АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

у м. Феодосії

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2009 року м. Феодосія

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії у складі:

головуючого судді: Моісеєнко Т.І., суддів Іщенка В.І.,

Авраміді Т.С., при секретарі: Алієвій Е.Е.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи Судацька Державна нотаріальна контора АР Крим, приватний нотаріус Ведь Віра Михайлівна про визнання недійсним угоди, розірвання договору дарування, договору дарування частини будинку та частково недійсним договору купівлі-продажу 1/2 частки житлового будинку, за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Судацького міського суду Автономної Республіки Крим від 16 квітня 2009 року,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1, звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсним угоди про розірвання договору дарування, договору дарування частини будинку та частково недійсним договору купівлі-продажу в якому просила визнати недійсними: угоду про передачу ОСОБА_1 ОСОБА_2 повноважень на розірвання договору дарування 37/50 часток житлового будинку АДРЕСА_1 від 03 серпня 2000 року, оформлену відповідною довіреністю від 07 лютого 2002 року, угоду про розірвання договору дарування № 302 від 14 лютого 2002 року, договір дарування, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на 37/50 часток житлового будинку АДРЕСА_1 № 453 від 14 лютого 2002 року. Визнати частково недійсним договір купівлі-продажу 1/2 частки житлового будинку АДРЕСА_1, у м. Судак № 2590 від 03 вересня 2003 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у частині продажу: будов - гаража літ. «Ж», погріба під. літ. «Ж», сараю літ. «З» і господарчого блоку літ. «И-2». Сторони привести в первісний стан. Визнати за ОСОБА_1 право власності на 37/50 часток житлового будинку АДРЕСА_1 на будови: у житловому будинку літ. «А»- кухню 1-1, площею 9, 7 кв. м., кімнату 1-2, площею 8, 7 кв. м. тамбур літ. «а», гараж літ. «Ж», погріб літ. «Ж», сарай літ. «З», господарчі блоки літ. «И-2», «М-2», «Н», літню кухню літ. «О», житловою площею 8, 7 кв. м. Зобов’язати ОСОБА_4 та ОСОБА_3 повернути ОСОБА_1 вказані 37/50 часток вказаного будинку та стягнути з відповідачів в солідарному порядку понесені нею судові витрати.

Позовні вимоги мотивовани тим, що на підставі договору дарування № 1559 від 03 серпня 2000 року її чоловік ОСОБА_2 подарував їй 37/50 часток житлового будинку АДРЕСА_1, який належав йому по праву спадкування після смерті матері. 02 червня 2001 року 13/50 часток будинку, що

Справа № 22-ц-1206-Ф/09 Головуючий у першій інстанції Морозова Л.М.

Суддя-доповідач Іщенко В. І.

залишилися, чоловік подарував своєму синові від першого шлюбу ОСОБА_3 07 лютого 2002 року ОСОБА_1 була видана нотаріальна довіреність ОСОБА_3 на розірвання договору дарування від 03 серпня 2000 року, укладеного між нею та чоловіком. 14 лютого 2002 року договір дарування № 1559 від 03 серпня 2000 року був розірваний відповідачами ОСОБА_2 і ОСОБА_3 (що діяв по вказаній довіреності) шляхом укладення угоди про розірвання договору дарування № 302. Того ж дня, 14 лютого 2002 року, ОСОБА_2 в іншій нотаріальній конторі, подарував, повернуті йому, 37/50 часток спірного будинку ОСОБА_3 (договір дарування № 453). В ході розгляду позову у суді про визнання недійсними угоди про розірвання договору дарування від 14 лютого 2002 року і подальшого дарування 37/10 часток будинку ОСОБА_3, останній 03 вересня 2003 року продав 1/2 частку будинку своїй матері - ОСОБА_4 (договір купівлі-продажу № 2590). Позивачка вважає, що угода від 07 лютого 2002 року про передачу ОСОБА_3 повноважень на розірвання договору дарування, укладена на підставі довіреності від 07 лютого 2002 року, угода про розірвання договору від 14 лютого 2002 року, а також подальші угоди по відчуженню спірної частки будинку, є незаконними і підлягають скасуванню, з поверненням сторін в первісний стан, оскільки з середини 2001 року її чоловік ОСОБА_2 вимагав від неї відмовитися від своєї частки будинку на користь сина Володимира і в стані нервового виснаження, під натиском батька і сина, вона вимушена була видати ОСОБА_3 07 лютого 2002 року довіреність на розірвання договору дарування своєї частки будинку. В результаті психічного розладу, на цьому грунті, 15 лютого 2002 року вона була госпіталізована до Республіканської психіатричної лікарні № 3 с. Олександрівка в стані глибокої депресії і відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи на момент видачі довіреності на розірвання договору дарування від 07.02.2002 року та розірвання договору дарування від 14.02.2002 року, вона внаслідок свого психічного стану, не могла розуміти значення своїх дій і керувати ними.

