БОРЗНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

16400, м. Борзна, Чернігівської обл., вул. Незалежності, буд. 4 тел.: 0 (4653) 21-202

Справа №730/825/20

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" жовтня 2020 р.                                                                                                                             м. Борзна

23 жовтня 2020 року суддя Борзнянського районного суду Чернігівської області Ріхтер В.В., розглянувши матеріали про адміністративне правопорушення, які надійшли від Управління Держпраці у Чернігівській області, про притягнення до адміністративної відповідальності  

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка народилася у с. Велика Загорівка Борзнянського району Чернігівської області, громадянки України, з вищою освітою, одруженої, працюючої завідувачем Сектору культури, молоді та спорту Борзнянської районної державної адміністрації Чернігівської області, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , яка раніше не притягувалася до адміністративної відповідальності,

за ч. 1 ст. 41 КУпАП,                                                  

В С Т А Н О В И В :

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення № 25-06-007/0076 від 23.09.2020 року, ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді завідувача Сектору культури, молоді та спорту Борзнянської районної державної адміністрації Чернігівської області, всупереч вимогам ч. 1 ст. 116 КЗпП, при звільненні працівника ОСОБА_2 не виплатила всіх сум, що йому належать від підприємства, установи, організації, які провадяться в день звільнення, а також, всупереч вимогам ст. 117 КЗпП, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові в день звільнення, не виплатила ОСОБА_3 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто вчинила правопорушення.

Оскільки дії ОСОБА_1 носять ознаки правопорушення, передбаченого ч.1 ст.41 КУпАП, справу направлено для розгляду до суду.

В судовому засіданні ОСОБА_1 не заперечувала виявлених під час інспекційного відвідування зазначених порушень вимог трудового законодавства, зазначивши, що вони вже усунені й у подальшому допускатись не будуть, однак свою вину не визнала, оскільки про звільнення вказаних людей вона не знала, їй про це ніхто не сказав, накази вона не бачила. Також, на рахунках не було фізично коштів для виплати будь-яких сум. Крім того, вважає, що не є фінансовим розпорядником коштів, оскільки є головний бухгалтер та директор, за її підписом виплати не здійснюються, чому склали протокол саме на неї, не розуміє.

Суд, дослідивши матеріали адміністративної справи, у відповідності до положень ст. 252 КУпАП, а саме: оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, у тому числі з урахуванням наданих в суді пояснень особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, щодо часу, місця, способу настання обставин, вказаних у протоколі про адміністративне правопорушення, та безпосередньо її ролі в їх настанні, керуючись законом і правосвідомістю, дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст.7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановленого законом; провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Згідно вимог ст. 245 КУпАП, серед ряду завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення є: всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності з законом.

У відповідності з положеннями ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 252 КУпАП, висновок про наявність чи відсутність в діях особи адміністративного правопорушення має бути зроблений на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності.

Згідно ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, суд, беручи до уваги рішення Конституційного Суду України № 12 рп/2011 від 20 жовтня 2011 року, про те, що визнаватися допустимими і використовуватися як докази в справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог законодавства, а перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі, вважає за необхідне вказати на таке.

Системний аналіз змісту положень КУпАП в поєднанні з вказаною позицією КСУ та ЄСПЛ свідчить, що у такого роду провадженнях належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у справі, передбачені ст. 280, та інших обставин, які мають значення для неї, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому КУпАП.

Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні рішення.

Проаналізувавши у цьому провадженні наявні у ньому фактичні дані, суддя встановив, що вина особи, що притягається до адміністративної відповідальності у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 41 КУпАП, не є дійсною, у розрізі такого.

Згідно з ч. 1 ст.41 КУпАП, адміністративну відповідальність за порушення встановлених термінів виплати заробітної плати, виплату їх не в повному обсязі несуть посадові особи підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадяни-суб`єкти підприємницької діяльності.

За змістом ст.14 КУпАП посадові особи підлягають адміністративній відповідальності за адміністративні правопорушення, пов`язані з недодержанням установлених правил у сфері охорони порядку управління, державного і громадського порядку, природи, здоров`я населення та інших правил, забезпечення виконання яких входить до їх службових обов`язків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працює завідувачем Сектору культури, молоді та спорту Борзнянської районної державної адміністрації Чернігівської області.

Однак, матеріали справи не містять посадової інструкції чи посадових обов`язків ОСОБА_1 , що унеможливлює встановити її службові повноваження як завідувача сектору, й, відповідно, межу відповідальності за виявлені на підприємстві порушення вимог трудового законодавства.

Натомість, з долучених до протоколу копій наказів, відомостей на виплату грошей, платіжних доручень убачається, що відповідальною особою за проведення розрахунків із заробітної плати є головний бухгалтер ОСОБА_4 .

