ЛАДИЖИНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

                                                            Справа № 2-129/10

Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2010 року      Ладижинський міський суд Вінницької області

в складі: головуючого – судді Дернової В.В.,  

при секретарі – Басараб О.Д.

за участю адвоката – ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Ладижин цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа – ВАТ «Західенерго» в особі Ладижинської ТЕС, про вселення та усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа – ВАТ «Західенерго» в особі Ладижинської ТЕС, про визнання таким, що втратив право на користування житловим приміщенням,-  

                                                                   ВСТАНОВИВ:   

          ОСОБА_2  звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про вселення та усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням. Позовні вимоги мотивовані тим, що він перебував у шлюбі з відповідачем з 10.08.1997 року до 11.02.2010 року, від якого мають неповнолітню дочку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.  Після укладення шлюбу спочатку вони проживали у матері дружини, а потім її батько, ОСОБА_5, отримав у найм від ВАТ «Західенерго» в особі Ладижинської ТЕС квартиру  № 51,52 у буд. 8 по вул. Процишина  м. Ладижин Вінницької області, куди він, дружина та її батько вселилися та зареєструвалися у встановленому законом порядку. У зазначеній квартирі також зареєстрована їх неповнолітня дочка ОСОБА_4. У січні 2010 року батько дружини отримав окрему квартиру та знявся з реєстрації у спірній квартирі, особовий рахунок по сплаті житлово-комунальних послуг було оформлено на ОСОБА_3 Деякий час позивач з дружиною проживали у спірній квартирі, але в окремих її частинах, розділених перегородкою – зокрема, позивач користувався кімнатою з окремим входом, що являє собою  АДРЕСА_1.  З 16 травня 2006 року по теперішній час він працює водієм транспортних засобів у м. Києві (ТОВ «Союз-Авто»), додому приїжджав нечасто, і коли в черговий раз приїхав додому, то не зміг потрапити до квартири, оскільки був змінений замок на одних вхідних дверях, а другі вхідні двері було заблоковано з внутрішньої сторони. Після цього він  деякий час (з середини липня до кінця серпня 2009 року) проживав у своєї тітки ОСОБА_6, що проживає у ІНФОРМАЦІЯ_2., а потім, з вересня 2009 року, почав винаймати житло у будинку  № 39 по вул. Процишина  у  м. Ладижин. У органи внутрішніх справ із заявою щодо того, що йому чинять перешкоди у користуванні житлом він не звертався, оскільки є людиною неконфліктною, не хотів травмувати дитину, сподівався на примирення з дружиною, оскільки на той час вони ще перебували у зареєстрованому шлюбі. Однак, владнати вказану ситуацію мирним шляхом не вдалося, а тому він змушений звертатись в суд з даною позовною заявою за захистом своїх прав, оскільки не має іншого власного житла.  

      ОСОБА_3 звернувся до суду з позовною заявою до  ОСОБА_2 про визнання таким, що втратив право на користування   приміщенням, мотивуючи свої вимоги тим, що  вона перебувала у шлюбі з відповідачем з 10.08.1997 року до 11.02.2010 року, від якого мають неповнолітню дочку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. 1  травня 2009 року відповідач забрав свої речі з квартири № 51,52 у буд. 8 по вул. Процишина  м. Ладижин Вінницької області та переїхав жити до іншої жінки, з того часу у спірній квартирі не проживає. Позивач працює в Ладижинському ТМО ліфтером, отримує невелику заробітну плату, вимушена сплачувати комунальні послуги із розрахунку кількості зареєстрованих осіб у вищевказаній квартирі, що ставить її у скрутне матеріальне становище.

      В судовому засіданні позивач-відповідач ОСОБА_2  підтримав свій позов, посилаючись на обставини, викладені в ньому, та просив постановити рішення, яким вселити його у квартиру № 51,52 у буд. 8 по вул. Процишина  м. Ладижин Вінницької області, зобов’язати ОСОБА_3 не чинити перешкод у користуванні вказаним житловим приміщенням, встановити порядок користування житловим приміщенням – квартирою 51,52 у буд. 8 по вул. Процишина  м. Ладижин Вінницької області шляхом виділення йому у  користування  кімнати з окремим входом, що являє собою АДРЕСА_1, розділити особовий рахунок       кв. № 51,52 у буд. 8 по вул. Процишина  м. Ладижин Вінницької області між квартиронаймачами ОСОБА_2 та  ОСОБА_3. У задоволенні позову ОСОБА_3 просив відмовити.

