ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
м. Вінниця, вул. Островського, 14
тел/факс (0432) 55-15-10, 55-15-15, e-mail: inbox@adm.vn.court.gov.ua
____________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 квітня 2010 р. Справа № 2-а-861/10/0270
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Чернюк Алли Юріївни,
при секретарі судового засідання: Котюжанській Тетяні Олександрівні
за участю представників сторін:
позивача : ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 представники на підставі довіреності
відповідача : Македон П.М., Македонський О.В. представники на підставі довіреності
відповідача : Боценко Д.І. представник на підставі довіреності
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_7
до: Вінницької митниці, Головного управління державного казначейства України у Вінницькій області
про: визнання протиправним та скасування актів ненормативного характеру
ВСТАНОВИВ :
Фізична особа - підприємець ОСОБА_7 звернувся до суду з позовом до Вінницької митниці, Головного управління Державного казначейства у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування актів ненормативного характеру.
Вимоги мотивовані тим, що Вінницькою митницею було видано позивачу картки відмови у прийнятті митної декларації за №40100000/2010/000227 та №40100000/2010/000222 від 25.01.2010 року та при визначенні митної вартості товарів самостійно неправомірно застосовано 6-й метод, передбачений ст. 266 Митного кодексу України, у зв’язку з чим позивачем переплачено митних зборів на загальну суму 15181грн. 12 коп.
Позивач вважає дані дії Вінницької митниці неправомірними, а тому звернувся до суду із зазначеними позовними вимогами.
Ухвалою суду від 03.03.2010 року за згаданим позовом відкрито провадження у адміністративній справі № 2-а-861/10/0270.
В судовому засіданні представники позивача свої позовні вимоги з урахуванням клопотання про їх уточнення від 01.04.2010 року вх. № 6581 підтримали, посилаючись на докази, викладені в позові та в наданих суду письмових поясненнях від 30.03.2010 року за вх. №6325.
Представники Вінницької митниці не погодились з позовними вимогами з підстав викладених в запереченнях від 29.03.2010 року за вх. №6232, зазначивши, що всі дії посадових осіб митного органу вчинено у чіткій відповідності до вимог Митного кодексу України та "Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 № 1766. Окрім того, звернули увагу суду на той факт, що дії митниці відносно видачі карток відмови позивачем не оскаржувались, останній самостійно заявив митному органу відомості щодо митної вартості товарів, подавши митні декларації.
Представник Головного управління Державного казначейства у Вінницькій області проти позову заперечив, оскільки вважає, що орган держказначейства у спірних правовідносинах ніяких порушень прав та законних інтересів позивача не допускав, а тому звернення з позовом до ГУДК України є безпідставним. Окрім того, ним підтримана позиція Вінницької митниці щодо заявлених позовних вимог.
Заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши та дослідивши докази в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Фізична особа - підприємець ОСОБА_7 (далі - ФОП ОСОБА_7) є суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності. На виконання умов контрактів від 20.03.2007 року №G/01/2007 та від 12.06.2007 №G/05/2007 про поставку товарів ФОП ОСОБА_7 на митну територію України було ввезено товар – стрічка пакувальна з полімерів поліетилентерефталату у кількістю 7430,00 кг та стрічка пакувальна з полімерів пропілену у кількості 4246,00 кг одержувачем якої є ФОП ОСОБА_7
Для проведення митного оформлення позивачем були подані до Вінницької митниці ВМД №40100000/2010/000227 та №40100000/2010/000222 від 25.01.2010 року, а також товаросупровідні документи. В даних деклараціях фактурна вартість товарів була визначена відповідно до умов угод, відповідала митній та становила 77496 грн. 71 коп. та 57008 грн. 06 коп.
03.02.2010 року відповідачем було видано картки відмови у прийнятті митних декларацій №401000009/0/000012 та №401000009/0/000013 з тих підстав, що митні декларації не можуть бути прийняті у зв’язку з необхідністю проведення митної оцінки, оскільки заявлена декларантом митна вартість не відповідає наявній ціновій інформації.
Судом з’ясовано, що в даних картках фактично зазначено вимогу, виконання якої забезпечує можливість прийняття митних декларацій, а саме подання ВМД із зазначенням вартості відповідно до рішень №401000006/2010/00017/1 та №401000006/2010/00016/1 від 03.02.2010 року про визначення митної вартості товарів.
