У Х В А Л А

Іменем України

7 червня 2006 року                                                                                             м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: приватні нотаріуси Київського міського нотаріального округу: Погрібняк Г.В., Пузик Ю.О. - про визнання довіреності та договору дарування недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду м. Києва від 5 грудня 2005 року,

в с т а н о в и л а:

У березні 2005 року ОСОБА_1 звернулася в суд із вищезазначеним  позовом, посилаючись на те, що спірна квартира АДРЕСА_1 належала їй та її чоловіку на праві власності. 16 квітня 1999 році вони підписали довіреність на ім'я ОСОБА_3 на право дарування їхньої квартири, вважаючи, що складають на його ім'я заповіт. Останній, скориставшись їхньою неосвіченістю, 19 липня 1999 року оформив договір дарування їхньої квартири на свого сина - ОСОБА_2  Наміру відчужувати квартиру вони не мали, оскільки іншим житлом не забезпечені. Просила визнати  недійсною довіреність та договір дарування спірної квартири.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 6 жовтня 2005 року позов задоволено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 5 грудня 2005 року рішення суду першої інстанції скасовано, постановлено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 ставиться питання про скасування ухвали апеляційної суду у зв'язку з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

            Задовольняючи позовні вимоги районний суд  виходив із того, що при посвідченні 16 квітня 1999 року довіреності на ім'я ОСОБА_3 з повноваженнями управляти та розпоряджатися належною довірителям квартирою та з правом підписати договір дарування власники спірної квартири мали похилий вік, страждали рядом тяжких захворювань, потребували допомоги, яку їм запропонували відповідачі, і позивачка із чоловіком були їм вдячні за це, але не настільки, щоб за відсутності у них іншого житла подарувати єдину квартиру.

            При зверненні до нотаріуса позивачка із чоловіком, у силу своєї юридичної необізнаності та вікових обмежень, необачності, унаслідок довіри до відповідачів, помилялися щодо змісту довіреності, невірно сприйняли її істотні умови та наслідки, що вплинуло на їх волевиявлення, оскільки в іншому випадку така угода не була б укладена, а тому видана довіреність, яка видана внаслідок помилки, має бути визнана недійсною, як недійсним і договір дарування, укладений на підставі такої довіреності.

            Наведені обставини суд установив на підставі досліджених доказів у їх сукупності й постановив законне та обґрунтоване рішення про визнання угод недійсними з підстав, передбачених ст. 56 ЦК УРСР.

            Також обґрунтований висновок суд зробив і щодо строків позовної давності.

            Апеляційний суд, скасовуючи це рішення та  постановляючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, виходив із того, що в позовній заяві по справі № 4313.2004 до Деснянського районного суду м. Києва позивачка вказувала, що усвідомлювала про надання в 1999 році ОСОБА_2 доручення й дізналася про наявність договору дарування в листопаді 2001 року при вирішенні питань щодо оформлення спадщини на квартиру, та що позивачі ОСОБА_1 рішенням цього ж суду від 17 грудня 2004 року відмовлено у визнанні договору дарування недійсним.

            Такий висновок суперечить фактичним обставинам справи, статтям 213, 214, 316 ЦПК України, оскільки наведеною апеляційним судом позовною заявою не стверджено усвідомлення позивачкою надання ОСОБА_2 права на укладення й підписання договору дарування, а рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 17 грудня 2004 року ОСОБА_1 відмовлено у визнанні угоди недійсною з підстав, передбачених ст. 57 ЦК УРСР, у той час як вимоги в даній справі ґрунтуються на ст. 56 ЦК УРСР.

            Нічим не обґрунтованим є висновок апеляційного суду про пропуск позивачкою строку позовної давності без поважних причин.

            За таких обставин, які свідчать про  скасування апеляційним судом ухваленого згідно із законом рішення суду першої інстанції, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням без змін рішення суду першої інстанції.

            Керуючись ст. 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а:

            Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

            Рішення апеляційного суду м. Києва від 5 грудня 2005 року скасувати, а рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 6 жовтня 2005 року залишити в силі.                 

            Ухвала оскарженню не підлягає.

            Головуючий                                                                                   М.В. Патрюк

            Судді:                                                                                               Ю.В. Прокопчук

М.П. Пшонка

Я.М. Романюк

Ю.Г. Тітов