Рішенням Судацького міського суду АР Крим від 16 квітня 2009 року позов ОСОБА_1 задоволений. Визнано недійсним угоду про передачу ОСОБА_1 ОСОБА_3 повноважень на розірвання договору дарування 37/50 часток житлового будинку АДРЕСА_1 у м. Судаку АР Крим від 3 серпня 2000 року, оформлену відповідною довіреністю від 7 лютого 2002 року; угоду про розірвання договору дарування № 302 від 14 лютого 2002 року; договір дарування між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на 37/50 часток житлового будинку АДРЕСА_1 у м. Судаку АР Крим № 453 від 14 лютого 2002 року. Визнано частково недійсним договір купівлі-продажу 1/2 частки житлового будинку АДРЕСА_1 № 2590 від 3 вересня 2003 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у частині продажу: будов-гаражу літ. «Ж», погріба літ. «Ж», сараю літ. «З» господарчого блоку літ. «И-2». Приведено сторони в первісний стан. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 37/50 часток житлового будинку АДРЕСА_1 у м. Судаку АР Крим на будови: літ. «А»- кухню 1-1, площею 9, 7 кв. м., кімнату 1-2. площею 8, 7 кв. м. тамбур літ. «а», гараж літ. «Ж», погріб літ. «Ж», сарай літ. «З», господарчі блоки літ. «И-2», «М-2», «Н», літню кухню літ. «О», житловою площею 8, 7 кв. м. Зобов’язано ОСОБА_4 та ОСОБА_3 повернути ОСОБА_1 37/50 часток житлового будинку АДРЕСА_1, АР Крим: літ. «А, »- кухню 1-1, площею 9, 7 кв. м., кімнату 1-2, площею 8, 7 кв. м. тамбур літ. «а», гараж літ. «Ж», погріб літ. «Ж», сарай літ. «З», господарчі блоки літ. «И-2», «М-2», «Н», літню кухню літ. «О», житловою площею 8, 7 кв. м. Стягнуто на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_3, ОСОБА_4 витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи солідарно 30 грн., і судові витрати в розмірі 17 грн.

ОСОБА_4 не погодилася з таким судовим рішенням та подала на нього апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване нею судове рішення скасувати та. ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 В обгрунтування своїх вимог апелянт посилається на неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права, неповне з’ясування суттєвих обставин по справі і надання неналежної правової оцінки доказам, які надавалися апелянтом. Апелянт зазначає, що відповідно до вимог ст. 147, 212 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Проте, суд першої інстанції поклав в основу прийнятого рішення у справі тільки висновок судово-психіатричної експертизи про стан здоров’я ОСОБА_1, відповідно до якого, момент видачі довіреності на розірвання договору дарування від 03 серпня 2000 року, вона не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними, та не взяв до уваги інші докази у справі, допустивши порушення вимог цивільно-процесуального законодавства, у зв’язку з чим ухвалив незаконне рішення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з’явилися у судове засідання, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_4 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 про визнання недійсним угоди, розірвання договору дарування, договору дарування частини будинку та частково недійсним договору купівлі-продажу 1/2 частки житлового будинку, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 на момент видачі довіреності та розірвання договору дарування спірного будинку 07 лютого 2002 року в силу психічного стану не могла розуміти значення своїх дій і керувати ними, що підтверджено висновком експертизи, а також матеріалами справи. Відповідно до ст. 55 ЦК України (1963 року) угода, укладена громадянином, хоч і дієздатним, але який в момент її укладення перебував у такому стані, коли він не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними, може бути визнана судом недійсною за позовом цього громадянина. Якщо така угода визнана недійсною, то кожна з сторін зобов’язана повернути другій стороні все одержане за угодою. Також недійсними являються і інші угоди, укладені після цього.

