Справа № 638/5934/19

        Провадження № 2/638/1209/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.10.2020 Дзержинський районний суд м. Харкова

в складі: головуючого судді                Шестака О.І.

за участю секретаря                        Фатєєвої С.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ), ПАТ «БАНК ЗОЛОТІ ВОРОТА» в особі уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію Паламарчука Віталія Віталійовича (61166, м. Харків, пр. Науки, буд.36), третя особа: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 17) про визнання недійсним правочину,-

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2019 року позивач звернувся до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовною заявою до ОСОБА_2 , ПАТ «БАНК ЗОЛОТІ ВОРОТА» в особі уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію Паламарчука Віталія Віталійовича, третя особа: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання недійсним правочину.

Зазначені позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 15.04.2005 року між Акціонерно-комерційним банком «Золоті Ворота» (Кредитор), правонаступником якого є ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО "БАНК ЗОЛОТІ ВОРОТА", та ОСОБА_1 (Боржник) було укладено договір № 330 про надання споживчого кредиту на суму 45000,00 доларів США зі сплатою 18% річних за користування кредитом строком до 12.04.2007 року. З метою забезпечення зобов`язань за вказаним кредитним договором, в той же день 15.04.2005 року між сторонами укладено Договір іпотеки №05-126. посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Погрібною Т.П. та зареєстровано в реєстрі за № 1198.

22.05.2014 року між ПУБЛІЧНИМ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ "БАНК ЗОЛОТІ ВОРОТА" та ОСОБА_2 було укладено договір цесії (відступлення права вимоги за кредитним договором та відступлення прав за іпотечним договором), згідно якого останній набув права вимоги первісного кредитора (АТ "БАНК ЗОЛОТІ ВОРОТА") до Боржника ( ОСОБА_1 ) за Кредитним договором, у розмірі зазначеному у пункті 2.2. Договору, а також всі права вимоги Первісного Іпотекодержателя до Боржника за Іпотечним договором, та стає Кредитором в зобов`язаннях за Кредитним договором та Іпотекодержагелем за Іпотечним договором в обсязі та на умовах, визначених Договором. Вказаний договір було посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Погрібною Т.П., зареєстровано в реєстрі за № 729.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 31.07.2014 року № 456 "Про віднесення ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "БАНК ЗОЛОТІ ВОРОТА" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 01.08.2014 року прийнято рішення № 67 про введення з 04.08.2014 року тимчасової адміністрації.

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 04.12.2014 року №781 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідації ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "БАНК ЗОЛОТІ ВОРОТА" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 05.12.2014 року № 142 "Про початок процедури ліквідації АТ "БАНК ЗОЛОТІ ВОРОТА" і призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку", згідно з яким розпочалась процедура ліквідації АТ "БАНК ЗОЛОТІ ВОРОТА".

Згідно з частиною першою статті 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, у випадках встановлених цим Законом.

Відповідно до частини першої ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» фонд зобов`язаний забезпечити збереження активів та документації банку. Приписами частини 2 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов`язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Позивач зауважує, що спірний договір цесії було укладено 22.05.2014 року, а тимчасову адміністрацію АТ "БАНК ЗОЛОТІ ВОРОТА" було запроваджено з 04.08.2014 року. Тобто спірний правочин було укладено незадовго до дня запровадження тимчасової адміністрації банку.

Позивач вважає, що спірний договір є нікчемним посилаючись на ч.3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», з таких підстав: банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

Також позивач зазначив, що п. 3.1. спірного Договору цесії від 22.05.2014 року передбачено, що за відступлення в повному обсязі прав вимоги за цим Договором Новий кредитор сплачує Первісному кредитору грошову суму (ціна договору) в розмірі 323542,48 грн. (триста двадцять три тисячі п`ятсот сорок дві гривні 48 коп.), шляхом перерахування грошових коштів Первісному Кредитору на рахунок № НОМЕР_1 в AT "БАНК ЗОЛОТІ ВОРОТА" м. Харків, код банку 351931. код ЄДРПОУ 20015529, в день укладання цього договору. Згідно пункту 2.7. спірного Договору цесії від 22.05.2014 року, право вимоги підтверджується, зокрема, документами, що підтверджують перерахування та отримання коштів за кредитним договором Новим кредитором Первісному кредитору.

