та чи зверталася позивачка до місцевої ради з приводу надання їй земельної ділянки, необхідної для обслуговування спадкового будинку.
Також суд, визнаючи незаконними та скасовуючи рішення Шубівської сільської ради про надання ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,12 га по вул. Дидикало у с. Шубівка для будівництва садового будинку та про безоплатну передачу йому даної земельної ділянки у власність, не звернув уваги на те, що позивачка в своїй позовній заяві зазначила ОСОБА_3 третьою особою, і всупереч вимогам ст. 33 ЦПК України не вирішив питання про залучення останнього до участі у справі в якості відповідача чи співвідповідача.
Згідно ст. ст. 3, 10, 60, 119, 212-213 ЦПК України позивач сам визначає зміст позовних вимог, викладає обставини, якими обґрунтовуються вимоги, а суд, зберігаючи об”єктивність і неупередженість, створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. Право визначення підстав та предмету позову належить виключно позивачу і суд сам за власною ініціативою їх змінити не може.
Таким чином, вирішуючи даний спір, суд на зазначені обставини не звернув уваги, належним чином не з”ясував характер та зміст заявлених позовних вимог, не вжив заходів, передбачених законом, для належного з”ясування обставин справи, не попередив про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і не сприяв сторонам у здійсненні ними своїх прав, чим порушив вимоги ст. ст. 10-11, 57-60, 212-215 ЦПК України.
За правилами ч. 3 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення.
За таких обставин, коли судом допущено порушення норм процесуального права, що є безумовною підставою для скасування рішення суду з направленням справ на новий розгляд, рішення суду не може залишатися без змін і підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд в суд першої інстанції з підстав, передбачених п. п. 4, 5 ч. 1 ст. 311 ЦПК.
При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене, належно виконати вимоги процесуального закону, з”ясувати обставини справи, права та обов’язки сторін, зібраним доказам дати належну оцінку і ухвалити законне і обгрунтоване рішення відповідно до вимог ст. ст. 212-215 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 303, 307, п. 4, 5 ч. 1 ст. 311, 312-314, 315, 317, 319 ЦПК України колегія суддів,-
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 22 грудня 2009 року скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції іншим суддею.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.
Головуючий
Судді