ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2020 р.Справа № 520/11907/19

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Сіренко О.І.,

Суддів: Калиновського В.А. ,  Кононенко З.О. ,

за участю секретаря судового засідання  Цибуковської А.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.12.2019 року, головуючий суддя І інстанції: Панченко О.В., повний текст складено 27.12.19 року по справі № 520/11907/19

за позовом          ОСОБА_1      

до        Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області                   

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому, з урахуванням уточнень, просить суд:

- визнати протиправними дії Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області які полягають у невиплаті ОСОБА_1 суми перерахованої пенсії за період з 01.01.2016 року;

- зобов`язати Головне Управління Пенсійного фонду України в Харківській області виплатити ОСОБА_1 суму перерахованої пенсії за період з 01.01.2016 року без відстрочення та прив`язки до періодів, які встановлено Постановою Кабінету Міністрів України №103 від 21.02.2018 року однією сумою.

В обґрунтування уточнених позовних вимог зазначив, що він є пенсіонером органів внутрішніх справ України, пенсія якому призначена відповідно до вимог ЗУ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" у розмірі 68% місячного грошового забезпечення, однак, відповідач в супереч вимог чинного законодавства протиправно не виплачує перераховану пенсію за період з 01.01.2016 по 31.12.2017 року.

27 грудня 2019 року рішенням Харківського окружного адміністративного суду адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - задоволено.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо відмови виплати ОСОБА_1 суму перерахованої пенсії за період з 01.01.2016 року по 31.12.2017 р.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області виплатити ОСОБА_1 суму перерахованої пенсії за період з 01.01.2016 року по 31.12.2017 єдиним платежем.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 768 грн. 40 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ГУПФУ в Харківській області звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції  та прийняте нове, яким відмовити позивачу у задоволені заявлених вимог повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання. Вказав на те, що в порядку передбаченому ст.63 ЗУ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" №2262-ХІІ від 09.04.1992 року, постанови Кабінету Міністрів України "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби та деяким іншим категоріям осіб" №103 від 21.02.2018, пенсійним органом здійснено перерахунок пенсії ОСОБА_1  з 01.01.2016 року. Вказав на те, що постановою КМУ №103 від 21.02.2018 року передбачено, що сума перерахованих пенсій для виплати за період з 01.01.2016 по 31.12.2017 виплачується після виділення коштів на їх фінансування з державного бюджету та не змінює регулювання правовідносин з приводу перерахунку пенсій колишнім працівникам міліції на підставі Закону №2262-ХІІ та постанови КМУ №988, а лише визначає порядок перерахованих пенсій. Таким чином, стверджує, що у спірних правовідносинах відповідач діяв з дотриманням вимог чинного законодавства, не порушуючи прав та інтересів позивача, а тому позовні вимоги є безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України, справа розглядається за відсутності сторін.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач - ОСОБА_1 - пенсіонер органів внутрішніх справ України.

Відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" №2262-ХІІ від 09.04.1992 року (у редакції чинній на момент виникнення права на призначення пенсії, далі - Закон №2262-XII), позивач отримує пенсію за вислугу років, розмір якої був розрахований Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області.

У зв`язку зі зміною розмірів грошового забезпечення поліцейських (колишніх працівників міліції) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 року №988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції", Ліквідаційна комісія Головного управління МВС України в Харківській області направила до Головного управління Пенсійного фонду в Харківській області довідку про грошове забезпечення №100/28472 від 22.03.2018 року для перерахунку пенсії, починаючи з 01.01.2016 року у розмірі наступних складових: оклад за посадою - 2500,00 грн., оклад за спеціальним званням - 2000,00 грн, надбавка за вислугу років (40%) - 1800,00 грн., премія (2,76%) - 173,88 грн. Всього - 4402,24 грн. (а.с.21).

У березні 2018 року відповідачем, ГУ ПФУ у Харківській області відповідно постанови КМУ від 21.02.2018 р. №103 проведено перерахунок пенсії позивача з 01.01.2016 р., позивачеві було виплачено суму перерахованої пенсії за період з 01.01.2018, а інша частина перераховоної пенсії за період з 01.01.2016 по 31.12.2017 не виплачується.

Зазначені обставини слугували підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з протиправності дій відповідача щодо не виплати суми перерахованої пенсії за період з 01.01.2016 по 31.12.2017 та необхідності захистити права позивача, зобов`язавши відповідача виплатити пенсію позивачу без відстрочення та прив`язки до періодів, які встановлено постановою Кабінету міністрів України №103 від 21.02.2018, однією сумою.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції  з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Згідно ч. 3 ст. 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі по тексту - Закон №2262-ХІІ) (в редакції на момент призначення пенсії, до 01.01.2017 року) усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв`язку зі зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, або у зв`язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством. Перерахунок пенсій здійснюється на момент виникнення права на перерахунок пенсій і провадиться у строки, встановлені частиною другою статті 51 цього Закону.