18.03.2019 року на замовлення ОСОБА_1 , спеціалістом з обліку та звітності ОСОБА_3 було надано висновок відносно операцій відображених в банківських виписках AT "БАНК ЗОЛОТІ ВОРОТА" за період з 01.01.2014 року по 30.10.2018 року, з якого вбачається, що в наданих для дослідження виписках, відсутні відображенні операції щодо погашення кредиту, відсотків по кредиту та прострочених відсотків по банківському рахунку гр. ОСОБА_1 готівкою, оскільки відсутні транзакції за дебетом балансового рахунку 1001.

Таким чином, є підстави вважати, що договір цесії від 22.05.2014 року укладений між АТ "БАНК ЗОЛОТІ ВОРОТА" та ОСОБА_2 , передбачав платіж з метою надання йому переваг (пільг), прямо не встановлених законодавством чи внутрішніми документами банку.

Окрім того, відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень.

Отже, з моменту запровадження в АТ "БАНК ЗОЛОТІ ВОРОТА" тимчасової адміністрації, а в подальшому ліквідаційної процедури та призначення уповноваженої особи Фонду, задоволення вимог вкладників та інших кредиторів АТ "БАНК ЗОЛОТІ ВОРОТА" здійснюється з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про банки га банківську діяльність в Україні» та Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Таким чином, у разі наявності у ОСОБА_4 відкритого депозиту в АТ "БАНК ЗОЛОТІ ВОРОТА", спірний договір цесії від 22.05.2014 року також був укладений з метою надання ОСОБА_2 переваг, які полягають у поверненні останнім винесених ним грошових коштів на депозитний рахунок у повному обсязі, а не в розмірі 200 000 гривень, які гарантуються ФГВФО.

В свою чергу, ні Уповноважена особа ФГВФО на ліквідацію АТ "БАНК ЗОЛОТІ ВОРОТА", ні сам Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не відповіли на запит позивача, в якому останній просив надати інформацію щодо перевірки правочину - договору цесії від 22.05.2014 року на предмет наявності чи відсутності ознак нікчемності, оскільки такий правочин було укладено незадовго до введення тимчасової адміністрації Банку.

Враховуючи вищевикладене, на думку позивача, наявні об`єктивні підстави стверджувати про недійсність договору цесії від 22.05.2014 року в силу Закону, зокрема, ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Щодо строків позовної давності позивач зазначив, що про підстави для визнання недійсним договору цесії від 22.05.2014 року, що в свою чергу порушує цивільні права позивача, останньому стало відомо лише після отримання висновку спеціаліста з обліку та звітності ОСОБА_3 від 18.03.2019 року відносно операцій відображених в банківських виписках AT "БАНК ЗОЛОТІ ВОРОТА" за період з 01.01.2014 року по 30.10.2018 року.

Виходячи з вищенаведеного, позивач просить визнати недійсним договір цесії (відступлення права вимоги за кредитним договором та відступлення прав за іпотечним договором) від 22.05.2014 року укладений між ПУБЛІЧНИМ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ "БАНК ЗОЛОТІ ВОРОТА" (код ЄДРІ10У 20015529) та ОСОБА_2 (РНОКГІП НОМЕР_2 ). посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Погрібною Т.ГІ., зареєстровано в реєстрі за № 729.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 26.07.2019 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просили їх задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позові та доповненні до позову.