        В судовому засіданні позивач-відповідач ОСОБА_3  підтримала свій позов, посилаючись на обставини, викладені в ньому, та просила постановити рішення, яким визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право на користування житловим приміщенням. У задоволенні позову ОСОБА_2 просила відмовити. Позицію ОСОБА_3 повністю підтримав її представник – адвокат ОСОБА_1

      В судовому засідання представник третьої особи – ВАТ «Західенерго» в особі Ладижинської  ТЕС – поклався на розсуд суду.

    Свідок ОСОБА_7 у судовому засіданні пояснила, що є сусідкою ОСОБА_3, того, чи замінювалися на дверях спірної квартири замки достеменно не знає. Також  зазначила, що до своєї доньки ОСОБА_8 ОСОБА_2 приходив, але у спірній квартирі досить давно не проживає, забрав деякі свої речі 01.05.2009 року.

    Свідок ОСОБА_9 у судовому засіданні  пояснила, що є хрещеною матір’ю ОСОБА_8 – неповнолітньої дочки  ОСОБА_3 та  ОСОБА_2, того, чи замінювалися на дверях спірної квартири замки достеменно не знає. Підтвердила, що ОСОБА_2 працює у м. Києві, оскільки сама там також працює. Також знає, що ОСОБА_2 01.05.2009 року забрав із спірної квартири деякі свої речі та на даний час проживає ІНФОРМАЦІЯ_3, яку з його слів, знімає.

    Свідок ОСОБА_6 у судовому засіданні  пояснила, що є тіткою ОСОБА_2 Він проживав у неї з середини липня до кінця серпня 2009 року у ті дні, коли приїжджав з          м. Києва, де він працює, оскільки, зі слів ОСОБА_2, його дружина ОСОБА_3 чинила йому перешкоди у користуванні кв. № 51,52 у буд. 8 по вул. Процишина  м. Ладижин, зокрема, замінила замки на вхідних дверях. Потім ОСОБА_2 винайняв житло по           вул. Процишина, 39  м. Ладижин.  

     Вислухавши пояснення сторін, третьої особи, показання свідків, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про вселення, усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, встановлення порядку користування житловим приміщенням та  розділення особового  рахунку по сплаті житлово-комунальних послуг  підлягає задоволенню,  а позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання таким, що втратив право на користування житловим приміщенням задоволенню не підлягає з наступних підстав.

      Судом встановлено, що  ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з 10.08.1997 року до 11.02.2010 року перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають неповнолітню дочку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.  Після укладення шлюбу спочатку вони проживали у матері дружини, а потім її батько, ОСОБА_5, отримав у найм від ВАТ «Західенерго» в особі Ладижинської ТЕС квартиру  № 51,52 у буд. 8 по вул. Процишина  м. Ладижин Вінницької області, куди він, дружина та її батько вселилися та зареєструвалися у встановленому законом порядку. У зазначеній квартирі також зареєстрована їх неповнолітня дочка ОСОБА_8. У січні 2010 року батько дружини отримав окрему квартиру та знявся з реєстрації у спірній квартирі. З  16 травня 2006 року по теперішній час ОСОБА_2 працює водієм транспортних засобів у  м. Києві (ТОВ «Союз-Авто»), додому приїжджав нечасто, і коли в черговий раз приїхав, то не зміг потрапити до квартири.  

      Відповідно до ст.72 ЖК УРСР, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки провадиться в судовому порядку. Стаття 71 ЖК УРСР визначає строки та підстави, за якими при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім’ї зберігається жиле приміщення. Так, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 71 ЖК УРСР жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім’ї у випадках тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами та характером роботи, -  протягом усього часу виконання цієї роботи.

      Відповідно до п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.04.1985 року «Про деякі питання, що виникли  в практиці застосування судами Житлового кодексу України» у справах про  визнання  наймача  або  члена  його  сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст.71 ЖК),  необхідно  з'ясовувати  причини відсутності   відповідача   понад  встановлені   строки.   В   разі   їх  поважності (перебування  у  відрядженні,   у   осіб,   які   потребують   догляду,   внаслідок неправомірної поведінки   інших  членів  сім'ї  тощо)  суд  може продовжити пропущений строк.

