ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
10.07.06 р. Справа № 17/162
Господарський суд Донецької області у складі судді Татенко В.М. розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу
за позовом: Державного підприємства «Донецька залізниця» м. Донецьк
до відповідачів:
1 – Відкритого акціонерного товариства «Докучаєвський флюсо-доломітний комбінат» м. Докучаєвськ
2 – Товариство з обмеженою відповідальністю «Лемтранс», м. Докучаєвськ
про: стягнення: 66’404,04 грн.
за участю представників сторін:
від позивача: Дачковська С.Г., Хахалін В.В., Мануйлова І.Г., Доля О.Г., Ігнатова Н.О.
від відповідача: Яїцьков А.В.; Шкурко Н.І.; Селіверстов С.В.; Місько Т.Г.
та третьої особи: Неізвестна О.Ю.; Найданова Л.С.
ВСТАНОВИВ:
Державне підприємство «Донецька залізниця» звернулася з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Докучаєвський флюсо-доломітний комбінат» (далі – «Комбінат») та до Товариство з обмеженою відповідальністю «Лемтранс» (далі – «Товариство») про стягнення суми 66’404,04 грн., що складається із 55’336,70 грн. – плати за користування вагонами, нарахованої у зв’язку із затриманням 543х вагонів власності Товариства на станціях «Яснувата» та «Волноваха», тобто – на підходах до станції призначення – Оленівка, у період з 25.04.2005 – 25.05.05р. та 11067,34 грн. – податку на додану вартість (далі - «ПДВ»), нарахованого на зазначену суму плати за користування вагонами.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на ст. 119 Статуту залізниць України (далі – «Статут»), «Правила користування вагонами та контейнерами» (далі – «Правила»), відомості плати за користування вагонами №№ 052235-052237, 05431-05412, 062512-062537 накази про затримку вагонів №№ 185 від 25.04.2005р., 12 від 16.05.2005р., 14 від 17.05.2005р., 17 від 19.05.2005р.; акти форми «ГУ-23а» №№ 83, 185, 55, 56, 59, 186, 77, 60, 61, 62, 63 про затримку зазначених вагонів.
Комбінат позовні вимоги не визнав через недоведеність позивачем вини Комбінату у затриманні згаданих вагонів; відсутність належних доказів наявності обставин, що можуть бути підставою для майнової відповідальності відповідача, а саме – актів загальної форми, які мають складатися згідно ст. 129 Статуту та п. 8 Правил та пропущення позивачем строку позовної давності стосовно стягнення плати за користування вагонами за певними відомостями.
Товариство проти задоволення позову заперечує, посилаючись на те, що воно за приписами Статуту та Правил не є суб’єктом внесення плати за користування вагонами; безпідставність нарахування плати за користування власними вагонами з урахуванням приписів ч. 2 ст. 119 Статуту та п. 15 Правил; пропущення позивачем строку позовної давності стосовно стягнення плати за користування вагонами за певними відомостями.
Розгляд справи був закінчений 20.06.2006р. У судовому засіданні оголошувались перерви до 10.07.2006р. для підготовки рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Господарським судом встановлено, що у період з 25.04.2005 – 25.05.05р. на станціях Яснувата та Волноваха, Донецької залізниці, тобто – на підходах до станції призначення Оленівка згідно наказів №№ 185 від 25.04.2005р., 12 від 16.05.2005р., 14 від 17.05.2005р., 17 від 19.05.2005р. залізницею були затримані 543 порожні вагона власності Товариства та орендовані ним, які перевозилися позивачем на адресу Комбінату під завантаження. Про затримання вагонів працівниками згаданих станцій складалися акти форми «ГУ-23а» №№ 83, 185, 55, 56, 59, 186, 77, 60, 61, 62, 63 (а.с. 36-45).
У зв’язку із затриманням станцією призначення на Комбінат згодом за відомостями форми «ГУ-46» вагонами №№ 052235-052237, 05431-05412, 062512-062537 (а.с. 12-32) була нарахована плата за користування вагонами у сумі 55’336,70 грн. та – 11’067,34 грн. ПДВ (нарахованого на зазначену суму плати).
Від підписання зазначених відомостей як і від внесення плати та ПДВ Комбінат відмовився, що й стало причиною для звернення до суду з відповідним позовом.
Виходячи із змісту актів про затримку вагонів підставою для їхнього затримання було неприйняття цих вагонів одержувачем, тобто – Комбінатом. Проте, жодних доказів такого неприйняття, або – відмови від прийняття позивач суду не надав.
Наполягаючи на стягненні з Комбінату спірної плати – позивач посилається на ч. 2 ст. 119 Статуту та п. 15 Правил. Однак, за диспозицією цієї норми зазначена плата у розмірі 50% щодо вагонів, які не належать залізниці, може вноситися за час затримки цих вагонів на станціях призначення і на підходах до них (тобто – на коліях залізниць) лише за наявності одночасно двох умов: по-перше, що зазначені вагони затримані в очікуванні подання їх під вивантаження, перевантаження; по-друге, що зазначені вагони затримані саме з причин, що залежать від вантажоодержувача, власника залізничної під’їзної колії, порту, підприємства.
Затримані позивачем вагони були порожніми, тобто – не надходили до Комбінату для вивантаження чи перевантаження.