Представник відповідача 1 ОСОБА_2 проти позову заперечувала, зазначивши, що сторонами при укладанні договору цесії було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, також вважає, що позивачем не надано доказів порушення його прав та просить у задоволенні позову відмовити повністю. Представник ОСОБА_2 надала до суду заява про застосування строків позовної давності, в якій зазначила, наступне:

Вивчивши позовні вимоги, представник відповідача 1 вважає, що дані позовні вимоги не можуть буди задоволенні, оскільки до даної спору слід застосувати позовну давність, виходячи з наступного:

Відповідно до норм ст.ст. 257, 258 ЦК України встановлено, що загальний строк позовної давності становить три роки, а позовна давність щодо вимоги про стягнення неустойки, штрафу, пені, встановлено строком в один рік. Згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою відмови у задоволенні позову. Беручи до уваги вимоги ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, а відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

15 квітня 2005 року між ОСОБА_1 (який у подальшому змінив прізвище на ОСОБА_5 ) та Акціонерним комерційним товариством «БАНК ЗОЛОТІ ВОРОТА» (реорганізованим в публічне акціонерне товариство «БАНК ЗОЛОТІ ВОРОТА») було укладено договір про надання споживчого кредиту № 330. Відповідно до зазначеного договору, позивач отримав кредит у вигляді відновлювальної кредитної лінії у розмірі 45000,00 доларів США, які зобов`язувався повернути у строк до 12 квітня 2007 року та сплачувати проценти за користування кредитом за ставкою 18% річних. У забезпечення всіх вимог за договором про надання споживчого кредиту № 330 між сторонами був укладений договір іпотеки №05-126 від 15 квітня 2005 року.

22 травня 2014 року між ОСОБА_2 та Публічним акціонерним товариством «БАНК ЗОЛОТІ ВОРОТА» укладений Договір цесії (відступлення права вимоги за кредитним договором та відступлення прав за іпотечним договором). Зазначений договір був посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Погрібною Т.П. та зареєстровано в реєстрі за номером 129.

Відповідно до умов Договору цесії (відступлення права вимоги за кредитним договором та відступлення прав за іпотечним договором) новий кредитор – ОСОБА_2 набув право вимоги за договором про надання споживчого кредиту № 330 та договором іпотеки № 05-126 укладеними між первісним кредитором - ПАТ «БАНК ЗОЛОТІ ВОРОТА» та ОСОБА_6 15 квітня 2005 року.

Загальна сума заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ «БАНК ЗОЛОТІ ВОРОТА» станом на 22 травня 2014 року, яка є предметом договору цесії складала: 323542,48 грн.

Пунктом 3.1. Договору цесії за відступлення у повному обсязі прав вимоги Новий кредитор сплачує Первісному кредитору грошову суму (ціна договору) в розмірі 323542,48 грн. шляхом перерахування коштів Первісному кредитору в день укладання договору.

22 травня 2014 року ОСОБА_2 здійснив оплату за договором цесії, що підтверджується платіжним дорученням № 1 на суму 323542,48 грн.

На виконання пункту 4.1 Договору цесії (відступлення права вимоги за кредитним довором та відступлення прав за іпотечним договором) ПАТ «БАНК ЗОЛОТІ ВОРОТА» передав ОСОБА_2 договір № 330 про надання споживчого кредиту від 15.04.2005 року, а також договори про зміну до договору про надання споживчого кредиту № 330 з 16.08.2005 року за № 1 по 13.05.2014 року по № 21 що підтверджується актом приймання-передачі документів від 22.05.2014 року. Окрім того, на виконання п. 4.1 Договору цесії (відступлення права вимоги за кредитним договором та відступлення прав за іпотечним договором) первісний кредитор передав Новому кредитору оригінали Договору іпотеки № 05-126 від 15.04.2005 р., оригінали договорів про зміни до договору іпотеки, оригінал договору купівлі-продажу від 15.10.2014 р., оригінал технічного паспорту на квартиру, та витяги, що підтверджується описом документів, переданих АТ «БАНК ЗОЛОТІ ВОРОТА» ОСОБА_2 в зв`язку з укладанням договору цесії (відступлення права вимоги за кредитним договором та відступлення прав за іпотечним договором).

Таким чином, договір цесії (відступлення права вимоги за кредитним договором та відступлення прав за іпотечним договором) був не тільки укладений, але й виконаний у повному обсязі 22 травня 2014 року.

22 травня 2014 року рекомендованим листом позивач був повідомлений про відступлення права вимоги шляхом укладання договору цесії. У цьому листі зокрема зазначались платіжні реквізити, за якими боржник повинен сплачувати заборгованість перед новим кредитором.