Водночас, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 року № 1774-VIII частину 4 статті 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" викладено у такій редакції: "усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій". Вказана норма набрала чинності з 01.01.2017.

Згідно п. 7 Постанови Кабінету Міністрів України 17.07.1992 року №393 (в редакції Постанови Кабінету Міністрів №103 від 21.02.2018 року) перерахунок пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", проводиться на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України.

Згідно п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб", сума перерахованих пенсій для виплати за період з 1 січня 2016 р. по 31 грудня 2017 р. обчислюється органами Пенсійного фонду України станом на 1 січня 2018 р. та виплачується після виділення коштів на їх фінансування з державного бюджету в такому порядку:

- з 1 січня 2019 р. по 31 грудня 2019 р. - щомісяця окремою сумою у розмірі 50 відсотків різниці між місячним розміром підвищеної пенсії, розрахованої відповідно до абзацу першого цього пункту, та місячним розміром отриманої особою пенсії за період з 1 січня 2016 р. по 31 грудня 2017 року;

- з 1 січня 2020 р. - щомісяця окремою сумою у розмірі 100 відсотків різниці між місячним розміром підвищеної пенсії, розрахованої відповідно до абзацу першого цього пункту, та місячним розміром отриманої особою пенсії за період з 1 січня 2016 р. по 31 грудня 2017 р. та до забезпечення повної виплати розрахованої суми.

Кабінет Міністрів України Постановою від 11 листопада 2015 року №988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" (далі - Постанова № 988) та постановою від 18 листопада 2015 року №947 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 9 березня 2006 року №268" встановив розміри грошового забезпечення працівникам поліції за посадовими окладами і спеціальними званнями, що значно перевищують посадові оклади і плату за спеціальні звання колишніх працівників органів внутрішніх справ.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №1774-VIII від 06.12.2016 частину четверту статті 63 Закону № 2262-XII викладено у новій редакції: «Усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України <…>»

Так, 21 лютого 2018 року набула чинності постанова Кабінету Міністрів України "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" від 21 лютого 2018 року №103 (далі - Постанова № 103).

Так, пунктом 3 Постанови №103 Кабінетом Міністрів України вирішено перерахувати з 01 січня 2016 року пенсії, призначені згідно із Законом №2262-ХІІ, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) за прирівняною посадою з розміру грошового забезпечення поліцейського, враховуючи відповідні оклади за посадою, спеціальним званням, відсоткову надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, за січень 2016 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року №988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції". Розмір премії визначається у середніх розмірах, що фактично виплачені за відповідною посадою (посадами) поліцейського за січень 2016 року.

Оскільки постанова КМУ від 21.02.2018 №103 прийнята вже після виникнення спірних правовідносин (01.01.2016) та погіршує становище позивача в частині строків виплати належної йому пенсії за 2016-2017 роки, вона не підлягає застосуванню у спірних правовідносинах.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи,  з 01.01.2016 у позивача виникли обставини, що тягнуть за собою зміну розміру його пенсії, зокрема, відбулась зміна розміру видів грошового забезпечення поліцейських, а також враховуючи, що такий перерахунок не проведено з 01.01.2016 з вини державних органів (зокрема - МВС України та відповідача), саме з цього часу і необхідно здійснити перерахунок пенсії позивача і її виплату.

В матеріалах справи наявних розрахунок перерахунку пенсії позивача, з якого вбачається нарахування з 01.01.2016 пенсії згідно постанови Кабінету Міністрів України №988, проте виплата з 01.01.2016 по 31.12.2017 року проведена не була.

При цьому, Порядок № 45 не запроваджував спеціальних строків виплати перерахованих пенсій, а тому строки платежів мали узгоджуватись з вимогами ч. 2 ст. 85 Закону України "Про пенсійне забезпечення", ч. 1 ст. 47 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", ч. 3 ст. 52 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Колегія суддів зазначає, що згідно з ч. 1, 2ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ч. 1ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту ст. 1 Першого протоколу до Конвенції вперше у рішенні від 16.12.1974 року у справі «Міллер проти Австрії», де Суд встановив принцип, згідно з яким обов`язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні «Гайгузус проти Австрії» від 16.09.1996 року - якщо особа робила внески у певні фонди, в т.ч. пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.

Відповідно до правової позиції Європейського суду у справі «Кечко проти України» (рішення від 08.11.2005 року) в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Наведені висновки Європейського суду з прав людини, у застосуванні до спірних правовідносин, свідчать про право Держави вводити, призупиняти чи закінчувати виплату саме надбавок, які враховуються при обчисленні пенсії, а не обмежувати право особи на повне чи часткове отримання таких чинних виплат.

Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 року у справі № 21-399во10, від 07.12.2012 року у справі №21-977во10, від 03.12.2010 року у справі № 21-44а10).