Стосовно наявності (відсутності) причин, що залежать від Комбінату чи Товариства – слід зазначити, що за п. 2.2 договору № 334жд/331 від 21.04.2005р. (а.с.143-151), укладеного між позивачем та Комбінатом, позивач прийняв на себе зобов’язання подавати під навантаження вагони згідно із затвердженими планами та заявками. Як вбачається із наданих сторонами планів перевезень вантажів у власних вагонах, узгоджених на квітень – травень 2005р.(а.с. 159-164, 166, 171, 182-185,193-196) – усі подані позивачем в межах планів та поза планами порожні вагони власності не залізниць Комбінатом приймалися та – завантажувалися, що підтверджується обліковими картками виконання планів перевезення за відповідні періоди (а.с. 165, 170, 175-178, 186-192, 197-202)
Із наданої Комбінатом схеми подачі вагонів у квітні-травні 2005р. (а.с. 181) вбачається що позивач на порушення умов згаданого договору та планів подавав Комбінату під завантаження вагонів у кількості більшій ніж це передбачалося відповідними планами.
Посилання позивача на те, що Товариство як власник зазначених вагонів має регулювати порядок та обсяги транспортування власних (орендованих вагонів) спростовуються п. 6.6 «Правил реєстрації та експлуатації власних вантажних вагонів», затверджених наказом Міністерства транспорту та зв’язку України № 856 від 28 вересня 2004 р. (зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 15 жовтня 2004 р. за № 1316/9915), згідно якому керування рухом власних вантажних вагонів здійснюється залізницями в порядку, установленому для вагонів інвентарного парку залізниць. Тобто, саме залізниця (а ні власники вагонів) має організовувати порядок транспортування власних вагонів та – регулювати обсяги транспортування цих вагонів таким чином, щоб забезпечити виконання узгоджених планів перевезень вантажів у цих вагонах та – уникнути їх безпідставне простоювання і затримання.
Згідно п. 15 Правил за час перебування на під’їзних коліях та інших місцях незагального користування вагонів, що належать підприємствам чи орендовані ними, плата не вноситься. Якщо такі вагони затримані на станції призначення чи на підходах до неї або на станції відправлення з причин, що залежать від вантажовласника, то плата за користування сплачується в розмірі 50%. При цьому, під вантажовласником у розумінні Правил за п. 2 Правил розуміються 2 вантажовідправники, вантажоодержувачі, власники під'їзних колій, порти, організації, установи, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності. Тобто – власники вагонів, експедитори, якщо вони не є вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під’їзних колій, портами, організаціями, установами, фізичними особами – суб'єктами підприємницької діяльності – не можуть бути платниками залізниці за користування вагонами у тому числі й власними (орендованими).
Вимоги щодо стягнення ПДВ – 11067,34 грн. додатково нарахованого на зазначену суму плати, безпідставні, оскільки:
- користування вагонами у розумінні Статуту, не може вважатися послугою. Плата за користування вагонами, виходячи зі Статуту, є – мірою відповідальності відповідної особи перед залізницею у зв’язку із знаходженням вагонів у цієї особи під вантажними операціями; у зв’язку із затримкою вагонів на станціях призначення і на підходах до них в очікуванні подання під вивантаження (перевантаження) з причин, що залежать від зазначених осіб та у зв’язку з затримкою вагонів, пов’язаною з митним оформленням;
- «Державний класифікатор продукції та послуг», затверджений наказом Держстандарту України № 822 від 30.12.1997р. не містить такого виду послуги, як плата за користування вагонами;
- за змістом п. 3.1 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі – «Закон») об’єктом оподаткування ПДВ є товари, роботи та послуги, а плата за користування вагонами будучи мірою відповідальності не відноситься ні до товару, ні до роботи, ані до послуги;
- база оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг), що встановлена п. 4.1 ст. 4 Закону визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів (робіт, послуг) згідно із законами України з питань оподаткування. До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) таким платником податку;
- плата за користування вагонами, як міра відповідальності, не може вважатися базою оподаткування у розумінні Закону.
При прийнятті рішення господарським судом окрім зазначеного було враховане й те, що згідно ч.1 ст..129 Статуту обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. За ч. 2 ст. 129 Статуту комерційний акт складається для засвідчення таких обставин: а) невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах; б) у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу; в) псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу; г) повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу.
Згідно ч. 4 ст. 129 Статуту в усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами загальної форми.
Плата з користування вагонами у розумінні Статуту є мірою відповідальності відповідних осіб перед залізницею.
Виходячи з п. 8 Правил у разі затримки вагонів на станції з причин, які залежать від вантажовласника, складається акт загальної форми, який підписується представниками станції і вантажовласника. В акті вказується час (у годинах та хвилинах) початку та закінчення затримки вагонів і їх номери. При цьому, у даному пункті приписи про те, що такий акт має складатися при затриманні вагонів лише на станції призначення – відсутні. Тобто, передбачений п. 8 Правил акт загальної форми за підписами представників станції та вантажовласника має складатися як при затриманні вагонів на станції призначення, так і на підходах до неї.
Наполягаючи на стягненні з Комбінату плати за користування вагонами у зв’язку з їх затриманням на станціях Волноваха та Ясинувата, позивач посилається на відповідні акти про затримання цих вагонів та накази про їх затримання. Але виходячи з умов ч. 2 ст. 34 ГПК України, згідно якої обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування – згадані акти не можуть бути належним доказом підтверджуючим позовні вимоги. У даному випадку доказом затримання вагонів з причин, що залежать від Комбінату могли б бути лише оформлені відповідно до вимог п. 8 Правил акти загальної форми (форми «ГУ-23»), які позивачем не складались.
Судові витрати відносяться на позивача.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 43, 33, 34, 43, 49, 82 – 84 ГПК України, господарський суд
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову відмовити.
Суддя Татенко В.М.