30 липня 2014 року ОСОБА_2 направив відповідачу повідомлення про зміну реквізитів, (лист отриманий відповідачем 01.08.2014 р.).

Факт укладання Договору цесії (відступлення права вимоги за кредитним договором та відступлення прав за іпотечним договором), та направлення відповідних повідомлень досліджувалися судами при розгляді справи № 638/15964/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «БАНК ЗОЛОТІ ВОРОТА», ОСОБА_2 про визнання договору відступлення вимоги недійсним Дзержинським районним дгдом м. Харкова - Рішення від 17.03.2015 року, Апеляційним судом Харківської області - Ухвала від 18.08.2015 року та справи № 640/1785/16-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення суми Київським районним судом м. Харкова - Рішення від 03.03.2017 р., Апеляційним судом Харківської області - Рішення від 26.09.2017 р, та відповідно ч. 5 ст. 82 ЦПК України не підлягають доказуванню.

Представник відповідача 1 зазначає, що таким чином позивач був обізнаний про укладення спірного Договору цесії (відступлення права вимоги за кредитним договором та відступлення прав за іпотечним договором) від 22 травня 2014 року з червня 2014 року. Як вбачається з Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 17 березня 2015 року по справі 638/15964/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «БАНК ЗОЛОТІ ВОРОТА», ОСОБА_2 про визнання договору відступлення вимоги недійсним, позивач звернувся до суду з відповідним позовом у вересні 2014 року.

У позовній заяві від 22 квітня 2019 року позивач зазначає, що відраховує строк звернення до суду з позовом з 18 березня 2019 року, тобто з дати коли позивач отримав висновок спеціаліста з обліку та звітності ОСОБА_3 яка нібито встановила, що відповідач – ОСОБА_2 не здійснював оплату за оспорюваним договором цесії. Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цім Кодексом.

Позивачем не надано жодного належного, допустимого та достовірного доказу того, що на дату укладання договору цесії (відступлення права вимоги за кредитним Договором та відступлення прав за іпотечним договором) відповідач не здійснював оплату за договором цесії (відступлення права вимоги за кредитним договором та відступлення прав за іпотечним договором) від 22 травня 2014 року, у ОСОБА_2 був відкритий депозитний рахунок, із датою виплати пізніше 01 серпня 2014 року, доказів наявності у відповідачів обґрунтованих підозр станом на 22 травня 2014 року про те, що у грудні 2014 року буде прийнято рішення про ліквідацію ПАТ «БАНК ЗОЛОТІ ВОРОТА». Всі ці доводи є безпідставними, надуманими, є за своєю суттю припущеннями та не можуть братися до уваги судом.

Таким чином, на думку представника відповідача 1, строк позовної давності сплинув у червні 2017 року (оскільки позивач був повідомлений про укладання оспорюваного договору цесії рекомендованим листом від 22.05.2014 р.), проте позивач звернувся до суду 22 квітня 2019 року.

На підставі викладеного Представник відповідача 1 просить застосувати позовну давність та відмовити у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_7 , ПАТ «БАНК ЗОЛОТІ ВОРОТА» в особі уповноваженого на ліквідацію ОСОБА_8 , третя особа: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання недійсним правочину.

Відповідач – Публічне акціонерне товариство "Банк Золоті ворота" в судове засідання не з`явився, про час і місце судового засідання був повідомлений своєчасно та належним чином, причини неявки суду не відомі.

Третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб в судове засідання не з`явився, про час і місце судового засідання був повідомлений своєчасно та належним чином, надав до суду письмові пояснення, в яких зазначив наступне:

Представник Фонду гарантування вкладів фізичних осіб вважає позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими.

