ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

11.07.06 р.                                                                               Справа № 17/169                               

Господарський суд Донецької області у складі судді В.М.Татенко, розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом: Державного підприємства «Донецька залізниця», м. Донецьк

до відповідача: Відкритого акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча», м. Маріуполь

про стягнення 14’552,40грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Ігнатова Н.О.; Сердюк Н.Б.

від відповідача: Маслак В.І.; Сукач Т.В.

ВСТАНОВИВ :

Донецька залізниця звернулася з позовом до Відкритого акціонерного товариства  «Маріупольський металургійний  комбінат імені Ілліча» про стягнення збору за оформлення внутрішнього транзитного документу (далі – «ВТД») у сумі 14’552,40грн. ( у тому числі ПДВ 2’425,40 грн.).

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що відповідач має сплатити залізниці  вартість послуг по оформленню ВТД та їх електронних копій, наданих при перевезенні імпортних вантажів на адресу відповідача, відповідно телеграми Укрзалізниці № 000357/ЦМ від 17.02.04р.

Відповідач позовні вимоги не визнав з посланням на те, що у спірний період між сторонами не існувало договірних відносин з приводу оформлення ВТД та їх електронних копій та – оплати цих послуг; а також – на умови ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України та ст.137 Статуту залізниць України.

Розгляд справи був закінчений 26.06.06р. У судовому засіданні була оголошена перерва до 11.07.06р для підготовки рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд вважає позов безпідставним та таким, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що у травні 2005р. на станцію «Маріуполь-Сортувальний» на адресу відповідача надходили імпортні вантажі. Відповідно «Порядку заповнення внутрішнього транзитного документу для його використання при здійсненні контролю за доставкою товарів, що переміщуються між митницями в межах митної території України», затвердженого наказом Держмитслужби України від 12.04.00р. № 206 митними брокерами залізниці на прикордонних передавальних станціях оформлялися ВТД та їх електронні копії.

Згідно телеграми Укрзалізниці № 000357/ЦМ від 17.02.04р. за встановленою калькуляцією позивачем був нарахований на відповідача збір за оформлення зазначених ВТД та їх електронних копій у загальній сумі 14’552,40 грн. (у тому числі ПДВ 2’425,40 грн.) та складені відповідні накопичувальні картки, які останній підписав із зауваженнями такого змісту: «Пред’явлена сума відхиляється до нормативного підтвердження ставки 84.6 грн. ВТД».

За поясненнями представників позивача та виходячи з матеріалів справи позивач послуги із здійснення декларування вантажів у вагонах безпосередньо не здійснював. Ці послуги здійснювали митні брокери інших залізниць. Однак, саме позивач, як залізниця призначення, має здійснювати з одержувача збір коштів на відшкодування відповідних витрат.

Доказів понесення будь-якою залізницею фактичних витрат, пов’язаних з оформленням ВТД та їх  електронних копій, позивач суду не надав.

Договором № 84/2462 «Про організацію перевезення вантажів» від 25.03.04р., укладеного між сторонами, в редакції, яка існувала на час виникнення спірних право відношень, відшкодування чи оплата сум за оформлення ВТД та їх  електронних копій не передбачались.

Згідно ст.526 Цивільного кодексу України та ст.174 Господарського кодексу України зобов’язання можуть виникати із договорів та інших підстав.

Норми статей 33 – 34 ГПК України покладають на сторони обов’язок доказування обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до діючого законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У даному випадку у відповідача зобов’язання щодо сплати спірної суми не виникло.

Виходячи вищевикладене, керуючись ст.ст. 43, 32 - 34, 43, 49, 82 – 84 ГПК України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

     

          

Суддя                                                                         Татенко В.М.