З такими висновками суду погоджується колегія суддів, оскільки судом правильно встановлені фактичні обставини Справи, характер спірних правовідносин і ухвалено судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального закону.

Відповідно до частині 1 ст. 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, 03 серпня 2000 року нотаріусом Судацької державної нотаріальної контори був посвідчений договір дарування № 1559, відповідно до якого ОСОБА_2 подарував, а ОСОБА_1 прийняла у дар 37/50 часток житлового будинку розташованого за адресою АДРЕСА_1.

07 лютого 2002 року ОСОБА_1 була надана довіреність, якою вона уповноважила ОСОБА_3 розірвати договір дарування 37/50 часток вказаного житлового будинку, посвідчений Судацькою державною нотаріальною конторою від 03 серпня 2000 року за реєстром № 1559, укладений між нею та ОСОБА_2

14 лютого 2002 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3, який діяв від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності від 07 лютого 2002 року, уклали угоду, якою розірвали договір дарування 37/50 часток спірного житлового будинку, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 Цього ж дня між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений договір дарування 37/50 часток вказаного житлового будинку.

03 вересня 2003 року згідно з договором купівлі-продажу частини будинку, зареєстрованому у реєстрі № 2590, ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_4 купила 1/2частку будинку АДРЕСА_1.

Відповідно до довідок від 06 вересня 2002 року та 07 травня 2008 року. вбачається, що ОСОБА_1 з 1998 року перебувала на обліку у лікаря-психіатра з приводу психічного захворювання та у 1998 році і 2002 році перебувала на стаціонарному лікуванні у психіатричній лікарні (т.1 а.с. 118 і т.2 а.с. 49).

Відповідно до Акту № 1348 повторної амбулаторної судово-психіатричної експертизи від 30.09.2008 року, ОСОБА_1 на час проведення експертизи страждає рекурентним депресивним розладом, поточний епізод, помірної тяжкості, без соматичних розладів на фоні церебрального атеросклерозу в стані ремісії. На момент дачі довіреності на розірвання договору дарування від 7 лютого 2002 року і розірвання договору дарування від 14 лютого 2002 року у ОСОБА_1 - депресивний епізод, помірно виражений без соматичних розладів, в силу чого у вказаний період вона не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними.(т.2, а.с. 110-114).

Відповідно до ст. 55 Цивільного кодексу України (в редакції 1963 року), угода. укладена громадянином, хоч і дієздатним, але який в момент її укладення перебував у такому стані, коли він не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними, може бути визнана судом недійсною за позовом цього громадянина. Якщо така угода визнана недійсною, то кожна з сторін зобов’язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернення одержаного в натурі - відшкодувати його вартість. Стороні, яка в момент укладення угоди не могла розуміти значення своїх дій або керувати ними, відшкодовуються другою стороною понесені витрати, втрата або пошкодження її майна, якщо вона знала або повинна була знати про такий стан особи, що уклала з нею угоду.

Згідно з п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду УРСР, від 28.04.1978. № З "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними", правила ст. 55 ЦК поширюються на ті випадки, коли немає законних підстав для визнання громадянина недієздатним, однак є дані про те, що в момент укладення угоди він перебуваюу такому стані, коли не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння та ін.). Для визначення наявності такого стану на момент укладення угоди суд призначає судово-психіатричну експертизу. Вимоги про визнання угоди недійсною з цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи позивача про те, що в момент її укладення він не розумів значення своїх дій і не міг керувати ними.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки рішення суду грунтується на належних та допустимих доказах, досліджених судом з дотриманням вимог цивільного процесуального закону.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про правильність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції, ухвалення його з дотриманням вимог норм матеріального і процесуального права, з урахуванням усіх суттєвих обставин у справі та наданням належної правової оцінки доказам у справі, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_4 та скасування оскаржуваного нею рішення не вбачається.

На підставі наведеного і, керуючись статтями 303, 307, 308, 313-315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати по цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну ОСОБА_4 на рішення Судацького міського суду Автономної Республіки Крим від 16 квітня 2009 року відхилити.

Рішення Судацького міського суду Автономної Республіки Крим від 16 квітня 2009 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двох місяців до суду касаційної інстанції.