Така правова позиція підтримана Конституційним Судом України у рішеннях від 20.03.2002 року № 5-рп/2002, від 17.03.2004 року № 7-рп/2004, від 01.12.2004 року № 20-рп/2004, від 09.07.2007 року № 6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги, тощо, в залежність від видатків бюджету.

Крім того, Конституційний Суд України розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист певних категорій громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст. 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечують суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управлінні державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань, тощо (Рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 року № 8-рп/99, від 20.03.2002 року № 5-рп/2002, від 20.12.2016 року № 7-рп/2016).

У рішенні від 06.07.1999 року № 8-рп/99 у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положеньст. 5 Закону України «Про статус ветеранів військової служби і ветеранів органів внутрішніх справ та їх соціальний захист» Конституційний Суд України прямо зазначив, що служба в правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей, що повинно компенсуватись наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексом заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби в органах внутрішніх справ, так і після звільнення у запас або відставку.

Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції вперше у рішенні від 16 грудня 1974 року у справі "Міллер проти Австрії", де Суд встановив принцип, згідно з яким обов`язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні "Гайгузус проти Австрії" від 16 вересня 1996 року, якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.

Колегія судів вважає, що право позивача на отримання перерахованого розміру пенсії підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу до Конвенції "Захист прав власності" і, що відповідні суми доплати до пенсії за результатом проведення перерахунку слід вважати "майном" у значенні цього положення, оскільки позивач отримав право на вказані суми виплат,  отже, невиплата вказаних сум є втручанням у право позивача на мирне володіння майном.

Зазначена правова позиція, викладена в рішенні ЄСПЛ по справі "Суханов та Ільченко проти України" від 26.06.2014 року (за заявою №68385/10 та №71378/10), згідно якої, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є чиним Закон, який передбачає таке право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач, відмовляючи у  виплаті ОСОБА_1 суму перерахованої пенсії за період з 01.01.2016 року по 31.12.2017 р., діяв не на підставі вимог Конституції та законів України, зокрема, ч.2 ст.2 КАС України.

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 77 та ч. 1 ст. 90 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Колегія суддів зазначає, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів правомірності своїх дій у спірних правовідносинах.

Таким чином, колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції в частині визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо відмови виплати ОСОБА_1 суму перерахованої пенсії за період з 01.01.2016 року по 31.12.2017 р.

Відповідно до ст.22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Згідно з ч.1ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року  3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

В справі «East/West Alliance Limited» проти України» ( 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов`язання за цим положенням. Межі обов`язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа  30210/96).

 Враховуючи протиправність дій відповідача щодо не виплати суми перерахованої пенсії за період з 01.01.2016 по 31.12.2017 року, з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів  позивача, колегія суддів погоджується  з висновком суду першої інстанції щодо необхідності зобов`язання відповідача виплатити пенсію позивачу без відстрочення та прив`язки до періодів, які встановлено постановою Кабінету міністрів України №103 від 21.02.2018, однією сумою.

Посилання апелянта на відсутність коштів у пенсійного органу не можу слугувати підставою для невиплати нарахованої суми пенсії позивачу в силу приписів вимог чинного законодавства України та норм міжнародного права.

Доводи апелянта про відсутність підстав для виплати позивачу недоотриманої частни пенсії однією сумою колегія судідв відхиляє, з огляду на встановлення протипраності дій відповідача у спірних правовідносинах та необхідності ефективного захиститу прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Також, згідно із частиною третьою статті 52 Закону № 2262-ХІІ виплата пенсій провадиться за поточний місяць загальною сумою у встановлений строк, але не пізніше останнього числа місяця, за який виплачується пенсія.

Відповідно до частини другої статті 55 Закону № 2262-ХІІ нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу ПФУ, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Системний аналіз статей 51,52,55,63 Закону № 2262-ХІІ свідчить, що наявність у Кабінету Міністрів України права встановлювати порядок перерахунку пенсії не є тотожним праву встановлювати строки перерахунку пенсії, строки виплати пенсії.

У зв`язку з чим, колегія суддів зазначає, що питання строків виплати доплат до пенсії за результатами проведеного перерахунку, тобто частини пенсії особи, а також розмірів такої доплати не охоплюються поняттям "порядок проведення перерахунку пенсії".

Так, з системного аналізу вказаних норм вбачається, що законодавством не передбачено виплати пенсії, належної позивачу, частинами, а отже належним виконанням судового рішення, в даному випадку, є саме виплата перерахованої суми пенсії позивачу однією сумою, а тому зазначені доводи апелянта колегія суддів вважає безпідставними.

Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.

За змістом   п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "RuizTorija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Отже, з огляду на вказане вище, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Згідно з ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року  3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

У відповідності до  ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам  ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача у справі.

Згідно ч. 1  ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.12.2019 року по справі № 520/11907/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя О.І. Сіренко

Судді В.А. Калиновський  З.О. Кононенко

Повний текст постанови складено  13.10.2020 року