Представник Фонду гарантування вкладів фізичних осіб зазначив, що 5 квітня 2005 року між позивачем та ПАТ «Банк Золоті Ворота» було укладено договір про надання споживчого кредиту № 330. Відповідно до зазначеного договору, позивач отримав кредит у вигляді відновлювальної кредитної лінії у розмірі 45000,00 доларів США, який зобов`язувався повернути у строк до 12 квітня 2007 року та сплачувати проценти за користування кредитом за ставкою 18% річних. У забезпечення всіх вимог за договором про надання споживчого кредиту № 330 між позивачем та ПАТ «Банк Золоті Ворота» був укладений договір іпотеки №05-126 від 15 квітня 2005 року. 13 травня 2014 року між позивачем та ПАТ «Банк Золоті Ворота» був укладений договір про зміни №21, відповідно до якого сторони здійснили реструктуризацію заборгованості позивача за договором про надання споживчого кредиту №330. 22 травня 2014 року між ОСОБА_2 та ПАТ «Банк Золоті Ворота» укладений договір цесії (відступлення права вимоги за кредитним договором та відступлення прав за іпотечним договором), який був посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Погрібною Т.П. та зареєстрований у реєстрі за №129. Відповідно до розділу 2 зазначеного договору новий кредитор ОСОБА_2 набув право вимоги за договором про надання споживчого кредиту № 330 та договором іпотеки № 05-126 укладеними 15 квітня 2005 р. між первісним кредитором - ПАТ «Банк Золоті Ворота» та ОСОБА_1 22 травня 2014 року рекомендованим листом позивач був повідомлений про відступлення права вимоги шляхом укладання договору цесії.

Дані факти встановлені рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 17.03.2015 року у справі №638/15964/14-ц, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 18.08.2015 року та набрало законної сили.

Відповідно до норм ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до пунктів 7, 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 за №9, правочин може бути визнано недійсним лише з підстав, визначених законом.

Стаття 203 Цивільного кодексу України визначає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для вчинення правочину: Зміст правочину не може суперечити .цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частинами 1 та 3 статті 215 ЦК України передбачено, що підставою для недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Згідно статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Представник Фонду гарантування вкладів фізичних осіб зазначив, що позивачем не зазначено законних підстав та не доведено обставини на обґрунтування своїх позовних вимог щодо недійсності правочину. Всі підстави зазначені у позовній заяві є лише припущеннями.

Жодного доказу на підтвердження будь-якого порушення або не додержання вимог закону при укладенні між ПАТ «Банк Золоті Ворота» та ОСОБА_2 оспорюваного договору також суду не надано.

Крім того, представник Фонду гарантування вкладів фізичних осіб зазначив, що позивачем не зазначено законних підстав та не доведено обставини на обґрунтування своїх позовних вимог щодо недійсності правочину. Всі підстави зазначені у позовній заяві є лише припущеннями.

Жодного доказу на підтвердження будь-якого порушення або не додержання вимог закону при укладенні між ПАТ «Банк Золоті Ворота» та ОСОБА_2 оспорюваного договору також суду не надано.

Представник Фонду гарантування вкладів фізичних осіб зазначив, що позивач не є стороною договору цесії, а є учасником (стороною) в зобов`язанні, що виникло з первісного кредитного договору. Діючим законодавством України не передбачено, обов`язку кредитора або особи, якій відступається право вимоги, отримувати згоду боржника на укладення такого договору. Відповідно до роз`яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину.

Представник Фонду гарантування вкладів фізичних осіб окремо зазначив, що п. 5.7 договору про надання споживчого кредиту №330 від 15 квітня 2005 року зазначено, що позичальник не заперечує проти відступлення права вимоги за договором іншій особі.

Відтак, на думку представника Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, спірний договір жодним чином не суперечить нормам чинного законодавства, особи які укладали договір мали повний обсяг повноважень на його укладення, договір був посвідчений нотаріально і враховуючи вищевикладене, норми чинного законодавства, просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Перевіривши матеріали справи, вислухавши доводи та пояснення учасників судового процесу, вивчивши та дослідивши матеріали справи в їх сукупності, суд вважає встановленими наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Як встановлено із матеріалів справи, 15 квітня 2005 року між позивачем - ОСОБА_1 та відповідачем-2 Акціонерним комерційним банком «Золоті Ворота» (реорганізованим в публічне акціонерне товариство «Банк Золоті Ворота») було укладено договір про надання споживчого кредиту № 330. Відповідно до зазначеного договору, позивач отримав кредит у вигляді відновлювальної кредитної лінії у розмірі 45000,00 доларів США, які зобов`язувався повернути у строк до 12 квітня 2007 року та сплачувати проценти за користування кредитом за ставкою 18% річних.

