УКРАЇНА
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа №22ц- 1011/10 Головуюча в суді 1-ї інстанції Седун Ф.В.
Категорія 51 Доповідач Балашкевич С.В.
РІШЕННЯ
Іменем України
29 квітня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Житомирської області
в складі: головуючого – судді Балашкевича С.В.
суддів: Рафальської І.М., Зарицької Г.В.
при секретарі Пюрі Г.В.
з участю позивача
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 15 лютого 2010 року в справі за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Брусилів» про стягнення моральної шкоди, -
встановила:
1 червня 2009 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Брусилів» (далі – ТзОВ «Агрофірма Брусилів») про стягнення моральної шкоди. На обгрунтування своїх вимог зазначала, що 20 серпня 2007 року під час виконання трудових обов’язків у відповідача з нею стався нещасний випадок, внаслідок чого вона отримала тілесні ушкодження у вигляді тупої травми правого передпліччя, що потягло втрату загальної непрацездатності на одну третину. Вироком Брусилівського районного суду Житомирської області від 9 квітня 2009 року начальника дільниці по переробці льнотрести ТОВ «Агрофірми Брусилів» ОСОБА_3 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст. 367 КК України. Посилаючись на те, що у зв’язку з тривалим лікуванням та ампутацією правої кісті руки (в результаті якої їй встановлена третя група інвалідності безстроково) вона зазнала моральних страждань, позивачка просила стягнути з ТзОВ «Агрофірма Брусилів» на її користь 50 000 грн. моральної шкоди.
В подальшому позивачка збільшила свої позовні вимоги до 70 000 грн.
Рішенням Брусилівського районного суду Житомирської області від 15 лютого 2010 року у задоволенні позову відмовлено.
В обгрунтування апеляційної скарги ОСОБА_2 посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права й ставить питання про скасування рішення суду й ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог.
Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд керувався статтями 1167, 1187 ЦК та виходив з того, що з 23 лютого 2007 року втратила чинність частина 3 статті 28 Закону України « Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» згідно якої страхова виплата у вигляді моральної шкоди здійснювалася Фондом соціального страхування від нещасних випадків; позивачка зазнала моральної шкоди внаслідок злочину, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК, а тому, на думку суду, відповідальною в цьому випадку має бути особа, яка вчинила вказаний злочин.
Проте з таким висновком погодитися не можна.
Як зазначив Конституційний суд України в рішенні від 8 жовтня 2008 року в справі № 1-32/2008 та №20-рп/2008 за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень підпункту «б» підпункту 4 пункту 3 статті 7 Закону України «Про страхові тарифи на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», пункту 1, абзацу другого, третього пункту 10, пункту 11 розділу 1 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», скасування права застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, яке вони мали відповідно до приписів первинної редакції Закону № 1105-Х1У, не позбавляє їх права на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу відповідно до вимог статті 1167 ЦК та статті 237-1 КЗпП.
Згідно положень статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Пленум Верховного Суду України в пункті 13 постанови від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз’яснив, що судам необхідно врахувати, що відповідно до статті 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин ( незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров’я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків чи потребує від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов’язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноваженого ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом першої інстанції, 20 серпня 2007 року під час виконання трудових обов’язків в ТзОВ «Агрофірма Брусилів» з ОСОБА_2 стався нещасний випадок на виробництві, внаслідок чого вона отримала тілесні ушкодження у вигляді тупої травми правої верхньої кінцівки, що призвело до проведення оперативного втручання – ампутації правого передпліччя та встановлення позивачці третьої групи інвалідності.
Вироком Брусилівського районного суду від 9 квітня 2009 року начальника дільниці по переробці льонотресту ТОВ «Агрофірма Брусилів» ОСОБА_3 засуджено за частиною 2 статті 367 КК України за те, що 20 серпня 2007 року він допустив позивачку до роботи на форміровочному столі МТА -2Л без проведення відповідного навчання в результаті чого вона під час проведення очистки устаткування отримала тяжкі тілесні ушкодження.
Вказаний вирок суду не звільняє ТОВ «Агрофірма Брусилів» від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, а лише підтверджує факт неналежного забезпечення ним умов праці позивача.
За таких обставин висновок суду про те, що відповідальним за відшкодування моральної шкоди має бути не відповідач, а особа, яка вчинила злочин, є помилковим.
Враховуючи наведене, рішення суду на підставі пункту 4 частини 1 статті 309 ЦПК підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позову.
У зв’язку з каліцтвом, яке потребує від позивачки додаткових зусиль для організації свого життя, остання зазнала моральних страждань, а тому враховуючи їх характер та тривалість, колегія суддів визначає розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 10 000 грн.
Керуючись ст.ст. 209,303,304,307,309,313,314,316 ЦПК України, колегія суддів, -
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 15 лютого 2010 року скасувати й ухвалити нове.
Позов задовольнити частково.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Брусилів» на користь ОСОБА_2 десять тисяч грн. на відшкодування моральної шкоди.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Брусилів» 37 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та на користь держави 8,50 грн. судового збору.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього часу може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Головуючий Судді