        Крім того, відповідно до п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.04.1985 року «Про деякі питання, що виникли  в практиці застосування судами Житлового кодексу України» суд може визнати особу такою,  що втратила право користування  жилим  приміщенням,  лише  з  однієї  вказаної позивачем підстави,  передбаченої ст. 71 або ст. 107 ЖК УРСР. Змінити підставу позову суд
вправі тільки за згодою позивача. У даному випадку підставою позову ОСОБА_3 визначила саме  ст. 71 ЖК УРСР.

       Таким чином, незважаючи на те, що  ОСОБА_2  не проживав певний час в спірній квартирі, суд вважає, що відсутні підстави для визнання його таким, що втратив  право на користування житлом, оскільки достовірно встановлено, що він з    16 травня 2006 року по теперішній час працює водієм транспортних засобів у м. Києві у ТОВ «Союз-Авто», що підтверджується довідкою від 24.03.2010 року № 42 (а.с. 20), а  також  ОСОБА_3  чинила  йому перешкоди у користуванні квартирою № 51,52 у буд. 8 по вул. Процишина  м. Ладижин Вінницької області, які виразилися в   заміні замка на одних вхідних дверях (не заперечувалося ОСОБА_3А.) та заблокуванні других вхідних дверей з внутрішньої сторони, знесенні перестінку (не заперечувалося ОСОБА_3А.), занятті кімнати будівельними матеріалами, недопущенні його до квартири, що   підтвердила в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 На користь позиції ОСОБА_2 також свідчить той факт, що з позовом про вселення та усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням він звернувся раніше, ніж ОСОБА_3 звернулася з позовом про визнання таким, що втратив право на користування житловим приміщенням.

            Відповідно до ст. 64 ЖК УРСР, члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач і члени його сім'ї. Крім того, згідно ч. 2 ст. 65 ЖК УРСР Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

       З огляду на зміст зазначених правових норм позовні вимоги ОСОБА_2 про вселення, усунення перешкод у користуванні квартирою № 51,52 у буд. 8 по вул. Процишина м. Ладижин Вінницької області та розділення особового рахунку підлягають задоволенню. При цьому, позовна вимога ОСОБА_2 про розділення особового рахунку спростовує аргумент ОСОБА_3 на обґрунтування позовної вимоги про визнання таким, що втратив право на користування житловим приміщенням, що вона вимушена оплачувати житлово-комунальні послуги із розрахунку кількості зареєстрованих осіб у спірній квартирі, що ставить її у скрутне матеріальне становище.

      Відповідно до ст. 88 ЦПК України, суд вважає за необхідне також стягнути з позивача-відповідача ОСОБА_3 на користь позивача-відповідача ОСОБА_2  судові витрати з урахуванням того, що відповідно до ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» вона звільнена від сплати судового збору (державного мита) як громадянка, яка постійно проживає на території зони посиленого радіологічного контролю.

     На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 10, 11, 57-60, 88, 208-209, 213-215 ЦПК України, ст.ст. 9, 126-131 ЖК України, суд –  

                                                                     ВИРІШИВ:   

        У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання таким, що втратив право на користування житловим приміщенням – відмовити.  

      Позов ОСОБА_2 задовольнити.  

     Вселити ОСОБА_2 в квартиру № 51,52 у буд. 8 по                    вул. Процишина  м. Ладижин Вінницької області,  встановивши порядок користування житловим приміщенням шляхом виділення йому у  користування  кімнати з окремим входом, що являє собою АДРЕСА_1.

      Зобов’язати ОСОБА_3 не чинити перешкод ОСОБА_2 в користуванні  квартирою  № 51,52 у буд. 8 по вул. Процишина          м. Ладижин Вінницької області.  

     Розділити особовий рахунок по сплаті житлово-комунальних послуг по квартирі № 51,52 у буд. 8 по вул. Процишина  м. Ладижин Вінницької області, надавши ОСОБА_2 та ОСОБА_3 окремі особові рахунки щодо оплати таких послуг.  

   Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2  судові витрати в розмірі 37 (тридцять сім) гривень.

    Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а апеляційну скаргу на рішення суду - протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження до апеляційного суду Вінницької області через Ладижинський міський суд Вінницької області.

У повному обсязі рішення складено 22.04.2010 року.

Суддя: (підпис)  

З оригіналом вірно.  

Суддя Ладижинського міського суду                                                                     В.В. Дернова