У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
«12» квітня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого, судді: Белинчук Т.Г.
Суддів: Ісаєва Г.А.
Підлісної І.А.
При секретарі: Фабінській В. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до Виконавчого комітету Сімферопольської міської ради, КРП СМБРТІ про визнання права власності на домоволодіння,
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_5 – ОСОБА_6 на рішення Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 29 січня 2010 року, -
В с т а н о в и л а :
16 вересня 2008 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до Виконавчого комітету Сімферопольської міської ради, КРП СМБРТІ про визнання права власності на АДРЕСА_1
Свої вимоги мотивує тим, що її чоловіку, який помер, було виділено 26 листопада 1957 року земельну ділянку для будівництва індивідуального житлового будинку, який і був побудований ним у 1958 році. Рішенням Сімферопольської міської ради № 303 від 15 липня 2004 року її чоловіку передана у приватну власність ця земельна ділянка, площею 0,0449 га., та 21 листопада 2005 року був отриманий державний акт про право власності на земельну ділянку. Після смерті чоловіка вона оформила на себе право власності на земельну ділянку. Але оформити право власності на будинок та інші споруди не має можливості. Посилаючись на ст. 15, 16, ч. 5 ст. 376 ЦПК України, просить суд задовольнити її вимоги, визнавши право власності на будинок та інші споруди, розташовані на земельній ділянці.
Рішенням Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 29 січня 2010 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_5 – ОСОБА_6 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким заявлені ОСОБА_5 позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушенням норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, на неповне з’ясування обставин, які мають суттєве значення для вирішення справи.
У запереченнях на апеляційну скаргу представник Виконавчого комітету Сімферопольської міської ради - Воробйова О. В. просить рішення суду залишити без змін, вважає його законним, а апеляційну скаргу відхилити як необґрунтовану.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з’явилися до суду апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до вимог статті 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Постановляючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції виходив з того, визнання права власності на самовільно збудовані будинки є компетенцією органів місцевого самоврядування, які на підставі висновків органів містобудування, технічних висновків протизсувних сейсмічних, протипожежних органів, органів санітарно-епідеміологічної служби та міжвідомчої комісії мають вирішити питання про введення до експлуатації об’єктів будівництва і відповідно про видачу документів про їх реєстрацію та введення до експлуатації. У зв’язку з наведеним суд першої інстанції прийшов до висновку, що підстав для визнання за позивачкою права власності на нерухоме майно у відповідності до ч. 5 ст. 376 ЦК України не має.
З даними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають вимогам закону і підтверджені зібраними по справі доказами.
З матеріалів справи вбачається, що позивачка є власником земельної ділянки по АДРЕСА_1 у порядку спадкування. Цільове призначення вказаної земельної ділянки – для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. За вказаною адресою ще у 1958 році було збудовано спірний будинок, якій до цього часу не було введено до експлуатації.
Позивачкою не представлено доказів того, що їй відмовлено у прийнятті будинку до експлуатації.
Прийняття до експлуатації будь-якої побудованої споруди не належить до юрисдикції суду, і є не обов'язком, а тільки правовою можливістю, що надається відповідному компетентному органу, визначеному Законом України «Про місцеве самоврядування», Постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2008 року № 923 «Про Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів» за наявності обставин, що свідчать про дотримання особою, яка здійснила самовільне будівництво, відповідних будівельних, архітектурних, протипожежних, санітарних і інших норм і правил, отримання особою відповідних дозволів і рішень. До звернення позивача до компетентних органів місцевого самоврядування з вимогою про прийняття до експлуатації і надалі – до державних органів – з вимогою зареєструвати набуте право власності, права позивача не вважаються порушеними, а тому згідно зі ст. 3 ЦПК України, судовому захисту не підлягають.
Доводи апеляційної скарги, що позивачка позбавлена можливості прийняти будинок в експлуатацію на підставі Тимчасового порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом приватних житлових будинків садибного типу, дачних та садових будинків з господарськими спорудами і будівлями, споруджених без дозволу на виконання будівельних робіт, затвердженого Постановою КМУ № 1035 від 09.09.2009 року правового значення не має. Проте у п. 3 вказаної Постанови Кабінету Міністрів України № 1035 зазначено, що підставою для оформлення права власності на приватні житлові будинки садибного типу, дачні та садові будинки з господарськими спорудами і будівлями, споруджені до 05 серпня 1992 року, є висновок про технічний стан будинку (будівлі), складений бюро технічної інвентаризації за формою, встановленою Міністерством з питань житлово-комунального господарства за погодженням з міністерством регіонального розвитку та будівництва, і документ, що засвідчує право власності або користування земельною ділянкою, на якій розташовані зазначені об’єкти будівництва.
Колегія суддів погоджується з посиланнями апелянта, що положення підпунктів а, б ч. 1 ст. 31 Закону України « Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 року № 280\97, наведені судом у редакції яка втратила силу на підставі Закону України від 16.09.2008 р. № 509-VI, проте вказане не є підставою для скасування чи зміни рішення суду .
Колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції є законними та обґрунтованими і такими, що підтверджені доказами наявними по справі наданими сторонами на засадах змагальності, відповідно до вимог статті 10 ЦПК України, яким судом була надана належна правова оцінка, згідно з правилами статті 212 ЦПК України, кожному окремо і всім у сукупності.
У зв'язку з викладеним, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції, у зв'язку з чим не можуть бути взяті до уваги.
Рішення суду є законним і обґрунтованим, постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, ґрунтуючись на усесторонньому, повному, об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності і підстав до його відміни немає.
Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303, 307, 308, 315, 325 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 – ОСОБА_6 відхилити.
Рішення Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 29 січня 2010 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двох місяців.
Судді:
Ісаєв Г.А. Підлісна І.А. Белинчук Т.Г.