У забезпечення всіх вимог за договором про надання споживчого кредиту № 330 між позивачем та відповідачем-2 був укладений договір іпотеки №05-126 від 15 квітня 2005 року.

13 травня 2014 року між позивачем та Публічним акціонерним товариством «Банк Золоті Ворота» був укладений договір про зміни №21, відповідно до якого сторони здійснили реструктуризацію заборгованості позивача за договором про надання споживчого кредиту №330, а саме встановили, що прострочена заборгованість позивача у розмірі 18600 доларів США та 78700 грн. з моменту підписання зазначеного договору про зміни вважається строковою та встановили строк погашення заборгованості до 12 серпня 2014 р.

22 травня 2014 року між відповідачем-2 – ОСОБА_2 та Публічним акціонерним товариством «Банк Золоті Ворота» укладений договір цесії (відступлення права вимоги за кредитним договором та відступлення прав за іпотечним договором), який був посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Погрібною Т.П. та зареєстрований у реєстрі за №129.

Відповідно до розділу 2 зазначеного договору новий кредитор - ОСОБА_2 набув право вимоги за договором про надання споживчого кредиту № 330 та договором іпотеки № 05-126 укладеними 15 квітня 2005 р. між первісним кредитором - ПАТ «Банк Золоті Ворота» та ОСОБА_1 .

Відповідно до пункту 2.2., сума вимог, що відступається за кредитним договором на дату укладання становила: 78 700,00 грн. та 18 600,00 доларів США - сума строкової заборгованості за кредитом, 6837,93 грн. та 1655,18 дол. США - сума простроченої заборгованості за відсотками, 145,54 грн. та 34,40 дол. США - сума строкової заборгованості за відсотками.

22 травня 2014 року рекомендованим листом позивач був повідомлений про відступлення права вимоги шляхом укладання договору цесії.

30 липня 2014 року відповідач-1 ОСОБА_2 направив позивачу повідомлення про зміну реквізитів. Відповідно лист отриманий позивачем 01.08.2014 р., про що свідчить розпис у поштовому повідомленні.

Дані факти встановлені рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 17.03.2015 року у справі №638/15964/14-ц, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 18.08.2015 року та набрало законної сили.

В матеріалах справи міститься копія платіжного доручення № 1 від 22.05.2014 року на суму 323542,48 грн., згідно якого ОСОБА_2 сплатив Публічним акціонерним товариством «Банк Золоті Ворота» всю суму, що передбачена договіром цесії (відступлення права вимоги за кредитним договором та відступлення прав за іпотечним договором) від 22 травня 2014 року, який був посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Погрібною Т.П. та зареєстрований у реєстрі за №129.

В матеріалах справи наявний Висновок спеціаліста з обліку та звітності операцій, відображених в банківських виписках АТ «БАНК ЗОЛОТІ ВОРОТА» за період з 01.01.2014 по 30.10.2018 від 05.08.2019 року, що виконаний спеціалістом ОСОБА_3 у якому зазначено наступне: «…гр. ОСОБА_9 здійснено погашення заборгованості за гр. ОСОБА_1 по договору № 330 від 15.04.2005 шляхом перерахування коштів зі свого рахунку відкритого в тій же банківській установі в загальній сумі 323542,48 грн.».

Відповідно до ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановлені його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах, закріплені можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Відповідно до частини 1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За положенням ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено ст. 15 ЦК України. Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання.

Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав визначений ст. 16 ЦК України, відповідно до приписів якої, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому, способами захисту цивільних прав і інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Статтями 10, 81 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд розглядає справу в межах заявлених вимог і вирішує справу на підставі наданих доказів.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Сторони зобов`язані визначити коло фактів, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення, крім випадків, встановлених ст.82 ЦПК України.