Як вбачається з даних рішень, що прийняті на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 №1766 "Про затвердження порядку декларування митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження" та ст. 273 Митного кодексу України, Вінницькою митницею визначена митна вартість товарів за рішенням №401000006/2010/00017/1 в розмірі 10990,08 євро, що станом на 03.02.2010 року згідно курсу НБУ (1 євро=11,150157 грн.) складало 122541 грн. 12 коп. та за рішенням №401000006/2010/00016/1 в розмірі 6044,68 євро, що станом на 03.02.2010 року згідно курсу НБУ (1 євро=11,150157 грн.) складало 67399 грн.14 коп.
З метою здійснення митного оформлення товарів, виконання своїх договірних зобов’язань щодо постачання даних товарів на територію України та з метою уникнення витрат у вигляді плати за простій та стоянку транспортного засобу ФОП ОСОБА_7 виконав вимоги митного органу та подав ВМД №401000009/2010/000416 від 04.02.2010 року із зазначенням митної вартості, вказаної відповідачем – 10990,08 євро, що станом на 04.02.2010 року згідно курсу НБУ (1євро=11,188878грн.) складало 122966грн. 66 коп.. та ВМД №401000009/2010/000415 від 04.02.2010 року із зазначенням митної вартості, вказаної відповідачем – 6044,68 євро, що станом на 04.02.2010 року за тим же курсом НБУ складало 67633 грн. 24 коп.
Як встановлено в судовому засіданні, позивачем за митне оформлення фактично було сплачено 31971,33 грн. по ВМД №401000009/2010/000416 та 18802,04 грн. по ВМД №401000009/2010/000415. Однак згідно попередніх ВМД №40100000/2010/000227 №40100000/2010/000222 від 25.01.2010 року мало бути сплачено 20149 грн.15 коп. та 15848 грн. 24 коп. відповідно. Таким чином, ФОП ОСОБА_7 вважає, що Вінницькою митницею всупереч вимогам чинного законодавства застосовано метод №6 (резервний метод) для визначення митної вартості товару, внаслідок чого невірно її визначено, а тому підприємцем було зайво сплачено до державного бюджету 15181 грн. 12 коп.. (12048,31 + 3132,81).
Статтею 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" встановлено, що при здійсненні експортних та імпортних операцій безпосередньо або через зовнішньоторговельного посередника в розрахунках із зарубіжними партнерами застосовуються контрактні ціни, що формуються відповідно до цін та умов світового ринку.
Відповідно до ст. 81 Митного кодексу України декларування здійснюється шляхом подання заяви за встановленою формою із визначенням точних даних про мету переміщення через митний кордон України товарів і про самі товари, а також будь-яких відомостей, необхідних для митного контролю та митного оформлення.
Частиною 1 ст. 16 Закону України "Про єдиний митний тариф України" передбачено, що нарахування мита на товари та інші предмети, що підлягають митному обкладенню, провадиться на базі їх митної вартості, тобто ціни, яка фактично сплачена або підлягає сплаті за них на момент перетину митного кордону України.
Згідно ст. 259 Митного Кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього кодексу.
Загальні положення визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, методи її визначення передбачені статтями 266 - 273 Митного кодексу України. Умови та форми декларування митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України, встановлені "Порядком декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження", затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 № 1766.
Відповідно до ст. 265 Митного кодексу України митний орган здійснює контроль правильності визначення митної вартості товарів згідно з положеннями цього Кодексу. Митний орган має право упевнитися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи декларації, поданої для цілей визначення митної вартості.
Якщо митний орган дійшов висновку, що визначена декларантом митна вартість нижча, ніж прямі витрати на виробництво цього товару, в тому числі сировини, матеріалів та/або комплектуючих, які входять до складу товару, митний орган має право зобов'язати декларанта визначити митну вартість іншим способом, ніж він використав для її визначення.
Для підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товарів декларантом подаються документи, передбачені п. 7 постанови Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 року №1766 "Порядок декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження", зокрема:
зовнішньоекономічний договір (контракт) і додатки до нього;
рахунок-фактуру (інвойс) або рахунок-проформу;
банківські платіжні документи (якщо рахунок сплачено), а також інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;
рішення митного органу про визначення митної вартості раніше ввезених ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів, якщо воно прийнято за одним договором (контрактом);
пакувальні листи;
копію ліцензії на ввезення (вивезення) товарів, імпорт (експорт) яких підлягає ліцензуванню.
Крім зазначених документів за вимогою митного органу можуть надаватися і інші документи, зазначені в п. 11 "Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 року №1766.
ФОП ОСОБА_7, окрім документів, передбачених пунктом 7 згаданого Порядку, було подано також прайс – листи фірм-виробників товарів, калькуляції фірм-виробників товарів, копії вантажних митних декларацій країн відправлення, звіти про оцінку товарів, проведених експертною організацією, інформація про вартість сировини, перелік біржових товарів, в якому товар позивача та сировина з якої він виробляється не були зазначені, а також технічна документація з характеристиками товару.
Однак відповідачем, незважаючи на це, було видано картки відмови в прийнятті митних декларацій, в якій зазначено, що заявлена декларантом митна вартість не відповідає наявній ціновій інформації, та самостійно визначено нову ціну товару на підставі ст. 273 Митного кодексу України, тобто із застосуванням резервного методу.
Визначення митної вартості товарів, що ввозяться на митну територію України, здійснюється шляхом застосування методів, визначених у ч. 1 ст. 266 Митного кодексу України.
Виходячи із зазначеної норми, методами визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України є:
- метод оцінки за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (метод 1);
- метод оцінки за ціною договору щодо ідентичних товарів (метод 2);
- метод оцінки за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів (метод 3);
- метод оцінки на основі віднімання вартості (метод 4);
- метод оцінки на основі додавання вартості (метод 5);
- резервний метод (метод 6).
Відповідно до ч. 2 - 5 ст. 266 Митного кодексу України основним методом визначення митної вартості товарів є метод оцінки за ціною угоди щодо товарів, які імпортуються. У випадку, якщо основний метод при визначені митної вартості товару не можна використати, застосовується послідовно кожний із зазначених методів. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.
Якщо митна вартість не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у ст.ст. 267-272 Митного кодексу України, або митний орган аргументовано вважає, що ці методи визначення митної вартості не можуть бути використані, митна вартість оцінюваних товарів визначається з урахуванням світової практики (резервним методом).
Як свідчать матеріали справи, позивач при митному оформлені товару застосував саме метод 1 визначення митної вартості товарів, що ввезені на митну територію України. При цьому позивач визначив вартість товарів у сумі, яка дорівнює вартості товарів, визначених умовами контрактів від 20.03.2007 року №G/01/2007 та від 12.06.2007 №G/05/2007. Для підтвердження ціни товару ним надано всі документи, перелік яких встановлений п. 7 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 року №1766, та додаткові документи: прайс – листи фірм-виробників товарів, калькуляції фірм-виробників товарів, копії вантажних митних декларацій країн відправлення, звіти про оцінку товарів, проведених експертною організацією, інформація про вартість сировини, перелік біржових товарів, а також технічна документація з характеристиками товару
В ході судового засідання, виходячи з пояснень сторін, суд приходить до висновку, що позивачем по зовнішньоекономічній операції було надано відповідачу всі необхідні для розмитнення товару документи. Окрім цього, доказів послідовного застосування методів визначення митної вартості товарів або доцільності застосування чи не застосування інших методів, відповідачем надано не було суду.
Таким чином, судом встановлено, що у відповідача не було підстав для застосування резервного методу визначення митної вартості товару, а тому рішення митного органу винесене в порушення вимог чинного законодавства.
Більше того, судом береться до уваги той факт, що на стадії митного контролю під час оформлення товарів законодавством не передбачено право митного органу на винесення рішення про визначення митної вартості товару.
У відповідності до п.3 Порядку оформлення та використання картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України, затвердженого наказом ДМСУ №1227 від 12.12.2005 року у картці повинні бути у стислому вигляді зазначені причини відмови з посиланням на норми законодавства України, а також вичерпні роз’яснення вимог, виконання яких забезпечує можливість прийняття декларації, митного оформлення чи пропуску цих товарів.
Суд погоджується з позицією позивача щодо неправомірності винесення Карток відмови в прийнятті митних декларацій відносно ФОП ОСОБА_7 з огляду на наступне.
Відповідачем як підставу відмови в прийнятті митної декларації зазначено невідповідність заявленої декларантом митної вартості товару наявність ціновій інформації. Однак діюче законодавство не містить даної підстави для відмови.
Окрім того, Вінницькою митницею як умову прийняття митних декларацій визначено виконання вимог, зазначених у рішеннях про визначення митної вартості №401000006/2010/00017/1 та №401000006/2010/00016/1 від 03.02.2010 року, чим фактично зобов’язано позивача погодитись з визначеною митними органом ціною товару на підставі резервного методу.
Виходячи з наведеного, заперечення відповідача щодо не оскарження декларантом дій митниці по винесені картки відмови та правомірність самостійного обрахування митної вартості товару із застосуванням резервного методу не заслуговують на увагу.
Згідно зі ст. 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог.
Визначення обсягу вимог, що підлягають судовому чи іншому захисту, є диспозитивним правом позивача. І проведення розмитнення придбаного позивачем товару на підставі нової вантажно-митної декларації з врахуванням рішення митного органу про визначення митної вартості виходячи зі змісту п. 17 "Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 №1766, не позбавляє декларанта на оскарження такого рішення про визначення митної вартості в судовому порядку, що і було здійснено позивачем.
Згідно п.3.1 "Порядку розрахунково - касового обслуговування через органи Державного казначейства України митних та інших платежів, які вносяться до/або підчас митного оформлення", затвердженого спільним наказом Міністерства фінансів України та Державної митної служби України від 24.01.2006 №25/44, сплата коштів у національній валюті, призначених для забезпечення справляння митних платежів здійснюються платниками до/або під час митного оформлення товарів з рахунків відкритих ними в банках, у вигляді передплати та/або доплати, а також готівкою через банки на депозитні рахунки відкриті на ім'я митних органів в Головному управління Державного казначейства України у м. Києві. Кошти, що підлягають зарахуванню до Державного бюджету України не пізніше наступного робочого дня після дати завершення митного оформлення товарів перераховуються митним органам з депозитних рахунків відкритих в ГУДК України у місті Києві на рахунки з обліку доходів, відкритих в Головних управліннях Державного казначейства України в Автономній Республіці Крим, областях, м. Києві та Севастополі.
Відповідно до п.5, п.6 Порядку виконання рішень про стягнення коштів з рахунків на яких обліковуються кошти державного бюджету та місцевих бюджетів, або бюджетних установ затвердженого постановою Кабінету міністрів України №609 повернення з державного бюджету надміру сплачених коштів за митне оформлення товарів здійснюється за рахунок сум, фактично сплачених та зарахованих до Державного бюджету відповідною юридичною собою і провадяться органами Державного казначейства.
Положеннями ч. 3 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілям, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За правилами ч.1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч.1 цієї статті Кодексу завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Оцінюючи позовні вимоги на предмет їх обґрунтованості, суд вважає, що вони підлягають частковому задоволенню, а саме правомірним є позовні вимоги, в частині визнання протиправними та скасування карток відмови і рішень про визначення митної вартості та стягнення на користь позивача ФОП ОСОБА_7 зайво сплачені суми коштів за митне оформлення товару згідно ВМД №401000009/2010/000416 від 04.02.2010 року у розмірі 12048 грн. 31 коп. та згідно ВМД №401000009/2010/000415 від 04.02.2010 року у розмірі 3132 грн. 81 коп.
Що стосується вимог щодо стягнення коштів за простій та стоянку транспортного засобу, то в цій частині слід відмовити, оскільки позивачем не обґрунтовано та не підтверджено документально заявлені до стягнення суми.
Згідно з ч. 3 ст. 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
Позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_7 до Вінницької митниці, Головного управління державного казначейства України у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування актів задовольнити частково.
1. Визнати протиправною та скасувати картку відмови Вінницької митниці №401000009/2010/000012 від 03.02.2010 року у митному оформлені товарів по ВМД №40100000/2010/000227 та рішення про визначення митної вартості товарів №401000006/2010/00017/1 від 03.02.2010 року
2. Визнати протиправною та скасувати картку відмови Вінницької митниці №401000009/2010/000013 від 03.02.2010 року у митному оформлені товарів по ВМД №40100000/2010/000222 та рішення про визначення митної вартості товарів №401000006/2010/00016/1 від 03.02.2010 року
3. Стягнути на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_7 з державного бюджету України зайво сплачені суми коштів за митне оформлення товару згідно ВМД №40100000/2010/000416 від 04.02.2010 року у розмірі 12048 грн. 31 коп.
4. Стягнути на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_7 з державного бюджету України зайво сплачені суми коштів за митне оформлення товару згідно ВМД №40100000/2010/000415 від 04.02.2010 року у розмірі 3132 грн. 81 коп.
5. Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_7 витрати по сплаті судового збору в сумі 155 грн. 36 коп.
6. В решті позовних вимог відмовити
Відповідно до ст. 186 КАС України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження , якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд , який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови оформлено: 02.04.10
Суддя Чернюк Алла Юріївна