Крім того, очолює Сектор культури, молоді та спорту Борзнянської районної державної адміністрації Чернігівської області директор ОСОБА_5 , яка, у тому числі, підписувала накази про звільнення осіб.

Присутність ОСОБА_1 під час інспекційного відвідування та підписання нею відповідного акта перевірки без належного з`ясування кола службових обов`язків не є достатньою підставою для притягнення її до адміністративної відповідальності за виявлені порушення законодавства про працю.

Відповідно до ч.2 ст.251 КУпАП обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Такі докази мають випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа "Коробов проти України" № 39598/03 від 21.07.2011 року), тобто, бути такими, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25).

У законодавстві про працю визначення поняття «посадова особа» відсутнє.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про державну службу», посада державної служби - визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу з установленими відповідно до законодавства посадовими обов`язками у межах повноважень, визначених частиною першою статті 1 цього Закону, тобто здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу.

Законом України від 11.07.95 № 282/95-ВР у Кодексі України про адміністративні правопорушення слова «службова особа» замінено словами «посадова особа». Таким чином, можна зробити висновок про те, що поняття «посадова особа» та «службова особа» є синонімічними.

У примітці до статті 364 Кримінального кодексу України визначено, що службовими особами у статтях 364, 368, 368-5, 369 цього Кодексу є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також обіймають постійно чи тимчасово в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на державних чи комунальних підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною особою підприємства, установи, організації, судом або законом.

Службова особа наділена певним обсягом повноважень і в їх межах має право вчиняти дії, що породжують, змінюють або припиняють конкретні правовідносини (наприклад, право прийняття та звільнення працівників, застосування дисциплінарних чи адміністративних стягнень тощо).

Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України від 26.04.2002 № 5 організаційно-розпорядчими обов`язками (наявність яких є характерним для поняття «посадова особа») є обов`язки по здійсненню керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності.

У статті 2 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» зазначено, що посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

       З вказаного аналізу убачається, в першу чергу, що посадова особа наділена певним обсягом повноважень і в їх межах має право вчиняти дії, що породжують, змінюють або припиняють конкретні правовідносини (наприклад, право прийняття та звільнення працівників, застосування дисциплінарних чи адміністративних стягнень тощо).

Всупереч цьому, Управлінням Держпраці у Чернігівській області до матеріалів адміністративної справи не долучено належних та допустимих доказів наявності у ОСОБА_1 , як завідувача сектору, статусу посадової особи.

У даній справі, будь-яких доказів в ході судового розгляду, які б вказували «поза розумним сумнівом» про порушення трудового законодавства саме ОСОБА_1 , здобуто не було та суду не надано.

Причому, суд не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже, діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (справа «Малофєєва проти Росії», рішення від 30.05.2013р., «Karelin v. Russia»,заява № 926/08, рішення від 20.09.2016 р.).

Стаття 62 Конституції України зазначає, що вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належним чином, а не ґрунтуватися на припущеннях.

Аналогічного роду положення закріплено і у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які зводяться до того, що кожен вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

В той же час, у справі «Barbera, Messegu and Jabardo v. Spain» від 06.12.1998 (п. 146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає, серед іншого, щоб, виконуючи свої обов`язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.

Однак, у цій ситуації зібрані матеріали, як докази, уповноваженою на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу, особою, за своєю суттю залишать місце сумнівам, як наслідок, не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом», з огляду на наведене вище.

Відповідно до ст. 284 КУпАП по справі про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить одну з таких постанов: 1) про накладення адміністративного стягнення; 2) про застосування заходів впливу, передбачених статтею 24-1 цього Кодексу; 3) про закриття справи.

Підстав для направлення справи на дооформлення суд не убачає з огляду на норми ст. 284 КУпАП.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, суд вважає, що у діях особи, що притягається до адміністративної відповідальності, відсутній склад адміністративного правопорушення, передбачений ч. 1 ст. 41 КУпАП, оскільки її вину не доведено належним чином, а обґрунтовано на припущеннях, що є неприйнятим та суперечить як нормам національного законодавства, так і міжнародного.

Згідно п. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за умови відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

У зв`язку з чим, дане адміністративне провадження, з урахуванням вимог п. 1 ст. 247 КУпАП, підлягає закриттю, а судовий збір не підлягає стягненню з особи, що притягується до адміністративної відповідальності, у зв`язку з встановленням обставин, визначених п. 1 ст. 247 КУпАП.

На підставі викладеного, ст.8, 62 Конституції України, ст.7, 14, 41, 40-1, 41, 247, 251, 283, 284 КУпАП, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно  ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення закрити на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП, за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку її оскарження.

На постанову може бути подана апеляційна скарга до Чернігівського апеляційного суду через Борзнянський районний суд протягом 10 днів з дня винесення постанови.

Суддя                                                        Ріхтер В.В.