У відповідності до ч.1 ст.82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Відповідно до пунктів 7, 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 за №9, правочин може бути визнано недійсним лише з підстав, визначених законом.

За правилами статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника процесу має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчинюється батьками не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частинами 1 та 3 статті 215 ЦК України передбачено, що підставою для недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Згідно статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (частина 1 статті 513 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно статті 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Стаття 629 визначає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до змісту частини 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

В свою чергу, згідно із ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ст. 263 ЦПК України).

Перевіривши та з`ясувавши всі необхідні обставини справи та оцінюючи усі наявні докази по справі, досліджені в судовому засіданні в їх сукупності, приймаючи до уваги вищевикладене, суд вважає, що позивачем не зазначено законних підстав та не доведено обставини на обґрунтування своїх позовних вимог щодо недійсності правочину. Будь-якого порушення або не додержання вимог закону при укладені Відповідачем-1 та Відповідачем-2 оскаржуваного договору під час розгляду даної цивільної справи судом не встановлено.

Позивачем не надано жодного належного, допустимого та достовірного доказу того, що на дату укладання договору цесії (відступлення права вимоги за кредитним Договором та відступлення прав за іпотечним договором) відповідач не здійснював оплату за договором цесії (відступлення права вимоги за кредитним договором та відступлення прав за іпотечним договором) від 22 травня 2014 року.

Позивачем не надано жодного належного, допустимого та достовірного доказу того, що на дату укладання договору цесії (відступлення права вимоги за кредитним Договором та відступлення прав за іпотечним договором) у ОСОБА_2 був відкритий депозитний рахунок, із датою виплати пізніше 01 серпня 2014 року.

Позивачем не надано жодного належного, допустимого та достовірного доказу наявності у відповідачів обґрунтованих підозр станом на 22 травня 2014 року про те, що у грудні 2014 року буде прийнято рішення про ліквідацію ПАТ «БАНК ЗОЛОТІ ВОРОТА».

Позивачем не зазначено законних підстав та не доведено обставини на обґрунтування своїх позовних вимог щодо недійсності правочину.

В матеріалах справи не міститься жодного доказу на підтвердження будь-якого порушення або не додержання вимог закону при укладенні між ПАТ «Банк Золоті Ворота» та ОСОБА_2 оспорюваного договору.

Суд приходить до висновку, що всі підстави зазначені у позовній заяві є лише припущеннями.

Суд окремо зауважує, що позивач не є стороною договору цесії, а є учасником (стороною) в зобов`язанні, що виникло з первісного кредитного договору. Діючим законодавством України не передбачено обов`язку кредитора або особи, якій відступається право вимоги, отримувати згоду боржника на укладення такого договору.

Відповідно до роз`яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину.

Пунктом 5.7. договору про надання споживчого кредиту №330 від 15 квітня 2005 року зазначено, що позичальник не заперечує проти відступлення права вимоги за договором іншій особі.

Приписами ст. ст. 12, 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Оцінюючи в сукупності всі докази, суд приходить до висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог. Так, при розгляді даної справи по суті суду не було надано доказів недійсності оскаржуваного правочину та його невідповідності чинному законодавству України, також суду не було надано жодних доказів нікчемності даного правочину.

Керуючись ст. ст. 203, 204, 215, 512-514, 626-629, 638 ЦК України, ст. ст. 2, 12, 13, 76- 81, 95, 133, 137, 141, 209, 211, 223, 247, 258-268, 276, 354 ЦПК України суд ,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ПАТ «БАНК ЗОЛОТІ ВОРОТА» про визнання недійсним правочину договору цесії (відступлення права вимоги за кредитним договором та відступлення прав за іпотечним договором) від 22.05.2014 року укладений між ПУБЛІЧНИМ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ "БАНК ЗОЛОТІ ВОРОТА" (код ЄДРПОУ 20015529) та ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ), посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Погрібною Т.П., зареєстровано в реєстрі за № 129 – відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Харківського Апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги до або через Дзержинський районний суд м. Харкова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя