Апеляційний суд Запорізької області
Справа № 22 - 1343 / 10 Головуючий у 1 інстанції: Галущенко Ю.А.
Суддя-доповідач: Боєва В.В.
У Х В А Л А
Іменем України
21 квітня 2010 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Боєвої В.В.
Суддів: Денисенко Т.С., Коваленко А.І.,
При секретарі: Карацюпі О.О.,
за участю: представника апелянта - ОСОБА_2, представника заінтересованої особи - комунального закладу «Запорізька спеціальна загальноосвітня школа-інтернат № 3» Запорізької обласної ради - Зозулі Г.П., позивача – ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника прокурора Шевченківського району м. Запоріжжя в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 та держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 09 жовтня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Запорізької міської ради, інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, треті особи Орендне підприємство Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації, ОСОБА_6 - про визнання права власності на нерухоме майно,
В С Т А Н О В И Л А:
У вересні 2009 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Запорізької міської ради, інспекції державного архітектурно-будівельного контролю про визнання права власності на нерухоме майно. В позовній заяві зазначала, що на підставі договору купівлі-продажу від 04.07.1996 року вона придбала у ОСОБА_7 Ѕ частину житлового будинку АДРЕСА_1, рішенням Шевченківського райсуду м. Запоріжжя від 01.06.2009 року договір купівлі-продажу визнаний дійсним., 19.11.1996 року на підставі договору купівлі-продажу вона придбала у ОСОБА_8 Ѕ частину житлового будинку АДРЕСА_1 , за рішенням Шевченківського райсуду м. Запоріжжя від 09.07.2009 року договір купівлі-продажу визнаний дійсним. До складу житлового будинку входять житловий будинок літера Г, прибудова „2”, прибудова „2-1” , вбиральня літера Е. Ці споруди внесені в техпаспорт, як самовільно побудовані. Оскільки вона не має можливості оформити документально право власності на самовільно побудований житловий будинок, просила визнати за нею право власності на нерухоме майно.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 09 жовтня 2009 року позовні вимоги задоволено. Визнано за ОСОБА_4 право власності на самовільно побудовані житловий будинок літера Г (9,95х7,04), прибудову „2” (3,40х2,05), прибудову „2-1” (3,65х2,35), вбиральню літера Е по АДРЕСА_1. Зобов’язано ОП ЗМБТІ провести за ОСОБА_4 державну реєстрацію права власності на самовільно побудовані житловий будинок літера Г (9,95х7,04), прибудову „2” (3,40х2,05), прибудову „2-1” (3,65х2,35), вбиральню літера Е по АДРЕСА_1 .
Не погоджуючись з рішенням суду, заступник прокурора Шевченківського району м. Запоріжжя в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 та держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просили рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог та допустити поворот виконання рішення суду, зобов’язавши ОП ЗМБТІ скасувати реєстрацію права власності на нерухоме майно за ОСОБА_4
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 311 ЦПК України, рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд вирішив питання про права та обов’язки осіб, які не брали участь у справі.
Задовольнивши позовні вимоги ОСОБА_4 про визнання за нею права власності на самовільно побудовані жилий будинок та господарські споруди, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, суд першої інстанції посилався на положення ст. ст. 328, 376, 392 ЦК України та виходив з того, що законом передбачено на вимогу власника (користувача) земельної ділянки визнати право власності не нерухоме майно, самовільно побудоване на цій ділянці, якщо це не порушує права інших осіб.
При цьому суд посилався на те, що право власності на будинок АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_4 на підставі попередніх судових рішень.
Так, з матеріалів справи видно, що є рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 01.06.2009 року, згідно якого визнано дійсним договір купівлі-продажу Ѕ частини будинку АДРЕСА_1, який був укладений 04.07.1996 р. в простій письмовій формі між позивачем ОСОБА_4 (ОСОБА_1) та невідомим ОСОБА_7 (а. с. 6), та рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 09.07.2009 року, згідно якого визнано дійсним договір купівлі-продажу іншої Ѕ частини будинку АДРЕСА_1, який був укладений 19.11.1996 р. в простій письмовій формі між позивачем ОСОБА_4 (ОСОБА_1) та невідомим ОСОБА_8 (а. с. 8).
В сукупності за цими двома судовими рішеннями визнано право власності на весь будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 та у 2009 році зареєстровано за ОСОБА_4 право власності на спірний жилий будинок.
Проте, питання про правовий статус земельної ділянки судом не вирішувалось, в обох рішеннях відсутні будь-які посилання на те, що земельна ділянка була відведена для будівництва жилого будинку по АДРЕСА_1.
При цьому суд першої інстанції не взяв до уваги викладене в листі представника Запорізької міської ради № 03-03/197 від 29.09.2009 р., в якому зазначено, що міська рада заперечує проти позовних вимог ОСОБА_4 щодо визнання за нею права власності на самовільне нерухоме майно, оскільки земельна ділянка для будівництва жилого будинку по АДРЕСА_1 не була відведена позивачеві в установленому законом порядку (а. с. 34).
Зі змісту вищевказаних судових рішень від 01.06.2009 р. та від 09.07.2009 р. вбачається, що, вирішуючи питання про визнання дійсними договорів купівлі-продажу жилого будинку, на порушення вимог ст. ст. 212, 213 ЦК України, суд першої інстанції не з'ясував, чому ці договори купівлі-продажу не були нотаріально посвідчені, чи були наявні у продавців - ОСОБА_7, ОСОБА_8 правовстановлюючі документи на будинок, необхідні для нотаріального посвідчення договорів, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, чи відповідає договір сторін вимогам ст.203 ЦК України, якого передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Крім того, зі змісту апеляційної скарги, документів, доданих до апеляційної скарги (а. с. 48-57), пояснень представника комунального закладу «Запорізька спеціальна загальноосвітня школа-інтернат № 3» Запорізької обласної ради вбачається, що в жилому будинку АДРЕСА_1 проживали неповнолітні ОСОБА_9, 1991 р. н., ОСОБА_5, 1995 р. н. та повнолітній ОСОБА_10, 1985 р. н. (а. с. 55, а. с. 55 – на звороті).
Згідно листа відділу освіти Шевченківської райадміністрації № 01/50 від 16.01.2004 р., наданого в засіданні суду апеляційної інстанції представником комунального закладу «Запорізька спеціальна загальноосвітня школа-інтернат № 3» неповнолітні ОСОБА_9, 1991 р. н., ОСОБА_5, 1995 р. н. прийняті на облік відділом освіти як діти-сироти, право на житло закріплено за ними в будинку АДРЕСА_1, де вони раніше проживали з батьками, будинок належить їх батьку – ОСОБА_11, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1
На а. с. 55 є копія довідки голови квартального комітету ОСОБА_12 від 04.09.2003 р., згідно якої в будинку АДРЕСА_1 проживають ОСОБА_9, 1991 р. н., ОСОБА_5, 1995 р. н. та ОСОБА_10, 1985 р. н.
Зазначене не узгоджується з матеріалами справи, а саме - довідкою наданою позивачем ОСОБА_13, в якій за адресою: АДРЕСА_1 значиться склад сім’ї - ОСОБА_4, 1976 р. н., ОСОБА_6, 1903 р., (померла ІНФОРМАЦІЯ_2). Ця довідка надана зовсім іншим квартальним комітетом (№ 100), не містить посилання на посаду особи, яка підписала довідку, не вказана дата видачі довідки, печатка не відповідає встановленому зразку (а. с. 38).
За таких обставин судове рішення не можна визнати таким, що відповідає вимогам закону і матеріалам справи, воно підлягає скасуванню, а справа — поверненню на новий судовий розгляд до того ж суду в іншому складі суду.
Керуючись ст. ст. 307, 311, 314, 317 ЦПК України, колегія суддів,
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу заступника прокурора Шевченківського району м. Запоріжжя в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 та держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 09 жовтня 2009 року в цій справі скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена протягом двох місяців шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду України.
Головуючий:
Судді: